ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 904/6286/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донсантехбуд" (Донецька обл., Бахмутський р-н., м. Часів Яр)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдеріс" (м. Київ)
про стягнення 42 574,35 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Донсантехбуд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артик Сталь Груп" про стягнення 42 574,35 грн, з яких 29 568,00 грн заборгованості (вартості поставленого відповідачем товару неналежної якості), 11 601,26 грн збитків (2 453,00 грн реальних збитків, 9 148,26 грн упущеної вигоди), 578,63 грн 3% річних та 826,46 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 позовні матеріали передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва позовну заяву передано для розгляду судді Ващенко Т.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
Копія означеної ухвали направлялась судом на адресу відповідача, проте відповідний поштовий конверт повернувся до суду без вручення отримувачу у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою" вважається днем вручення учаснику справи ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 904/6286/25, однак правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки товару в спрощений спосіб.
На виконання цього договору позивач платіжним дорученням №427 від 26.05.2025 на суму 29 568,00 грн згідно з рахунком на оплату №484 від 15.05.2025 сплатив відповідачу грошові кошти у якості передоплати за товар - вогнетривкі плити марки "Ацеїд" розміром 1000Х1500Х20 мм у кількості 11 штук.
Позивач зазначає, що при отриманні товару було встановлено, що фактично поставлені плити не відповідають замовленню: вони мали інші розміри (20Х1000Х1200 мм), не були плитами марки "Ацеїд", мали інші технічні характеристики та меншу ринкову вартість.
На підтвердження невідповідності товару позивачем надано Акт №1 від 23.05.2025, складений СТОВ "Дружба Нова".
Як вказує позивач, він звертався до відповідача з претензією від 06.06.2025 з вимогою про повернення коштів або заміни товару неналежної якості, проте означена претензія залишена без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки товару в спрощений спосіб.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд звертає увагу позивача на те, що частина 2 ст. 678 ЦК України встановлює альтернативу у виборі способу захисту порушеного права покупця товару в разі істотного порушення вимог щодо якості товару: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (грошове зобов'язання, строк виконання якого визначено ч. 2 ст. 530 ЦК України); 2) вимагати заміни товару (негрошове зобов'язання, на яке нарахування за ч. 2 ст. 625 ЦК України не здійснюється).
Як вказує позивач, він звертався до відповідача з претензією від 06.06.2025 з вимогою про повернення коштів або заміну товару неналежної якості, проте означена претензія залишена без відповіді та задоволення.
У той же час суд встановив відсутність самої претензії та доказів її направлення відповідачу в матеріалах справи.
Відтак суд позбавлений можливості встановити дату початку прострочення виконання відповідачем обов'язку з повернення позивачу сплачених за товар коштів, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих на суму вартості поставленого товару неналежної якості 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо вимог позовної заяви про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на страхування та транспортування вантажу, а також упущеної вигоди, суд звертає увагу на те, що положення частини 2 ст. 678 ЦК України, яка є спеціальною в даних правовідносинах, та встановлює правові наслідки передання товару неналежної якості, передбачає, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
Стягнення збитків даною нормою не передбачено.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 з Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
З огляду на встановлені вище обставини констатує недоведеність позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача (протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника), у той час коли наслідки істотного порушення продавцем вимог щодо якості товару встановлені частиною 2 ст. 678 ЦК України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача в установленому законом порядку не спростував.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 568,00 грн вартості поставленого товару неналежної якості. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з наведених вище підстав. Відтак суд задовольняє позовні вимоги частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айдеріс" (03127, м. Київ, провулок Голосіївський, будинок 89; ідентифікаційний код 45675480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (84551, Донецька обл., Бахмутський р-н., м. Часів Яр, вул. Циолковського, буд. 1; ідентифікаційний код 38587380) 29 568 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн 00 коп. вартості товару неналежної якості та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 95 коп. судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко