Дата документу 23.04.2026 Справа № 333/968/25
Єдиний унікальний № 333/968/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/503/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст. 111-1 КК України
23 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Ромашки Мелітопольського району Запорізької області, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та їй призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах влади, місцевого самоврядування та підприємствах, установах, організаціях, створених органами влади та місцевого самоврядування строком на 15 років, з конфіскацією всього належного їй майна.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України за наступних обставин.
Після остаточної військової окупації території Мелітопольського району Запорізької області, представниками збройних формувань Російської Федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.
Разом з тим, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше ніж 05.05.2022, представниками збройних формувань Російської Федерації всупереч законного порядку установленого Конституцією України, Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими діючими нормативно-правовими актами, цілеспрямовано було створено окупаційну адміністрацію Російської Федерації - «Военно-гражданская администрация Запорожской области», яку очолив ОСОБА_9 з метою подальшого утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом та тимчасово окупованій території Запорізької області, а також реалізації узурпованих владних повноважень.
Нормативно правовим актом, який регламентує питання проведення всеукраїнського референдуму є Закон України «Про всеукраїнський референдум», прийнятий 26.01.2021. Так, частиною 2 статті 15 вказаного Закону передбачено, що Всеукраїнський референдум щодо зміни території України призначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України. Крім того, в частині 1 статті 20 вказаного Закону зазначено, що у разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях призначення (проголошення) та проведення всеукраїнського референдуму забороняється.
При цьому, положеннями п. 6 ч.1 ст.1-1 Закону №1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація РФ - це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
В той же час, 26.07.2022 указом голови військово-цивільної адміністрації Запорізької області ОСОБА_9 № 165-р створено незаконний орган влади - т.зв. «Избирательная комиссия Запорожской области».
Далі, ОСОБА_9 знаходячись у палаці культури «ім. Т.Г. Шевченко», розташованому за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пл. Перемоги, 4, організував та провів збори мешканців громади із залученням численних представників російських та місцевих окупаційних ЗМІ, на якому у штучно створеній урочистій обстановці, з використанням російської державної символіки, створюючи враження у присутніх осіб щодо їх певної причетності до цієї нібито значущої події, маніпулюючи таким чином їх дійсним сприйняттям подій та їх наслідків, підписав розпорядження - «О подготовке организации проведения референдума Избирательной комиссией Запорожской области» № 195-р від 08.08.2022, відповідно до якого доручив створеній виборчій комісії пропрацювати та надати до військово-цивільної адміністрації Запорізької області пропозиції з організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення заходів до підготовки до проведення референдуму про входження Запорізької області до складу РФ.
Крім того, 20.09.2022 ОСОБА_9 , будучи головою військово-цивільної адміністрації Запорізької області, використовуючи владні повноваження, видав указ №356-у, відповідно до якого, зокрема:
1) призначив референдум Запорізької області про вихід Запорізької області із складу України та про входження Запорізької області до складу РФ на правах суб'єкта РФ;
2) виніс питання на референдум щодо голосування за вихід Запорізької області із складу України, утворення Запорізької області самостійної держави та входження її до складу РФ на правах суб'єкта РФ, а саме: «Ви за вихід Запорізької області зі складу України, утворення Запорізькою областю самостійної держави і входження її до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації?», відповідь: «так» або «ні»»;
3) затвердив положення про референдум Запорізької області про вихід Запорізької області із складу України та про входження Запорізької області до складу РФ на правах суб'єкта РФ;
4) в цілях забезпечення умов для реалізації прав на участь у референдумі, а також безпеки для учасників референдуму, членів комісій референдуму, наглядачів, представників засобів масової інформації визначив дні голосування на референдумі 23 вересня - 27 вересня 2022 року.
Так встановлено, що громадянка України ОСОБА_7 , протягом серпня-вересня 2022 року (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені), перебуваючи на території с-ще Фруктове Новенської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, яка з 24.02.2022 та на час складення обвинувального акту є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, діючи умисно, із власних корисливих мотивів, за попередньою змовою з невстановленими досудовим розслідуванням особами із числа місцевих мешканців, які увійшли до складу т.зв. «участковая избирательная комиссия №230328 (245)», а також іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами із числа окупаційної адміністрації, що діє на території Новенської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи проявити себе перед вищим військово-політичним керівництвом держави-агресора РФ та окупаційною адміністрацією, будучи проросійськи налаштованою особою, з метою остаточного встановлення окупаційної влади Російської Федерації на тимчасово окупованій території Запорізької області, взяла участь в організації та проведенні на території вказаного населеного пункту незаконного референдуму щодо входження Запорізької області до складу Російської Федерації, призначеного указом зазначеної окупаційної адміністрації держави-агресора «про призначення референдуму Запорізької області про вихід Запорізької області із складу України та про входження Запорізької області до складу Російської Федерації на правах суб'єкта Російської Федерації» №356-у від 20.09.2022, який було безпосередньо проведено у період з 23 по 27 вересня 2022 року на тимчасово окупованій території Запорізької області, як член т.зв. дільничної виборчої комісії (мовою оригіналу: «участковая избирательная комиссия №230328 (245)», що розташована за адресою; Запорізька область, Мелітопольський район, с-ще Фруктове, вул. Молодіжна, 19.
В подальшому, протягом вересня 2022 року, ОСОБА_7 , перебуваючи на тимчасово окупованій території с-ще Фруктове Новенської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, діючи умисно, за передньою змовою із невстановленими досудовим розслідуванням особами із числа місцевих мешканців, які увійшли до складу т.зв. «участковая избирательная комиссия №230328 (245)», а також іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами із числа окупаційної адміністрації, що діє на території Новенської сільської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій і передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, здійснила необхідні організаційні заходи до проведення незаконного референдуму, а саме проводила агітацію та пропаганду серед місцевого населення щодо необхідності проведення голосування, а також особисто відвідувала місця проживання мешканців с-ще Фруктове з метою проведення голосування, маючи при собі відповідну урну та бюлетені для голосування.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 не брала участь в судовому розгляді, була позбавлена можливості скористатися своїми правами, у тому числі брати безпосередню участь в розгляді та обирати захисника на власний розсуд. Також вона не направляла до суду першої інстанції заяв або клопотань щодо визначеності її правової позиції.
Крім того, суд першої інстанції повинен був критично віднестись до сукупності наданих стороною обвинувачення доказів.
Зокрема, жоден з допитаних свідків не володіє інформацією про те, чи не чинився на обвинувачену тиск окупаційною владою.
Також невідомо, хто саме з посадових осіб окупаційної влади спілкувався з ОСОБА_7 , не надано жодного письмового доказу її працевлаштування у новоствореному на окупованій території органі влади, інформації щодо її участі у незаконних військових формуваннях немає, інші кримінальні провадження щодо неї відсутні, судимостей не має.
Звертає увагу, що відсутність відомостей щодо сімейного стану ОСОБА_7 , стану здоров'я членів сім'ї та матеріального становища не дає суду об'єктивної інформації, що свідчить про наявність розумного сумніву доведеності її вини.
За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено факт добровільності зайняття ОСОБА_7 адміністративної посади, а сам факт військової агресії, знаходження ОСОБА_7 на окупованій території, вкрай тяжка економічна ситуація вже є доказом перебування особи під психологічним тиском, що впливає на її волевиявлення.
Вважає, що під час судового розгляду не доведено наявність об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину.
Просить вирок скасувати, а кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_7 закрити у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення її винуватості і вичерпанням можливості їх отримати.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу без доповнень.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти доводів захисника та просив вироку суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши наведені у ній аргументи та провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу.
Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного.
У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується на не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченої ОСОБА_7 в судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» випуск №84 (8276) від 21.04.2026 року, повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Суд першої інстанції дослідив докази безпосередньо, перевірив їх належність, допустимість, достовірність, оцінив їх як окремо, так і в сукупності, навів мотиви, з яких дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченої у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було належним чином вмотивоване, є законним та обґрунтованим.
У зв'язку з цим ОСОБА_7 не була допитана судом в якості обвинуваченої по суті висунутого обвинувачення.
Разом з тим, як зазначено вище, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_8 .
У ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 судом було допитано свідків і досліджені численні письмові докази, які підтверджують винуватість останньої.
Так, у судовому засіданні суду першої інстанції було безпосередньо допитано свідків, зокрема свідка ОСОБА_10 , яка показала, що працює начальником Новенської сільської військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області, а до повномасштабного вторгнення працювала начальником відділу освіти Новенської громади.
Їй достовірно відомо, що ОСОБА_7 до окупації працювала вчителем початкових класів, а після встановлення окупаційної влади пішла на співпрацю з нею, зокрема почала запроваджувати російські стандарти освіти у навчальному закладі с. Фруктове Мелітопольського району Запорізької області.
Крім того, свідок зазначила, що в липні 2022 року ОСОБА_7 увійшла до складу виборчої комісії щодо проведення незаконного референдуму про входження Запорізької області до складу Російської Федерації, особисто агітувала мешканців с. Фруктове до участі у такому референдумі та в подальшому брала активну участь у його проведенні.
При цьому свідок прямо вказала, що, на її переконання, ОСОБА_7 добровільно погодилася на організацію та проведення незаконного референдуму.
Аналогічні за змістом показання надала свідок ОСОБА_11 , яка показала, що працює виконуючим обов'язки директора Фруктівського ліцею Новенської громади Мелітопольського району Запорізької області, а до повномасштабного вторгнення працювала заступником директора Фруктівської школи І-ІІІ ступенів.
Вона підтвердила, що ОСОБА_7 працювала вчителем початкових класів навчального закладу, а в липні 2022 року увійшла до складу виборчої комісії щодо проведення незаконного референдуму, особисто агітувала мешканців с. Фруктове до участі у голосуванні та надалі брала активну участь у його проведенні.
Свідок також зазначила, що ОСОБА_7 добровільно погодилася на участь в організації та проведенні зазначеного незаконного референдуму.
Свідок ОСОБА_12 суду показала, що до повномасштабного вторгнення проживала в с. Фруктове Мелітопольського району Запорізької області, де працювала в крамниці, та особисто знала ОСОБА_7 , оскільки їхні діти товаришували.
За її показаннями, у липні 2022 року ОСОБА_7 увійшла до складу виборчої комісії щодо проведення незаконного референдуму про входження Запорізької області до складу рф, особисто агітувала її та інших мешканців с. Фруктове до участі у референдумі, а в подальшому брала активну участь у його проведенні.
Свідок також підтвердила, що, на її переконання, ОСОБА_7 діяла добровільно.
Аналогічні показання щодо обставин участі ОСОБА_7 в організації та проведенні незаконного референдуму надав свідок ОСОБА_13 .
Крім показань свідків, судом першої інстанції було досліджено письмові докази, які у своїй сукупності підтверджують обставини, викладені свідками.
Зокрема, протоколом огляду від 4 листопада 2024 року зафіксовано інформацію з мережі Інтернет щодо створення окупаційною владою так званої «Избирательной комиссии Запорожской области» та видання розпорядження про підготовку організації проведення незаконного референдуму.
Дані протоколів про результати негласних слідчих розшукових дій підтверджують наявність листування у групах, пов'язаних з організацією незаконного референдуму, де зазначалася ОСОБА_7 як особа, причетна до роботи відповідної виборчої дільниці у с. Фруктове.
Також протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками підтверджено, що свідки впізнали ОСОБА_7 як особу, яка на тимчасово окупованій території с-ща Фруктове здійснювала організаційні заходи до проведення незаконного референдуму, проводила агітацію серед місцевого населення та відвідувала місця проживання мешканців з метою проведення голосування, маючи при собі урну та бюлетені.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку не окремий доказ, а сукупність взаємопов'язаних між собою доказів, які узгоджуються за змістом, доповнюють один одного та дають підстави для єдиного висновку щодо винуватості обвинуваченої.
Показання свідків є логічними, послідовними та такими, що стосуються безпосередньо обставин участі ОСОБА_7 в організації та проведенні незаконного референдуму, а письмові докази підтверджують як сам факт створення окупаційною владою незаконної виборчої інфраструктури, так і залучення ОСОБА_7 до діяльності відповідної дільничної комісії.
Всі доводи сторони захисту, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі захисника, були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана аргументована та змістовна відповідь у вироку.
Зокрема, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права у зв'язку з розглядом кримінального провадження у порядку спеціального судового провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд у суді першої інстанції здійснювався у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої, тобто in absentia.
При цьому судом першої інстанції було враховано, що повістки про виклик ОСОБА_7 та інформація про складання процесуальних документів у кримінальному провадженні надсилалися й публікувалися відповідно до вимог КПК України.
У справі також наявні дані про здійснення спеціального досудового розслідування, оголошення обвинуваченої у розшук, повідомлення її про виклики та процесуальні рішення, а також інші документи, які свідчать про дотримання процесуального порядку здійснення кримінального провадження щодо особи, яка ухиляється від участі у ньому.
Сам по собі факт відсутності ОСОБА_7 у судовому засіданні не свідчить про порушення її права на захист, оскільки спеціальне судове провадження є передбаченою законом процесуальною формою розгляду окремих категорій кримінальних проваджень за наявності визначених КПК України умов.
У даному провадженні захист обвинуваченої забезпечував захисник ОСОБА_8 , який брав участь у судовому розгляді, висловлював позицію щодо недоведеності вини, мав можливість ставити питання свідкам, заявляти клопотання, надавати заперечення та користуватися іншими правами сторони захисту.
Колегія суддів також враховує, що захисник у суді першої інстанції сам зазначав про відсутність зв'язку з обвинуваченою та неможливість узгодити з нею правову позицію, однак ця обставина не свідчить про незаконність вироку.
Відсутність комунікації між захисником та обвинуваченою була наслідком процесуальної поведінки самої обвинуваченої, яка не з'являлася до органів досудового розслідування та суду, перебуваючи на тимчасово окупованій території або поза контролем органів правосуддя України.
За таких умов держава забезпечила їй професійну правничу допомогу шляхом участі захисника, а суд першої інстанції не допустив такого обмеження права на захист, яке могло б бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції некритично оцінив докази сторони обвинувачення, також не знаходять свого підтвердження.
З вироку вбачається, що суд першої інстанції поклав у основу висновку про винуватість ОСОБА_7 не окремий доказ, а сукупність взаємопов'язаних між собою доказів, зокрема показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , дані протоколу огляду від 4 листопада 2024 року, протоколи про результати негласних слідчих розшукових дій, у яких зафіксовано листування щодо організації незаконного референдуму та згадування ОСОБА_7 у зв'язку з діяльністю виборчої дільниці с. Фруктове, а також протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками.
Показання свідків є послідовними, взаємно узгодженими та такими, що стосуються саме тих фактичних обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Свідки не лише повідомили про загальне ставлення ОСОБА_7 до окупаційної влади, а й зазначили конкретні обставини її участі у проведенні незаконного референдуму, а саме входження до складу відповідної виборчої комісії, агітацію місцевих мешканців та активну участь у проведенні голосування.
Зазначені показання узгоджуються з даними НСРД, огляду інформації з електронних джерел та результатами впізнання, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх належними, допустимими та достовірними.
Посилання сторони захисту на те, що свідки не володіли інформацією про можливий тиск на ОСОБА_7 з боку окупаційної адміністрації, не спростовує встановлених вироком обставин.
Відповідно до загальних засад кримінального провадження, обов'язок доказування винуватості особи покладається на сторону обвинувачення, однак доведення гіпотетичних, не підтверджених жодними фактичними даними припущень про можливий примус не може підміняти собою оцінку реально досліджених доказів.
Сторона захисту не надала суду жодного конкретного доказу того, що до ОСОБА_7 застосовувалися фізичний примус, погрози, незаконне позбавлення волі, шантаж, примусове залучення до роботи у складі комісії чи інші обставини, які могли б свідчити про відсутність вільного волевиявлення.
Колегія суддів погоджується з тим, що сам факт перебування цивільної особи на тимчасово окупованій території, наявність збройної агресії та складна соціально-економічна обстановка є обставинами, які мають враховуватися судом під час оцінки поведінки особи.
Разом із тим такі обставини не можуть автоматично визнаватися доказом примусу щодо кожної особи, яка вчинила активні дії на користь окупаційної адміністрації.
Для застосування положень про фізичний чи психічний примус мають бути встановлені конкретні фактичні дані про характер такого примусу, його джерело, спрямованість, інтенсивність та вплив на здатність особи керувати своїми діями.
У цьому кримінальному провадженні таких даних судом не встановлено, а сторона захисту їх не надала.
Більше того, характер інкримінованих ОСОБА_7 дій свідчить не про пасивне перебування на окупованій території чи вимушений контакт з окупаційними структурами з побутових питань, а про активну участь у політико-правовому заході окупаційної адміністрації, спрямованому на легітимацію відторгнення частини території України та її подальше включення до складу держави-агресора.
Участь у складі так званої виборчої комісії, агітація місцевого населення, відвідування помешкань громадян з урною та бюлетенями не є нейтральними чи побутовими діями, а безпосередньо становлять участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території.
Не ґрунтуються на матеріалах провадження й доводи захисника про те, що відсутність письмового доказу працевлаштування ОСОБА_7 у незаконному органі влади виключає склад кримінального правопорушення. Судова колегія наголошує, що диспозиція ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає відповідальність, зокрема, за участь в організації та проведенні незаконних референдумів на тимчасово окупованій території.
Для кваліфікації таких дій не є обов'язковим доведення факту офіційного працевлаштування, укладення трудового договору, видання наказу про прийняття на роботу чи отримання заробітної плати.
Значення має встановлення фактичної участі особи в організації або проведенні незаконного референдуму, а така участь у даному провадженні доведена сукупністю доказів.
Твердження захисника про те, що відсутність даних щодо участі ОСОБА_7 у незаконних військових формуваннях або відсутність інших кримінальних проваджень щодо неї має істотне значення для вирішення питання про її винуватість, є неспроможним.
ОСОБА_7 засуджена не за участь у незаконних військових формуваннях, не за державну зраду та не за інші епізоди колабораційної діяльності, а саме за участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території.
Тому відсутність доказів участі в інших протиправних формах діяльності не спростовує доведеність саме того складу кримінального правопорушення, який встановлений судом першої інстанції.
Посилання сторони захисту на відсутність відомостей про сімейний стан, стан здоров'я членів сім'ї та матеріальне становище ОСОБА_7 також не свідчить про наявність розумного сумніву у доведеності її вини.
Такі відомості могли б мати значення для індивідуалізації покарання або для перевірки конкретної версії захисту про примус чи крайню необхідність, однак сама лише їх відсутність не нівелює доказів, які прямо підтверджують фактичну участь ОСОБА_7 в організації та проведенні незаконного референдуму.
Сторона захисту не вказала, які саме конкретні дані про сімейний чи матеріальний стан обвинуваченої могли б змінити юридичну оцінку встановлених дій, і не надала доказів, що такі обставини об'єктивно позбавляли її можливості утриматися від участі у протиправній діяльності.
Колегія суддів відхиляє і доводи про недоведеність суб'єктивної сторони кримінального правопорушення.
Прямий умисел ОСОБА_7 встановлений не шляхом припущень, а з характеру її поведінки, послідовності дій, об'єктивного змісту незаконного референдуму та її фактичної ролі у його проведенні.
ОСОБА_7 як громадянка України, доросла, дієздатна особа, яка працювала вчителем, не могла не усвідомлювати, що так званий референдум щодо виходу Запорізької області зі складу України та входження її до складу рф проводився не відповідно до Конституції та законів України, а за рішеннями окупаційної адміністрації держави-агресора.
Активна участь у забезпеченні такого процесу голосування свідчить про усвідомленість та цілеспрямованість її дій.
Вироком суду першої інстанції також належно враховано, що всеукраїнський референдум щодо зміни території України може призначатися виключно Верховною Радою України відповідно до Конституції України, а в умовах воєнного стану проведення такого референдуму забороняється.
Отже, так званий референдум, організований окупаційною адміністрацією, не мав жодної законної підстави, а участь у його організації та проведенні становила суспільно небезпечну діяльність, спрямовану проти суверенітету і територіальної цілісності України.
Колегія суддів також бере до уваги, що суд першої інстанції не ототожнював саме перебування ОСОБА_7 на окупованій території із доведеністю її вини. Навпаки, вирок ґрунтується на встановленні конкретних активних дій, а саме участі у складі незаконної виборчої комісії, проведенні агітації та організаційному забезпеченні голосування.
Отже, доводи захисника про криміналізацію самого факту перебування на тимчасово окупованій території є необґрунтованими.
Не встановлено й істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час дослідження та оцінки доказів.
Сторона захисту не навела конкретних даних, які б свідчили про недопустимість протоколів НСРД, протоколів огляду або протоколів впізнання, не вказала на такі порушення порядку їх отримання чи оформлення, які відповідно до вимог КПК України тягнули б визнання цих доказів недопустимими.
Загальне посилання на необхідність критичної оцінки доказів не є достатньою підставою для скасування вироку, якщо така оцінка судом першої інстанції фактично проведена, а її результати належним чином викладені у судовому рішенні.
Щодо посилання сторони захисту на відсутність у ОСОБА_7 судимостей та інших кримінальних проваджень, колегія суддів зазначає, що ці обставини були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, однак вони не спростовують факту вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Дані про особу обвинуваченої мають значення для індивідуалізації покарання, але не можуть самі по собі виключати кримінальну відповідальність за доведене діяння.
Покарання ОСОБА_7 призначено в межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, його характеру, обставин вчинення, даних про особу обвинуваченої, відсутності обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Суд першої інстанції належним чином мотивував необхідність призначення основного покарання у виді позбавлення волі, додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати відповідні посади, а також конфіскації майна.
Підстав для висновку про явно несправедливе покарання внаслідок суворості чи м'якості колегія суддів не встановила, та такі доводи фактично не становлять самостійної аргументованої підстави апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до висунення припущень про можливий психологічний тиск на обвинувачену.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив обставини кримінального провадження, належним чином перевірив і оцінив кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, правильно встановив фактичні обставини справи та дав їм вірну кримінально-правову оцінку.
Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі захисника не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду, викладених у вироку, а тому вказана скарга задоволенню не підлягає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції від 12.01.2026 року - без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4