06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 576/639/24
провадження № 61-1464св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Державний навчальний заклад «Глухівське вище професійне училище»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року Державний навчальний заклад «Глухівське вище професійне училище» (далі - ДНЗ «Глухівське вище професійне училище») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття
з реєстрації.
Позов мотивований тим, що 01 січня 2019 року між сторонами було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг мешканцям гуртожитку Глухівського вищого професійного училища № 17-2019, за умовами якого відповідач зобов'язалась своєчасно здійснювати оплату за користування послугами, а саме: за проживання, опалення, водопостачання та електропостачання житлових кімнат № НОМЕР_4, площею 52,2 кв. м.
З 2021 року почала діяти нова редакція договору, згідно з якою плата за надані житлово-комунальні послуги вноситься мешканцями щомісяця
в повному обсязі не пізніше 10 днів від розрахункового місяця за тарифами, затвердженими місцевими органами виконавчої влади. Однак відповідач відмовилась укладати договір в новій редакції, який передбачав зміну тарифів за житлово-комунальні послуги. Таким чином, ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 1 512,54 грн.
Позивач указував, що трудові відносини з відповідачем припинені 21 серпня 2018 року, позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору
31 грудня 2023 року, і ОСОБА_1 не є фактичним користувачем житла, проте кімнату відповідачка не звільнила, і кімната перебуває в її незаконному безоплатному користуванні.
ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» просив стягнути
з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 1 512,54 грн та виселити ОСОБА_1 з кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 учнівського гуртожитку ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» без надання іншого житлового приміщення та зняти її з реєстрації.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня
2024 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» заборгованість у розмірі 1 512,54 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Стягуючи заборгованість за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань з оплати житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач із сином вселилася у кімнати гуртожитку на законних підставах у зв'язку з перебуванням у трудових відносинах із навчальним закладом, тривалий час там проживають, кімнати
є єдиним постійним місцем проживання відповідача, іншого житла вона не має. Крім того, суд вважав, що наявність невеликої заборгованості за надані житлово-комунальні послуги як підстава для виселення є вочевидь непропорційним втручанням у її право на житло.
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційну скаргу ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» задоволено.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня
2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації скасовано та ухвалено
в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог.
Виселено ОСОБА_1 з кімнат № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 і № НОМЕР_3 учнівського гуртожитку ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» за адресою:
АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Знято ОСОБА_1 з реєстрації у кімнатах № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 учнівського гуртожитку ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 після припинення трудових відносин з позивачем 21 серпня 2018 року, набуття
у власність іншого житла 08 жовтня 2021 року, а також після закінчення строку дії договору на її проживання у гуртожитку, у тому числі й у зв'язку
з тривалим непроживанням у гуртожитку та несплатою послуг, втратила правові підстави для проживання в гуртожитку. Надаючи оцінку пропорційності втручання у право відповідача на житло, апеляційний суд вказав, що її виселення з гуртожитку із зняттям з реєстрації є законним
і має легітимну мету.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
31 січня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ордери, на підставі яких відповідач була вселена у спірне житлове приміщення, на даний час є дійсними, нечинними
у судовому порядку не визнавались. Посилаючись на статтю 125 ЖК України, заявник вказує, що вона не може бути виселена із спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, оскільки
у відповідача вона пропрацювала більше десяти років. Звертає увагу, що закінчення договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для виселення. Заявник вказує, що позовна заява подана особою, яка не мала на це повноважень.
Доводи інших учасників справи
25 лютого 2025 року ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня
2025 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції, а твердження заявника повністю не відповідають дійсності і не підтверджені будь-якими доказами.
03 березня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення, які мотивовані тим, що апеляційний суд, не дочекавшись виконання ухвали Сумського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, ухвалив оскаржувану постанову, чим фактично відмовив у доступі до правосуддя.
15 березня 2025 року ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» подав до Верховного Суду заперечення на додаткові пояснення, у якому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні додаткових пояснень, касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Глухівського міськрайонного суду Сумської області.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
17 березня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від
23 квітня 2024 року в частині позовних вимог ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
в апеляційному порядку не переглядалось, Верховний Суд відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України справу в касаційному порядку в цій частині не переглядає.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 з 01 червня 1999 року до 21 серпня 2018 року (згідно зі свідоцтвом про зміну імені змінила прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 ) працювала на посаді бібліотекаря в ДНЗ «Глухівське вище професійне училище». Звільнена на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
10 січня 2007 року, 15 жовтня 2012 року і 08 квітня 2014 року ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» видало ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_4 ,
1996 року народження, ордери на житлову площу у гуртожитку на
АДРЕСА_2 , кімнати АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 , загальною площею 52,2 кв. м.
ОСОБА_1 відповідними заявами повідомляла позивача, що не проживає у гуртожитку з 01 червня 2022 року до 31 серпня 2022 року, з 01 серпня
2023 року до 31 серпня 2023 року та з 01 листопада 2023 року до 01 травня 2024 року.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 09 жовтня 2021 року за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 08 жовтня 2021 року зареєстроване право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 .
Згідно з пунктом 6.1 положення про гуртожиток ДНЗ «Глухівське вище професійне училище», особи, які відраховані із закладу освіти, та особи, строк проживання яких у гуртожитку відповідно до договору закінчився, підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Законом України «Про основні засади житлової політики», який набув чинності 15 лютого 2026 року, визнано таким, що втратив чинність ЖК України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Згідно з частиною третьою статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини третьої статі 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, ЖК України застосовується до спірних правовідносин у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла,
а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом
і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від
13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), а й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи
в цивільно-правовому полі.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява
№ 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Подібні положення закріплені також в національному законодавстві.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав
і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
У справі, що переглядається, спірні правовідносини стосуються виселення особи з тимчасово наданого житла (гуртожитка) після припинення трудових правовідносин з органом, який надав таке житло.
Згідно зі статтею 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Положеннями статті 128 ЖК України передбачено, що жила площа
в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Отже, правовою підставою для вселення у гуртожиток є спеціальний ордер.
Разом з тим відповідно до частин першої - третьої статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені
в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення
у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:
- осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного
з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували
у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового
і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків;
- осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
- осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
- осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
- пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб
з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового
і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;
- одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Оскільки ОСОБА_1 була звільнена з ДВНЗ «Глухівське вище професійне училище» за угодою сторін; пропрацювала на підприємстві понад десять років, тобто є особою, яка не може бути виселена із займаного спірного житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення, а позивач
у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося
б відповідачу для проживання, підстав для задоволення позову про виселення немає.
Та обставина, що відповідач набула у власність 1/2 частини квартири, не
є підставою для її виселення, оскільки положеннями статей 125, 132 ЖК України така підстава для виселення не передбачена.
01 грудня 2021 року набрав чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 якого орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Звернення з позовом про зняття особи з реєстрації у разі її виселення
з житлового приміщення не є необхідним, оскільки особа втрачає право користування спірним житлом безпосередньо у зв'язку з виселенням з нього, таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади, а тому пред'явлення такої позовної вимоги як зняття з реєстрації, не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи спір, апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову
в частині вимог про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації, а тому постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про виселення та зняття з реєстрації, по суті дійшов правильного висновку, проте помилився щодо мотивів такої відмови, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід змінити у мотивувальній його частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
Аргументи, наведені в додаткових поясненнях до касаційної скарги, колегія суддів до уваги не бере, оскільки відповідно до частини першої статті 40 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Наведені у додаткових поясненнях аргументи, заявник у касаційній скарзі не вказувала, заяв/клопотань про доповнення або зміну касаційної скарги ОСОБА_1 не подавала.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення
у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення
у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково
і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись викладеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року скасуванню, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року в частині позовних вимог ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» до
ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації слід залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, зі зміною його мотивувальної частини, що у свою чергу не вплинуло на обсяг вирішених заявлених вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 в сумі 6 056,00 грн за подання касаційної скарги, слід стягнути з ДНЗ «Глухівське вище професійне училище» на її користь.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року скасувати,
а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 23 квітня 2024 року в частині позовних вимог Державного навчального закладу «Глухівське вище професійне училище» до ОСОБА_1 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та зняття
з реєстрації залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з Державного навчального закладу «Глухівське вище професійне училище» на користь ОСОБА_1 6 056,00 грн судових витрат.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції скасована постанова Сумського апеляційного суду від 23 січня 2025 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов