490/6683/25 07.05.2026
нп 1-кп/490/822/2026
Центральний районний суд міста Миколаєва
Справа № 490/6683/25
про продовження запобіжного заходу
06 травня 2026 року місто Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у кримінальному провадженні №22025150000000059 стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець ФРН, громадянин України, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України,
за участю прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
встановив:
У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.
Прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, застосованого ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.03.2025. Прокурор зазначив, що підставою для продовження строку запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлених під час застосування запобіжного заходу, і які наразі не зменшились; застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам; крім того, прокурор посилався на приписи ч. 6 ст. 176 КК України.
Прокурор клопотання підтримав в повному обсязі.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання; обвинувачений зазначив, що клопотання необґрунтоване, існування ризиків не доведено, послався на незадовільний стан здоров'я; просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити; захисник підтримав позицію обвинуваченого, зазначив про наявність підстав для визначення розміру застави, у разі, якщо суд дійде висновку про підтвердження ризиків.
Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи в межах клопотання, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, а саме: поширення інформації про розташування Збройних Сил України, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.03.2025 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.04.2025 включно без визначення розміру застави. Застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу було обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У подальшому ухвалами слідчого судді від 28.04.2025, 24.06.2025, 21.08.2025 строк тримання під вартою було продовжено до 26.06.2025, 24.06.2025, 19.10.2025 відповідно без визначення розміру застави.
Ухвалами суду, зокрема від 19.03.2026, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 17.05.2026 без визначення розміру застави.
Наразі, такі ризики як переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується, не перестали існувати та не зменшились.
Зазначені ризики підтверджено тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, а саме поширення інформації про розташування Збройних Сил України, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного стану, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити дії щодо переховування від суду; крім того, характер вчинення, зокрема із використанням мережі Інтернет, інкримінованого правопорушення, направленого проти основ національної безпеки, свідчить про наявність ймовірних очікувань вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
За сукупності таких обставин, зокрема наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою; продовження на шістдесят днів строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 .
Щодо застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає таке.
Запобіжний захід до ОСОБА_3 застосовано ухвалою слідчого судді від 03.03.2025 без визначення розміру застави; у подальшому такий запобіжний захід було неодноразово продовжено.
Оскільки чергове судове засідання не відбулось у зв'язку з неможливістю доставити до суду обвинуваченого через стан його здоров'я, суд направив відповідний запит до ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор".
Обвинувачений не заперечував щодо оприлюднення інформації про стан його здоров'я, що було підтверджено захисником.
Так, на запит суду щодо стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_3 та можливості його доставки до суду для участі у судових засіданнях 01.04.2026 з філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях було отримано відповідь, згідно з якою ОСОБА_3 з 2019 року хворіє на цукровий діабет ІІ типу; у 2015 році було проведено оперативне лікування флегмони правого стегна; з 2016 року хворіє на вірусний гепатит С; у 2020 році деформуючий артроз лівого кульшового суглобу ІІ ст. правого кульшового суглобу ІІІ-ІV ст. вкорочення нижньої кінцівки. Має встановлену ІІ групу інвалідності, яка станом на 03.03.2025 втрачена. Неодноразово звертався до лікарів МММЧ, зокрема: 12.03.2025, 13.03.2025, 24.03.2025, 02.07.2025, 03.10.2025, 10.10.2025, 03.03.2026, 17.03.2026.
Зокрема, за результатом звернення 17.03.2026 встановлено діагноз: цукровий діабет ІІ типу субкомпенсований Е 11.0 Атеросклеротичний кардіосклероз, АГ ІІ ст. СН ІІ ризик високий І 25.9 Посттравматичний коксартроз ІV ст. правобічний І ст. лівобічний, правобічний гонартроз ІІІ-ІV ст., вкорочення правої кінцівки 5 см М 17, ожиріння ІІ-ІІІ ст. Е 66, хронічний вірусний гепатит С В 18.2 Цироз печінки К 70.0.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 114-2 КК України є правом суду і залежить від обставин справи.
Так, у рішенні у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 ЄСПЛ вказав на «абстрактність та гіпотетичність ризиків», які національні суди роками покладають в основу своїх ухвал, обираючи найсуворіший та одночасно винятковий запобіжний захід та продовжуючи тримання під вартою. ЄСПЛ вказав на невмотивовану відмову у застосуванні альтернативних запобіжних заходів. Суд послідовно наголошує, що тримання під вартою є винятковим, екстраординарним заходом. Національний суд зобов'язаний не просто формально згадати в ухвалі про можливість застави чи домашнього арешту, а й глибоко проаналізувати та переконливо пояснити, чому саме ці, м'якші заходи не здатні нівелювати наявні ризики. У зазначеному рішенні Суд вказує на «нездатність розглянути можливість застосування інших запобіжних заходів» як на самостійну підставу для констатації порушення Конвенції.
Ураховуючи обставини справи, суд вважає, що застава буде достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов'язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.
А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого - є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.
Ураховуючи викладене вище, зокрема стан здоров'я обвинуваченого, стадію судового провадження, тривалість дії запобіжного заходу (тримання під вартою), який забезпечує виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених ст. 42 КПК України, доцільним є визначення розміру застави в межах визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, який в такій же мірі дозволить забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків у цьому провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що застава у тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обвинуваченого з тією ж вірогідністю, зможе забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення розміру застави, а саме: визначити заставу у розмірі тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн; визначити, що у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов'язки: прибувати до суду за відповідним викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну.
Суд роз'яснює обвинуваченому ОСОБА_3 положення ч. 8 ст. 182 КПК України, а саме: у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Керуючись ст. 176, 177, 178, 182, 183, 372 КПК України, суд
постановив:
- клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 задовольнити частково;
- продовжити строк тримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят днів - до 04.07.2026 включно;
- визначити ОСОБА_3 заставу в розмірі тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99 840,00 грн (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сорок грн 00 коп).
У разі внесення вказаного розміру застави на відповідний рахунок обвинувачений звільняється з-під варти в порядку визначеному ч. 4 ст. 202 КПК України.
У разі звільнення з-під варти на ОСОБА_3 покласти такі обов'язки:
- прибувати до суду за відповідним викликом;
- не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в'їзд в Україну.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала підлягає негайному виконанню і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня оголошення ухвали, а обвинуваченим - протягом п'яти днів з моменту вручення копії ухвали.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали оголошено 07.05.2026 о 09:30.
Суддя ОСОБА_1