Справа № 749/1669/25 Суддя (судді) першої інстанції: Чигвінцев М.С.
06 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Сновського районного суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:
- постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6053276, що винесена інспектором ВП №2 (м.Сновськ) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області лейтенантом поліції Трутнем Владиславом Вячеславовичем 31.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП скасувати;
- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Свої позовні вимоги, позивач обґрунтовує тим, що 31.10.2025 сержантом поліції (інспектором) Трутнем В.В. винесено постанову ЕНА №6053276 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн, за не пред'явлення посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію на транспортний засіб на вимогу працівників поліції. Позивач вважає, що постанова винесена без належних доказів факту вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, законної причини зупинки транспортного засобу не було.
Рішенням Сновського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено обставину, що позивач не відмовлявся надати документи, що зафіксовано на відеозаписі, а хотів з'ясувати законність причини зупинки транспортного засобу.
Апелянт стверджує, що розгляд справи здійснювався з порушенням процедури. Також зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт того, що працівників поліції капітана ОСОБА_2 і лейтенанта поліції ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Разом із апеляційною скаргою, апелянтом заявлено клопотання про розгляд справи без його участі.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 та від 27.04.2026 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду 30.04.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.10.2025 інспектором ВП №2 Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області лейтенантом поліції Трутнем В.В. прийнято постанову серії ЕНА №6053276 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.
У постанові встановлено, що 31.10.2025 о 09:56 в м. Сновськ, вул. Сновська, 95 водій керував транспортним засобом Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 , не пред'явив посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб на вимогу працівників поліції, чим порушив п.2.4.а ПДР, на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії та реєстраційний документ на автомобіль.
У зв'язку з цим, на підставі частини першої статті 126 КУпАП, поліцейським інспектором Трутнем В.В. прийнято рішення про застосування до позивача штрафу в сумі 425, 00 грн.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Суд зазначив, що зупиняючи транспортний засіб позивача та здійснюючи перевірку документів, як превентивний захід в умовах дії воєнного стану, уповноважена особа Національної поліції діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» та положень чинного законодавства.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП зобов'язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що за положеннями частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України.
Відповідно до норм статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати пред'явлення документів, що посвідчують особу, та документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання, перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Згідно змісту частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування, розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Так, із системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів вбачається, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів є неправомірними.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі №161/7068/16-а.
Відповідно положень частини першої статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, частиною першою статті 126 КУпАП, встановлена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб.
Так, представник відповідача наполягає, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 126 КУпАП, оскільки не пред'явив на вимогу інспектора необхідні документи (посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб), про що зафіксовано у наданих відповідачем відеодоказах.
Судом апеляційної інстанції із матеріалів справи встановлено, зокрема з дослідженого відеозапису, доданого до відзиву відповідачем, вбачається, що автомобіль марки Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 рухався під керуванням позивача ОСОБА_1 та був зупинений працівниками поліції, причина зупинки: п.2 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію України» якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, зокрема наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників. Також повідомлено водію про порушення п.31 ПДР.
Надалі працівник поліції попросив пред'явити посвідчення водія, на що водій відмовився надавати посвідчення водія, мотивуючи відмову безпричинною зупинкою його автомобіля. Поліцейський оголосив про розгляд справи на місці вчинення правопорушення за не пред'явлення водієм посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію на транспортний засіб.
Щодо законних підстав для зупинки транспортного засобу позивача, колегія суддів зазначає таке.
В даному випадку поліцейські під час зупинки транспортного засобу позивача вважали, що наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників відноситься саме до технічної несправності авто.
Згідно з п.6.8.5 ДСТУ 3649:2010, затвердженого Наказом від 28.12.2010 №630, «На вітровому склі колісних транспортних засобів не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників».
Разом з тим, відповідно до держстандарту, такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля.
Перелік несправностей, з якими експлуатація транспортних засобів забороняється, описано в п.п. 31.1., 31.3 та 31.4 ПДР.
Однак, у зазначених переліках відсутня така обставина, як «тріщина на вітровому склі в зоні роботи склоочисників».
Отже, у розумінні положень Правил дорожнього руху тріщина на вітровому склі авто не віднесена до технічної несправності автомобіля, з якою експлуатація авто забороняється.
Наявність вказаного дефекту скла свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.
Більше того, колегія суддів, здійснивши аналіз долученого до матеріалів справи диску з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського констатує, що з нього не вбачається фіксування наявності на авто тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників (тобто самого порушення).
Суд зазначає, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено наявності підстав вважати, що позивач вчинив або мав намір вчинити правопорушення, яке могло б бути підставою для вимагання працівником поліції пред'явлення документів.
Так, відсутність факту порушення виключає обов'язок водія виконувати вимогу інспектора, а складені на підставі незаконної зупинки документи не можуть уважатися допустимими доказами вини.
Зважаючи на те, що Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 ПДР України, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність вимоги посадової особи Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до позивача про пред'явлення посвідчення водія, а позивач, в свою чергу, не був зобов'язаний виконувати дану вимогу, і тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, позов задовольнити, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Апеляційний суд встановив, що позивач сплатив за подання позову 605,60 грн, що підтверджується квитанцією №2759281246 від 07.11.2025, а за подання апеляційної скарги 908,40 грн, що підтверджується квитанцією №4921-1990-4180-4274 від 08.04.2026.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1514,00 грн судового збору.
Керуючись статтями 243, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Сновського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2026 року у справі №749/1669/25 - скасувати, прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6053276 від 31.10.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (15300, м. Корюківка, вул. Зарічна, 7, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова