06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 752/2330/19
провадження № 61-14923св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», ОСОБА_2 , Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерство культури та інформаційної політики України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Миколаєва Юлія Володимирівна, на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Описова частина
Історія справи
У лютому 2019 року заступник Генерального прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та передати її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано Обслуговуючому кооперативу житловий кооператив «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст») у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду.
На передані у власність земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га зазначеному обслуговуючому кооперативу видано державні акти, які зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУ земельних ресурсів КМДА).
Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»), що підтверджується рішенням загальних зборів цього товариства від 21 лютого 2008 року.
Земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29 січня 2009 року № 183 відчужено ОСОБА_2 , який отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га, зареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року.
У подальшому ОСОБА_2 поділив вказану земельну ділянку на 32 окремі земельні ділянки, у зв'язку з чим державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га повернув до ГУ земельних ресурсів КМДА.
Водночас ОСОБА_2 отримав 32 державні акти на право власності на окремі земельні ділянки, зокрема й акт серії ЯЗ № 779384 на земельну ділянку з кадастровимномером 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га, яку зареєстровано 17 березня 2010 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку з кадастровимномером 8000000000:90:371:0099 ОСОБА_3 .
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави. Визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва», видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, зареєстровані ГУ земельних ресурсів КМДА 08 січня 2008 року, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібна затока» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані за адресою: 21 кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.
Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року№ 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площею 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили.
Позивач вказує, що оскільки судовим рішенням встановлено незаконне вибуття з власності територіальної громади м. Києва земельної ділянки площею 34, 3740 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га, а також з огляду на те, що вказані земельні ділянки протиправно відчужила Київська міська рада поза волею територіальної громади м. Києва, право власності територіальної громади на це майно не припинялося, відповідно, ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 його не набули, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, підлягає витребуванню у ОСОБА_3 шляхом її повернення Київській міській раді.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 рокупозов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 7 974 481,65 грн, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем того факту, що спірна земельна ділянка є землею, що має спеціальний статус і перебуває під особливою охороною держави, щодо цієї ж земельної ділянки встановлений спеціальний порядок вилучення, відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту, і вказана земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею територіальної громади міста Києва.
Не погодившись з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року, ОСОБА_4 17 липня 2023 року звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційногосуду від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року - без змін.
ОСОБА_4 24 травня 2024 року звернулась до суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року.
Постановою Верховного Суду від 16 квітня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року - без змін.
Не погодившись з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року, ОСОБА_2 14 травня 2025 року звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
27 листопада 2025 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Миколаєвої Ю. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зокрема, ОСОБА_2 посилається на те, що він, як особа, яка подала апеляційну скаргу, не зміг реалізувати своє право «бути почутим» в суді апеляційної інстанції, що призвело до порушення основних засад цивільного судочинства. Апеляційний суд не забезпечив йому можливість реалізувати надані законом права, розглянувши справу у його відсутність на першому судовому засіданні. Крім цього, апеляційний суд помилково розглянув цей позов як негаторний. Апеляційний суд розглянув справу за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача ОСОБА_3 , що має важливе значення, зокрема, й для визначення критерію пропорційності втручання держави у право на мирне володіння майном. Також заявник вказує на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2025 року від заступника Генерального прокуратура до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
У грудні 2025 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Глушкова В. О. звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2025 року року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
16 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва» земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду. На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування у власність ОКЖК «Котміст» передано земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, у зв'язку із чим зазначеному обслуговуючому кооперативу видано відповідні державні акти: серії ЯЖ № № 006272, 006273, 006274, які зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів КМДА.
Рішенням загальних зборів ОКЖК «Котміст» від 21 лютого 2008 року зазначені вище земельні ділянки внесено до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка».
Частину земельної ділянки площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, ТОВ «Будівельна спілка» на підставі договору дарування від 29 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К. М. за № 183, відчужило на користь ОСОБА_5 .
На підставі зазначеного договору дарування ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЖ № 920172 на право власності на земельну ділянку площею 6,0799 га,кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, який бувзареєстрований ГУ земельних ресурсів КМДА 27 квітня 2009 року.
У подальшому ОСОБА_2 набуту земельну ділянку, площею 6,0799 га,кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, поділив на 32 окремі земельні ділянки, у зв'язку з чим державний акт серії ЯЖ № 920172 на право власності на цю земельну ділянку він повернув до ГУ земельних ресурсів КМДА та отримав 32 державних акти на право власності на земельні ділянки, зокрема, і на спірну земельну ділянку,площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099.
17 липня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 відчужив,а ОСОБА_3 придбала у власність земельну ділянку на 21-ому кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, цільове призначення - житлова забудова, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, площею 0,6003 га. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В., зареєстрований в реєстрі за № 1388.
За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 154563408, сформованої 31 січня 2019 року, право власності на земельну ділянку, площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, зареєстровано за ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В.на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2014 року, номер 1388.
Законність рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови, загальною площею 74,69 га, перевірялась у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави. Визнано недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва. Зобов'язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 6,2572 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0028, розташовану за адресою: 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, вартістю за нормативно грошовою оцінкою 19 439 726, 24 грн. Визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, серії ЯЖ № 006273 та серії ЯЖ №006274 зареєстровані 08 січня2008 року ГУ земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-8-00191, № 07-8-00192 та № 07-8-00193. Визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою 21-ий кілометр Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва в тому числі земельну ділянку площею 0, 2402 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0026 (до складу якої входить земельна ділянка 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099 з приводу якої заявлено спір).
Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у справі № 910/3724/14 в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили.
Встановлено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № 1, 2.
Відповідно до додатка № 1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» Жуків остріві прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1).
Рішенням Київської міської ради VІ сесії ХХІІІ скликання від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та колективного сільгосппідприємства «Хотівське».
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2022 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано в підпункті 3.4.1 додатка № 1 до розпорядження.
З інформації від 13 липня 2020 року № 01-03/110, наданої інститутом географії НАН України щодо ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» (додатки 1-6), відомо, що у 2004 році з ініціативи Постійної комісії Київради з питань екологічної політики, з метою уточнення інформації про межі і сучасний стан екосистеми заказника «Жуків острів» Державний науково-виробничий центр «Природа» Національного космічного агентства України виконав роботу «Дослідження території «Острів Жуків» засобами дистанційного зондування землі з метою визначення його сучасного стану і меж». Робота підтвердила площу заказника та межі, визначені науковим обґрунтуванням - 1630 га.
Відповідно до запиту Офісу Генерального прокурора щодо належності земельних ділянок до природно-заповідного фонду встановлено, що земельна ділянказ кадастровим номером 8000000000:90:371:0099 розміщена в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 (додатки 2-5). Поєднання земельних ділянок, у тому числі і земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099, утворюють два цілісні ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра (додатки 3-5). Згідно з інформацією, розміщеною на Публічній кадастровій карті, спірні земельні ділянки перебувають у приватній власності і за цільовим призначенням належать до житлових, житлово-будівельних, гаражно- і дачно-будівельних кооперативів для житлової забудови. Згідно з геоморфологічною картою Києва, згадані земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра (додаток 6).
Згідно з висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території кадастрових ділянок, серед яких і ділянка з номером 8000000000:90:371:0099, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва, зробленим незалежним спеціалістом у сфері архітектури і містобудуванняв державних інститутах «УкрНДІпроектреставрація» та НДІ пам'яткоохоронних досліджень, Українськогодержавного інститутукультурної спадщини Корольонок С. С. 05 серпня 2020 року, на основі проведеного аналізу шляхом кореляції та порівняння доведено, що обстежена земельнаділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0099розташована на території охоронюваного ландшафту.
04 серпня 2020 року Український державний інститут культурної спадщини на запит Офісу Генерального прокурора, щодо інформації про належність до зони охоронюваного ландшафту земельних ділянок, розташованих на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, повідомив, що вказані земельні ділянки входять до меж зони охоронюваного ландшафту. Додатково проінформовано, що зазначені земельні ділянки не входять до меж території пам'ятки історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долинир. Дніпра». Водночас територія, на якій розташовані ці земельні ділянки відноситься до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» (рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Встановлено, що постанова Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року не була предметом касаційного перегляду.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів.
Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц.
У пунктах 51, 52 постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки зроблені керуючись тим, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та ін.).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 зазначено, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об'єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об'єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об'єкта нерухомості.
У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 15 листопада 2023 року в справа № 918/119/21 та ін.).
Звертаючись до суду з позовом, у первісній редакції позовної заяви прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади міста Києва. Зокрема, вказував таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідачки:
- 01 жовтня 2007 року Київська міська рада на підставі рішення № 355/3189 передалау власність ОКЖК «Котміст» для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га (34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га), розташовані на АДРЕСА_1
- 21 лютого 2008 року ОКЖК «Котміст» вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка»;
- земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужено ОСОБА_2 ;
- належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 6,0799 га була поділена на 32 земельні ділянки, одна з яких - площею 0,6003 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0099, є спірною земельною ділянкою, яку він 17 липня 2014 року відчужив ОСОБА_3 .
Прокурор зазначав, що рішення міської ради, на підставі якого ОКЖК «Котміст» набув у власність та оренду земельні ділянки площею 74,69 га, визнано недійсним. Вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 рокуу справі № 910/3724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, серед іншого, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-му км Столичного шосе, Голосіївський район, місто Київ.
У позовній заяві прокурор просив витребувати у відповідачки спірну земельну ділянку та передати її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
У поданій в жовтні 2020 року заяві про доповнення підстав позову прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка має особливий правовий режим - вона розташована в межах заплави річки Дніпра та ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», що унеможливлює її перебування у приватній власності. Вона належить до обмежено оборотоздатних об'єктів, що підтверджується, зокрема,рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року №174/649. Посилався на статті 152 ЗК України і 391 ЦК України та вказував, що цей позов є негаторним.
Зобов'язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді міста Києва, суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах заплави річки Дніпра та ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», а відтак відноситься до земель, надання яких у приватну власність заборонено чинним законодавством України.
Встановивши, що мета позову спрямована на повернення у власність територіальної громади земельної ділянки, врахувавши обґрунтування позовної заяви, суди попередніх інстанцій правильно визначили заявлену вимогу прокурора як негаторний позов, застосувавши належні норми матеріального права.
Оскільки негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц), суди обґрунтовано відхилили посилання відповідачки про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 752/2342/19, від 30 вересня 2025 рокуу справі № 752/15928/22 зі схожими фактичними обставинами та суб'єктним складом учасників справи.
При цьому суди вірно зазначили, що відповідачка у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характерних для земель природно-заповідного фонду ознак (віддаленість від забудови, наявність незайманої рослинності, безпосередня близькість до русла р. Дніпро) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про те, що ця ділянка вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону. Придбання нею такої ділянки всупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів її добросовісність під час вступу в договірні правовідносиниз ОСОБА_7 .
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц та ін.).
З урахуванням обставин, встановлених судами, втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними. Зобов'язання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна, що перебуває під особливою охороною, згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки. Таким чином, справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений.
При цьому слід ураховувати, що докази того, що ОСОБА_3 уповноважувала ОСОБА_2 представляти її інтереси в межах вказаного судового спору, в матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив можливість заявнику реалізувати надані законом права, розглянувши справу у його відсутність, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належно повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належно повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому суд апеляційної інстанції не порушив зазначені норми права.
ОСОБА_2 було належно повідомлене про день, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (див. постанову Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19)).
Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив неможливості розгляду справи за відсутності учасників справи, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи за відсутності ОСОБА_2 та його представника не свідчить про порушення норм процесуального права.
Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Щодо клопотання про зупинення розгляду справи
25 березня 2026 року від ОСОБА_8 до Верховного Суду надійшло клопотання, у якому вона просить зупинити провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/8835/16 (провадження № 14-50цс25).
26 березня 2026 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшло клопотання, у якому він просить зупинити провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/8835/16 (провадження № 14-50цс25).
Положеннями пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Вивчивши матеріали касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду вважає, що наведені у клопотаннях про зупинення провадження у справі доводи є необґрунтованими, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається, не є подібними до правовідносин у справі № 367/8835/16 (провадження № 14-50цс25), яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотань ОСОБА_9 , ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник- адвокат Миколаєва Юлія Володимирівна, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов