08 травня 2026 року
м. Київ
справа № 703/6033/24
провадження № 61-15928св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панфілової Дар'ї Андріївни, на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л.,
Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_3 з 2012 року по день його смерті.
2. На обґрунтування заяви вказувала, що вона є непрацюючою пенсіонеркою та особою з інвалідністю 1 групи безтерміново, потребує постійного стороннього догляду.
3. Вказувала, що проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , де разом із нею без реєстрації місця проживання проживав її онук - ОСОБА_2 , чий дохід був для неї одним з основних та постійних джерел для існування.
4. 09 січня 2024 року онука заявниці призвано на військову службу до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Після мобілізації онук продовжував допомагати їй коштами, за які вона купувала продукти харчування, лікарські засоби, оплачувала комунальні послуги.
5. 29 травня 2024 року за місцем проживання ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2 було отримано сповіщення сім'ї про те, що військовослужбовець ОСОБА_2 загинув внаслідок військових дій ІНФОРМАЦІЯ_3 .
6. У зв'язку із вищенаведеним заявниця просила суд встановити факт її перебування на утриманні ОСОБА_2 .
7. Вказувала, що встановлення факту перебування на утриманні загиблого онука їй необхідне для отримання гарантованої державою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області
від 16 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2012 року по день його смерті.
9. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні онука, районний суд мотивував своє рішення тим, що зібраними у справі доказами підтверджується факт перебування заявниці на його утриманні.
10. Суд також зазначив, що встановлення цього факту має для заявниці юридичне значення, а заявлені вимоги не містять спору про право, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
11. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України 22 травня 2025 року шляхом формування апеляційної скарги в системі «Електронний суд» звернулося до Черкаського апеляційного суду з апеляційною скаргою на це рішення.
12. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 травня 2025 року
у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги відмовлено.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2025 року залишено без руху та надано скаржнику строк для сплати судового збору у розмірі 726,72 грн.
Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
13. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України визнано неподаною та повернуто заявникові з підстав невиконання вимог ухвали апеляційного суду
від 23 травня 2025 року.
14. 04 липня 2025 року шляхом формування апеляційної скарги у системі «Електронний суд», Міністерство оборони України повторно звернулося до Черкаського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення міськрайонного суду.
15. Разом із апеляційною скаргою Міністерство оборони України звернулося до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
16. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 15 липня 2025 року
у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення міськрайонного суду відмовлено.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без руху. Запропоновано заявникові апеляційної скарги звернутися до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із наведенням інших причин його пропуску та сплатити судовий збір за апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у розмірі 726,72 грн.
Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
17. На виконання вищевказаної ухвали Міністерство оборони України звернулося до суду із клопотанням про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги щодо сплати судового збору.
18. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 липня 2025 року клопотання Міністерства оборони України задоволено.
Продовжено Міністерству оборони України строк для усунення недоліків апеляційної скарги до 11 серпня 2025 року.
19. У серпні 2025 року Міністерство оборони України звернулося до апеляційного суду із заявою на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надало до суду докази на підтвердження сплати судового збору.
20. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України повторно залишено без руху.
Надано скаржнику строк для звернення до апеляційного суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із наведенням інших причин його пропуску.
Зазначено строк виконання ухвали та попереджено заявника про наслідки її невиконання.
21. На виконання вимог ухвали апеляційного суду про повторне залишення апеляційної скарги без руху, Міністерство оборони України звернулося до суду із заявою про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення міськрайонного суду, мотивоване тим, що до 01 травня 2025 року повний текст оскаржуваного судового рішення на адресу Міністерства оборони України не надходив.
22. Також зауважувало, що первісно подану апеляційну скаргу було повернуто у зв'язку із невиконанням вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 23 травня 2025 року, проте повернення апеляційної скарги не позбавило Міністерство оборони права повторно звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.
23. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року поновлено Міністерству оборони України строк на апеляційне оскарження рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2025 року.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2025 року.
24. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року справу призначено до розгляду на 11 листопада 2025 року об 16:00 год за адресою:
вул. Верхня Горова, 29, м. Черкаси.
Судовий розгляд справи в апеляційному суді ухвалено проводити з повідомленням її учасників.
25. Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2025 року скасовано.
Заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові витрати, понесені Міністерством оборони України при поданні апеляційної скарги, залишено за заявником.
26. Скасовуючи рішення міськрайонного суду та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив із помилковості висновків суду першої інстанції щодо наявності у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження факту перебування заявниці на утриманні онука.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Панфілової Д. А., на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року у вказаній справі.
28. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Панфілова Д. А.,просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
30. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року в справі № 607/1612/23, від 11 вересня 2024 року в справі № 183/3496/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
31. Також у якості підстав касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), недослідження зібраних в справі доказів та здійснення апеляційного перегляду справи
за заявою її довірительки у порядку спрощеного позовного провадження, не зважаючи на те, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
32. На переконання адвоката Панфілової Д. А., апеляційним судом при апеляційному перегляді справи помилково не було враховано, що її довірителька є особою з інвалідністю 1 групи, отримує пенсію по інвалідності
у розмірі 4 434,19 грн щомісячно, докази на підтвердження чого наявні
у матеріалах справи, проте не перебуває на обслуговуванні у Смілянському міському територіальному центрі надання соціальних послуг Смілянської міської ради, як і не отримувала соціальних послуг, що підтверджує здійснення утримання її онуком.
33. Адвокат Панфілова Д. А. зауважує, що ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду і допомоги, яку забезпечував їй загиблий онук, оскільки без супроводу, утримання та забезпечення третіми особами вона не здатна навіть скористатись отриманою пенсією, адже має статус особи з інвалідністю по зору.
34. Вказує, що належне матеріальне забезпечення у заявниці відсутнє, вона потребувала та потребує відповідного утримання та допомоги від сторонніх осіб, що, зокрема, підтверджується станом її здоров'я.
35. Наголошує, що від держави над ОСОБА_1 опікун та піклувальник не призначався, державними працівниками догляд над нею не здійснювався, що підтверджується як матеріалами справи, так і показами свідків.
36. Відтак, адвокат Панфілова Д. А. зазначає, що у її довірительки не було іншої можливості до існування як підтримка (фінансова та шляхом облаштування побуту) рідного онука ОСОБА_2 , на підтвердження чого стороною заявниці було надано всі необхідні докази, які було взято до уваги судом першої інстанції, проте проігноровано апеляційним судом.
37. Зауважує, що матеріалами справи та показами свідків, допитаних
у судовому засіданні, підтверджено факт здійснення постійної фінансової підтримки заявниці з боку загиблого онука, а також придбання останнім для неї продуктів харчування, товарів та ліків, що носило систематичний характер.
38. Таким чином, встановивши, що допомога, яка надавалася заявниці померлим онуком, була для неї хоч і не єдиним (у зв'язку із наявністю пенсії), проте постійним та основним джерелом засобів до існування, саме суд першої інстанції, на переконання адвоката Панфілової Д. А., дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для встановлення факту перебування її довірительки на утриманні померлого онука.
39. Додатково вказує, що апеляційний суд проігнорував клопотання сторони заявниці про оголошення перерви з метою надання додаткових доказів, які не були долучені у суді першої інстанції, та пов'язані із декларування доходів загиблого та інформацією про періоди його навчання та проживання, а також з метою уточнення такої інформації у заявниці.
40. Наголошує, що зважаючи на сумніви щодо наявності доказів у окремому провадженні, суд апеляційної інстанції мав право самостійно витребувати докази для встановлення джерел та сум доходів загиблого. Але таких дій не вчинив і не надав змоги це зробити стороні заявника.
41. Додатково зауважує, що апеляційний суд не витребував банківські виписки та не надав повноважному представнику заявниці змоги надати їх самостійно, хоча не був позбавлений можливості запропонувати заявниці надати ті докази, які вважав додатково необхідними, не реалізував право на їх витребування за власною ініціативою.
42. Також зауважує на протиправне поновлення судом апеляційної інстанції Міністерству оборони України строків на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції з урахуванням повернення первісно поданої апеляційної скарги, а також здійснення апеляційного перегляду справи в порядку спрощеного провадження.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 січня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та 09 січня 2024 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №9 від 09 січня 2024 року (Т.1, а.с.12).
44. Зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 та сповіщення № 125 від 29 травня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 загинув
ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Архангельське Покровського району Донецької області (Т.1, а.с.9, 13).
45. Відповідно до довідки квартального комітету Смілянської міської ради №11 від 10 січня 2025 року та акту від 04 жовтня 2024 року за життя
ОСОБА_2 проживав разом з ОСОБА_1 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за цією адресою підтверджується витягом з територіальної громади від 22 серпня 2024 року
(Т.1, а.с.6, 10, 11).
46. Зі змісту пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 25 серпня 2010 року та довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААА №247908 встановлено, що
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та особою з інвалідністю 1 групи загального захворювання. Інвалідність встановлена безтерміново. Потребує постійного стороннього догляду та допомоги (Т.1, а.с.7, 8)
47. Відповідно до довідки відділу обслуговування громадян № 7 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України
у Черкаській області від 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності у наступних розмірах:
з жовтня 2023 року по лютий 2024 року у розмірі 4 141,31 грн щомісячно;
з березня 2024 року по жовтень 2024 року у розмірі 4 434,19 грн щомісячно
(Т.1, а.с.14).
48. Зі змісту наданого на виконання ухвали суду першої інстанції інформаційного листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03 березня 2025 року встановлено, що ОСОБА_2 на час загибелі у шлюбі не перебував, дітей не мав, мати - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , батько - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 . Стосовно виплати залишку грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 в порядку спадкування до нотаріальної контори звернувся брат загиблого - ОСОБА_2 . До ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявами про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_2 ніхто не звертався (Т.1, а.с.120).
Позиція Верховного Суду
49. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
50. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
51. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
52. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
53. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
54. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
55. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
56. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
57. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
58. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
59. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
60. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
61. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
62. Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
63. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
64. Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час
у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
65. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
66. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та
від 11 вересня 2024 року у справі № 335/4669/23).
67. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні онука до смерті останнього з метою отримання права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю онука як військовослужбовця.
68. Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі
у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
69. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
70. Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби
у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
71. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
72. У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
73. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі онука заявниці) сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної
у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена
у свідоцтві про смерть.
74. В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
75. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
76. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року
у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
77. Про необхідність встановлення вищевказаних обставин як обов'язкової умови для визнання осіб членами сім'ї неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі
№ 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року
у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).
78. Більше того, як зауважено Верховним Судом у змісті постанови
від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 (провадження № 61-8512св20), повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
79. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою,
а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
80. Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
81. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у змісті постанов від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц.
82. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
83. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
84. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
85. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
86. Відтак, відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні онука апеляційний суд, дослідивши наявні
у справі докази, врахувавши надані свідками покази та надавши їм належну оцінку, обґрунтовував тим, що заявниця, звертаючись до суду, не надала достовірних та переконливих доказів на підтвердження факту перебування на повному утриманні онука, одержання від нього допомоги, яка була б саме постійним і основним джерелом засобів для існування, а доводи касаційної скарги не спростовують такого висновку суду апеляційної інстанції.
87. При цьому колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги про неврахування наявних у матеріалах справи доказів та наданих показань свідків, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення.
88. Більше того колегія суддів зауважує, що порядок розгляду справ окремого провадженнявизначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини першої та другої якої під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти
у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
89. Зміст вищевказаної норми дає підстави для висновку про наявність у суду саме права, а не обов'язку із витребування необхідних доказів при вирішенні справ окремого провадження.
90. Відтак, наведені обставини у сукупності з відсутністю доданих до заяви належних і допустимих доказів на підтвердження перебування заявниці на утриманні онука дають підстави для висновку про безпідставність доводів касаційної скарги щодо ненадання апеляційним судом можливості представникові заявника подати докази на стадії апеляційного перегляду справи.
91. Також безпідставними є доводискаргипро ігнорування апеляційним судом положень статті 294 ЦПК України щодо права суду витребувати докази за власною ініціативою, оскільки статтею 318 ЦПК України на заявника покладено обов'язок зазначити докази, що підтверджують факт, який він просить установити у судовому порядку, а також подати до суду разом із заявою докази на підтвердження викладених у ній обставин і довідку про неможливість відновлення втрачених документів.
92. При цьому вищезазначені дії мають бути вчинені заявником, зокрема,
у суді першої інстанції.
93. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам апеляційного суду у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
94. Також колегія суддів відхиляє як неспроможні посилання касаційної скарги на здійснення апеляційного перегляду справи у порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
95. Відтак, зі змісту ухвали Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року справу призначено до розгляду з повідомленням учасників справи, про що повідомлено учасників справи, що, своєю чергою, спростовує посилання заявника касаційної скарги у вищезгаданій частині.
96. При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не надав оцінку обґрунтованості поважності причин пропуску строку на оскарження Міністерством оборони України рішення суду першої інстанції від 16 квітня 2025 року, оскільки ці доводи спростовуються змістом ухвали Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року.
97. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2025 року, суд апеляційної інстанції врахував обґрунтування Міністерства оборони України щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема те, що первісно подану апеляційну скаргу було повернуто ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2025 року.
98. Колегія суддів погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки, як вбачається зі змісту довідки про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, копія повного тексту рішення міськрайонного суду була доставлено до електронної поштової скриньки Міністерства оборони України 22 квітня 2025 року, водночас вперше із апеляційною скаргою Міністерство оборони України звернулося до апеляційного суду 22 травня
2025 року, тобто в межах тридцятиденного строку з моменту отримання копії повного тексту оскаржуваного судового рішення.
99. Більше того, повернення первісно поданої апеляційної скарги не позбавляє права заявника останньої повторно звернутися до суду апеляційної скарги із апеляційною скаргою на те саме судове рішення, оформлену відповідно до вимог статті 356 ЦПК України.
100. Вищезазначене у своїй сукупності свідчить, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення міськрайонного суду.
101. Більше того колегія суддів вважає неспроможними посилання касаційної скарги на протиправне повторне залишення апеляційної скарги Міністерства оборони України ухвалою Черкаського апеляційного суду від 09 вересня
2025 року без руху, оскільки останнє частково виконало вимоги ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надало докази на підтвердження сплати судового збору, водночас не виконало вимог ухвали щодо необхідності наведення обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
102. Вищевказаний висновок апеляційного суду щодо необхідності саме продовження строків на усунення недоліків апеляційної скарги, а не її повернення заявникові узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у змісті постанови від 04 вересня 2024 рокуу справі
№ 504/934/13-ц (провадження № 61-7041св24).
103. Таким чином, встановивши, що заявницею при зверненні до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні онука не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту перебування на повному утриманні онука, одержання від нього допомоги, яка була б саме постійним і основним джерелом засобів для існування, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення такого факту, а доводи касаційної скарги, своєю чергою, висновків судів не спростовують.
104. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення
від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення
від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
105. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
106. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
107. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
108. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
109. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Панфілової Дар'ї Андріївни, залишити без задоволення.
2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк