06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 668/10350/15
провадження № 61-7453св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго», ОСОБА_2 , реєстраційна служба Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні,
третя особа - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2024 року
у складі колегії суддів Майданіка В. В., Воронцової Л. П., Приходько Л. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТОВ «Південенерго», ОСОБА_2 , реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні у якому просила суд:
- визнати неправомірними дії ТОВ «Південенерго» щодо розірвання
в односторонньому порядку нотаріально засвідченого договору відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення
від 14 березня 2011 року, укладеного між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_1 ,
а саме квартири
АДРЕСА_1 , в районі житлового будинку
АДРЕСА_2 (на час звернення з цим позовом - квартири
АДРЕСА_3 );
- визнати недійсним договір про дольову участь у будівництві
від 04 вересня 2012 року № 282, укладений між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 , предметом якого є будівництво (майнові права) однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 44,9 кв. м;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 28 лютого
2014 року № НОМЕР_1 , видане реєстраційною службою Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні на ім'я ОСОБА_2 , на квартиру
АДРЕСА_5 ;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_5 , що здійснена реєстраційною службою Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні;
- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості
про право власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_5 ;
- визнати за ОСОБА_1 майнове право на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, а саме на квартиру
АДРЕСА_5 , загальною площею 44,9 кв. м.
Позов мотивовано тим, що 14 березня 2011 року між позивачкою та
ТОВ «Південенерго» було укладено договір відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, відповідно до якого позивачка придбала майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме квартиру
АДРЕСА_6 . 15 березня 2011 року позивачка сплатила вартість майнових прав і набула на них право власності.
28 жовтня 2013 року ОСОБА_1 отримала від відповідача лист, у якому її повідомлено про розірвання договору в односторонньому порядку через те, що ОСОБА_1 не сплатила різницю вартості квадратних метрів і не уклала додаткову угоду. Вказує, що не отримувала від забудовника повідомлення про необхідність доплати вартості у зв'язку зі збільшенням площі квартири та про укладення додаткової угоди.
Пізніше вона дізналася, що на підставі договору від 04 вересня 2012 року
ТОВ «Південенерго» продало квартиру АДРЕСА_6 ОСОБА_2 , яка на підставі вказаного договору зареєструвала своє право власності та отримала відповідне свідоцтво.
Позивачка вказує, що забудовник не мав права розпоряджатися майновими правами на квартиру, яка відповідно до договору про спільну діяльність є часткою УМВС України в Херсонській області. Викладене свідчить, що в ТОВ «Південенерго» було відсутнє право на відчуження ОСОБА_2 квартири
АДРЕСА_5 .
Справа розглядалась неодноразово.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Суворовський районний суд м. Херсона (який указом Президента України
від 19 січня 2016 року № 15 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» було ліквідовано та утворено Херсонський міський суд Херсонської області) рішенням від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року, позов задовольнив та:
- визнав неправомірними дії ТОВ «Південенерго» щодо розірвання в односторонньому порядку нотаріально засвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. (реєстр нотаріальної дії за № 1487) договору відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 14 березня 2011 року, укладеного між
ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_1 , а саме: квартири АДРЕСА_7 (на час звернення з даним позовом - квартири АДРЕСА_3 );
- визнав недійсним договір про дольову участь у будівництві, № 282 від 04 вересня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Південенерго» в особі Навроцького І. М. та ОСОБА_2 , предметом якого є будівництво (майнові права) однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 44,9 кв. м;
- визнав недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28 лютого
2014 року, яке видано Реєстраційною службою Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні на ім'я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 ;
- скасував державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 , що здійснена реєстраційною службою Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні та вилучив з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 ;
- визнав за ОСОБА_1 майнове право на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, а саме на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 44,9 кв. м;
- вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суди вказали, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту надсилання на адресу позивачки повідомлення з вимогою сплатити залишок вартості квартири, а тому не мав права в односторонньому порядку розривати договір купівлі-продажу майнових прав від 14 березня 2011 року. ОСОБА_1 із 15 березня 2011 року набула майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , а тому ТОВ «Південенерго» не мало права розпоряджатися нею та укладати договір щодо цієї квартири з ОСОБА_2 в 2013 році, у зв'язку з чим наявні правові підстави для визнання недійсними договору, свідоцтва про право власності на квартиру, виданого ОСОБА_2 , а також державної реєстрації такого права.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Верховний Суд постановою від 21 грудня 2021 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року в частині позовних вимог
ОСОБА_1 до ТОВ «Південенерго», ОСОБА_2 про визнання неправомірними
дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору скасував та ухвалив нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 грудня 2015 року
та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні про визнання неправомірними дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору, визнання недійним договору, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації, вилучення з Державного реєстру речових прав відомостей про право власності на нерухоме майно, визнання майнового право на об'єкт незавершеного будівництва скасував та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову
в задоволенні позову до ТОВ «Південенерго».
Ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Південенерго», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації, вилучення з Державного реєстру речових прав відомостей про право власності на нерухоме майно, визнання майнового право на об'єкт незавершеного будівництва скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між ОСОБА_1 , ТОВ «Південенерго»
та ОСОБА_2 . Тому реєстраційна служба Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні як орган державної реєстраційної служби є неналежним відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції в м. Херсоні необхідно відмовити із цієї підстави. Також Верховний Суд вказав, що в задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірними дій товариства щодо розірвання договору в односторонньому порядку слід було відмовити саме з тих підстав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а обставини наявності/відсутності підстав для односторонньої відмови від договору належить з'ясовувати при розгляді інших позовних вимог, які не є похідними. Тому оскаржені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ТОВ «Південенерго» листами від 03 жовтня 2013 року № 305 та від 21 жовтня 2013 року повідомило ОСОБА_1 про необхідність укладення додаткової угоди та про розірвання договору від 14 березня 2011 року в односторонньому порядку (том 1, а. с. 106, 107), проте апеляційний суд при апеляційному перегляді на це уваги не звернув, а тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про: визнання недійсним договору про участь у будівництві від 04 вересня 2012 року № 282, укладеного між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 ; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 28 лютого 2014 року № НОМЕР_1 ; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 ; вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 та про визнання за позивачкою майнових прав, а тому оскаржені судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Херсонський апеляційний суд постановою від 26 березня 2024 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 грудня 2015 року скасував
та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до
ТОВ «Південенерго», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, вилучення з Державного реєстру речових прав відомостей про право власності на нерухоме майно, визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що позивачкою не доведено належними доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, оскільки вона не спростувала неможливість виконання нею зобов'язань зі сплати різниці вартості квадратних метрів квартири у встановлений договором строк. Отже, позивачка не довела неправомірність дій ТОВ «Південенерго» щодо розірвання договору в односторонньому порядку. Так як у справі встановлено наявність підстав для односторонньої відмови від договору, чим і скористалось ТОВ «Південенерго», а тому вказані дії є правомірними, що передбачено пунктом 6.1 договору.
Апеляційний суд врахував, що ТОВ «Південенерго» листами від 03 жовтня 2013 року № 305 та від 21 жовтня 2013 року повідомило ОСОБА_1 про необхідність укладення додаткової угоди та про розірвання договору від 14 березня 2011 року
в односторонньому порядку (том 1, а.с.106, 107). Тобто, у зв'язку з невиконанням зобов'язань зі сплати різниці вартості квадратних метрів квартири у встановлений договором строк, ТОВ «Південенерго» відповідно до статті 651 ЦК України в односторонньому порядку розірвало вказаний договір, повідомивши про це позивачку в письмовій формі. Договір вважається розірваним за погодженням сторін, з моменту направлення письмового повідомлення про розірвання договору (пункт 6.1 договору).
Таким чином, апеляційний суд погодився з доводами скаржника
ТОВ «Південенерго» про те, що ОСОБА_1 не сплатила повну перераховану вартість квартири, а тому вона не набула майнових прав на вказану квартиру та зазначив, що оскільки квартира передана третій особі у власність, вимог до нового власника ОСОБА_2 про витребування спірної квартири позивачка не заявляє, що унеможливлює ефективний спосіб захисту її прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою
на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , посилається
на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті
611, 651 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 червня 2018 року
у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16,
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 20 липня 2022 року
у справі № 713/742/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18,
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі
№ 910/2861/18.
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу
(суд не дослідив зібрані у справі докази).
Заявник вказує, що вона не порушувала зобов'язання за договором, а тому
до спірних правовідносин неможливо застосовувати пункт 1 частини першої статті 611 та частину третю статті 651 ЦК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Матвєєва-Вац Н. В., вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 жовтня 2006 року між УМВС України в Херсонській області та ТОВ «Південенерго» укладено договір № 309 про спільну діяльність. Предметом договору є спільна діяльність сторін з метою будівництва багатоповерхового житлового будинку про АДРЕСА_2 , розподіл сторонами визначених за договором часток площ об'єкта та передача після введення об'єкту в експлуатацію часток з метою наступного оформлення права на частки в об'єкті відповідно до умов цього договору. Також були укладені додаткові угоди № 1 від 24 січня 2007 року, № 2 від 08 січня 2008 року, № 3
від 16 грудня 2010 року, № 4 від 18 листопада 2011 року, № 5 від 18 грудня
2013 року.
14 березня 2011 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_1 укладено договір відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1487. Предметом договору є об'єкт незавершеного будівництва: однокімнатна квартира АДРЕСА_8 .
Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 11 листопада
2013 року № 282 новозбудованому дев'ятиповерховому житловому будинку на АДРЕСА_12, в районі будинку АДРЕСА_9 , друга черга будівництва ТОВ «Південенерго», у зв'язку із завершенням будівництва присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_2 . Після присвоєння поштової адреси та виготовлення технічного паспорту нумерація спірної квартири змінена на АДРЕСА_6 .
Згідно з пунктом 1.1 указаного договору первинний власник ТОВ «Південенерго» зобов'язується передати у власність новому власнику ОСОБА_1 , а новий власник зобов'язується прийняти майнові права, що належать первинному власнику,
на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_10 на 8 поверсі загальною площею 43,45 кв. м, вимоги щодо якісних
та кількісних характеристик якого визначаються у додатку № 1 до цього договору, та сплатити грошову суму, визначену пунктом 5. При цьому сторони розуміють,
що зазначена площа квартири є орієнтовною і фактична площа квартири буде визначена на підставі технічного паспорта БТІ на будинок, що є підставою для укладення додаткової угоди та проведення остаточних розрахунків.
У пункті 2.1 цього договору зазначено, що з дня укладення договору та внесення вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення майнові права на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, який вказаний у пункті 1.1 цього договору, вважаються відчуженими на користь нового власника.
Відповідно до пункту 5.1 договору вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення за згодою сторін складає 93 200,25 грн з розрахунку 2145,00 грн за 1 кв. м загальної площі квартири. Згідно з пунктом 5.2 цього договору зазначена сума вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва складає договірну вартість вказаної квартири та підлягає перерахуванню на момент введення будинку в експлуатацію, виходячи із фактичної площі квартири, визначеної на підставі технічного паспорту БТІ на будинок, що є підставою укладення додаткової угоди та проведення остаточних розрахунків протягом 3 робочих днів з моменту отримання вищезазначеного технічного паспорту на житловий будинок, виходячи з вартості квадратного метра та загальної площі квартири, передбаченої пунктом 5.1 цього договору.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що у разі невиконання зобов'язань зі сплати вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення чи прострочення внесення коштів більш як на п'ять календарних днів, відповідно до статті 651 ЦК України відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір, повідомивши про це позивача в письмовій формі. Договір вважається розірваним за погодженням сторін, з моменту направлення письмового повідомлення про розірвання договору.
На виконання умов договору позивачка 14 березня 2011 року та 15 березня 2011 року внесла в касу забудовника вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, що підтверджується копіями квитанцій на суму 55 500,00 грн і 37 730,25 грн, а всього 93 200,25 грн.
04 вересня 2012 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 укладено договір
№ 282 на дольову участь у будівництві, відповідно до умов якого об'єктом будівництва була квартира
АДРЕСА_11 .
ТОВ «Південенерго» листами від 03 жовтня 2013 року № 305 та від 21 жовтня
2013 року повідомило ОСОБА_1 про необхідність укладення додаткової угоди та про розірвання договору від 14 березня 2011 року в односторонньому порядку.
30 жовтня 2013 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору від 04 вересня 2012 року № 282 про дольову участь у будівництві, відповідно до якої змінено об'єкт інвестування з
АДРЕСА_12 , на АДРЕСА_13 .
27 лютого 2014 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 складено акт приймання-передавання збудованої квартири, відповідно до якого забудовником збудована та передана, а учасником прийнята збудована однокімнатна квартира АДРЕСА_14 . 28 лютого 2014 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.
На момент підписання договору про дольову участь від 04 вересня 2012 року та додаткової угоди 30 жовтня 2013 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області 20 серпня 2013 року за ініціативою ТОВ «Південенерго» зареєстровано декларацію ХС № 143132300018 про готовність об'єкта до експлуатації: дев'ятиповерхового житлового будинку (квартал
АДРЕСА_15 вже було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок та рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради
від 11 листопада 2013 року № 282 новозбудованому дев'ятиповерховому житловому будинку на АДРЕСА_12, в районі будинку АДРЕСА_9 , друга черга будівництва, ТОВ «Південенерго». У зв'язку із завершенням будівництва присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
У силу вимог статті 400 ЦПК України постанова апеляційного суду підлягає касаційному перегляду в частині позовних вимог про визнання недійсним договору про участь у будівництві, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності та про визнання за позивачкою майнових прав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.
У загальних положеннях про зобов'язання передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також наголошено про необхідність виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.
До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
У статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), так і Верховного Суду України та Верховного Суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом
і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі
та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності»,
а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ
від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (заява № 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98). В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, заява № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі
№ 6-168цс12 визначено майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах
від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20).
Наведене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон
№ 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17). Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та
від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядок управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України
від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон
№ 1560-ХІІ).
Відповідно до частини п'ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).
За статтею 12 Закону № 978-IV управитель для кожного ФФБ розробляє
й затверджує правила ФФБ та інші необхідні внутрішні документи,
що регламентують функціонування цього ФФБ. Правила ФФБ є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами цієї системи фінансування будівництва житла.
Правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі
у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об'єктів інвестування, порядок та умови закріплення об'єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов'язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об'єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ. Правила ФФБ є публічною пропозицією для вступу до фонду особи, яка бажає стати довірителем цього фонду, на підставі визнання цих правил.
Правила фонду мають передбачати обмеження права довірчої власності управителя ФФБ, встановлені установником управління майном у договорі управління майном, і містити зобов'язання управителя виконувати процедури щодо: забезпечення передачі довірителю, який повністю проінвестував закріплений за ним об'єкт інвестування, майнових прав на цей об'єкт інвестування для подальшого отримання його у власність від забудовника; забезпечення можливості отримання довірителем, на умовах правил ФФБ та договору управління майном, коштів з ФФБ на вимогу довірителя в разі його відмови від участі у фонді. Після визнання довірителями Правил ФФБ та внесення до ФФБ коштів управитель ФФБ не має права вносити зміни та доповнення до правил ФФБ без письмової згоди всіх довірителів.
У разі необхідності внесення змін та доповнень до правил ФФБ управитель ФФБ зобов'язаний надіслати у письмовій формі пропозиції із зазначенням змісту правил, які пропонується змінити, кожному довірителю. Згода довірителя вважається отриманою, якщо протягом 30 днів з дня надходження повідомлення від управителя з пропозицією про внесення змін і доповнень до правил ФФБ на зазначену у договорі адресу довірителя управитель не отримав письмової відповіді довірителя. Зміни до правил ФФБ не можуть погіршувати умови, що забезпечують права довірителів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі
№ 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше
не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор
як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).
Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його
в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою
є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 30 жовтня 2006 року між УМВС України в Херсонській області та ТОВ «Південенерго» укладено договір № 309 про спільну діяльність. Предметом договору є спільна діяльність сторін з метою будівництва багатоповерхового житлового будинку про АДРЕСА_2 , розподіл сторонами визначених за договором часток площ об'єкту та передача після введення об'єкту в експлуатацію часток з метою наступного оформлення права на частки в об'єкті відповідно до умов цього договору. Також були укладені додаткові угоди № 1 від 24 січня 2007 року, № 2 від 08 січня 2008 року, № 3 від 16 грудня 2010 року, № 4 від 18 листопада 2011 року, № 5 від 18 грудня 2013 року.
14 березня 2011 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_1 укладено договір відчуження майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 1487. Предметом договору є об'єкт незавершеного будівництва: однокімнатна квартира АДРЕСА_8 .
Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 11 листопада
2013 року № 282 новозбудованому дев'ятиповерховому житловому будинку на АДРЕСА_12, в районі будинку АДРЕСА_9 , друга черга будівництва ТОВ «Південенерго», в зв'язку із завершенням будівництва присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_2 . Після присвоєння поштової адреси та виготовлення технічного паспорту нумерація спірної квартири змінена на АДРЕСА_6 .
Згідно з пунктом 1.1 указаного договору первинний власник ТОВ «Південенерго» зобов'язується передати у власність новому власнику ОСОБА_1 , а новий власник зобов'язується прийняти майнові права, що належать первинному власнику,
на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_10 на 8 поверсі загальною площею 43,45 кв. м, вимоги щодо якісних
та кількісних характеристик якого визначаються у додатку № 1 до цього договору, та сплатити грошову суму, визначену пунктом 5. При цьому сторони розуміють,
що зазначена площа квартири є орієнтовною і фактична площа квартири буде визначена на підставі технічного паспорта БТІ на будинок, що є підставою для укладення додаткової угоди та проведення остаточних розрахунків.
У пункті 2.1 цього договору зазначено, що з дня укладення договору та внесення вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення майнові права на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, який вказаний у пункті 1.1 цього договору, вважаються відчуженими на користь нового власника.
Відповідно до пункту 5.1 договору вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення за згодою сторін складає 93 200,25 грн
з розрахунку 2145,00 грн за 1 кв. м загальної площі квартири.
Згідно з пунктом 5.2 цього договору зазначена сума вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва складає договірну вартість вказаної квартири та підлягає перерахуванню на момент введення будинку в експлуатацію, виходячи із фактичної площі квартири, визначеної на підставі технічного паспорту БТІ на будинок, що є підставою укладення додаткової угоди та проведення остаточних розрахунків протягом 3 робочих днів з моменту отримання вищезазначеного технічного паспорту на житловий будинок, виходячи з вартості квадратного метра та загальної площі квартири, передбаченої пунктом 5.1 цього договору.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що у разі невиконання зобов'язань зі сплати вартості майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення чи прострочення внесення коштів більш як на п'ять календарних днів, відповідно до статті 651 ЦК України відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір, повідомивши про це позивача в письмовій формі. Договір вважається розірваним за погодженням сторін, з моменту направлення письмового повідомлення про розірвання договору.
На виконання умов договору позивачка 14 березня 2011 року та 15 березня 2011 року внесла в касу забудовника вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, що підтверджується копіями квитанцій на суму 55 500,00 грн і 37 730,25 грн, а всього 93 200,25 грн.
03 жовтня 2013 року ТОВ «Південенерго» направило на адресу позивача листа, яким
повідомило ОСОБА_1 про те, що 26 вересня 2013 року БТІ у м. Херсоні виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_2 . Згідно з даними технічного паспорта площа квартири становить 45,12 кв. м, тобто збільшилась на 1,65 кв. м. Відповідно до пункту 5.2 укладеного договору ТОВ «Південенерго» повідомило позивачку про те, що вказані обставини є підставою для укладення додаткової угоди та проведення остаточних розрахунків протягом 3 робочих днів. У зв'язку з чим запропонувало укласти додаткову угоду та сплатити різницю у вартості квадратних метрів.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог статті 417 ЦПК України на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановивши, що вартість майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва житлового призначення, яка визначена пунктом 5.1 договору за згодою сторін, та складає 93 200,25 грн, яка сплачена позивачкою, є лише орієнтовною вартістю майнових прав. Враховуючи, що площа квартири збільшилася згідно з даними технічного паспорта від 26 вересня 2013 року, виготовленого БТІ у м. Херсоні, позивачка, будучи належно повідомленою про необхідність укладення додаткової угоди, не з'явилася для укладення такої угоди, не надала доказів сплати різниці коштів, виходячи із фактичної площі квартири, внаслідок чого апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За обставин цієї справи, враховуючи, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на спірну квартиру шляхом оформлення права власності на об'єкт нерухомості, тобто стала власником об'єкта нерухомості, то перший інвестор не позбавлений можливості відновити свої порушені права та інтереси шляхом відшкодування збитків.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 05 червня 2018 року
у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16,
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі
№ 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 20 липня 2022 року
у справі № 713/742/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18,
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі
№ 910/2861/18, оскільки у справах, на які посилається заявниця, правовідносини не є подібними, різняться підставами і предметами позовів, що обумовлює і різність їх правового регулювання.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара