іменем України
07 травня 2026 року м. Кропивницький
справа № 399/813/25
провадження № 22-ц/4809/910/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Єрмоленко Олександр Віталійович, на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2026 року у складі судді Шульженко В.В.,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що 03.05.2011 сторони зареєстрували шлюб в республіці Латвія, де разом проживали до 21.04.2013, після чого подружжя переїхало до України. У березні 2022 року у зв'язку з веденням воєнного стану на території України ОСОБА_3 була вимушена виїхати до Латвії. А коли в квітні 2023 повернулася, то відповідач не впустив її до будинку, не віддав її особисті речі, пояснивши це тим, що в нього інша жінка.
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 16.11.2023 по справі №399/701/23 шлюб між сторонами розірвано.
Вказувала, що за період шлюбу з 2011 по 2023 рік на ім'я відповідача були відкриті банківські рахунки, а покладені на них грошові кошти були їх з відповідачем спільним майном. В обґрунтування наявності джерела грошових коштів зазначала про автомобіль марки RENAULT Moscott д/н НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 та проданий 27.08.2013 за договором купівлі-продажу. Також зазначала, що 14.06.2013 на ім'я ОСОБА_2 було придбано іноземну валюту, а саме 5000 євро, про що свідчить квитанція форми №377-К.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6000 Євро, що еквівалентно до гривні у сумі 285868,80 грн по курсу НБУ, 20000 доларів США, що еквівалентно 835288 грн, та 85000 грн, які перебувають на банківських рахунках ОСОБА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частку грошових коштів, а саме 3000 Євро, що еквівалентно до гривні у сумі 142934 грн, 10000 доларів США, що еквівалентно 417644 грн та 42500 грн.
Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2026 року у задоволені позовувідмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Єрмоленко Олександр Віталійович, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні апеляційного суду адвокат Єрмоленко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Відповідач у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 03.05.201 по 16.11.20231, який розірвано рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від по справі №399/701/23, що набрало чинності 14.02.2024 (а.с.44-46, 56-64).
Як убачається з копії квитанції від 14.06.2013 №13 форми №377-к філії «Придніпровське РУ» «Банк фінанси та кредит» про здійснення валютно-обмінної операції ОСОБА_2 було отримано від банку за продаж іноземної валюти у розмірі 5000 Євро 53900 грн, що підтверджується графою «до видачі» (а.с.10)
Копією довідки Державної податкової служби від 14.07.2025 №Р004-35/8.16.4/46229 підтверджується, що ОСОБА_1 отримувала у Латвійській Республіці доходи за податкові роки з 01.01.2011-31.12.2023 (а.с.11-14)
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та витягом з ЄДР МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів, що автомобіль марки Renault Moscott, державний номер НОМЕР_1 , 2003 року випуску, був зареєстрований за ОСОБА_4 , дата первинної реєстрації 18.06.2004, який був проданий 27.08.2013. Вартість купівлі-продажу транспортного засобу не зазначена (а.с.15-17).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік об'єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.
Відповідно до вимог статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, відтак, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звернувшись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 просила визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя грошові кошти у сумі 6000 Євро, 20000 доларів США та 85000 грн.
Судом встановлено, що згідно з наданою позивачем копією квитанції від 14.06.2013 №13 форми №377-к вона підтверджує лише здійснення операції «купівля іноземної валюти», за якою банк купив валюту у розмірі 5000 Євро у клієнта ОСОБА_2 за 53900 грн. Будь-яких доказів, що зазначені грошові кошти є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, наявні на теперішній час у відповідача та не були витрачені в інтересах сім'ї суду не надано. Апеляційний суд також зауважує про відмінність заявленої ОСОБА_1 у позові суми від зазначеної у квитанції.
Спільні кошти одним з подружжя витрачаються в інтересах сім'ї, якщо іншим з подружжя не було доведено зворотного. При цьому, тягар доказування та спростування презумпції «згоди іншого з подружжя», що простежується в положеннях ст. 65 СК України, покладається саме на позивача, який намагається здійснити поділ витрачених іншим з подружжя спільних коштів та отримати компенсацію в розмірі частки від відповідної суми.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами по справі, що автомобіль Renault Moscott д/н НОМЕР_1 був придбаний позивачем до реєстрації шлюбу, враховуючи дату первинної реєстрації на позивача 18.06.2004, та був її особистою власністю. Докази на підтвердження обставин відчуження зазначеного автомобіля саме відповідачем матеріали справи не містять.
Твердження позивача про продаж автомобіля Renault Moscott д/н НОМЕР_1 за кошти у розмірі приблизно 176000 грн не доведено належними та допустимими доказами по справі, а відтак обґрунтовано було відхилено судом.
Доводами апеляційної скарги було також те, що суд першої інстанції безпідставно не витребував докази, зазначені у поданих представником позивача клопотаннях від 02 жовтня 2025 року та від 06 листопада 2025 року, саме від АТ «Полтава-банк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Державний ощадний банк України», АБ «Укргазбанк», АТ «Укрексімбанк», АТ «Укрсиббанк», АКБ «Індустріалбанк» інформацію за період з 03.05.2011 по 16.11.2023 включно (період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі) про наявність будь-яких банківських рахунків (в тому числі депозитних, пенсійних, зберігальних, валютних тощо) та детальною інформацію щодо наявності на таких рахунках грошових коштів (як у гривні так і іноземній валюті) у зазначених банківських установах, які відкриті на ім'я ОСОБА_2 , а також про залишок грошових коштів (як у гривні так і іноземній валюті) на банківських рахунках АТ «Полтава-банк», АТ КБ «Приватбанк», АТ «Державний ощадний банк України», АКБ «Індустріалбанк» станом на 16.11.2023 (на момент розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), відкритих на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалами Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2025 року та від 06 листопада 2025 року у задоволенні зазначених представником позивача клопотань про витребування доказів було відмовлено.
Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, (та/або у строки, встановлені судом). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Згідно зі ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах 2 та 3 ст.83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Щодо наведених в апеляційній скарзі заперечень на зазначені вище ухвали про відмову у витребуванні доказів колегія суддів зазначає, що у судовому засіданні суду апеляційної інстанції було з'ясовано питання щодо наміру сторони позивача повторно заявити відповідне клопотання про витребування доказів, проте адвокат Єрмоленко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , заперечував проти повторного звернення з таким клопотанням та наполягав на розгляді справи за наявними у справі письмовими доказами.
Зважаючи на наведені норми права та дослідивши обставини справи у їх сукупності колегія суддів приходить до переконання, що стороною позивача не надано належних обґрунтувань про те, що на рахунках відповідача зберігаються грошові кошти, відкрито банківські вклади у банківських установах у зазначеному у позові розмірі, які є спільною сумісною власністю подружжя, і що такі доводи ґрунтуються на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у первісній позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Єрмоленко Олександр Віталійович, залишити без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко