Постанова
Іменем України
06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 752/29491/21-ц
провадження № 61-14129св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції Київської області,
третя особа - Бучанське управління поліції Головного управління Національної поліції Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції Київської області на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Держказначейство), Головного управління Національної поліції Київської області (далі - ГУ НП Київської області), третя особа - Бучанське управління поліції Головного управління Національної поліції Київської області (далі - Бучанське УП), про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10023/19 в межах відкритого кримінального провадження № 2019110200002299 було здійснено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
20 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10620/19 накладено арешт на грошові кошти позивача у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120,00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2021 року у справі № 369/6218/21 частково скасовано арешт, накладений на майно позивача в межах кримінального провадження № 2019110200002299, а саме: на грошові кошти у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120,00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
23 червня 2021 року адвокат Діденко Н. О. звернулася з клопотанням до старшого слідчого відділу Бучанського УП майора поліції Громадського Б. А. щодо виконання ухвали суду № 369/6218/21 та повернення грошових коштів.
Ні це клопотання, ні інші запити щодо повернення коштів виконані не були у зв'язку із тим, що керівництво Бучанського УП не здійснило належного контролю за зберіганням речових доказів, що в подальшому спричинило їх втрату.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просила стягнути з Державної казначейської служби України на її користь 1 030 810,40 грн - сума боргу на час збільшення позовних вимог за курсом на 16 серпня 2022 року, 124 384,31 грн - інфляційне збільшення з 09 серпня 2019 року до 30 листопада 2021 року, 195 254,50 грн - інфляційне збільшення з 01 грудня 2021 року до 30 липня 2022 року, 57 348,15 грн - штрафні санкції з 09 серпня 2019 року до 30 листопада 2021 року, 21 943,55 грн - штрафні санкції з 01 грудня 2021 року до 30 липня 2022 року, а всього 1 429 740,91 грн, а також 100 000,00 грн моральної шкоди та 190 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 1 030 810,40 грн, втрати від інфляції у розмірі 228 623,44 грн, 3 % річних у розмірі 30 754,86 грн, що разом становить 1 290 188,70 грн.
У задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керуючись частиною шостою статті 1176 ЦК України, встановивши, що вилучені під час обшуку кошти були втрачені органами досудового розслідування, дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення майнової шкоди та штрафних санкцій у визначеному судом розмірі. У відшкодуванні моральної шкоди суд відмовив за безпідставністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2024 року ГУ НП Київської області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить доводів щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині в касаційному порядку не переглядається.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини справи
Суд установив, що 08 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10023/19 в межах відкритого кримінального провадження № 2019110200002299 здійснено обшук за місцем проживання та власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
20 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10620/19 накладено арешт на грошові кошти позивача у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120,00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2021 року у справі № 369/6218/21 частково скасовано арешт, накладений на майно позивача в межах кримінального провадження № 2019110200002299, а саме: на грошові кошти у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120, 00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
Згідно з висновком службового розслідування за фактом незадовільного виконання окремими посадовими особами Бучанського УП функціональних обов'язків з дотримання порядку зберігання і схоронності тимчасово вилученого майна в межах кримінального провадження № 12019110200002299 від 13 травня 2019 року направлено матеріали до Державного бюро розслідувань у м. Києві. Слідча Говорун К. О. , яка працювала в Бучанському УП, грошові кошти для зберігання в уповноважений банк не передала, чим взяла на себе особисте зобов'язання за зберігання вилученого майна.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України та деталізовані у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з частиною першою статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою.
Проте цими нормами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
Майновою шкодою є реальні збитки та втрачена вигода, що виникли внаслідок пошкодження, знищення майна або порушення прав власності. Вона включає витрати на відновлення майна, зменшення його вартості, а також упущену вигоду, яку особа могла б отримати за звичайних умов.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Суди установили, що 08 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10023/19 було здійснено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресую: АДРЕСА_1 в межах відкритого кримінального провадження № 2019110200002299.
20 серпня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10620/19 накладено арешт на грошові кошти позивача у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120,00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6218/21 від 23 червня 2021 року частково скасовано арешт, накладений на майно позивача в межах кримінального провадження № 2019110200002299, а саме: на грошові кошти у розмірі 20 240,00 дол. США, 2 120,00 євро, 211 600,00 грн та документи, що були вилученні під час обшуку 08 серпня 2019 року.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачу після скасування арешту не були повернені вилучені на підставі ухвали суду кошти, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди на підставі частини шостої статті 1176 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що у цих правовідносинах необхідне попереднє судове рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження як підстави відшкодування шкоди, не заслуговують увагу, оскільки для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою.
Стосовно доводів касаційної скарги про те, що за вказаних обставин спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку із втратою вилучених коштів через їх підроблення, а такі дії становлять предмет досудового розслідування та мають бути підтверджені відповідним рішенням суду, ухваленим у порядку КПК України, Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що відшкодування завданої позивачу шкоди жодним чином не перешкоджає проведенню подальших слідчих (розшукових) дій. Позов ОСОБА_3 спрямований виключно на відновлення її порушених конституційних прав на недоторканність майна та відшкодування майнових збитків.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушені норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції Київської області залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов