ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.05.2026Справа № 910/1091/26
За позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Араксбуд»
про стягнення 14 911, 13 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Араксбуд» (надалі - відповідач) про стягнення 14 911, 13 грн, з яких: 8 346, 48 грн пеня, 6 564, 65 грн штраф.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 202, 251, 254, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором підряду №20-143-08-25-02799 від 17.10.2025, в частині повного та своєчасного виконання робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/1091/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
26.02.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що 01.09.2025 у комерційній пропозиції визначено строк виконання робіт - 1,5 місяця, 17.10.2025 - укладено договір. Відповідно до п.2.1 договору строк початку виконання робіт - через 10 днів після укладення договору. 28.10.2025 - початок виконання; 30.10.2025 - визначений договором строк завершення. Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після настання відповідної події. Фактичний строк виконання - 3 календарні дні. Відповідач вказує, що до 15.12.2025 завершення експертизи було об'єктивно неможливим, оскільки 29.10.2025-30.10.2025 було ініційовано проведення експертизи; укладено договір з експертною установою; здійснено оплату; направлено документацію на експертизу; направлено проектно-кошторисну документацію замовнику для вхідного контролю. 07.11.2025 - повторно направлено повний комплект ПКД. 12.11.2025 та 18.11.2025 - замовник надав письмові зауваження. Це підтверджує отримання документації та здійснення сумісної роботи. 08.12.2025 та 10.12.2025 - документи, необхідні для експертизи (зведений кошторис, підсумкові відомості тощо), передані замовнику на підпис. 15.12.2025 - отримано підписані документи. 16.12.2025 - повідомлено замовника про передачу підписаних документів експертам. У процесі експертизи затребувано додаткові розділи (ОВНС, ММГН), не передбачені завданням на проектування. 14.01.2026 - позивач пред'явив претензію під час триваючого процесу експертизи. 09.02.2026 - отримано позитивний експертний звіт. Після цього передано 4 примірники ПКД, акти виконаних робіт, накладні та рахунок. Зобов'язання виконано у повному обсязі. Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа відповідає за порушення зобов'язання лише за наявності вини та вказує, що позивач не довів: можливість виконання складних проектних робіт та проходження експертизи у 3-денний строк; залежність тривалості експертизи від відповідача; відсутність впливу дій замовника на строк виконання, а тому відсутній склад цивільного правопорушення. Крім цього, разом із відзивом відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки позивач не довів настання збитків та негативних наслідків.
Відповіді на відзив матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.10.2025 між позивачем (надалі - замовник) та відповідачем (надалі - підрядник) укладено договір підряду №20-143-08-25-02799 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати реконструкцію даху адміністративної будівлі №1 філії «ВІІ «Атоменергомаш» у м. Жовті Води. Коригування (ДК 021:2015-71320000-7 Послуги з інженерного проектування) (ДКПП 016:2010-71.12), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити викопані роботи.
Обсяг та склад робіт, що виконуються підрядником за цим договором, визначаються затвердженою проектно-кошторисною документацією розробленою відповідно до КНУ «Настанови з визначення вартості будівництва» та технічною специфікацією (додаток № 1 до цього договору), яка с невід'ємною частиною цього договору (п.1.2. договору).
Згідно з п.2.1. договору, строк початку виконання робіт: через десять днів після укладення договору. Строк закінчення виконання робіт: до 30.10.2025. В цей строк підрядник повинен виконати роботи в повному обсязі та належної якості та здійснити їх приймання-передачу в порядку, встановленому договором. Датою завершення виконання робіт є дата підписання обома сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Місце виконання робіт: за місцезнаходженням підрядника (п. 2.2. договору).
Відповідно до п.3.1. договору, загальна сума договору складає 93 780, 66 грн, в т.ч. ПДВ 15 630, 11 грн та визначається твердою договірною ціною (додаток № 2 до цього договору), складеною відповідно до Кошторисних норм України «Настанова з визначення проектних, науково-проектних, вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво» (надалі - Настанова).
Пунктом 3.3. договору визначено, що замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника протягом 180 днів після підписання акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Згідно з пп.4.1.1. та пп.4.1.5. п.4.1. договору, підрядник зобов'язується: виконати роботи за цим договором у строк встановлений цим договором та здати виконані роботи замовнику з оформленням акту приймання-передачі виконаних робіт. Для здійснення приймання-передачі виконаних робіт підрядник протягом 5 робочих днів після закінчення робіт направляє замовнику офіційним листом акт приймання-передачі виконаних робіт у 2-х екземплярах з додаванням відкоригованої проектно-кошторисної документації та накладної.
Відповідно до п. 5.2. договору, у разі порушення підрядником строків виконання робіт, він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення становитиме більше 30 днів, підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно виконаних робіт.
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 3 роки (п.8.12. договору).
30.10.2025 відповідач звернувся до позивача з листом за вих. №30/10-2025, у якому повідомив позивача, що проектно-кошторисна документація знаходиться в експертизі та після проходження експертизи проектно-кошторисну документацію буде оформлено належним чином на надано на паперовому носії.
07.11.2025 відповідач листом за вих.№07-3/11-2025 надіслав позивачу на вхідний контроль проектно-кошторисну документацію.
У відповідь на вказаний лист, 01.12.2025 позивач листом за вих. №8838/244 надав відповідачу виявлені в рамках проведення вхідного контролю проектно-кошторисної документації зауваження.
16.12.2025 відповідач листом за вих.№16-3/12-2025 повідомив позивача, що після отримання експертного висновку проектно-кошторисна документація буде роздрукована і надана позивачу на електронному і паперовому носіях згідно з договором, разом із актом виконаних робіт і рахунком на сплату коштів за виконані роботи.
14.01.2026 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№308/06 про сплату штрафних санкцій у розмірі 13 598,20 грн за невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду.
У відповідь на вказану претензію, 16.01.2026 відповідач листом за вих.№16-2/01.2025 повідомив позивача, що відповідно до пункту 2.1. договору, підрядник повинен почати виконання робіт через десять днів з моменту укладення договору (27.10.2025) зі строком закінчення виконання робіт до 30.10.2025, тобто 3 дні на повне коригування, експертизу і передачу. Зазначає, що листом №1/09-2025 від 01.09.2025 підрядник направив замовнику на лист зі згодою коригувати вище зазначений проект з погодженою сумою 93 780, 66 грн і орієнтовним строком 1,5 місяці. Також наголошує, що вищевказаний проект має клас наслідків СС2 і в експертизі розглядається шістьма експертами і не один тиждень. Листом №30/10-2025 від 30.10.2025 підрядник направив відкориговану проектно-кошторисну документацію замовнику для негайного (за п.4.3.2. договору) вхідного контролю із повідомленням про завантаження її також в систему і сплатою (квитанція в додатку до листа) за проходження експертизи. Експертиза робиться експертною організацією за сплачені кошти лише один раз, тому вхідний контроль замовником до оцінки проектно-кошторисної документації експертами вкрай важливий для збереження коштів замовника. Не отримавши відповідь на попереднього листа, відповідач повторно листом №07-3/11-2025 від 07.11.2025 направив весь комплект проектно-кошторисної документації, з метою пришвидшення негайного вхідного контролю замовником проектно-кошторисної документації. Як вказує відповідач, пункт 4.3.2. договору самозобов'язує замовника негайно повідомляти підрядника про випадок наявності зауважень. Листом №8838/24 від 01.12.2025 позивач направив відповідачу зауваження по зведеному кошторисному разрахунку - основному документу для перевірки експертизою. Листом № 16-3/12-2025 від 16.12.2025 відповідач повідомив позивача про загрузку в систему е-construction підписаних (узгоджених вхідним контролем) замовником і підрядником документів для подальшої роботи експертизи. З огляду на таку негайність в роботі між замовником і підрядником в частині погодження готової проектно-кошторисної документації, вимога щодо сплати пені і штрафу є передчасною та не відповідає п.7.1. договору. Експертиза додатково до некоригованого проекту затребувала доробити коригуємий проект в розділах ОВНС і ММГН (відсутні в завданні на проектування), що також потребувало деякого часу. Саме зараз йде робота по зведеному кошторисному розрахунку в трикутнику замовник- підрядник-експертиза.
Як зазначає позивач, на момент звернення до суду з позовом, відповідач свого зобов'язання за договором не виконав - виконані роботи позивачу не передав, акт приймання-передачі виконаних робіт підряднику не направив.
Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 346, 48 грн пені та 6 564, 65 грн штрафу.
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору в частині своєчасного виконання робіт за договором підряду.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Відповідно до ст. 890 Цивільного кодексу України, підрядник зобов'язаний:
1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором;
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт;
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам;
5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.
Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, згідно з п.2.1. договору, строк початку виконання робіт: через десять днів після укладення договору. Строк закінчення виконання робіт: до 30.10.2025 . В цей строк підрядник повинен викопати роботи в повному обсязі та належної якості та здійснити їх приймання-передачу в порядку, встановленому договором. Датою завершення виконання робіт є дата підписання обома сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
За змістом ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання (основного зобов?язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов?язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня і штраф є формами неустойки та є окремими і самостійними видами юридичної відповідальності та в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Так, за умовами договору відповідач взяв на себе зобов'язання виконати роботи на загальну суму 93 780, 66 грн, у строк до 30.10.2025.
Відповідно до п. 5.2. договору, у разі порушення підрядником строків виконання робіт, він сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожен день прострочення. У разі, якщо прострочення становитиме більше 30 днів, підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно виконаних робіт.
Позивач вказує, що відповідачем не виконано роботи на суму 93 780, 66 грн, а тому позивачем заявлено до стягнення 8 346, 48 грн пені за загальний період з 31.10.2025 по 27.01.2026 та 6 564, 65 грн 7% штрафу.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зокрема, зазначає, що 01.09.2025 у комерційній пропозиції визначено строк виконання робіт - 1,5 місяця, 17.10.2025 - укладено договір. Відповідно до п.2.1 договору строк початку виконання робіт - через 10 днів після укладення. 28.10.2025 - початок виконання; 30.10.2025 - визначений договором строк завершення. Фактичний строк виконання - 3 календарні дні. Також вказує, що до 15.12.2025 завершення експертизи було об'єктивно неможливим, оскільки відповідачем за загальний період з 29.10.2025 по 15.12.2025 було: ініційовано проведення експертизи; укладено договір з експертною установою; здійснено оплату; направлено документацію на експертизу; направлено проектно-кошторисну документацію замовнику для вхідного контролю; повторно направлено повний комплект ПКД. 12.11.2025 та 18.11.2025 - замовник надав письмові зауваження. Це підтверджує отримання документації та здійснення сумісної роботи. 08.12.2025 та 10.12.2025 - документи, необхідні для експертизи (зведений кошторис, підсумкові відомості тощо), передані замовнику на підпис. 15.12.2025 - отримано підписані документи. 16.12.2025 - повідомлено замовника про передачу підписаних документів експертам. У процесі експертизи затребувано додаткові розділи (ОВНС, ММГН), не передбачені завданням на проектування. 14.01.2026 - позивач пред'явив претензію під час триваючого процесу експертизи. 09.02.2026 - отримано позитивний експертний звіт. Після цього передано 4 примірники ПКД, акти виконаних робіт, накладні та рахунок. Зобов'язання виконано у повному обсязі. Також відповідач зазначає, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа відповідає за порушення зобов'язання лише за наявності вини та вказує, що позивач не довів: можливість виконання складних проектних робіт та проходження експертизи у 3-денний строк; залежність тривалості експертизи від відповідача; відсутність впливу дій замовника на строк виконання, а тому відсутній склад цивільного правопорушення.
Так, згідно з п.2.1. договору, строк початку виконання робіт: через десять днів після укладення договору. Строк закінчення виконання робіт: до 30.10.2025 . В цей строк підрядник повинен виконати роботи в повному обсязі та належної якості та здійснити їх приймання-передачу в порядку, встановленому договором. Датою завершення виконання робіт є дата підписання обома сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Відповідно до пп.4.1.1. та пп.4.1.5. п.4.1. договору, підрядник зобов'язується: виконати роботи за цим договором у строк встановлений цим договором та здати виконані роботи замовнику з оформленням акту приймання-передачі виконаних робіт. Для здійснення приймання-передачі виконаних робіт підрядник протягом 5 робочих днів після закінчення робіт направляє замовнику офіційним листом акт приймання-передачі виконаних робіт у 2-х екземплярах з додаванням відкоригованої проектно-кошторисної документації та накладної.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу у встановлений договором строк (30.10.2025) акту приймання-передачі виконаних робіт, підписаної проектно-кошторисної документації, накладних чи інших документів, які б підтверджували належне та своєчасне виконання договірного зобов'язання.
У свою чергу, у відзиві на позов відповідач зазначає, що позитивний експертний звіт отримано лише 09.02.2026, після чого, за твердженням відповідача, ним передано проектно-кошторисну документацію, акти виконаних робіт, накладні та рахунок.
Отже, відповідач фактично визнав, що результат робіт у погодженому договором вигляді був сформований та переданий замовнику лише у лютому 2026 року, тобто після спливу визначеного сторонами строку виконання робіт.
Крім цього, посилання відповідача на те, що фактичний строк виконання робіт становив лише три календарні дні, ґрунтується на довільному тлумаченні умов договору та не спростовує факту порушення ним договірного зобов'язання.
Так, відповідач посилається на те, що відповідно до п.2.1. договору початок виконання робіт визначено через 10 днів після укладення договору. Водночас наведені доводи не змінюють погодженого сторонами кінцевого строку виконання робіт - до 30.10.2025, який прямо та недвозначно визначений у договорі.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, уклавши договір підряду №20-143-08-25-02799 від 17.10.2025 відповідач погодився із запропонованими умовами, зокрема, щодо строку виконання робіт до 30.10.2025.
Суд звертає увагу, що відповідач, будучи суб'єктом господарювання, підписав договір без зауважень щодо неможливості виконання робіт у погоджений строк, не ініціював внесення змін до договору в частині строків виконання робіт, не надав доказів звернення до замовника із пропозиціями щодо продовження строку виконання робіт або належного оформлення обставин, які, на його думку, унеможливлювали виконання договору.
Щодо доводів відповідача про відсутність його вини відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
За змістом ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому саме боржник повинен довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Разом з цим, відповідач не надав суду, у порядку передбаченому ГПК України, належних та допустимих доказів існування об'єктивних, непереборних та незалежних від нього обставин, які унеможливлювали своєчасне виконання договору.
Сам по собі факт проходження експертизи проектної документації не свідчить про відсутність вини відповідача, оскільки необхідність проходження такої експертизи випливала із характеру взятих ним на себе договірних зобов'язань та була передбачуваною на момент укладення договору.
Більше того, відповідачем не надано доказів того, що строк проходження експертизи був доведений до відома позивача під час укладення договору, погоджений сторонами як складова строку виконання робіт або що сторонами було змінено кінцевий строк виконання робіт у зв'язку з проходженням експертизи.
Крім цього, суд відхиляє, як необґрунтовані, посилання відповідача на визначений у комерційній пропозиції від 01.09.2025 строк виконання робіт, а саме 1,5 місяця, з огляду на таке.
Комерційна пропозиція за своєю правовою природою є лише переддоговірним документом, який відображає попередні наміри та бачення сторін щодо можливих умов договору, однак сама по собі не породжує господарського зобов'язання та не визначає остаточних умов договору.
Натомість правовідносини сторін у даному випадку виникли саме з договору підряду №20-143-08-25-02799 від 17.10.2025, який був підписаний сторонами без зауважень та містить чітко погоджений строк виконання робіт - до 30.10.2025.
Після укладення договору саме його умови є обов'язковими для сторін відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, а будь-які попередні домовленості, листування чи комерційні пропозиції можуть враховуватись лише у частині, що не суперечить остаточно узгодженим умовам договору.
При цьому матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до договору в частині строків виконання робіт, укладення додаткових угод щодо продовження строку або погодження виконання робіт протягом 1,5 місяця після підписання договору.
Отже, враховуючи викладене вище, а також беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено факт прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання за договором підряду №20-143-08-25-02799 від 17.10.2025, вимоги позивача про стягнення пені та штрафу є правомірними.
Перевіривши розрахунки пені за загальний період з 31.10.2025 по 27.01.2026 у розмірі 8 346, 48 грн та штрафу у розмірі 6 564, 65 грн (93 780, 66 грн х 7%), суд встановив, що вони є обґрунтованим та арифметично вірними, а тому вимоги про стягнення пені у розмірі 8 346, 48 грн та штрафу у розмірі 6 564, 65 грн підлягають задоволенню.
Одночасно, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки позивач не довів настання збитків та негативних наслідків.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена в постанові об'єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 923/77/22, зазначено: «реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав».
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду в постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20)).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
У даному випадку суд враховує, що відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому ГПК України, жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про існування виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення санкцій наслідкам порушення зобов'язання.
Суд звертає увагу, що прострочення виконання робіт у даному випадку не є незначним чи формальним. Так, умовами договору строк завершення виконання робіт був чітко визначений до 30.10.2025. Водночас, як прямо зазначає сам відповідач у відзиві, позитивний експертний звіт отримано лише 09.02.2026, після чого ним були передані проектно-кошторисна документація, акти виконаних робіт, накладні та рахунок.
Отже, фактичне виконання зобов'язання відбулося більш ніж через три місяці після спливу погодженого сторонами строку виконання робіт.
При цьому прострочення перевищило 30 днів, що відповідно до пункту 5.2 договору є окремою погодженою сторонами підставою для застосування додаткового штрафу у розмірі 7% вартості несвоєчасно виконаних робіт.
Суд окремо наголошує, що відповідач є суб'єктом господарювання, який добровільно вступив у договірні правовідносини, погодив умови договору, у тому числі щодо строків виконання робіт та відповідальності за їх порушення, і при цьому не довів наявності будь-яких обставин непереборної сили чи інших об'єктивних перешкод, які б унеможливлювали належне виконання договору.
Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вживав належних заходів для мінімізації наслідків прострочення, ініціював внесення змін до договору щодо продовження строків виконання робіт або належним чином повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання зобов'язання.
Натомість наведені відповідачем доводи фактично зводяться до спроби перекласти на позивача негативні наслідки власного неналежного планування строків виконання робіт та прийняття на себе зобов'язань, виконання яких відповідач, як з'ясувалося у подальшому, не зміг забезпечити у погоджені строки.
Сам по собі факт відсутності доведених збитків у позивача не є підставою для зменшення неустойки, оскільки штрафні санкції у даному випадку мають договірний характер та є погодженим сторонами способом забезпечення належного виконання зобов'язання.
Крім цього, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір пені та штрафу не є надмірним з огляду на характер порушення, тривалість прострочення та вартість договору.
Так, загальний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить 14 911,13 грн при вартості договору 93 780,66 грн, тобто є співмірним наслідкам тривалого невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.
Суд також враховує, що систематичне та безпідставне зменшення погоджених сторонами штрафних санкцій фактично нівелювало б принцип обов'язковості договору та створювало б для недобросовісної сторони можливість уникати відповідальності за порушення господарських зобов'язань.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованим, документально не підтвердженим та задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 8 346, 48 грн пені та 6 564, 65 грн штрафу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Араксбуд» (03193, місто Київ, вулиця Білика Івана, будинок 11, нежитлове приміщення 94, ідентифікаційний код 41071827) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» (01032, місто Київ, вулиця Павла Скоропадського Гетьмана, будинок 59, ідентифікаційний код 26444970) 8 346 (вісім тисяч триста сорок шість) грн 48 коп. пені, 6 564 (шість тисяч п'ятсот шістдесят чотири) грн 65 коп. штрафу та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань