06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 522/20015/19
провадження № 61-2880св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла», Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - Шидерової Наталії Сергіївни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») звернулося до суду
з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Міське агентство
з приватизації житла», Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, про визнання договорів недійсними та виселення з квартири.
Позов мотивований тим, що 13 березня 2019 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округ Одеської області Бежан А. В. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України «Про іпотеку» на підставі акта про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області 26 лютого 2019 року, видала ТОВ «ФК «Алькор Інвест» такі свідоцтва про право власності:
- свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 842, на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 13 червня 2008 року за реєстровим № 3-2328, право власності зареєстровано в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 17 червня 2008 року, номер запису 250
в книзі 635пр-157, 156;
- свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 841, на 1/6 частини квартири
АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 13 червня 2008 року за реєстровим № 3-2330, право власності зареєстровано в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 17 червня 2008 року, номер запису 250
в книзі 635пр-157, 156;
- свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 840, на 1/6 частини квартири
АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 13 червня 2008 року за реєстровим № 3-2332, право власності зареєстровано в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 17 червня 2008 року, номер запису 250
в книзі 635пр-157, 156.
ТОВ «ФК «Алькор Інвест» вважає себе законним власником 5/6 частин квартири
АДРЕСА_1 , проте стало відомо про порушення 22 липня 2019 року прав власника.
Позивач вказував, що ОСОБА_3 вважає себе власником квартири
АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М. 07 червня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 717.
Дарувальнику ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 належала на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. 17 грудня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1133.
Продавець квартири ОСОБА_1 володів квартирою на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, реєстровий номер 8-14187 від 05 листопада 2003 року, зареєстрованого бюро технічної інвентаризації
27 грудня 2003 року в книзі 264пр-135, номер запису 686.
ТОВ «ФК «Алькор Інвест» вважало, що видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності та всі інші документи на квартиру АДРЕСА_3 є підробленими,
а договір купівлі-продажу від 17 грудня 2014 року та договір дарування від
07 червня 2016 року є недійсними, оскільки квартира АДРЕСА_3 фактично
є квартирою АДРЕСА_3 . Квартира АДРЕСА_3 до набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на 5/6 часток була власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . Крім того, 17 жовтня 2006 року квартира була предметом забезпечення відповідно до договору іпотеки від 17 жовтня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2094.
ТОВ «ФК «Алькор Інвест» встановило, що ОСОБА_1 ніколи не був власником квартири та не проживав у ній, що власником квартири з 2006 року був ОСОБА_7 , після його смерті спадкоємці ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вступили у спадщину у 2008 році, проте у квартирі не проживали.
З грудня 2014 року в квартирі стали проживати ОСОБА_9 ,
ОСОБА_3
ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зазначало, що КП «Міське агентство з приватизації житла» не підтверджує оформлення ОСОБА_1 свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_3 . КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» повідомило, що згідно із записом у книзі 264пр, стр. 135,
р. № 686 (дата реєстрації 27 грудня 2003 року) реєстрації цього об'єкта нерухомості немає.
Позивач зазначав, що набув права власності на нерухоме майно на законних підставах на електронних торгах, що ОСОБА_3 стала власником квартири на підставі недійсного договору дарування у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу, в основі якого лежать підроблені правовстановлювальні документи на квартиру, тому підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» просило: визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_10
і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. 17 грудня 2014 року, зареєстрований
в реєстрі за № 1133; визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М. 07 червня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 717; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_4 , де 5/6 частин квартири належить ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року
в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2020 року, а саме знято арешт
з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_3 .
Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» є співвласником частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею
38,9 кв. м, проте ставить вимоги про визнання недійсними договорів щодо квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 62,1 кв. м, житловою площею 45,4 кв. м, та виселення ОСОБА_3 з цієї квартири. Належних і допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_3 , власником частки якої є товариство, є квартирою
АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 , позивач не надав. Позивач доводить, що набув право власності на частку квартири, що була предметом іпотеки, проте не надав кредитного та іпотечного договорів, не підтвердив відомостями
з державних реєстрів про реєстрацію заборони на нерухоме майно з підстав передання майна в іпотеку. Посилання на підроблення документів на квартиру не підтверджені. Суд вказав, що вимога про визнання договорів недійсними
і виселення не є співрозмірні в розмінні статті 387 ЦК України.
У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо
є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Крім того, суд застосував строк позовної давності до вимог про визнання недійсними договорів та виселення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року змінено, викладеного його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду, резолютивну частину залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі немає доказів того, що квартира АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1784575751101, і квартира
АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 530721051101, є одним і тим самим об'єктом житлової нерухомості.
Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його права власності на належну йому частку в об'єкті житлової нерухомості, то немає підстав для застосування позовної давності.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
06 березня 2025 року представник ТОВ «ФК «Алькор Інвест» - Шидерова Н. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не був позбавлений майна неправомірними діями відповідачів, у зв'язку з чим не має статусу неволодіючого власника. Таким чином, застосування такого способу захисту порушеного права, як витребування майна з чужого незаконного володіння буде безпідставним, ураховуючи обставини справи. Вимога позивача щодо виселення відповідача з належного позивачу майна є по суті негаторною, метою якої є усунення у власника перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Щодо строку позовної давності заявник вказує, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується
з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не
з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Заявник вказує, що суд першої інстанції не роз'яснив сторонам їх право про призначення у справі експертизи. Суди не звернули уваги на те, що свідоцтво про право власності від 05 листопада 2003 року № НОМЕР_1 та розпорядження УЖКГ Одеської міської ради від 05 листопада 2003 року № 180734 на ім'я ОСОБА_1 не видавалися.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 серпня
2019 року у справі № 925/366/18, від 02 жовтня 2019 року у справі
№ 644/6646/14-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 26 листопада
2019 року у справі № 914/3224/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
04 червня 2025 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу (№ 17724/0/220-25 від 16 червня 2025 року
і № 17741/0/220-25 від 16 червня 2025 року відповідно), до яких не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, що підтверджується актами Верховного Суду від 16 червня 2025 року № 516 і № 519.
Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (частина четверта статті 178 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статі 178 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву
і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Згідно з пунктами 6, 7 частини першої статті 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення), а також інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про залишення відзиву ОСОБА_3 (№ 17724/0/220-25 від 16 червня 2025 року)
і відзиву ОСОБА_2 (№ 17741/0/220-25 від 16 червня 2025 року) без розгляду і повертає їх.
06 червня 2025 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив
(№ 17740/0/220-25 від 16 червня 2025 року), у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від
07 листопада 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3
є добросовісними набувачами спірної квартири. Суд першої інстанції правильно вказав, що у зобов'язальних відносинах захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Позивач не надав належних і допустимих доказів того, що квартира АДРЕСА_5 .
06 червня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив
(№ 17753/0/220-25 від 16 червня 2025 року), у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від
07 листопада 2024 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції правильно вказав, що
у зобов'язальних відносинах захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову. Квартира АДРЕСА_5 є різними об'єктами нерухомості. ОСОБА_2
і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірної квартири.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
26 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Суди встановили, що на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Бежан А. В. 13 березня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 842, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» належить на праві власності майно, що складається
з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Вказане майно не реалізовано / торги не відбулися, і стягувач ТОВ «ФК «Алькор Інвест» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від
13 червня 2008 року.
На підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Бежан А. В. 13 березня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 841, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» належить на праві власності майно, що складається з 1/6 частки квартири
АДРЕСА_1 .
Вказане майно не реалізовано / торги не відбулися, і стягувач ТОВ «ФК «Алькор Інвест» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину від
13 червня 2008 року.
На підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Бежан А. В. 13 березня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 840, ТОВ «ФК «Алькор Інвест» належить на праві власності майно, що складається з 1/6 частки квартири
АДРЕСА_1 .
Вказане майно не реалізовано / торги не відбулися, і стягувач ТОВ «ФК «Алькор Інвест» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від
13 червня 2008 року.
Вказані свідоцтва видані на підставі статті 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта про передання майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Другого Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ
в Одеській області 26 лютого 2019 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 17 грудня 2014 року, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Саганович О. Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 1133, ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею
62,1 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м. Квартира належала продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради 05 листопада
2003 року № 8-14187, зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 27 грудня 2003 року в книзі 264пр-135, номер 686; зареєстрованого приватним нотаріусом Саганович О. Ю. 17 грудня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер об'єкта нерухомого майна 530721051101).
Згідно з договором дарування від 07 червня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Мельник О. М., зареєстрованим в реєстрі за № 717,
ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру
АДРЕСА_4 , загальною площею 62,1 кв. м, житловою площею
45,3 кв. м.
Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_3 просила застосувати строк позовної давності.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту
і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним
і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину
є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так
і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі
№ 6-605цс16).
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що квартира АДРЕСА_5 є різними об'єктами житлової нерухомості, що підтверджено правовстановлюючими документами та державною реєстрацією цих об'єктів як різних об'єктів нерухомого майна, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки є недоведеним те, що відповідачі порушили право власності ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на належні йому 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 .
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів і, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 07 листопада
2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - Шидерової Наталії Сергіївни залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов