Справа № 630/1431/25 (1-кп/630/14/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1155/26
05 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 01 травня 2025 року за №12025221050000139, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 02 квітня 2026 року, якою
ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст.436-1, ч.2 ст.436-1, ч.2 ст.114-2 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 31 травня 2026 року з визначенням застави у розмірі 332 800 грн.,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Люботинського міського суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 01 травня 2025 року за №12025221050000139, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст.436-1, ч.2 ст.436-1, ч.2 ст.114-2 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами суду.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 02 квітня 2026 року обвинуваченому ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 31 травня 2026 року з визначенням застави у розмірі 332 800 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор в апеляційній скарзі, з урахуванням уточнень, просить скасувати ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 02 квітня 2026 року, якою ОСОБА_9 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, увалити нове рішення, яким залишити ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В обґрунтування посилається на те, що ухвала районного суду про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави взагалі невмотивована.
Вказує, що станом на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені п.1, п.2, п.5 ч.1 ст.177 КУпАП, оцінка яким була надана як слідчим cуддею під час застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і неодноразово самим судом у ході розгляду обвинувального акту по суті.
Вважає, що покладені ухвалою суду на ОСОБА_6 процесуальні обов'язки не здатні запобігти уникненню заявлених ризиків.
Таким чином, на його думку, контроль за поведінкою ОСОБА_6 можливо забезпечити тільки шляхом застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити. Також, зазначив, що законом у даному випадку не передбачена можливість визначення розміру застави відповідно до ст.ст. 176, 183 КПК України. При цьому, не заперечував, що обвинувачений ОСОБА_6 , який наразі звільнений з-під варти після внесення грошової суми застави, не порушує її умов та виконує покладені на нього процесуальні обов'язки.
Обвинувачений та його захисник проти апеляційної скарги прокурора заперечували, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Також, захисник акцентував свою увагу на тому, що його підзахисний не порушує процесуальні обов'язки, покладені на нього ухвалою суду, та навіть не має мобільного телефону.
Також, захисником було подано до апеляційного суду клопотання ОСОБА_10 (депутата Люботинської міської ради VIII скликання), ОСОБА_11 (колишнього начальника Люботинської колійно-машинної станції), ОСОБА_12 (підполковника, військовослужбовця НГУ) про їх бажагня взяти обвинуваченого ОСОБА_6 на поруки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, думку обвинуваченого та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що стороною обвинувачення під час розгляду клопотання не доведено наявності нових ризиків або збільшення ступеню наявних ризиків, що виправдовувало б таке тривале безальтернативне тримання обвинуваченого під вартою.
Погоджується з такими висновками районного суду і суд апеляційної інстанції за таких підстав.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.436-2, ч.3 ст.436-2, ч.1 ст.110, ч.1 ст.436-1, ч.2 ст.436-1, ч.2 ст.114-2 КК України, частина з яких, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, та за які за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, його специфіки, яке стосується, зокрема, злочинів проти основ національної безпеки України, вчинених в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що певні ризики існують, а тому в своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п.1, п.5 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу продовжують існувати.
Разом із цим, вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Таким чином, розглядаючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність існування ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України (ризик знищення, переховування або спотворення обвинуваченим будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення), а також те, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків та експертів), наразі відсутній або зменшився до такого рівня, який не здатний вплинути на перебіг судового розгляду.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності ризику, передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Судом також було прийнято до уваги термін перебування обвинуваченого під вартою, стадію судового розгляду, враховано дані про його особу (наявність міцних соціальних зв'язків, зокрема, дружини, дитини, батька похилого віку, з яким мешкає разом), позитивні характеристики за місцем мешкання.
Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Абзацом 8 ч. 4 ст.183 КПК України установлено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України.
Зміст положень ч. 6 ст. 176, ч. 3 та абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України дає підстави для висновку про те, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою із можливістю визначення розміру застави.
Тобто, законодавець надав слідчому судді/суду дискреційні повноваження щодо можливості визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 114-2 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, частина з яких, відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими, а тому, згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, повинен визначатися в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В силу ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Абзац 2 частини 5 статті 182 КПК України передбачає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, враховуючи обставини кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого, визначена судом першої інстанції застава щодо ОСОБА_6 у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 332 800 грн., відповідає вимогам закону та є достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків передбачених КПК України, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
З урахуванням наведеного, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст.ст. 177, 178 КПК України, дійшов обгрунтованого висновку щодо можливості визначення останньому застави у розмірі 332 800 грн, яка буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Щодо клопотань про взяття обвинуваченого ОСОБА_6 на особисту поруку, які надійшли до апеляційного суду від ОСОБА_10 (депутата Люботинської міської ради VIII скликання), ОСОБА_11 (колишнього начальника Люботинської колійно-машинної станції), ОСОБА_12 (підполковника, військовослужбовця НГУ), то з огляду на пояснення, надані захисником у судовому засіданні апеляційного суду, останній просив врахувати вказані заяви виключно як дані, які характеризують особу обвинуваченого з позитивної сторони, а не клопотання щодо зміни йому зазпобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування за доводами, викладеними в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Люботинського міського суду Харківської області від 02 квітня 2026 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 31 травня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4