Дата документу 04.05.2026 Справа№ 333/1667/25
Єдиний унікальний №333/1667/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/504/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянула 04 травня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції,
захисника-адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2026 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст.54 КК України позбавлено ОСОБА_6 спеціального звання «старший сержант поліції».
Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_9 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 :
-визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна;
-на підставі ст.54 КК України позбавити спеціального звання «старший сержант поліції»;
-на підставі ст.55 КК України позбавити права обіймати посади в органах Державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування скарги зазначає, що, не оспорюючи висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 , вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що за вироком суду, ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, та згідно з фактичними обставинами, останній, будучи громадянином України та працівником правоохоронного органу - поліцейським відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював патрулювання на території м.Мелітополя Запорізької області, проводив перевірку документів та транспорту громадян, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
З викладеного слідує, що злочин, вчинений ОСОБА_6 , має ряд характерних ознак, а саме: перехід на бік ворогу в умовах воєнного стану та порушення присяги на вірність Українському народові, відповідно до ст.63 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки ОСОБА_6 , будучи на посаді працівника правоохоронного органу, добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконному створеному правоохоронному органі.
На думку прокурора, наведені вище обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення свідчать про неможливість подальшого збереження за ОСОБА_6 права обіймати певні посади, пов'язані з виконанням функцій держави в правоохоронних органах.
Вважає, що з урахуванням фактичних обставин та специфіки вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на положення ч.2 ст.55 КК України, суд помилково дійшов висновку про не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування, яке буде необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових аналогічних злочинів проти основ Національної безпеки України.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території Мелітопольського району та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, м. Мелітополі системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст.65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, приблизно з середини квітня 2022 року, але не пізніше 23 травня 2022 року (більш точного часу встановити не виявилось за можливе) і до теперішнього часу, в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював патрулювання на території м. Мелітополя Запорізької області, проводив перевірку документів та транспорту громадян, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_6 з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території Мелітополя Запорізької області, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Так, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України, а саме - державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.
Заслухавши доповідь судді; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; захисника обвинуваченого, який просив вирішити апеляційну скаргу прокурора на розсуд суду; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури "in absentia" припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження. При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні "Медєніца проти Швейцарії" Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа "Сейдовіч проти Італії"). Повідомлення має бути зроблене офіційно, а твердження про наявність повідомлення з листів родичів або від співробітників засобів масової інформації (справа "Шомоді проти Італії"), є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченого ОСОБА_6 у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» випуск №81(8273) від 16 квітня 2026 року; повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок суду вказаним вимогам закону в цілому відповідає.
Суд першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченого ОСОБА_6 у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було прийняте з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження та переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України (с.Тамбовка, Мелітопольського району), з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження), що підтверджується інформацією, яка міститься в матеріалах провадження.
У зв'язку з цим обвинувачений ОСОБА_6 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті висунутого йому обвинувачення.
Разом з тим, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_8 .
Фактичні обставини провадження, доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не оспорюють ся, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду в зазначеній частині колегією суддів не переглядається.
В той же час, перевіряючи доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, з приводу безпідставного не застосування судом першої інстанції до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, пов'язані з виконанням функцій держави в правоохоронних органах на підставі ст.55 КК України, колегія суддів вважає ці доводи слушними, з огляду на конкретні обставини провадження та ступень суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим злочину.
Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Залежно від конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
На думку колегії суддів, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в межах санкції статті обвинувачення - у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві власності, з позбавленням спеціального звання «старший сержант поліції» (ст.54 КК України).
Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно не застосував положення ст.55 КК України та не позбавив обвинуваченого права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування, тобто не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, у наслідок чого призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання не може вважатися таким, яке відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, санкція ч.2 ст.111 КК України не передбачає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, однак ч.2 ст.55 КК України визначено, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Проте, згідно з приписами частини 2 статті 55 КК України, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_6 засуджений за вчинення кримінального правопорушення проти основ Національної безпеки, яке на підставі ст.12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких.
Вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення становить підвищену суспільну небезпеку, з урахуванням його фактичних обставин, зокрема і умов, за яких воно вчинено.
Так, згідно зі встановленими судом обставинами, ОСОБА_6 перейшов на бік ворога, перебуваючи на посаді поліцейського відділу реагування патрульної поліції Мелітопольського районного управління поліції ГУ НП в Запорізькій області, використовуючи теоретичні знання та практичні навички, отримані в Україні.
Викладене, на думку колегії суддів унеможливлює збереження за обвинуваченим права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що застосування в цьому випадку положень ст.55 КК України і позбавлення ОСОБА_6 права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є необхідним, що залишено поза увагою суду першої інстанції, та на що обґрунтовано вказує прокурор в апеляційній скарзі.
З врахуванням викладеного, вирок суду в частині призначеного покарання не може бути визнаний законним та обґрунтованим, тому в зазначеній частині підлягає скасуванню на підставі ст.ст.409, 413-414, 420 КК України, з ухваленням в цій частині нового вироку - в межах вимог апеляційної скарги прокурора.
Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_6 необхідно призначити покарання за ч.2 ст.111 КК України - у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, що належить обвинуваченому на праві власності; на підставі ст.54 КК України позбавити обвинуваченого спеціального звання «старший сержант поліції»; на підставі ст.55 КК України позбавити права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.
Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим так і іншими особами, та буде сприяти досягненню мети, визначеної у ст.50 КК України.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2026 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, скасувати в частині призначення покарання.
Ухвалити новий вирок в цій частині.
Призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.111 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, що йому належить на праві власності.
На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_6 спеціального звання «старший сержант поліції».
На підставі ст.55 КК України позбавити ОСОБА_6 права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки.
У решті вищевказаний вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4