07 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3264/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю: секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
прокурора - Батюк І.В.,
позивача 1 - Селівона Д.О.,
позивача 2 - Ковальчука Р.М.,
відповідача - Швець К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 (головуючий суддя - Таран С.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.)
у справі №916/3264/24
за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оброни України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 17 315 020,50 грн,
1. Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі за текстом також - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оброни України (далі за текстом також - Міноборони) та Одеського квартирно-експлуатаційного управління (далі за текстом також - Одеське КЕУ) (на теперішній час Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі за текстом також - КЕВ м. Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" (далі за текстом також - ТОВ "Оператор енергії"), в якому просив:
- визнати недійсними наведені ним у позовній заяві додаткові угоди (далі за текстом також - спірні додаткові угоди) до договору про постачання електричної енергії, укладеного між ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса;
- стягнути з відповідача на користь КЕВ м. Одеса грошові кошти у розмірі 17 315 020,50 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що спірними у цій справі додатковими угодами незаконно, тобто за відсутності належного документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, збільшено ціну вказаного договору, укладеного в межах процедури проведення державних закупівель, та, як наслідок, зменшено обсяг товару, який підлягав поставці на підставі останнього.
3. Господарський суд Одеської області рішенням від 19.12.2024 у справі №916/3264/24 у задоволенні позову відмовив повністю.
4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) функції КЕВ м. Одеса пов'язані не із здійсненням публічного адміністрування як носієм владних повноважень, а виключно з інженерно-інфраструктурним (квартирно-експлуатаційним) забезпеченням військових частин шляхом внутрішніх правовідносин з підпорядкованими юридичними особами. КЕВ м. Одеса не є органом державної влади чи суб'єктом владних повноважень, а тому його бездіяльність не може бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді з урахуванням положень абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі за текстом - Закон про прокуратуру);
(2) права та охоронювані інтереси КЕВ м. Одеса у цьому випадку не порушені, адже як сторона за договором КЕВ м. Одеса лише отримало державні кошти на придбання електричної енергії, придбало її для забезпечення потреб своїх електроустановок згідно точок комерційного обліку, тоді як розпорядником державних коштів є Міноборони, яке здійснює функції контролю за виділеними коштами та їх перерозподілом, у зв'язку з чим саме вказаному Міністерству мають бути повернуті кошти у випадку встановлення факту їх безпідставного отримання відповідачем.
Вказане має наслідком відмову в задоволенні позову внаслідок звернення прокурора з позовом в інтересах неналежного позивача.
5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.02.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3264/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірних додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, укладеного між ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса, та про стягнення з ТОВ "Оператор енергії" на користь КЕВ м. Одеса грошових коштів у розмірі 17 315 020,50 грн скасував, позов в цій частині задовольнив, в частині розподілу судових витрат змінив, в решті рішення залишив без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оброни України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" задовольнити частково.
Визнати недійсними спірні додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса грошові кошти у розмірі 17 315 020,50 грн.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 286 977,31 грн.".
Стягнув з ТОВ "Оператор енергії" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 344 372,78 грн.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) КЕВ м. Одеса, яке виступає стороною спірних додаткових угод, є суб'єктом владних повноважень, який належить до сфери управління Міноборони та здійснює покладені на нього управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності, а також є учасником бюджетного процесу та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави, будучи зобов'язаним ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах.
Міноборони як головний розпорядник бюджетних коштів та КЕВ м. Одеса як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.
Міноборони як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України є органом влади і головним розпорядником бюджетних коштів, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, у той час як КЕВ м. Одеса знаходиться у підпорядкуванні структурних підрозділів зазначеного органу, виконує делеговані функції, виступає розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і є стороною оспорюваних додаткових угод, яка може від свого імені придбати майнові права й нести обов'язки та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України, а відтак прокурор звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави в особі належних позивачів;
(2) невжиття компетентними органами - позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останніх самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави, свідчить про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом про прокуратуру порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону;
(3) з огляду на імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі за текстом - Закон про публічні закупівлі) неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних додаткових угод №№1-8, 10 у зв'язку з тим, що вказані правочини суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) та Закону про публічні закупівлі";
(4) відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди №9, оскільки остання не змінює обсяг та вартість електричної енергії, а лише стосується внесення змін до пункту 13.1 договору щодо продовження строку його дії до 30.01.2022, що відповідає положенням частини шостої статті 41 Закону про публічні закупівлі. У наведеній додатковій угоді сторонами договору погоджено, що загальна вартість електричної енергії та конкретний обсяг електричної енергії, що буде закуплена у період з 01.01.2022 до 30.01.2022, визначаються окремою додатковою угодою. Невідповідність зазначеної додаткової угоди вимогам чинного законодавства прокурором належним чином не доведена;
(5) грошові кошти у розмірі 19 585 019,08 грн (67 200 000 грн - 47 614 980,92 грн = 19 585 019,08 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний їх повернуту платнику, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК.
Оскільки вищенаведена сума грошових коштів, яка визначена судом апеляційної інстанції, перевищує розмір коштів, заявлений до стягнення прокурором у цій справі, з огляду на принцип диспозитивності та межі позовних вимог, наявні правові підстави для стягнення з ТОВ "Оператор енергії" на користь КЕВ м. Одеса грошових коштів у розмірі 17 315 020,50 грн.
7. ТОВ "Оператор енергії" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3264/24, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі -а текстом також - ГПК), зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували:
(1) правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 (підпунктах 6.30-6.32 постанови), від 25.11.2020 у справі №204/6292/18, від 17.06.2020 у справі №204/7119/18, від 26.08.2020 у справі №911/2032/17, від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 12.03.2025 у справі №924/524/24, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 11.06.2024 у справі №916/185/23, від 15.03.2024 у справі №904/192/22, від 16.03.2021 у справі №910/11847/19, від 15.01.2026 у справі №921/190/25, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 27.11.2019 у справі №396/29/17, від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 26.06.2016 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 29.07.2019 у справі №756/3966/17, від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), щодо застосування статей 23, 24 Закону про прокуратуру, статей 53, 174 ГПК, статей 16, 215, 216, 387, 670, 1212 ЦК;
(2) рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004 щодо "принципу справедливості".
9. Доводи скаржника зводяться до того, що апеляційний суд:
(1) неправильно застосував до спірних правовідносин норми абзацу 1 частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру, а також норми статті 22 Бюджетного кодексу України в сукупності з вказаною нормою Закону про прокуратуру.
Висновки апеляційного суду про звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі належних позивачів, зокрема в особі КЕВ, який не є органом державної влади чи суб'єктом владних повноважень, що здійснює державно-владні функції, суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема стосовно того, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти необхідно повернути повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. У спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину позивачем повинен бути головний розпорядник бюджетних коштів і кошти необхідно стягувати на його користь як особи, яка уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.
Тоді як у цій справі прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Одеського КЕУ, яке не є головним розпорядником бюджетних коштів, заявивши вимогу про стягнення спірних коштів саме на користь останнього, та в особі Міноборони, не заявивши вимог про стягнення відповідних коштів на користь держави в особі вказаного органу;
(2) неправильно застосував до спірних правовідносин статті 23, 24 Закону про прокуратуру в їх взаємозв'язку з положеннями наказу Офісу Генерального Прокурора "Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони" від 17.05.2023 №130, зокрема не врахував правовий висновок Верховного Суду відносно того, що спеціалізовані прокуратури у сфері оборони мають повноваження на представництво інтересів держави лише у визначених законом сферах, пов'язаних з оборонною діяльністю. Представництво інтересів держави у справах щодо енергопостачання чи місцевого самоврядування належить територіальним прокуратурам, а не спеціалізованим у сфері оборони;
Навіть якщо припустити, що в цій справі спеціалізована прокуратура мала право звертатися до суду в інтересах держави в особі Міноборони, суб'єктом звернення мала бути Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, а не Спеціалізованим прокуратурам у сфері оборони (на правах обласних та окружних) - Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону;
(3) неправильно застосував до спірних правовідносин норми статей 216, 1212 ЦК у частині оцінки обрання належного способу захисту та визначення правових наслідків визнання недійсними положень договору щодо збільшення вартості товару з огляду на норми Закону про публічні закупівлі.
Зокрема, апеляційний суд помилково виснував про необхідність стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що були безпідставно одержані на підставі статті 1212 ЦК, адже у цьому випадку між сторонами наявні договірні відносини, врегульовані договором про постачання електричної енергії та додатковими угодами до нього.
У цій справі матеріально-правовою підставою позову визначено статтю 1212 ЦК, що з огляду на практику Верховного Суду є неправильним, адже ця норма підлягає застосування в позадоговірному порядку, тоді як апеляційний суд визнав належним способом захисту стягнення грошових коштів з відповідача саме на підставі статті 1212 ЦК, не застосувавши наслідки обрання позивачем неналежного способу захисту. Як наслідок апеляційний суд при застосуванні статті 1212 ЦК не врахував принцип справедливості.
10. Прокурор, Міноборони та КЕВ м. Одеса подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
11. Позиція прокурора та Міноборони, які за змістом поданих ними відзивів частково збігаються, зводяться до того, що:
(1) для цієї справи застосування саме статей 216, 1212 ЦК є належним з огляду на предмет спору та підстави позову, так як оспорюється не договір постачання електричної енергії, а додаткові угоди до нього, якими була змінена ціна та відповідно змінено економічні наслідки виконання договору для обох сторін. Саме після визнання зазначених додаткових угод недійсними відпадає правова підстава для утримання скаржником тієї частини коштів, яка була сплачена понад належне за первісними умовами договору. Отже, правова конструкція, застосована апеляційним судом, повністю відповідає природі спірних правовідносин , оскільки додаткові угоди визнані недійсними, підстава набуття спірної частини коштів відпала, а тому кошти підлягають поверненню як безпідставно одержані;
(2) чинне законодавство не обмежує, не забороняє та не унеможливлює захист прав та інтересів, у тому числі майнових, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, яким у цій справі є КЕВ м. Одеса, який як бюджетна установа не має відокремлених від Міноборони коштів, стягнені кошти залишаються у системі бюджетного фінансування оборонного відомства, а отже інтерес держави захищається незалежно від того, на користь якого саме з позивачів здійснюється стягнення. Міноборони та КЕВ м. Одеса діють у межах єдиного порушеного інтересу держави, а не як конкуруючі суб'єкти;
(3) частина судової практики, на яку посилається скаржник, уже була предметом оцінки Верховного Суду в постанові від 17.02.2026 у справі №916/2279/23 за касаційною скаргою того ж самого ТОВ "Оператор енергії" і не була визнана такою, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій у спорах цієї категорії.
Інша ж частина судової практики, на яку посилається скаржник, не заслуговує на увагу як належне обґрунтування доводів касаційної скарги, так як або стосується неподібних правовідносин, у яких відрізняються предмет спору, суб'єктний склад, фактичні обставини та матеріально-правове регулювання, або ж вирвана скаржником із контексту та подана у такій інтерпретації, яка не відповідає дійсному змісту відповідних правових висновків Верховного Суду.
12. Окрім наведеного:
(1) прокурор у своєму відзиві на касаційну скаргу наголошує, що:
- матеріали справи підтверджують, що КЕВ м. Одеса є належним суб'єктом у системі Міноборони, який у спірних правовідносинах реалізує публічну функцію, прокурор дотримався передбаченого статтею Закону про прокуратуру порядку попереднього звернення до компетентних органів, а Міноборони та КЕВ м. Одеса є належними позивачами у цій справі;
- позовну заяву підписав заступник керівника прокуратури, створеної на правах окружної, який наділений таким правом у силу прямої вказівки частини першої статті 24 Закону про прокуратуру. Спірні правовідносини пов'язані з діяльністю територіального органу військового управління у сфері оборони та повністю охоплюються предметною компетенцією Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону;
(2) Міноборони у своєму відзиві на касаційну скаргу зауважує, що:
- основні аргументи скаржника, зокрема, про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статей 216, 670, 1212, ЦК, визнання недійсними додаткових угод не є належним та ефективним способом захисту, є помилковими, так як не враховують установлених судом апеляційної інстанції обставин справи, фактичної ролі Міноборони та КЕВ м. Одеса у спірних правовідносинах, характеру порушеного майнового інтересу держави, а також правової природи заявлених прокурором вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору закупівлі та стягнення безпідставно сплачених коштів.
13. Доводи КЕВ м. Одеса за змістом поданого ним відзиву на касаційну скаргу зводяться до того, що:
(1) правовий статус КЕВ м. Одеса як органу військового управління підтверджується статтями 1, 3, 12, 15 Закону України "Про Збройні Сили України", останнє як орган військового управління за своїм функціональним призначенням наділене повноваженнями, зокрема, що стосується цієї справи щодо забезпечення військових частин та інших підрозділів Міноборони та Збройних Сил України комунальними послугами за рахунок державного бюджету оборони, в тому числі шляхом укладення відповідних договорів із комерційними суб'єктами господарювання;
(2) оскільки виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав держави, прокурор подав позов саме в особі Міноборони та КЕВ м. Одеса, на яких покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів, в тому числі при проведенні публічних закупівель. Зазначені у позові порушення вимог Закону про публічні закупівлі завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлюють раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави;
(3) наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Міноборони та КЕВ м. Одеса;
(4) укладення спірних у цій справі додаткових угод призвело до зайвих витрат держаних коштів, шкода у зв'язку з їх укладенням завдана інтересам держави, захист яких відповідно до законодавства має здійснювати Міноборони та КЕВ м. Одеса.
Оскільки порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання державних коштів і спричинює істотну шкоду інтересам держави, звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.
14. Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК з огляду на таке.
15. Предметом спору в цій справі є заявлені прокурором в особі Міноборони та КЕВ м. Одеса вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса, а також про стягнення з ТОВ "Оператор енергії" на користь КЕВ м. Одеса на підставі 216, 1212 ЦК грошових коштів, які складають різницю між сумою, яка фактично сплачена відповідачу за цими додатковими угодами, та сумою, що підлягала сплаті за електричну енергію за ціною договору.
16. У аспекті предмета спору за заявленими прокурором у цій справі вимогами, висновків судів попередніх інстанцій (пункти 4, 6 цієї ухвали), зокрема, висновків апеляційного суду, який задовольнив ці вимоги, та доводів касаційної скарги (пункт 9 цієї ухвали) в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження (пункт 8 цієї ухвали), під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції першочергово підлягає з'ясуванню питання правомірності представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі КЕВ м. Одеса як органу військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, тобто правильності визначення КЕВ м. Одеса як позивача за заявленими прокурором вимогами, зокрема, за вимогою про повернення (стягнення) саме на його користь бюджетних коштів, нераціональне та неефективне використання яких має наслідком порушення інтересів держави.
17. При цьому Суд встановив, що ухвалою від 16.10.2025 Верховний Суд передав на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/6530/24 за позовом керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в особі Міноборони та військової частини до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів в частині та стягнення безпідставно набутих коштів на підставі 1212 ЦК.
18. Передача справи №910/6530/24 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду обумовлена необхідністю відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №910/4017/24 у подібних правовідносинах, з огляду на тотожний склад учасників справ (за позовом заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Міноборони, військової частини), предмет та підстави позовів (визнання недійсним пункту договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення коштів), а також застосування норм права, про те, що військова частина Збройних сил України не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб'єктом владних повноважень, а є суб'єктом господарської діяльності.
19. При цьому необхідність відступу від наведеного парового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №910/4017/24, мотивована тим, що:
(1) військові частини як структурні підрозділи Збройних Сил України в особі їх командирів, які складають військове командування Збройними Силами України, мають публічно-владні управлінські функції, особливо у період воєнного стану, які відносять їх до органів військового управління та надають їм статусу суб'єкта владних повноважень;
(2) військові частини можуть здійснювати обмежену господарську діяльність, в тому числі, з оборонних закупівель, пов'язану із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Проте, вступ військової частини в цивільні, господарські відносини, як і будь-якого іншого органу державної влади, не позбавляє її статусу органу військового управління та статусу суб'єкта владних повноважень;
(3) військові частини Збройних Сил України є учасниками бюджетного процесу, а саме, розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб'єктами, які розпоряджаються бюджетними коштами. Вказане свідчить про виконання військовими частинами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб'єкта владних повноважень;
(4) військова частина, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяла не як приватний суб'єкт господарювання, а реалізовувала державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес. Військова частина уклала оспорювані договори як замовник - розпорядник бюджетних коштів.
20. Як зауважив Верховний Суд, зазначене дає підстави вважати, що: укладаючи та здійснюючи оплату за оспорюваним договором, військова частина фактично використовувала кошти державного бюджету; військова частина у спірних правовідносинах реалізовувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами; військова частина, зокрема, здійснює функції захисту конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об'єктів, спеціальних вантажів тощо.
Нераціональне використання бюджетних коштів в свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного) інтересу, а не приватного інтересу військової частини, тому має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки військова частина є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.
У випадку наявності порушень державних інтересів у сфері використання військовою частиною бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі такої військової частини, яке володіє майном на праві оперативного управління, створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих функцій, визначених спеціальними законами, безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами.
При цьому суд не повинен обмежуватись встановленням лише організаційно-правової форми такого суб'єкта та відносин власності (структурний тест), однак має також здійснити аналіз його діяльності, покладені на нього функції та встановити, чи є такий суб'єкт суб'єктом владних повноважень.
21. Ухвалою від 07.11.2025 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла до розгляду справу №910/6530/24 за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025.
22. Тобто об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №910/6530/24 вирішуватиме питання правомірності подання прокурором позову в особі військової частини як органу військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, та є розпорядником бюджетних коштів, яке частково збігаєтеся з питанням, яке підлягає з'ясуванню під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду у цій справі, зокрема з огляду на те, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, КЕВ, як і військова частина, є органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, що є визначальним у контексті з'ясування того, чи є такий (КЕВ): - суб'єктом владних повноважень, який виконує покладені на нього управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності; - учасником бюджетного процесу, який виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави, будучи зобов'язаним ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, з чого виходив суд апеляційної інстанції, виснуючи про звернення прокурора у цій справі в інтересах держави в особі належних позивачів, одним з яких є КЕВ м. Одеса.
23. У контексті наведеного Суд враховує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
24. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
25. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36); висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13).
26. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
27. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
28. Відповідно до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
29. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
30. З огляду на наведене та враховуючи, що правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/6530/24 стосовно того, чи є військова частина, яка, як і КЕВ, є органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, суб'єктом владних повноважень, в особі якого у випадку наявності порушень державних інтересів у сфері використання таким суб'єктом бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави, може мати суттєве значення для з'ясування відповідного питання у межах цієї справи №916/3264/24, а також з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі №916/3264/24 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6530/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Керуючись пунктом 7 частини першої статті 228, пунктом 11 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Зупинити касаційне провадження у справі №916/3264/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6530/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець