Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1604/2026
28 квітня 2026року місто Київ
справа № 757/37161/24-ц
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В., повний текст рішення складено 29 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: Національний банк України про визнання односторонніх правочинів недійсними, -
В серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила:
визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підставі рішення від 03 червня 2024 року, відповідно до повідомлення від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146;
визнати недійсним односторонній правочин про відмову від підтримання ділових відносин (відмову в обслуговуванні) шляхом розірвання ділових відносин (розірвання договору і закриття рахунків), що вчинений АТ КБ «Приватбанк» відповідно до повідомлення від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що з жовтня 2018 року вонає клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», але у червні 2024 року нею від банку було отримано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146 про те, що банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 03 червня 2024 року прийнято рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману Банк.
Вказувала, що внаслідок прийнятого рішення про відмову достроково за ініціативою банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/ депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків, та закриваються поточні/ депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій. Запропоновано протягом 30 днів від дня відправлення цього повідомлення звернутись у відділення банку із заявою про перерахування залишків коштів на рахунках на рахунок в інший банк.
Зазначала, що з приводу зазначених дій воназвернулася з відповідною скаргою до Національного банку України, проте, у відповідь на свою скаргу, отримала лише формальну відписку, оформлену листом №14-0004/53625 від 15 липня 2024 року.
Окрім цього, вона також отримала повідомлення від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF54173577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку, в якому її також було проінформовано про односторонню відмову банку від надання послуг за зазначеним договором у повному обсязі на підставі пп. 12.2, 12.3 Індивідуальної частини Генерального договору та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Вказувала, що банком фактично закрито всі її рахунки, як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 рокупозов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування матеріального та порушення процесуальних норм права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що зі змісту долученого стороною відповідача висновку вбачається, що в ньому не зазначено підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Вказувала, що зі змісту висновку неможливо встановити, які «обставини» чи «ризики» свідчили про те, що позивачем вчиняються будь-які дії, пов'язані із вчиненням фінансової операції чи правочину з доходами, одержаними злочинним шляхом, а також вчиненням дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких доходів, чи володіння ними, прав на такі доходи, джерел їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуттям, володінням або використанням доходів, одержаних злочинним шляхом.
Зазначала, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що після розірвання шлюбу з її чоловіком, почався процес поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу, який здійснювався не безпосередньо, а через адвокатів.
Зокрема, 01 листопада 2018 року було укладено договір про поділ майна подружжя, за яким колишній чоловік позивача, ОСОБА_3 , погодився з тим, що позивачу на праві приватної власності переходять: грошові кошти у розмірі 12 049 500 грн., які розміщені на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КБ «Глобус», МФО 380526 на ім'я ОСОБА_3 , а також колишній чоловік позивача, ОСОБА_3 , взяв на себе зобов'язання протягом 7 (семи) банківських днів з дня підписання цього договору передати їй грошові кошти у розмірі 12 049 500 грн. шляхом перерахування на її рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Посилалася на те, що саме за таких обставин позивачем і було відкрито рахунок у банку, який вона вважала надійним і у якому не боялася зберігати свої кошти.
Вказувала, що судом першої інстанції взагалі не було надано оцінки доводам позивача про те, що між нею та банком, починаючи з 2018 року, існували тривалі довгострокові ділові відносини, зокрема, позивачем неодноразово використовувалися отримані нею в процесі поділу спільного сумісного майна подружжя грошові кошти для розміщення на строкових депозитів.
Зазначала, що 29 серпня 2023 фоку позивачем було укладено договір №ДД- 230829-0001 купівлі-продажу фінансових інструментів, за який позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 20 982 500 грн.
Окрім цього, 12 грудня 2023 року позивачем також було укладено договір №ДД- 231212-0002 купівлі-продажу фінансових інструментів, за який позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 3 745 590 грн.
Вказувала, що жодних запитань щодо укладення зазначених договорів та джерел походження грошових коштів у відповідача не виникало. Під час розгляду справи відповідач не надавав жодних пояснень щодо різного підходу до використання позивачем фінансових інструментів у 2023 році та у 2024 році.
Зазначала, що судом першої інстанції зазначеним доводам позивача оцінки надано не було, мотиви їх відхилення у оскарженому рішенні суду відсутні.
Посилалася на те, що доводи відповідача про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання одностороннього розірвання правочину недійсним, у зв'язку з направленням позивачкою заяви від 06 вересня 2024 року, які прийняті судом першої інстанції як беззастережні, не заслуговують на увагу, оскільки вже 03 червня 2024 року банком в односторонньому порядку здійснено односторонню відмову від зобов'язання, що відповідно свідчить про їх припинення в односторонньому порядку, тому заява позивача не могла повторно припинити те, що вже було припинено.
Вказувала, що судом першої інстанції було незаконно відмовлено позивачу у залученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме: ОСОБА_3 та ТОВ «БТС БРОКЕР».
11 серпня 2025 року від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказував, що під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей банк встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв'язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із ОСОБА_1 . Зазначав, що дії відповідача, як суб'єкта фінансового моніторингу щодо розірвання ділових відносин із позивачем відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, ЦК України та умов договору банківського обслуговування.
Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з жовтня 2018 року по 06 вересня 2024 року була клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
У червні 2024 року ОСОБА_1 від банку було отримано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146.
У вказаному повідомленні зазначено, що на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій 03 червня 2024 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей / неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації з метою введення в оману банк.
З приводу вказаного повідомлення позивач 25 червня 2024 року звернулася зі скаргою до Національного банку України.
Листом від 15 липня 2024 року Національний банк України повідомив позивача про те, що питання, пов'язані з обслуговуванням у банку, мають вирішуватися клієнтом безпосередньо з обслуговуючим банком відповідно до вимог чинного законодавства України та на умовах договору, укладеного між клієнтом та банком.
У липні 2024 року позивач отримала від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомлення від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу №RF54173577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку, яким ОСОБА_1 було проінформовано про односторонню відмову банку від надання послуг за Генеральним договором про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу № RF54173577 від 28 лютого 2023 року у повному обсязі на підставі пп.12.2, 12.3 Індивідуальної частини Генерального договору та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
06 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про закриття рахунків та перерахування залишків коштів за реквізитами, на підставі котрої останній закрив рахунки клієнта.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилалася на те, що банком закрито всі її рахунки, як фізичної особи, а також рахунки у цінних паперах, чим були порушені її права. Вказувала на те, що банком не було їй роз'яснено причини таких дій.
Відповідач, заперечуючи проти позову вказував на те, що під час аналізу діяльності позивача на підставі наявних документів та відомостей банк встановив позивачу неприйнятно високий ризик, у зв'язку із чим прийняв рішення про відмову від підтримання ділових відносин із позивачем.
Як вбачається з висновку НФМ, напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності / відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнтів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення клієнтом (групою, у складі групи) операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин.
Підставою для фіксування підозри стало отримання сигналу №131887638 по гілці Підозріла діяльність, де зазначено наступне: ризикові операції по розрахунку за договором купівлі-продажу нерухомого майна на 39 млн. грн., в проведені якої банком було відмовлено, але клієнти змогли обійти контролі НФМ в подальшому з рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» купили ОВДП в стороннього брокера з погашенням ОВДП на АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що дало змогу «відбілити» кошти, але при проведені перевірки, коли клієнт подав сз на купівлю ОВДП вже у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виявлені фактори ризиковості, по рахунку клієнта ці операції відображаються з кодом В40, але по рахунку ОСОБА_3 , 2605012555 можна відслідкувати реальне призначення.
Щодо клієнта ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 банк отримав інформацію від Управління он-лайн контролю платежів:
1. 22 травня 2024 року у роботу НФМ надійшла службова записка на погодження джерел коштів для купівлі ОВДП на суму 890000 USD.
2. В якості джерел коштів до службової записки додано довідку ДФСУ за 2023 рік, згідно з якою дохід клієнта складається з 41.3 млн грн (основна сума) - дохід по декларації про майновий стан;
3. Було здійснено запит документального підтвердження походження задекларованих коштів та від менеджера клієнта отримано інформацію, що ці кошти клієнт отримав по договору купівлі-продажу нерухомості.
4. Зазначений договір купівлі-продажу нерухомості на суму 39.9 грн було укладено між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець), які є колишнім подружжям.
5. В проведенні операцій по договору банк відмовив, але клієнти обійшли контроль НФМ шляхом дроблення платежів. Загальна схема руху коштів відображена у висновку НФМ від 03 червня 2024 року.
7. Після зарахування цих коштів ОСОБА_1 здійснила платежі на користь ТОВ «БТС БРОКЕР» 37686943 в якості оплати фінансових інструментів (НОМЕР_8).
8. Таким чином клієнт не має джерел походження коштів для купівлі ОВДП, окрім «схемного договору» з колишнім чоловіком.
Діяльність клієнтів є підозрілою та направленою на залучення продуктів банку до схемних операцій.
Фінансові операції та/або дії клієнта є підозрілими за ознакою, визначеною: ст.12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19 травня 2020 року №65, а саме:
1) є складними фінансовими операціями;
2) є незвично великими фінансовими операціями;
3) проведені в незвичний спосіб;
4) не мають очевидної економічної чи законної мети;
5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
Згідно з Додатком 20 «Індикатори підозрілості фінансових операцій» до Положення №65: 15. Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку.
Таким чином АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було зроблено висновок, що діяльність клієнтів є підозрілою, у зв'язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Позивач, заперечуючи проти доводів відповідача вказувала на те, що спірні правовідносини (зарахування коштів на її рахунок) пов'язані з обставинами поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу з її колишнім чоловіком ОСОБА_3 .
Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 27 березня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 січня 2017 року.
Після розірвання шлюбу, почався процес поділу спільного сумісного майна, набутого за період шлюбу.
01 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про поділ майна подружжя, за яким ОСОБА_3 визнав та погодився з тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності переходять: грошові кошти у розмірі 12 049 500,00 грн., що за курсом Національного банку України на день підписання даного договору відповідає еквіваленту 428 521,00 (чотириста двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять один) долар США (курс гривні стосовно долара США складає 2811,8832 гривень за 100 доларів США), які розміщені на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КБ «Глобус», на ім'я ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання протягом 7 (семи) банківських днів з дня підписання цього договору передати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12 049 500,00 грн., шляхом перерахування на її рахунок за наступними реквізитами: отримувач платежу: ОСОБА_1 ; рахунок: НОМЕР_4 , банк отримувача: ATКБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна ЄДРПОУ банку: 14360570; МФО банку: 305299; номер карти: НОМЕР_5 ; призначення платежу: НОМЕР_9, ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_3 .
02 лютого 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору про поділ майна подружжя, за цим правочином, позивачу перейшло наступне нерухоме майно, яке було зареєстроване на її ім'я та перебувало у її фактичному володінні:
земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:024:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
земельна ділянка, на якій розташований вищезазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначала позивач, вона планувала відчужити вказане нерухоме майно і її колишньому чоловіку було про це відомо, він запропонував позивачу придбати його у неї. Тому, 02 лютого 2023 року між нею та ОСОБА_3 було укладено два договори: договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:024:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 50 000,00 грн.; договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 39 905 121,00 грн.
Договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений будинок, кадастровий номер 3223155400:03:024:0783, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 39 905 121,00 грн було укладено сторонами на умовах розстрочення платежу.
Грошові кошти надходили на рахунок позивача від ОСОБА_3 у наступні строки та порядку: 03.02.2023 - 6 500 000 грн; 15.06.2023 - 2 000 000 грн; 03.08.2023 - 4 000 000 грн; 08.08.2023 - 3 000 000 грн; 11.08.2023 - 4 000 000 грн; 17.08.2023 - 4 000 000 грн; 18.08.2023 - 10 000 000 грн; 22.08.2023 - 3 000 000 грн; 05.12.2023 - 3 405 121 грн.
Стороною позивача на підтвердження зазначених обставин було долучено до матеріалів справи:
копію виписки ОСОБА_3 по картці/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00083005760 від 14.02.2023 за період 01.01.2023 - 31.12.2023 та одночасно надано дозвіл на долучення зазначених документів до матеріалів справи № 757/37161/24-ц;
копію виписки по картці/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00083005760 від 14.02.2023 за період 01.01.2023 - 31.12.2023;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо 1111 «ГАЗЕТА-ФІРМА «ПОДІЛЬСЬКА ГРОМАДА»;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АКТИВ МЕДІКАЛ»;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ЕКВШ МЕДІКАЛ»;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ЕКСІМЕР ОДЕСА»;
витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ОК НОВИЙ ЗІР».
29 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БТС БРОК» було укладено договір №ДД- 230829-0001 купівлі-продажу фінансових інструментів, за яким позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 20 982 500 грн.
12 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БТС БРОК» укладено договір №ДД-231212-0002 купівлі-продажу фінансових інструментів, за яким позивачем у ТОВ «БТС БРОК» було придбано ОВДП загальною вартістю 3 745 590 грн.
За змістом частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частинами першою та третьою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» зокрема, визначено, що:
- неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пп.39, 66 ч.1 ст.1).
- належна перевірка здійснюється в разі, зокрема: встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень або її сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті; а також крім встановлення ділових відносин, що виникають на підставі договорів про участь у лотереї, за умови що розмір ставки учасника не перевищує 5 тисяч гривень); наявності підозри; здійснення платіжних операцій (у тому числі міжнародних) без відкриття рахунка; проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень; виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов'язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону (ч.4 ст.11);
- суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк):
- має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч.7 ст.11);
- зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч.ч.1, 3 ст.12);
- встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч.6 ст.7);
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абз. 2 ч.1 ст.15).
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19 травня 2020 року №65 (надалі - Положення №65).
Пунктами 34-37 Положення №65 передбачено, що банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення №65).
Відповідно до пункту 55 Положення №65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Пунктом 61 Положення №65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Згідно з пунктом 1 Додатку №12 до Положення №65 банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів.
Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку №12 до Положення №65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів) у кожному випадку;
- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Отже, в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
Водночас, право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 910/3245/19, від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, 09 січня 2024 року у справі №922/1253/23.
Отже, приписи статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, зокрема шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов'язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 ЦК України.
А відтак, саме банк має обов'язок підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що заперечення відповідача по суті грунтуються на твердженні про реалізацію ним свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення».
При цьому відповідач не надав жодних доказів з питань фінансового моніторингу, які б підтверджували існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику позивачу.
Так, відповідачем не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняла платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу, зокрема, з причин незаконності джерел походження коштів ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не ставилось питання правомірності набуття у власність позивачем (на підставі мирової угоди) земельних ділянок з кадастровим номер 3223155400:03:024:0015 та кадастровим номером 3223155400:03:024:0783, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказував на те, що банк вважає, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 02 лютого 2023 року був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з метою дроблення коштів та не був направлений на настання наслідків визначених у договорі.
Разом з тим, договори купівлі-продажу від 02 лютого 2023 року є чинними, а відтак продаж нерухомого майна на умовах розстрочення платежу не суперечить вимогам ЦК України.
Таким чином, відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів обгрунтованості підстав вважати незаконними джерела походження коштів ОСОБА_1 , а також не довів наявності у періодичних платежах, які здійснював колишній чоловік на користь позивача ознак відмивання доходів.
При цьому, позивачем були надані докази на підтвердження того, на якій підставі на її рахунок надходили кошти та джерела їх походження.
Оскільки повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146 та повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання ділових відносин з клієнтом ОСОБА_1 від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322 правових підстав для одностороннього розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 у зв'язку з встановлення клієнту неприйнятно високого ризикуне містять, а відтак дані правочини не відповідають положенням статті 203 ЦК України, що в силу приписів ст.215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.
На наведене суд першої інстанції уваги не звернув, а відтак рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (пункт 131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем було надано: договір про надання правової допомоги №25/07-24 від 25 липня 2024 року; додаток №1 до договору; платіжну інструкцію від 30 липня 2024 року на суму 20000 грн.
Беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 20000 грн. витрат на правову допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.141 ЦПК України також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6056,90 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: Національний банк України про визнання односторонніх правочинів недійсними- задовольнити.
Визнати недійсним односторонній правочин - повідомлення Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) від 04 червня 2024 року №20.1.0.0.0./7 - 240604/146.
Визнати недійсним односторонній правочин - повідомлення Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про розірвання ділових відносин з клієнтом ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - про розірвання Генерального договору про надання інвестиційних послуг на ринках капіталу №RF73577 від 28 лютого 2023 року в односторонньому порядку від 12 липня 2024 року за №Е.08.0.0.0/4-240712/7322.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження: місто Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 и Миколаївни, адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 6056 грн. 90 коп., витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 20000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року.
Головуючий:
Судді: