Справа № 757/35181/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2323/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
30 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами власників майна Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025,
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
власника майна ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_10 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 рокузадоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_11 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025, заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб майном ОСОБА_6 , а саме: ноутбук марки «HP», model - 15-CS3672CL, S\N - 5CD0500K4V, сірого кольору з зарядним пристроєм; ноутбук марки «SAMSUNG», model - NP-R540-JS06UA, S\N-ZUQ693AZA00008D, чорного кольору із зарядним пристроєм; договір (задатка) продаж нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 без дати та номеру, на 1-му арк.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , на 2 арк.; договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 15.07.2011 року, на 3 арк. (копія); расчота предварительного (форма № ти-7), на 1-му арк.; грошові кошти різного номіналу (100, 10 та 5) на загальну суму 2260 рублів; паспорт громадянина російської федерації на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_1 , 1 шт.; паспорт громадянина російської федерації для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_2 , 1 шт.; картонну коробку поштового оператора «Нова Пошта» на якій наклеєно ТТН (відправник - ОСОБА_13 , адреса: м. Хмельницький, відділення № 12, тел. НОМЕР_3 , отримувач - ОСОБА_6 , адреса: с. Крюківщина, відділення № 2, тел. НОМЕР_4 ) у середині якого знаходився технічні засоби схожі на засоби отримання, реєстрації та передачі аудіо інформації на яких наявні написи «161104000264», «554», «AVR-12,161104000264», «AR-2, 1607554» із зарядним пристроєм та складовою частиною у прозорому поліетиленовому пакеті; мобільний телефон марки «iPhone», чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт; мобільний телефон марки «iPhone», IMEI - НОМЕР_5 , чорного кольору у прозорому чохлі, з сім-картою; мобільний телефон марки «iPhone Х», IMEI - НОМЕР_6 , у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A24», IMEI - НОМЕР_7 , у фіолетовому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro Max», IMEI - НОМЕР_8 , золотистого кольору, у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max», IMEI - НОМЕР_9 , у білого кольору у білому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro», IMEI - НОМЕР_10 , у чорного кольору, у чорному чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Duos», чорного кольору (з кнопками); карту пам'яті марки «Verbatime», 64 Gb, чорного кольору; карту пам'яті «UDP 8 G 1D215262837946», білого кольору; слот для сім-карти мобільного оператора «Лайфсер» з номером « НОМЕР_11 »; слот з сім-карткою мобільного оператора «ВФ Україна» з ідентифікатором « НОМЕР_12 »; слот для сім-карти з ідентифікатором « НОМЕР_13 ».
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник Національного антикорупційного бюро України - ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, у якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.07.2025 та накладений нею арешт, у межах кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025, в частині накладення арешту на технічний засіб фіксації негласних слідчих (розшукових) дій, передбачений частиною 2 статті 252 Кримінального процесуального кодексу України, серійний номер № 1607554, що перебуває на матеріальному обліку Національного антикорупційного бюро України за номером ДПД000276; технічний засіб фіксації негласних слідчих (розшукових) дій, передбачений частиною 2 статті 252 Кримінального процесуального кодексу України, серійний номер №1607554, що перебуває на матеріальному обліку Національного антикорупційного бюро України за номером ДПД000704 (технічні засоби схожі на засоби отримання, реєстрації та передачі аудіо інформації на яких наявні написи «161104000264», «554», «AVR-12,161104000264», «AR-2, 1607554» із зарядним пристроєм та складовою частиною у прозорому поліетиленовому пакеті), мобільний телефон Apple Iphone 8 IMEI НОМЕР_5 , що перебуває на матеріальному обліку Національного антикорупційного бюро України за номером ДПД001801 («мобільний телефон марки «iPhone, ІМЕІ - НОМЕР_5 , чорного кольору у прозорому чохлі, з сімс-картою»), що були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 та належать Національному антикорупційному бюро України.
Також, апелянт просив зобов'язати уповноважених осіб, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025, повернути Національному антикорупційному бюро України (ЄДРПОУ: 39751280, 03035, м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3) вищезазначене майно.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що слідчим суддею у мотивувальній та резолютивній частині ухвали зазначено, що усі предмети та речі, вилучені під час проведення обшуку у ОСОБА_6 , у тому числі службове майно, належать йому на праві власності.
Скаржник зазначає, що вказані вище обставини не відповідають дійсності і спростовуються наступним.
Так, матеріальні цінності з обліковими номерами ДПД000276, ДПД000704 та ДПД001801 перебувають у фактичному володінні та належать Національному бюро відповідно до довідок про придбане майно за рахунок оперативних коштів, яке підлягає оприбуткуванню по бухгалтерському обліку Другого підрозділу детективів (Додатки 3, 4, 5).
Отже, Національне бюро в межах даного кримінального провадження є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт відповідно до статті 64-2 КПК України.
Вказує на те, що прокурор у клопотанні обмежився формальним переліком предметів без їх чіткої ідентифікації та визначення виду майна, що підлягає арешту. Слідчий суддя некритично сприйняв ці дані, визнавши власником усіх предметів саме ОСОБА_6 , тоді як об'єктивно власником Службового майна є державний орган - Національне бюро, про що свідчать інвентарні номери та відповідне маркування.
Таким чином, ухвала слідчого судді в частині визначення власника майна є необгрунтованою, суперечить фактичним даним і вимогам закону, що є самостійною підставою для її скасування в апеляційному порядку.
Крім цього вказує, що клопотання прокурора містить лише загальний перелік предметів без уточнення їх статусу, виду чи зв'язку з обставинами кримінального провадження. Документів, що підтверджують право власності на Службове майно, до клопотання не було додано, як і не наведено доказів, що воно належить підозрюваному або іншій цивільно-відповідальній особі.
Також, прокурор у своєму клопотанні не обґрунтував, які саме відомості чи сліди кримінального правопорушення можуть міститися на Службовому майні. У матеріалах клопотання відсутній навіть загальний опис того, які дані планується дослідити чи які докази можуть бути отримані.
При цьому прокурор на сторінці 3 клопотання зазначив, що «сторона обвинувачення приходить до висновку, що вищевказані ювелірні (срібні) вироби та предмети схожі на зброю містять ознаки речових доказів, тобто наявні підстави передбачені ч. 3 ст. 170 КПК України для накладення арешту, оскільки предмети схожі на зброю могли бути знаряддям вчинення злочину, а ювелірні вироби, які не мають підтверджуючих щодо права власності документів - предметами здобутими злочинним шляхом, відповідно зберегли на собі сліди вчинення злочину». Водночас до цього ж переліку без будь-якої логічної аргументації були віднесені й інші предмети, вилучені під час обшуку - мобільні телефони, зокрема службовий «iPhone», ноутбуки, картонну коробку «Нова Пошта» та технічні засоби фіксації негласних слідчих (розшукових) дій, що перебувають на обліку Національного бюро.
Апелянт вказує на те, що Службове майно, на яке накладено арешт, не відповідає жодному з критеріїв речових доказів, визначених статтею 98 КПК України. Воно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскільки перебуває на балансі Національного бюро та використовується виключно для виконання працівником своїх посадових обов'язків. Воно також не зберегло на собі жодних слідів кримінального правопорушення, адже використовувалось виключно з метою проведення ОРД.
Крім того, Службове майно не є майном, набутим кримінально протиправним шляхом, що підтверджується документами, що додаються до апеляційної скарги.
Скаржник зауважує, що передача майна у користування працівнику для виконання службових обов'язків не тягне за собою переходу права власності. Інвентарні номери та маркування на корпусах пристроїв явно вказують на їх належність державній установі, що було проігноровано слідчим суддею.
Таким чином, вимоги закону щодо форми та обґрунтованості клопотання були проігноровані слідчим суддею, а ухвала слідчого судді ухвалена на формальних та неперевірених твердженнях сторони обвинувачення, що суперечить самій меті інституту арешту майна та порушує баланс між завданнями кримінального провадження і правами третіх осіб.
Твердження прокурора щодо належності арештованого майна до «ювелірних виробів» та «предметів схожих на зброю», без індивідуальної оцінки кожного об'єкта суперечить принципу законності (стаття 9 КПК України) та порушує вимоги пунктів 2, 3 частини 1 статті 171 КПК України щодо належного обґрунтування клопотання про арешт майна.
Вилучені технічні засоби для проведення НС(Р)Д є власністю Національного антикорупційного бюро України, обліковуються за відповідними інвентарними номерами та використовуються для фіксації результатів негласних слідчих (розшукових) дій, не є предметом або знаряддям кримінального правопорушення та не відповідають критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України, у зв'язку з чим арешт такого майна блокує можливість здійснення Національним бюро функцій та виконання завдань органом досудового розслідування, що не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України і підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Фактично, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчим суддею не було забезпечено участь Національного антикорупційного бюро України як власника Службового майна. В ухвалі суду помилково зазначено, що все вилучене майно належить ОСОБА_6 , що суперечить наявним доказам та фактичним обставинам даної справи.
Національному бюро стало відомо про факт накладення арешту на Службове майно після отримання службової записки ОСОБА_6 , в якій містилися відомості про вилучення відповідного майна під час проведення обшуку. До цього моменту Національне бюро не було повідомлене слідчим суддею чи стороною обвинувачення про накладення арешту, що свідчить про істотне порушення процесуальних прав власника майна.
ОСОБА_10 зазначає і про те, що у даному випадку стороною обвинувачення повідомлення про судове засідання надсилалося за місцем реєстрації ОСОБА_6 , а не за його фактичним місцем проживання чи перебування, яке було відоме органу досудового розслідування (адреса приміщення, де проводився обшук та де було вилучено майно).
Такий спосіб повідомлення не може вважатися належним з огляду на положення статті 135 КПК України, яка встановлює порядок виклику особи та визначає, що повідомлення про виклик повинно бути здійснене таким чином, щоб особа мала реальну можливість з'явитися до суду.
Більше того, відповідно до частини 2 статті 135 КПК України, у разі якщо органу досудового розслідування чи прокурору відоме фактичне місце перебування особи, саме туди повинно надсилатися повідомлення, а не виключно за місцем її реєстрації.
Інакше кажучи, орган обвинувачення обмежився формальним надсиланням повістки за адресою реєстрації, хоча достеменно знав фактичне місце перебування ОСОБА_6 , оскільки там проводився обшук та вилучалося майно.
Крім цього у скарзі апелянт вказує, що арешт Службового майна створює необгрунтовані ризики для ефективності та безперервності виконання Національним бюро його функцій, закріплених у Законі України «Про Національне антикорупційне бюро України».
Позбавлення працівників Національного бюро доступу до Службового майна створює перешкоди щодо виконання ним визначених законом функцій, у тому числі щодо забезпечення належного документування процесуальних дій, підготовки матеріалів, дотримання процесуальних строків.
Також судом першої інстанції не було надано оцінки співвідношенню мети застосування арешту та наслідкам такого заходу.
Відповідно до частини 3 статті 170 КПК України арешт майна застосовується лише у разі наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу, а також якщо без такого заходу неможливо досягти завдань кримінального провадження. Натомість прокурор у своєму клопотанні не навів жодних конкретних доводів, які б підтверджували, що подальше зберігання Службового майна під арештом необхідне чи виправдане.
З моменту накладення арешту минуло шість місяців, що є більш ніж достатнім строком для проведення усіх необхідних процесуальних дій з відповідним обладнанням, у випадку якщо така потреба дійсно існувала. Проте прокурором не наведено об'єктивних підстав, які б виправдовували подальше обмеження майнових прав Національного бюро щодо Службового майна та позбавлення можливості його використання. Таким чином, відпала актуальна потреба у застосуванні арешту, а сам захід є явно непропорційним у співвідношенні із втручанням у забезпечення належної роботи державного органу.
Арешт службового майна, призначеного для фіксації результатів негласних слідчих (розшукових) дій, є процесуально необгрунтованим, оскільки такий захід не відповідає жодній із легітимних цілей, визначених статтею 170 КПК України.
По-перше, вилучення та арешт зазначених засобів створює ризик розкриття методів і способів документування результатів негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки самі технічні характеристики, конфігурація та порядок використання таких пристроїв є інформацією у сфері здійснення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування, і охороняється законом, як інформація з обмеженим доступом.
По-друге, арешт таких засобів виходить за межі процесуальної необхідності, оскільки досягнення цілей кримінального провадження можливе без обмеження володіння та користування технічними засобами, зокрема шляхом копіювання або відтворення зафіксованої інформації у встановленому КПК порядку.
По-третє, сам факт використання технічних засобів для фіксації результатів негласних слідчих (розшукових) дій не може бути легітимною підставою для накладення арешту, оскільки такі засоби не є предметом чи знаряддям кримінального правопорушення, не підлягають конфіскації та не відповідають ознакам речових доказів у розумінні статті 98 КПК України.
Таким чином, арешт засобів для фіксації результатів негласних слідчих (розшукових) дій не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України, є непропорційним та таким, що підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Щодо підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає про те, що Національне антикорупційне бюро України, як законний власник арештованого Службового майна, не було повідомлено про дату і час судового засідання та не отримувало копію ухвали слідчого судді від 29.07.2025 у справі № 757/35181/25-к.
Копія ухвали слідчого судді була отримана лише 28.01.2026 уповноваженим представником Національного бюро після направлення до Печерського районного суду міста Києва клопотання про отримання копії судового рішення (ухвали) від 06.01.2026.
Отже, пропуск строку апеляційного оскарження зумовлений об'єктивними причинами, що не залежали від Національного бюро.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.07.2025 у справі № 757/35181/25-к у межах кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025 в частині: накладення арешту на ноутбук Samsung, model - NP-R540-JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D, мобільний телефон марки IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 , які належать на праві власності ОСОБА_8 , та були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 ; накладення арешту на ноутбук марки «НР», модель 15-CS3672CL, s\n - 5CD0500K4V із зарядним пристроєм, мобільний телефон марки Iphone 12 Pro Max IMEI НОМЕР_8 , мобільний телефон марки Iphone X IMEI НОМЕР_6 та мобільний телефон марки Iphone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 , які належать ОСОБА_7 на праві власності, та були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 ; в частині накладення арешту на мобільний телефон марки IPhone 14 Pro Мах (в ухвалі про арешт індивідуально не ідентифікований, вказаний як: «мобільний телефон марки «IPhone» чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт), мобільний телефон марки «Samsung duos» чорного кольору які належать на праві власності ОСОБА_6 , та були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім цього у скарзі апелянт просить зобов'язати уповноважених осіб, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025, повернути вищезазначене майно.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначає, що перелік арештованого майна, належить як йому так і третім особам, та Національному бюро.
Інформація про цей факт повідомлялась апелянтом слідчому під час проведення обшуку.
Зазначає, що серед арештованого майна йому належить на праві власності мобільний телефон марки IPhone 14 Pro Мах (в ухвалі про арешт індивідуально не ідентифікований, вказаний як: «мобільний телефон марки «IPhone» чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт) та мобільний телефон марки «Samsung duos» чорного кольору. Іншим майном володіють треті особи.
Отже, ОСОБА_6 в межах даного кримінального провадження є володільцем певного майна.
На думку скаржника, прокурор у клопотанні обмежився формальним переліком предметів без їх чіткої ідентифікації та визначення виду майна, що підлягає арешту.
Слідчий суддя некритично сприйняв ці дані, хибно визнавши власником усіх предметів ОСОБА_6 , тоді як він є об'єктивно власником лише мобільного телефону марки IPhone 14 Pro Мах (в ухвалі про арешт індивідуально не ідентифікований, вказаний як: «мобільний телефон марки «IPhone» чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт) та мобільного телефону марки «Samsung duos» чорного кольору.
Таким чином, ухвала слідчого судді в частині визначення власника майна є необгрунтованою, суперечить фактичним даним і вимогам закону, що є самостійною підставою для її скасування в апеляційному порядку.
Апелянт зазначає, що прокурор обмежився формальним переліком майна без зазначення його виду та без доведення того, що воно відповідає критеріям речового доказу.
Прокурором не було надано жодного документу, який підтверджує право власності ОСОБА_6 на все арештоване майно, а також не наведено будь-якого обгрунтування того, які саме обставини можуть бути встановлені за допомогою зазначеного майна, та яким чином воно може бути використане для доказування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025 відповідно до кримінально-правової кваліфікації злочину, що розслідується відповідним органом досудового розслідування.
На думку апелянта, клопотання прокурора містить лише загальний перелік предметів без уточнення їх статусу, виду чи зв'язку з обставинами кримінального провадження. Документів, що підтверджують право власності на майно, до клопотання не було додано, як і не наведено доказів, що воно належить підозрюваному або іншій цивільно- відповідальній особі.
Також, прокурор у своєму клопотанні не обгрунтував, які саме відомості чи сліди кримінального правопорушення можуть міститися на зазначеному майні. У матеріалах клопотання відсутній навіть загальний опис того, які дані планується дослідити чи які докази можуть бути отримані.
Вказує, що прокурор на сторінці 3 клопотання зазначив, що «сторона обвинувачення приходить до висновку, що вищевказані ювелірні (срібні) вироби та предмети схожі на зброю містять ознаки речових доказів, тобто наявні підстави передбачені ч. 3 ст. 170 КПК України для накладення арешту, оскільки предмети схожі на зброю могли бути знаряддям вчинення злочину, а ювелірні вироби, які не мають підтверджуючих щодо права власності документів - предметами здобутими злочинним шляхом, відповідно зберегли на собі сліди вчинення злочину».
Водночас до цього ж переліку без будь-якої логічної аргументації були віднесені й інші предмети, вилучені під час обшуку - мобільні телефони, ноутбуки. Необхідно зазначити, що клопотання прокурора містить недостовірну інформацію, жодні предмети, схожі на зброю або ювелірні вироби під час обшуку не вилучались, що підтверджується протоколом обшуку.
Такі міркування сторони обвинувачення є очевидно надуманими та формальними, оскільки мобільні телефони, ноутбуки та інші вилучені речі жодним чином не можуть бути віднесені до категорії «предметів, схожих на зброю» чи «ювелірних виробів».
Відповідно, наведені прокурором аргументи взагалі не стосуються арештованого майна.
Скаржник вважає, що вилучені мобільні телефони, ноутбуки, інші речі, не є предметом або знаряддям кримінального правопорушення та не відповідають критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України, у зв'язку з чим арешт такого майна необгрунтовано порушує майнові права, що не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України і підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Щодо порушення порядку повідомлення власника майна про розгляд клопотання про арешт зазначає, що фактично, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчим суддею не було забезпечено участі ОСОБА_6 як власника певного майна. В ухвалі суду помилково зазначено, що все вилучене майно належить ОСОБА_6 , що суперечить наявним доказам та фактичним обставинам даної справи.
Апелянту стало відомо про факт накладення арешту на його майно 02.02.2026 року від відділу юридичного забезпечення та представництва в судах Національного бюро (службова записка №10/3332-15 від 30.01.2026 року). До цього моменту його не було повідомлено слідчим суддею чи стороною обвинувачення про накладення арешту, що свідчить про істотне порушення процесуальних прав власника майна.
Таким чином, суд вирішив питання про арешт майна, що фактично належить іншій особі, без повідомлення та участі її представників, чим було порушено гарантоване законом право власника на судовий захист.
Також зазначає, що у даному випадку слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва повідомлення про судове засідання було здійснено з грубим порушенням кримінального процесуального законодавства.
Так, із змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя здійснив спробу виклику апелянта у судове засідання шляхом вручення повістки слідчому, тобто представнику сторони обвинувачення.
Вказане зробило неможливим для власника майна надати пояснення, сформувати позицію захисту, надати відповідні клопотання під час судового розгляду, та прямо вплинуло на порушення права на судовий захист. Такий спосіб повідомлення не може вважатися належним з огляду на положення статті 135 КПК України, яка встановлює порядок виклику особи та визначає, що повідомлення про виклик повинно бути здійснене таким чином, щоб особа мала реальну можливість з'явитися до суду.
На думку апелянта, арешт його майна, враховуючи всі вищевказані процесуальні порушення, є прямим непропорційним і необгрунтованим втручанням в його майнові права.
Судом першої інстанції не було надано оцінки співвідношенню мети застосування арешту та наслідкам такого заходу.
Відповідно до частини 3 статті 170 КПК України арешт майна застосовується лише у разі наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу, а також якщо без такого заходу неможливо досягти завдань кримінального провадження. Натомість прокурор у своєму клопотанні не навів жодних конкретних доводів, які б підтверджували, що подальше зберігання майна ОСОБА_6 під арештом необхідне чи виправдане.
З моменту накладення арешту минуло більше шести місяців, що є більш ніж достатнім строком для проведення усіх необхідних процесуальних дій з відповідним майном, у випадку якщо така потреба дійсно існувала.
Проте прокурором не наведено об'єктивних підстав, які б виправдовували подальше обмеження майнових прав щодо належного скаржнику майна та позбавлення можливості його використання.
Таким чином, відпала актуальна потреба у застосуванні арешту, а сам захід є явно непропорційним у співвідношенні із втручанням у майнові права власника.
ОСОБА_7 у поданій нею апеляційній скарзі просить поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва вії 29.07.2025, та скасувати арешт, накладений вказаною ухвалою в частині накладення арешту на ноутбук марки «НР», модель 15-CS3672CL, s\n - 5CD0500K4V із зарядним пристроєм, мобільний телефон марки Iphone 12 Pro Max IMEI НОМЕР_8 , мобільний телефон марки Iphone X IMEI НОМЕР_14 та мобільний телефон марки Iphone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 , які належать їй на праві власності, що були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 .
Також просить зобов'язати уповноважених осіб, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025, повернути їй вищезазначене майно.
Обгрунтовуючи скаргу ОСОБА_7 посилається на те, що слідчими слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області 21.07.2025 було проведено невідкладний обшук за місцем проживання її рідної сестри ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , у межах кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025.
На момент проведення обшуку апелянт, разом із своєю родиною, а саме з чоловіком ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та трьома синами, ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала в гостях у рідної сестри ОСОБА_8 , за адресою її проживання.
Під час вказаного обшуку співробітниками органу досудового розслідування було зокрема вилучено наступне майно, що належить апелянту на праві власності.
Ноутбук марки «НР», модель 15-С53672СЬ, sn - 5СВ0500К4Vіз зарядним пристроєм.
Вказаний ноутбук був придбаний апелянтом 17.03.2021 року, належить їй на праві власності, та використовується для дистанційного навчання її дітей.
Також було вилучено мобільний телефон марки «iPhone Х», IMEI - НОМЕР_6 , який був придбаний як спільне сумісне майно та наданий для користування синові ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якого він і був вилучений без зазначення будь-яких підстав.
Мобільний телефон марки Iphone 12 Pro Max IMEI НОМЕР_8 . Зазначений телефон був придбаний апелянтом та перебував безпосередньо в її володінні та користуванні.
Мобільний телефон марки Iphone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 , який був придбаний як спільна сумісна власність та перебував безпосередньо у володінні та користуванні чоловіка ОСОБА_14 .
Апелянт вказує, що у своєму клопотанні про арешт майна від 21.07.2025 прокурором вказується, що «вказані предмети та речі належать на праві власності ОСОБА_6 ».
Слідчим суддею у мотивувальній та резолютивній частині ухвали зазначено, що усі предмети та речі, вилучені під час проведення обшуку у ОСОБА_6 , у тому числі майно, а саме: Ноутбук марки «НР», модель 15-CS3672CL 5CD0500K4V із зарядним пристроєм, мобільний телефон марки Iphone 12 Pro Mr: IMEI НОМЕР_8 та мобільний телефон марки Iphone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 , мобільний телефон марки Iphone X IMEI НОМЕР_6 , належать йому на праві власності.
Однак, вказані вище обставини не відповідають дійсності і спростовуються наступним.
Вищевказане майно належить ОСОБА_7 на праві власності. Інформація про цей факт повідомлялась нею слідчому під час проведення обшуку.
Так, мобільний телефон марки IPhone 12 Pro Max IMEI НОМЕР_8 , мобільний телефон марки IPhone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 та мобільний телефон марки Iphone X IMEI НОМЕР_6 перебувають у володінні апелянта та користуванні членів її родини, жодного відношення до ОСОБА_6 не мають.
Вказані телефони містять увімкнені сім картки з абонентськими номерами, якими тривалий час користуються ОСОБА_7 , її син та чоловік.
Разом з цим ноутбук марки «НР», моделі15- CS3672CL, s\n - 5CD0500K4V із зарядним пристроєм було придбано за її кошти для організації дистанційного навчання дітей в умовах збройного конфлікту.
Отже, ОСОБА_7 в межах даного кримінального провадження є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт відповідно де статті 64-2 КПК України.
Зазначає, що прокурор був зобов'язаний належним чином обґрунтувати правовий статус майна як речового доказу, вказавши, які саме факти можуть бути встановлені шляхом його дослідження (ч. 2 ст. 98 КПК), належність майна підозрюваному чи іншій особі, яка несе відповідальність за його дії (п. 3 ч. 1 ст. 171 КПК), види майна, що підлягають арешту (п. 2 ч. 2 ст. 171 КПК).
Однак у поданому прокурором клопотанні ці вимоги закону виконані не були.
Прокурор обмежився формальним переліком майна без зазначення його виду та без доведення того, що воно відповідає критеріям речового доказу.
Прокурором не було надано жодного документу, який підтверджує право власності ОСОБА_6 на майно, а також не наведено будь-якого обґрунтування того, які саме обставини можуть бути встановлені за допомогою зазначеного майна, та яким чином воно може бути використане для доказування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025 відповідно до кримінально-правової кваліфікації злочину, що розслідується відповідним органом досудового розслідування.
Отже, клопотання прокурора містить лише загальний перелік предметів без уточнення їх статусу, виду чи зв'язку з обставинами кримінального провадження. Документів, що підтверджують право власності на майно ОСОБА_7 , до клопотання не було додано, як і не наведено доказів, що воно належить підозрюваному або іншій цивільно-відповідальній особі.
Також, прокурор у своєму клопотанні не обґрунтував, які саме відомості чи сліди кримінального правопорушення можуть міститися на належному ОСОБА_7 майні. У матеріалах клопотання відсутній навіть загальний опис того, які дані планується дослідити чи які докази можуть бути отримані.
Апелянт зазначає, що її майно, на яке накладено арешт, не відповідає жодному з критеріїв речових доказів, визначених статтею 98 КПК України. Воно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскільки перебувало в її власності, і вона не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025. Майно також не зберегло на собі жодних слідів кримінального правопорушення, адже використовувалось виключно для побутових потреб. Крім того, дане майно не є майном, набутим кримінально протиправним шляхом, так як купувалось за рахунок одержаної заробітної плати.
Таким чином, вимоги закону щодо форми та обґрунтованості клопотання були проігноровані слідчим суддею, а ухвала слідчого судді ухвалена на формальних неперевірених твердженнях сторони обвинувачення, що суперечить самій меті інституту арешту майна та порушує баланс між завданнями кримінального провадження і правами третіх осіб.
Твердження прокурора щодо належності арештованого майна до «ювелірних виробів» та «предметів схожих на зброю», без індивідуальної оцінки кожного об'єкта суперечить принципу законності (стаття 9 КПК України) та порушує вимоги пункту 2, 3 частини 1 статті 171 КПК України щодо належного обґрунтування клопотання про арешт майна.
Зазначає, що вилучені ноутбук марки «НР», модель 15-CS3672CL, s\n - 5CD0500K4V із зарядним пристроєм, мобільний телефон марки Iphone 12 Pro Max IMEI НОМЕР_8 , мобільний телефон марки Iphone X ІМЕІ НОМЕР_6 та мобільний телефон марки Iphone 12 Pro IMEI НОМЕР_10 є її власністю та використовуються для побутових потреб, не є предметом або знаряддям кримінального правопорушення та не відповідають критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України, у зв'язку з чим арешт такого майна порушує майнові права власника, що не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України і підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Також апелянт посилається на те, що фактично, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчим суддею не було забезпечено її участі як власника майна.
В ухвалі суду помилково зазначено, що все вилучене майно належить ОСОБА_6 , що суперечить наявним доказам та фактичним обставинам даної справи.
ОСОБА_7 стало відомо про факт накладення арешту на її майно 02.02.2026 року від ОСОБА_6 . До цього моменту її не було повідомлено слідчим суддею чи стороною обвинувачення про накладення арешту, що свідчить про істотне порушення процесуальних прав власника майна.
Таким чином, суд вирішив питання про арешт майна, що фактично належить іншій особі, без повідомлення та участі її представників, чим було порушено гарантоване законом право власника на судовий захист.
У даному випадку слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва повідомлення про судове засідання було здійснено з грубим порушенням кримінального процесуального законодавства. Так, із змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя здійснив спробу виклику володільця майна ОСОБА_6 у судове засідання шляхом вручення повістки слідчому, тобто представнику сторони обвинувачення.
Вказане зробило неможливим надатипояснення, сформувати позицію захисту та надати відповідні клопотання під час судового розгляду, та прямо вплинуло на порушення права на судовий захист.
Такий спосіб повідомлення не може вважатися належним з огляду на положення статті 135 КПК України, яка встановлює порядок виклику особи та визначає, що повідомлення про виклик повинно бути здійснене таким чином, щоб особа мала реальну можливість з'явитися до суду.
Більше того, відповідно до частини 2 статті 135 КПК України, у разі якщо органу досудового розслідування чи прокурору відоме фактичне місце перебування особи, саме туди повинно надсилатися повідомлення, а не одержуватись особисто незрозуміло з якою метою.
Як зазначає апелянт, арешт її майна, враховуючи всі вищевказані процесуальні порушення, є прямим непропорційним і необгрунтованим втручанням в її майнові права.
Судом першої інстанції не було надано оцінки співвідношенню мети застосування арешту та наслідкам такого заходу.
Відповідно до частини 3 статті 170 КПК України арешт майна застосовується лише у разі наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу, а також якщо без такого заходу неможливо досягти завдань кримінального провадження.
Натомість прокурор у своєму клопотанні не навів жодних конкретних доводів, які б підтверджували, що подальше зберігання майна під арештом необхідне чи виправдане.
З моменту накладення арешту минуло більше шести місяців, що є більш ніж достатнім строком для проведення усіх необхідних процесуальних дій з відповідним майном, у випадку якщо така потреба дійсно існувала.
Проте прокурором не наведено об'єктивних підстав, які б виправдовували подальше обмеження майнових прав щодо майна та позбавлення можливості його використання.
Таким чином, відпала актуальна потреба у застосуванні арешту, а сам захід є явно непропорційним у співвідношенні із втручанням у майнові права власника майна.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, то апелянт зазначає про те, що як законного власника майна її не було повідомлено про дату і час судового засідання та не нею не отримано копії ухвали слідчого судді.
Копія ухвали слідчого судді була отримана ОСОБА_6 лише 02.02.2026, після одержання уповноваженим представником Національного бюро від Печерського районного суду міста Києва копії судового рішення (ухвали).
Власник майна ОСОБА_8 у поданій нею апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.07.2025 та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді в частині накладення арешту на ноутбук Samsung, model - NP-R540-JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D та мобільний телефон марки IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 , що належать їй на праві власності, що були вилучені під час проведення невідкладного обшуку 21.07.2025 за адресою: АДРЕСА_1 .
Також просить зобов'язати уповноважених осіб, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025, повернути їй зазначене вище майно.
Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_8 вказує на те, що під час обшуку співробітниками органу досудового розслідування було зокрема вилучено наступне майно, що належить їй на праві власності:
- Ноутбук марки Samsung, model - NP-R540-JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D, який був придбаний родиною більше 10 років тому, належить їй, та використовується останнім часом дітьми для перегляду відео, або виконання шкільних завдань;
- Мобільний телефон марки IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 , який є її власністю, перебував в її володінні та користуванні.
Апелянт зазначає, що у своєму клопотанні про арешт майна від 21.07.2025 прокурором вказується, що «вказані предмети та речі належать на праві власності ОСОБА_6 ».
Слідчим суддею у мотивувальній та резолютивній частині ухвали зазначено, що усі предмети та речі, вилучені під час проведення обшуку у ОСОБА_6 , у тому числі майно, а саме ноутбук Samsung, model - NP-R540- JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D та мобільний телефон марки IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 , належать йому на праві власності.
Однак, вказані вище обставини не відповідають дійсності., оскільки вищевказане майно належить ОСОБА_8 на праві власності.
Інформація про цей факт повідомлялась нею слідчому під час проведення обшуку.
Мобільний телефон IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 перебуває в її володінні та користуванні з грудня 2021 року.
Вказаний телефон містив увімкнену сім картку з абонентським номером НОМЕР_15 , якою вона користується більше 20 років.
Більше того, мобільний телефон під час обшуку був нею повністю розблокований, зі всім змістом слідчий ознайомився під час проведення обшуку проте прийняв необґрунтоване рішення про його вилучення.
Ноутбук марки Samsung, model - NP-R540-JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D було придбано близько 10 років тому за кошти апелянта та на момент проведення обшуку зазначений ноутбук перебував в неробочому стані, проте за умови ремонту міг використовуватися дітьми для перегляду дитячого контенту, та для дистанційного шкільного навчання.
Отже, ОСОБА_8 в межах даного кримінального провадження є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт відповідно до статті 64-2 КПК України.
Прокурор у клопотанні обмежився формальним переліком предметів без їх чіткої ідентифікації та визначення виду майна, що підлягає арешту.
Слідчий суддя некритично сприйняв ці дані, визнавши власником усіх предметів саме ОСОБА_6 , тоді як об'єктивно власником мобільного телефону IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 та ноутбуку марки Samsung, model - NP-R540-JS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D є ОСОБА_8 .
Таким чином, ухвала слідчого судді в частині визначення власника майна є необґрунтованою, суперечить фактичним даним і вимогам закону, що є самостійною підставою для її скасування в апеляційному порядку.
Також вказує, що прокурор обмежився формальним переліком майна без зазначення його виду та без доведення того, що воно відповідає критеріям речового доказу.
Прокурором не було надано жодного документу, який підтверджує право власності ОСОБА_6 на вказане майно, а також не наведено будь-якого обґрунтування того, які саме обставини можуть бути встановлені за допомогою зазначеного майна, та яким чином воно може бути використане для доказування у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025 відповідно до кримінально-правової кваліфікації злочину, що розслідується відповідним органом досудового розслідування.
Отже, клопотання прокурора містить лише загальний перелік предметів без уточнення їх статусу, виду чи зв'язку з обставинами кримінального провадження.
Документів, що підтверджують право власності на дане майно, до клопотання не було додано, як і не наведено доказів, що воно належить підозрюваному або іншій цивільно-відповідальній особі.
Також, прокурор у своєму клопотанні не обґрунтував, які саме відомості чи сліди кримінального правопорушення можуть міститися на цьому майні. У матеріалах клопотання відсутній навіть загальний опис того, які дані планується дослідити чи які докази можуть бути отримані.
На думку скаржника, міркування сторони обвинувачення є очевидно надуманими та формальними, оскільки мобільний телефон та ноутбук жодним чином не можуть бути віднесені до категорії «предметів, схожих на зброю» чи «ювелірних виробів».
Відповідно, наведені прокурором аргументи взагалі не стосуються арештованого майна.
Скаржник вказує на те, що її майно не відповідає жодному з критеріїв речових доказів, визначених статтею 98 КПК України.
Воно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскільки перебувало в її власності, і вона не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні № 22025101110000774 від 02.07.2025.
Майно також не зберегло на собі жодних слідів кримінального правопорушення, адже використовувалось виключно для побутових потреб.
Крім того, зазначене майно не є майном, набутим кримінально протиправним шляхом, так як купувалось за рахунок одержаної заробітної плати (підтвердні документи не зберіглись).
Таким чином, вимоги закону щодо форми та обґрунтованості клопотання були проігноровані слідчим суддею, а ухвала слідчого судді ухвалена на формальних та неперевірених твердженнях сторони обвинувачення, що суперечить самій меті інституту арешту майна та порушує баланс між завданнями кримінального провадження і правами третіх осіб.
Твердження прокурора щодо належності арештованого майна до «ювелірних виробів» та «предметів схожих на зброю», без індивідуальної оцінки кожного об'єкта суперечить принципу законності (стаття 9 КПК України) та порушує вимоги пунктів 2, 3 частини 1 статті 171 КПК України щодо належного обґрунтування клопотання про арешт майна.
Вилучені мобільний телефон IPhone 13 Pro Max IMEI НОМЕР_9 та ноутбук марки Samsung, model - NP-R540-TS06UA, s\n - ZUQ693AZA00008D є власністю скаржника та використовуються для побутових потреб, не є предметом або знаряддям кримінального правопорушення та не відповідають критеріям речових доказів, визначених статтею 98 КПК України, у зв'язку з чим арешт такого майна необґрунтовано порушує майнові права власника, що не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України і підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Також посилається на те, що фактично, під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчим суддею не було забезпечено її участі як власника майна. В ухвалі суду помилково зазначено, що все вилучене майно належить ОСОБА_6 , що суперечить наявним доказам та фактичним обставинам даної справи.
ОСОБА_8 стало відомо про факт накладення арешту на її майно 02.02.2026 року від її чоловіка ОСОБА_6 .
До цього моменту їй не було повідомлено слідчим суддею чи стороною обвинувачення про накладення арешту, що свідчить про істотне порушення процесуальних прав власника майна.
Таким чином, суд вирішив питання про арешт майна, що фактично належить іншій особі, без повідомлення та участі її представників, чим було порушено гарантоване законом право власника на судовий захист.
Також зазначає, що у даному випадку слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва повідомлення про судове засідання було здійснено з грубим порушенням кримінального процесуального законодавства.
Так, із змісту ухвали вбачається, що слідчий суддя здійснив спробу виклику володільця майна ОСОБА_6 у судове засідання шляхом вручення повістки слідчому, тобто представнику сторони обвинувачення.
Вказане зробило неможливим надати пояснення, сформувати позицію захисту, надати відповідні клопотання під час судового розгляду, та прямо вплинуло на порушення права на судовий захист.
Такий спосіб повідомлення не може вважатися належним з огляду на положення статті 135 КПК України, яка встановлює порядок виклику особи та визначає, що повідомлення про виклик повинно бути здійснене таким чином, щоб особа мала реальну можливість з'явитися до суду.
Більше того, відповідно до частини 2 статті 135 КПК України, у разі якщо органу досудового розслідування чи прокурору відоме фактичне місце перебування особи, саме туди повинно надсилатися повідомлення, а не одержуватись особисто не зрозуміло з якою метою.
Скаржник зазначає, що арешт її майна, враховуючи всі вищевказані процесуальні порушення, є прямим непропорційним і необґрунтованим втручанням в її майнові права.
Судом першої інстанції не було надано оцінки співвідношенню мети застосування арешту та наслідкам такого заходу.
Відповідно до частини 3 статті 170 КПК України арешт майна застосовується лише у разі наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речового доказу, а також якщо без такого заходу неможливо досягти завдань кримінального провадження. Натомість прокурор у своєму клопотанні не навів жодних конкретних доводів, які б підтверджували, що подальше зберігання її майна під арештом необхідне чи виправдане.
З моменту накладення арешту минуло більше шести місяців, що є більш ніж достатнім строком для проведення усіх необхідних процесуальних дій з відповідним майном, у випадку якщо така потреба дійсно існувала.
Проте прокурором не наведено об'єктивних підстав, які б виправдовували подальше обмеження майнових прав щодо її майна та позбавлення можливості його використання.
Таким чином, відпала актуальна потреба у застосуванні арешту, а сам захід є явно непропорційним у співвідношенні із втручанням у майнові права ОСОБА_8 .
Арешт майна останньої виходить за межі процесуальної необхідності, оскільки досягнення цілей кримінального провадження можливе без обмеження володіння та користування технічними засобами, зокрема шляхом копіювання або відтворення зафіксованої інформації у встановленому КПК порядку.
Таким чином, арешт майна не відповідає вимогам статей 170 та 132 КПК України, є непропорційним та таким, що підлягає скасуванню в порядку статті 174 КПК України.
Щодо поновлення строку ОСОБА_8 вказує на те, що вона, як законний власник майна, не була повідомлена про дату і час судового засідання та не отримувала копію ухвали слідчого судді від 29.07.2025 у справі № 757/35181/25-к.
Копія ухвали слідчого судді була отримана її чоловіком ОСОБА_6 лише 02.02.2026, після одержання уповноваженим представником Національного антикорупційного бюро України від Печерського районного суду міста Києва копії судового рішення (ухвали).
В судове засідання власники майна ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власників майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна ОСОБА_6 , представника власника майна НАБУ - ОСОБА_10 , які підтримали подані ними апеляційні скарги з наведених у них підстав, думку прокурора ОСОБА_18 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся 29.07.2025 за відсутності сторін.
Копію оскаржуваної ухвали представником Бюро було отримано лише 28.01.2026 року, а іншими учасниками 02.02.2026 року.
З урахуванням наведеного, та з врахуванням дат звернення з апеляційними скаргами, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи власників майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущені апелянтами процесуальні строки підлягають поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, СУ Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області розслідується кримінальне провадження №22025101110000774 від 02.07.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що невстановлені особи з числа громадян України вчиняють Державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, в умовах воєнного стану, що виразилось у допомозі проведення підривної діяльності проти України.
Встановлено, що керівник відділу одного з правоохоронних органів ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також його заступник ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мають безпосереднє відношення до приховування інформації про наявність російського громадянства у їхніх співробітників. Так, відповідно до посадових обов'язків, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 прямо відповідають за додержання режиму секретності. В той же час, ні ОСОБА_19 , ні ОСОБА_20 не вжили достатніх заходів, спрямованих на недопущення витоку інформації з обмеженим доступом, не зважаючи на отримання компрометуючих даних, під час перевірки інформації, наданої співробітниками для оформлення відповідних допусків до державної таємниці.
Зокрема ряд співробітників, які мають близьких родичів - громадян рф, свідомо не вказали ці факти у відповідях п. 24 «Переліку питань, на які пропонується надати відповідь для оформлення допуску до державної таємниці».
В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до відповіді від оперативного підрозділу ГУ «Д» ДЗНД СБ України, працівники правоохоронного органу, що свідомо внесли недостовірні відомості до відповідних анкет при оформленні допусків до Державної таємниці щодо близьких родичів, маючи відповідні повноваження, використовуючи отриману в ході здійснення службової діяльності інформацію, імовірно вчиняють її збір та передачу представникам держави агресора, що призводить до завдання шкоди обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, в умовах воєнного стану.
Таким чином учасниками протиправної діяльності є:
- ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_16 , уродженець м. Луганськ, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
- ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_17 , уродженець м. Луганськ, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 .
Вказані вище особи у своїй протиправній діяльності, з метою приховування від правоохоронних органів використовують месенджери (WhatsApp, Viber, Signal, Telegram та інші) електронну пошту, комп'ютерну техніку, мобільні телефони, магнітні носії інформації та інші технічні засоби, проводять особисті зустрічі між собою, при цьому, у зазначених засобах зв'язку, приналежних фігурантам кримінальної справи, може міститися підтверджуюча інформація щодо вчинення інкримінованого їм злочину.
Крім того, встановлено, що до вчинення злочину причетні співробітники Національного антикорупційного бюро України, котрі підтримують стійкі взаємовідносини з близькими родичами, проживаючими на території держави агресора та тимчасово окупованій території України, про що останні не зазначають в офіційних документах.
21 липня 2025 року на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України проведено невідкладний обшук, з метою врятування майна, за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено: ноутбук марки «HP», model - 15-CS3672CL, S\N - 5CD0500K4V, сірого кольору з зарядним пристроєм; ноутбук марки «SAMSUNG», model - NP-R540-JS06UA, S\N-ZUQ693AZA00008D, чорного кольору із зарядним пристроєм; договір (задатка) продаж нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 без дати та номеру, на 1-му арк.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , на 2 арк.; договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 15.07.2011 року, на 3 арк. (копія); расчота предварительного (форма № ти-7), на 1-му арк.; грошові кошти різного номіналу (100, 10 та 5) на загальну суму 2260 рублів; паспорт громадянина російської федерації на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_1 , 1 шт.; паспорт громадянина російської федерації для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_2 , 1 шт.; картонну коробку поштового оператора «Нова Пошта» на якій наклеєно ТТН (відправник - ОСОБА_13 , адреса: м. Хмельницький, відділення № 12, тел. НОМЕР_3 , отримувач - ОСОБА_6 , адреса: с. Крюківщина, відділення № 2, тел. НОМЕР_4 ) у середині якого знаходився технічні засоби схожі на засоби отримання, реєстрації та передачі аудіо інформації на яких наявні написи «161104000264», «554», «AVR-12,161104000264», «AR-2, 1607554» із зарядним пристроєм та складовою частиною у прозорому поліетиленовому пакеті; мобільний телефон марки «iPhone», чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт; мобільний телефон марки «iPhone», IMEI - НОМЕР_5 , чорного кольору у прозорому чохлі, з сімс-картою; мобільний телефон марки «iPhone Х», IMEI - НОМЕР_6 , у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A24», IMEI - НОМЕР_7 , у фіолетовому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro Max», IMEI - НОМЕР_8 , золотистого кольору, у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max», IMEI - НОМЕР_9 , у білого кольору у білому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro», IMEI - НОМЕР_10 , у чорного кольору, у чорному чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Duos», чорного кольору (з кнопками); карту пам'яті марки «Verbatime», 64 Gb, чорного кольору; карту пам'яті «UDP 8 G 1D215262837946», білого кольору; слот для сім-карти мобільного оператора «Лайфсер» з номером « НОМЕР_11 »; слот з сім-карткою мобільного оператора «ВФ Україна» з ідентифікатором « НОМЕР_12 »; слот для сім-карти з ідентифікатором « НОМЕР_13 ».
Вказані предмети та речі належать на праві власності ОСОБА_6 .
В ході проведення обшуку телефон та документи оглянуто, й враховуючи, що протиправна діяльність вказаних осіб вчиняється приховано, є підстави вважати, що на вказаних пристроях містяться видалені та або приховані файли, у зв'язку з чим виникла необхідність в проведенні експертного дослідження щодо останніх.
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_21 від 21.07.2025 предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
28.07.2025 року (клопотання датоване 21.07.2025 року) прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_11 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025, в якому просив постановити ухвалу про накладення арешту, заборонивши до завершення судового розслідування відчужувати, розпоряджатися та користуватися у будь-який спосіб, на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до переліку зазначеного у клопотанні.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що з огляду на зміст ст. 98 КПК України, сторона обвинувачення приходить до висновку, що вищевказані ювелірні (срібні) вироби та предмети схожі на зброю містять ознаки речових доказів, тобто наявні підстави, передбачені ч. 3 ст. 170 КПК України для накладення арешту, оскільки предмети, схожі на зброю, могли бути знаряддям вчинення злочину, а ювелірні вироби, які не мають підтверджуючих щодо права власності документів - предметами здобутими злочинним шляхом, відповідно зберегли на собі сліди вчинення злочину.
Таким чином, з метою всебічного, повного й неупередженого досудового розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а також з метою запобігання можливості приховування, зникнення, втрати, перетворення, передачі, відчуження речових доказів, виникла необхідність у накладенні арешту на майно.
У клопотанні прокурор зазначив, що оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, сторона обвинувачення приходить до висновку, що заборона розпоряджатися ним (зміна права власності, перереєстрація, тощо), відповідають вимогам проведення досудового розслідування.
Таким чином, необхідним та достатнім для запобігання вказаним ризикам є визначення виду обмеження у вигляді заборони розпоряджатися та користуватися майном.
Виходячи із потреб досудового розслідування, а також враховуючи те, що зазначене майно може бути відчужене його власником з метою приховання слідів вчинення кримінального правопорушення, виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане вилучене майно.
Право власності на вказане майно підтверджується зі слів ОСОБА_6 і належить йому.
Застосування зазначених обмежень надасть змогу зберегти майно у первісному стані, унеможливить його подальше відчуження та перереєстрацію.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 рокузадоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_11 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1, в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025, заборонивши відчужувати, розпоряджатися та користуватися у будь-який спосіб майном ОСОБА_6 , відповідно до переліку, який зазначений у резолютивній частині клопотання слідчого.
Задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя дійшов до висновку про те, що існують підстави, визначені у ч. 2 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на зазначене вище майно з метою збереження речових доказів.
Однак, з такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, у порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт вилученого майна належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливість використання даного майна як доказів у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вищевказане майно, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту вилученого майна, як збереження речових доказів.
На переконання колегії суддів, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 України, не містять беззаперечних даних, які б давали розумні підстави вважати, що вилучене за місцем проживання ОСОБА_6 майно у вигляді технічних пристроїв та засобів, документів, іноземної валюти, картонної коробки, слотів сім карт, можуть бути використані як доказ у даному кримінальному провадженні, за наведених у клопотанні прокурора обставин.
При цьому, ухвала слідчого судді містить лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення, без наведення обґрунтувань, які б давали розумні підстави вважати, що вилучене майно зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025101110000774 від 02.07.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуте кримінально протиправним шляхом або є предметом чи знаряддям кримінального правопорушення.
Крім того, даних щодо причетності власників вилученого майна до вчинення кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, матеріали, долучені до клопотання, не містять. При цьому, повідомлень про підозру а ні ОСОБА_6 , а ні іншим особам (власникам майна) не вручено, та відомості, про можливу причетність останніх до кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні не внесено.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на етапі досудового розслідування не були достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
З огляду на зазначене, в порушення вимог п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власників майна.
Таким чином, з матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вилучене під час обшуку майно, за викладених в ухвалі слідчого судді обставин, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників майна, не відповідає потребам досудового розслідування, і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
На думку колегії суддів, прокурор у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власників майна на користування та розпорядження ним здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном зазначених осіб здійснено без законних на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити власникам майна Національному антикорупційному бюро України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року.
Апеляційні скарги власника майна Національного антикорупційного бюро України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року, якою накладено арешт на майно, вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025, із забороною відчужувати, розпоряджатися та користуватися ним у будь-який спосіб майном ОСОБА_6 , а саме: ноутбук марки «HP», model - 15-CS3672CL, S\N - 5CD0500K4V, сірого кольору з зарядним пристроєм; ноутбук марки «SAMSUNG», model - NP-R540-JS06UA, S\N-ZUQ693AZA00008D, чорного кольору із зарядним пристроєм; договір (задатка) продаж нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 без дати та номеру, на 1-му арк.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , на 2 арк.; договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 від 15.07.2011 року, на 3 арк. (копія); расчота предварительного (форма № ти-7), на 1-му арк.; грошові кошти різного номіналу (100, 10 та 5) на загальну суму 2260 рублів; паспорт громадянина російської федерації на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_1 , 1 шт.; паспорт громадянина російської федерації для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_12 з № НОМЕР_2 , 1 шт.; картонну коробку поштового оператора «Нова Пошта» на якій наклеєно ТТН (відправник - ОСОБА_13 , адреса: м. Хмельницький, відділення № 12, тел. НОМЕР_3 , отримувач - ОСОБА_6 , адреса: с. Крюківщина, відділення № 2, тел. НОМЕР_4 ) у середині якого знаходився технічні засоби схожі на засоби отримання, реєстрації та передачі аудіо інформації на яких наявні написи «161104000264», «554», «AVR-12,161104000264», «AR-2, 1607554» із зарядним пристроєм та складовою частиною у прозорому поліетиленовому пакеті; мобільний телефон марки «iPhone», чорного кольору у чохлі чорного кольору, без слоту для сім-карт; мобільний телефон марки «iPhone», IMEI - НОМЕР_5 , чорного кольору у прозорому чохлі, з сім-картою; мобільний телефон марки «iPhone Х», IMEI - НОМЕР_6 , у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A24», IMEI - НОМЕР_7 , у фіолетовому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro Max», IMEI - НОМЕР_8 , золотистого кольору, у прозорому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max», IMEI - НОМЕР_9 , у білого кольору у білому чохлі; мобільний телефон марки «iPhone 12 Pro», IMEI - НОМЕР_10 , у чорного кольору, у чорному чохлі; мобільний телефон марки «Samsung Duos», чорного кольору (з кнопками); карту пам'яті марки «Verbatime», 64 Gb, чорного кольору; карту пам'яті «UDP 8 G 1D215262837946», білого кольору; слот для сім-карти мобільного оператора «Лайфсер» з номером « НОМЕР_11 »; слот з сім-карткою мобільного оператора «ВФ Україна» з ідентифікатором « НОМЕР_12 »; слот для сім-карти з ідентифікатором « НОМЕР_13 » - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_11 про накладення арешту на майно, яке було вилучено 21.07.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження № 22025101110000774 від 02.07.2025 - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4