07 травня 2026 року
м. Київ
справа № 466/9284/19
провадження № 61-5784ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2025 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зобов'язати названий відділ ДВС припинити та скасувати стягнення коштів із соціальної виплати - пенсії по інвалідності; зобов'язати відповідальну особу відкликати постанову державного виконавця від 10 вересня 2021 року ВП № НОМЕР_1, виконавчий лист, наказ про стягнення аліментів від 11 листопада 2019 року № 466/9284/19 з Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області.
Скарга мотивована тим, що на виконанні Тернопільського ВДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться судовий наказ №466/9284/19 від 11 листопада 2019 року, виданий Шевченківським районним судом м. Львова, про стягнення з нього аліментів щомісячно в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу та заробітку на утримання доньки ОСОБА_2 .
Заявник є особою з інвалідністю ІІІ групи довічно (інвалід армії), пенсіонером МВС за станом здоров'я.
26 березня 2024 року та 23 червня 2025 року він звертався до вказаного відділу державної виконавчої служби з листами, в яких просив не стягувати кошти із соціальної виплати, призначеної йому довічно, - пенсії по інвалідності, а стягувати тільки з єдиного джерела доходу, яким є заробітна плата, яку він постійно отримує в Білецькій сільській раді на посаді старости Плотицького старостинського округу.
Зазначає, що пенсія по інвалідності не є доходом, проте, державним виконавцем було відмовлено у його проханні щодо припинення стягнення коштів із соціальної виплати - пенсії по інвалідності.
Вважає такі дії виконавця протиправними.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що пенсія є тим видом доходу, з якого можуть стягуватися аліменти і таке стягнення відповідає положенням Сімейного кодексу України.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2025 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку що ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не довів, що отримувана ним пенсія по інвалідності ІІІ групи є тим видом пенсії, який не можна враховувати при визначенні розміру аліментів на його дитину. Посилання заявника на положення Податкового кодексу України про те, що пенсії не є доходами громадян і не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, є безпідставними, оскільки такі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У квітні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова та постанову Львівського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року
Касаційна скарга мотивована тим, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного та необгрунтованого висновку про правильність стягнення аліментів із пенсії по інвалідності, обмежившись формальним застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, без застосування конституційних гарантій права особи на соціальний захист, передбачених статтею 46 Конституції України, а також без дотримання принципу верховенства права, зокрема його складової - принципу пропорційності.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно до частини першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (з наступними змінами) затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, зокрема, у пунктах 14 та 19 Переліку № 146 визначено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом; з одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються особам з інвалідністю першої групи на догляд за ними; інших видів заробітку. Утримання аліментів не провадиться з:
1) вихідної допомоги при звільненні і сум неоподаткованого розміру матеріальної допомоги;
2) компенсації працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років;
3) допомоги на лікування;
4) допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами;
5) компенсаційних виплат при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;
6) польового забезпечення, надбавок до заробітної плати й інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;
7) компенсаційних сум, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу;
8) матеріальної допомоги осіб, які втратили право на допомогу по безробіттю;
9) вартості безкоштовного надання квартир та комунальних послуг;
10) одноразової допомоги при народженні дитини;
11)державної допомоги на поховання;
12) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
13) допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
14) допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми;
15) соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям;
16) державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю, а також надбавки на догляд за особою з інвалідністю з дитинства та дитиною з інвалідністю, що передбачені Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»;
17) допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років;
18) тимчасової державної допомоги, якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину;
19) субсидій готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
20) щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;
21) вартості речового, продовольчого забезпечення або його грошової компенсації;
22) дотацій на обіди, вартості путівок до санаторіїв і будинків відпочинку, що надаються за рахунок коштів підприємств та організацій.
З військовослужбовців, а також осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, ДСНС та Державної кримінально-виконавчої служби утримання аліментів не провадиться з вихідної допомоги при звільненні з військової служби і з органів внутрішніх справ, ДСНС та Державної кримінально-виконавчої служби, а також інших видів грошового забезпечення, що не має постійного характеру.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, якою затверджено цей Перелік, наказом Міністра оборони України від 15 травня 2013 року № 316 додатково затверджено Перелік додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають облікові при відрахуванні аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України ,а саме: 1) одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби; 2) одноразова допомога на початкове обзаведення; 3) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; 4) грошова компенсація за піднайом (найом) жилих приміщень; 5) грошова компенсація у розмірі вартості набору продуктів особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом; 6) суми витрат, що відшкодовуються під час відряджень; 7) польові виплати; 8) грошова премія як вид заохочення, встановлений Дисциплінарним статутом Збройних Сил України; 9) допомога в проведенні поховання і компенсація матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробків; 10) грошова допомога для оздоровлення; 11) винагорода за тривалість безперервної військової служби; 12) підйомна допомога та добові за час перебування в дорозі; 13) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 14) грошова компенсація за невикористані дні відпустки; 15) грошова компенсація військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення.
Пенсія по інвалідності є пенсійною виплатою, яка надається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі стажу та внесків до ПФУ. Перелік доходів (видів грошового забезпечення), що не підлягають облікові при відрахуванні аліментів, та передбачені як Переліком № 146, так і Переліком за наказом № 316, є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають. Тобто, аліменти стягуються з усіх видів доходів платника, включаючи пенсії, незалежно від їхнього розміру та групи інвалідності. Єдиним винятком, який може впливати на розмір аліментів при стягненні їх з пенсії, є надбавка на догляд за інвалідом 1 групи, яка не враховується при визначенні розміру аліментів.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 484/1875/19, від 09 липня 2020 року у справі № 205/3610/18, від 12 січня 2021 року у справі № 640/13592/20.
Судами встановлено, що 11 листопада 2019 року Шевченківським районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу та заробітку, починаючи від дня пред'явлення заяви до суду - 07 листопада 2019 року і до досягнення повноліття.
Судовий наказ від 11 листопада 2019 року № 466/9284/19 знаходиться на примусовому виконанні Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Боржник ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи довічно (інвалід армії), пенсіонером МВС за станом здоров'я, у зв'язку з чим отримує пенсію по інвалідності.
Постановою головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 10 вересня 2021 року звернуто стягнення на дохід боржника (пенсію), який він отримує у Тернопільському об'єднаному управлінні ПФУ Тернопільської області.
На звернення ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби щодо неправомірності стягнення аліментів із пенсії 04 квітня 2024 року та 24 червня 2024 року державним виконавцем надано відповідь листом № 68539 та № 107381, у яких роз'яснено, що стягнення проводиться у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки серед виплат, з яких не здійснюється утримання аліментів, відсутня пенсія по інвалідності ІІІ групи, яку отримує боржник ОСОБА_1 .
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи щодо помилкового застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а є лише незгодою заявника з їх змістом.
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії в порядку контролю судового рішення, заінтересовані особи: Синельниківський відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_5 , за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник