07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 646/4238/26
провадження № 51-1686 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року,
установив:
Слідчий суддя Основ'янського районного суду м. Харкова ухвалою від 22 квітня 2026 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність Харківської обласної прокуратури в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221070001509 щодо нерозгляду клопотання.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 27 квітня 2026 рокуна підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2026 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотивуючи подану касаційну скаргу, зазначає про те, що слідчий суддя не перевірив матеріали кримінального провадження, які підтверджували його статус потерпілого, безпідставно визнавши звичайний лист прокуратури належним реагуванням на процесуальне клопотання, при цьому не перевірив чи було фактично розглянуте питання, передбачене ч. 5 ст. 36 КПК, а також без доказів погодився з твердженням про нібито його повідомлення у передбачений КПК спосіб.
Крім того захисник звертає увагу на те, що в резолютивній частині ухвали слідчого судді від 22 квітня 2026 року було прямо зазначено, що ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів, керуючись саме цими роз'ясненнями суду, він подав апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Суд апеляційної інстанції, як зазначає ОСОБА_4 , формально відмовив у відкритті апеляційного провадження, не врахувавши, що ухвала слідчого судді фактично легалізувала нерозгляд процесуального клопотання потерпілого і була побудована на неперевіреному висновку прокуратури про те, що він нібито є лише заявником.
На думку ОСОБА_4 , оскаржувані судові рішення призвело до того, що він, як потерпілий, був позбавлений реальної можливості скористатися передбаченим КПК механізмом захисту - домогтися незалежного розгляду клопотання про доручення досудового розслідування іншому органу, в порядку ч. 5 ст. 36 КПК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Згідно з ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо незаконності ухвали слідчого судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2026 року не можуть бути предметом касаційного розгляду та не підлягають перевірці у касаційному порядку, оскільки зазначена ухвала слідчого судді не переглядалась в апеляційному порядку.
Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.
Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано § 1 глави 26 КПК.
Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК ( § 1 глави 26) вбачається, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Як убачається зі змісту копії ухвали слідчого судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2026 року, яка додана до касаційної скарги, ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність Харківської обласної прокуратури в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221070001509, щодо нерозгляду клопотання.
За наслідками розгляду скарги ОСОБА_4 слідчий суддя Основ'янського районного суду м. Харкова відмовив у її задоволенні.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 307 КПК слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може постановити ухвалу про відмову у задоволенні такої скарги.
Отже, слідчий суддя Основ'янського районного суду м. Харковадіяв у межах своїх повноважень, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 307 КПК.
Положеннями ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р(ІІ)/2020 від 17.06.2020. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених п. 9-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Частиною 1 ст. 309 КПК визначено, які ухвали слідчого судді під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Крім того, ч. 2 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої ст. 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Таким чином, з огляду на вищевказане, оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді в апеляційному порядку чинним КПК не передбачено.
Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю щодо дотримання прав і законних інтересів осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя Харківського апеляційного суду, перевіряючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв'язку з чим постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою, з чим погоджується і Суд.
В судовому рішенні Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
Частиною 6 ст. 9 КПК передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням судового рішення слідчого судді, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження, оскільки рішення слідчого судді постановлено в межах його повноважень, передбачених КПК, якими також чітко врегульовано порядок їх оскарження та рішення слідчого судді за результатами такого розгляду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Основ'янського районного суду м. Харкова від 22 квітня 2026 року, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
З огляду на зазначене, помилкове зазначення у рішенні місцевого суду щодо можливості його оскарження до суду апеляційної інстанції, не надає правових підстав для оскарження такого рішення, з огляду на положення КПК, якими така процесуальна дія не передбачена.
Приймаючи до уваги вищевказане, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, за результатом перевірки доводів ОСОБА_4 щодо оскарження вищезазначеного рішення суду апеляційної інстанції, Суд не встановив підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3