Справа № 309/1859/25
Провадження № 2/309/603/25
04 травня 2026 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.,
за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, -
У травні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.05.1999 року між ним та відповідачем укладено шлюб. За час спільного проживання на підставі договору купівлі-продажу від 10.03.2006 року ними було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1 . При оформленні договору власником майна вказано відповідача. Дане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Посилаючись на приписи ст.ст. 57, 60, 70 СК України просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 .
У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що сам факт придбання майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що спірна квартира придбана за власні кошти відповідачки, які їй подарували батьки. Її батько 07.03.2006 продав належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_2 , за 11 198 грн, і кошти одарував ОСОБА_4 . Саме за ці кошти була придбана спірна квартира, а тому вона є особистою власністю ОСОБА_4 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Вказує, що позивач відповідач проживали у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу було придбано спірну квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
В судовому засіданні позивача ОСОБА_3 підтримав позов. Зазначив, що одружилися в 1999 році. Спочатку проживали у батьків. У 2006 році придбали квартиру. На квартиру збирали гроші, навіть брали кредит. Батьки нічого не допомагали. За квартиру, яку продали батьки жінки вони купили собі іншу квартиру.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 заперечила проти задоволення позову. Зазначила, що квартира придбана під час шлюбу, але за кошти, які відповідачці подарували батьки. Вони продали свою квартиру і за ці гроші купили квартиру сторонам.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.05.1999 року, який розірвано згідно рішення Хустського районного суду від 21.01.2025 (а.с.15, 16).
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10.03.2006 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_1 , за 9507,08 грн. (а.с.8).
На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності на дану квартиру зареєстровано за відповідачем (а.с.11).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є матір'ю відповідачки ОСОБА_4 , суду пояснила, що після одруження сторони спочатку жили у них. Потім почали собі шукати квартиру. Домовилися у сім'ї, що продадуть свою квартиру на Свободи. У той момент там якраз скуповували під бізнес і запропонували хорошу ціну. Вони з чоловіком квартиру продали і на ті гроші купили квартиру сторонам. На той момент у низ з чоловіком уже була квартира на К.Набережній. Вона удвох пішла з дочкою до нотаріуса і уклали договір. Зі сторони позивача ніяких грошей не давали. Про кредит їй відомо, що сторони також брали кредит бо трохи не хватало.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який є братом відповідачки ОСОБА_4 , суду пояснив, що його батьки продали свою стару квартиру і за ті гроші купили сестрі квартиру. Він це чув від батьків і дав згоду на це. Батьки проживали у квартирі на Свободи і пішли жити на квартиру на К.Набережній. Квартиру на ОСОБА_8 купили у той же рік, але до того як продали квартиру на Свободи. У нього у той час була інша квартира. Суму за яку купили квартиру сторонам не знає. Чи брав позивач участь у купівлі квартири також не знає. Про кредит йому нічого не відомо.
Також убачається, що 07.03.2006 року укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_9 продав ОСОБА_10 квартиру за адресою АДРЕСА_2 за 11 198 грн (а.с.45).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.01.2006 року ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_11 квартиру за адресою АДРЕСА_3 .
Згідно наданої АТ «Райффайзен Банк» інформації заборгованість за кредитним договором №010/4047/82/23490 від 17.02.2006 відсутня. КД №010/4047/82/23490 - картковий кредит з лімітом 2700 грн, відкрито 17.02.2006, заборгованість погашена 14.03.2008.Сатном на 13.01.2006 клієнт ОСОБА_4 не має діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк».
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відтак суду при вирішенні спору слід врахувати, що статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У даній справі спірну квартиру придбано у період шлюбу - 10.03.2006 року.
Водночас з показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , які були допитані у судовому засіданні, будучи з попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, убачається, що кошти на придбання даної квартири надали батьки відповідачки ОСОБА_4 , які для цього продали належну їм квартиру в АДРЕСА_4 . Вказане узгоджується з договором купівлі-продажу від 07.03.2006 року, з якого вбачається, що за три дні до придбання сторонами спірної квартири, батько відповідачки продав належну йому квартиру в АДРЕСА_2 за 11 198 грн, і вказаної суми коштів повністю хватало для придбання квартири за договором від 10.03.2006.
Щодо покликання відповідача на те, що таку квартиру батьки відповідачки продали для того щоб купити собі квартиру для власного проживання на АДРЕСА_5 , то з договору купівлі-продажу від 07.01.2006 року вбачаться, що таку квартиру мати відповідачки придбала за два місяці до продажу своєї квартири на АДРЕСА_4 , і у договорі від 07.01.2006 констатовано, що суму за продаж квартири продавці отримали до підписання цього договору повністю. А отже такі доводи позивача є недоречними.
Щодо кредиту у АТ «Райффайзен Банк», який був відкритий на ім'я відповідачки 17.02.2006, то згідно з наданої банком інформації такий кредит надано у формі кредитного ліміту - 2700 грн. Кредитний ліміт - це максимальна сума коштів, яку банк або фінансова установа дозволяє клієнту використовувати в кредит (позичати) у межах картки або рахунку. Це відновлювальний інструмент: після погашення заборгованості ліміт знову стає доступним для використання. Він встановлюється індивідуально на основі кредитної історії та рівня доходів. Тобто укладення кредитного договору у формі кредитного ліміту не значить, що відповідні кошти були відразу отримані позичальником у момент укладення договору. Після отримання відповідної інформації учасники справи не ставили питання про витребування якоїсь додаткової інформації по даному кредиту, зокрема з виписки про рух коштів, з яких можна було б установити чи отримувалися по даному кредитному договору якісь кошти, у які періоди та в яких сумах. За загальним правилом з власної ініціативи суд витребовувати докази не вправі. З урахуванням викладеного, а також зважаючи на те, що сума коштів, виручена від продажу квартири батьками відповідачки повністю покриває придбання квартири відповідачкою ОСОБА_4 , відсутні підстави вважати, що для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти.
Враховуючи наведене, оцінивши усі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає, що відповідачкою доведено той факт, що кошти на придбання квартири були подаровані їй батьками (які для цього продали власну квартиру), тобто відповідачкою спростовано презумпцію спільної сумісної власності на спірну квартиру.
З урахуванням наведеного, у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.
Судові витрати у вигляд сплаченого за пред'явлення позову судового збору слді залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 51, 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 08 травня 2026 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.