З ПИТАНЬ РОЗГЛЯДУ ЗВІТУ СУБ'ЄКТА ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
06 травня 2026 рокуСправа № 280/9125/25 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у порядку письмового провадження питання про прийняття звіту про виконання судового рішення у справі №280/9125/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 280/9125/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка викладена у листі від 30.08.2025 №2509-р;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.08.2025 вх. №5545-р та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення;
в іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
Рішення у справі набрало законної сили 06.01.2026.
30.03.2026 до суду надійшла заява представника позивача, подана в порядку, передбаченому статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій позивач просить: зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 по справі №280/9125/25.
Ухвалою суду від 03.04.2026 встановлено судовий контроль за виконанням рішення та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 протягом одного місяця з дня отримання цієї ухвали подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі № 280/9125/25.
04.05.2026 від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов звіт про виконання ухвали суду від 03.04.2026. У звіті представник відповідача зазначає, що виконання рішень суду у військовій частині регламентовано Інструкцією з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затверджена наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 №744. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 №280/9125/25 командуванням військової частини НОМЕР_1 було повторно розглянуто рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, який надійшов до військової частини 29.08.2025. ОСОБА_1 було повідомлено, що пунктом 4 Контракту, який ним було підписано, встановлено, що «сторони зобов'язуються не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про бажання або не бажання укладати новий контракт чи відмову в його укладанні із зазначенням причин передбачених нормативно-правовими актими». Із урахуванням того, що ОСОБА_1 у встановлений строк із рапортом про відмову в укладені нового контракту не звертався, не відмовився укладати новий контракт, командування військової частини НОМЕР_1 з метою реалізації вимог ч. 8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» видано наказ (по стройовій частині) №282 від 01.10.2025, яким продовжено дію попереднього контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України понад встановлений строк на період дії воєнного стану - до оголошення демобілізації. Вказаний наказ командира військової частини НОМЕР_1 разом із відзивом був надісланий до суду. Судом вказаний наказ був опрацьований, рішення щодо його зміни чи скасування судом не приймалося. Враховуючи вище викладене у командування військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для задоволення рапорту ОСОБА_1 .
Розглянувши звіт відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Конституційний Суд України на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Схожі висновки Конституційний Суд України зробив у рішеннях від 1 березня 2023 року у справі №2-р(ІІ)/2023 (щодо рівноправності сторін під час судового контролю за виконанням судового рішення) та від 19 квітня 2023 року у справі №4-р(ІІ)/2023 (щодо особових даних у судовому рішенні).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень. Ця позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 вересня 2023 року у справі №640/21223/20 (адміністративне провадження №К/990/9827/23).
Суд наголошує, що військовою частиною НОМЕР_1 вимоги ухвали суду від 03.04.2026, яка набрала законної сили, щодо зобов'язання подати у місячний строк, з дати отримання копії цієї ухвали, звіт про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №280/9125/25, та докази на підтвердження виконання судового рішення - не виконані.
Судом не приймається до уваги твердження відповідача про те, що рапорт позивача був повторно розглянутий, після набрання законної сили судовим рішенням №280/9125/25. Доказів повторного розгляду рапорту позивача від 29.08.2025 відповідач суду не надав.
Посилання відповідача на наказ командира ВЧ НОМЕР_1 №282 від 01.10.2025, яким продовжено дію контракту ОСОБА_1 , не може свідчити про виконання судового рішення, оскільки:
по-перше, вказаний наказ існував на момент розгляду справи та його видання передувало винесенню судом рішення від 25.11.2025 у справі №280/9125/25;
по-друге, у мотивувальній частині рішення суду №280/9125/25 чітко зазначено, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ. У резолютивній частині рішення суду відповідача зобов'язано повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.08.2025 вх. №5545-р та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Відтак, відповідачем рішення суду не виконано, доказів розгляду рапорту позивача, після прийняття судового рішення від 25.11.2025 у справі №280/9125/25 суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Частиною 2 ст. 382-2 КАС України встановлено, що звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
Суд зазначає, що наданий відповідачем звіт взагалі не містить відомостей про виконання чи намагання суб'єкта владних повноважень виконати рішення суду. Натомість, викладені у звіті відомості свідчать про те, що відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок виконувати рішення суду у справі №280/9125/25, вважає це рішення виконаним, з огляду на наявність наказу №282 від 01.10.2025 та просить прийняти звіт і не встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення у справі №280/9125/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 382-3 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Як вже зазначалось, рішення суду у даній справі відповідачем не виконане (докази іншого в матеріалах справи відсутні).
При цьому, виконання судового рішення є обов'язком Військової частини НОМЕР_1 , якого вона не вправі уникати.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач не вчинив дій, спрямованих на належне виконання рішення суду, що є підставою для встановлення відповідачу нового строку для подання звіту про виконання рішення суду та вирішення питання щодо накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень.
Невиконання судового рішення мають наслідком неприйняття звіту, що, в свою чергу призводить до накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 №4695-IX встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3328 гривень.
Відтак, розмір штрафу становить від 66560,00грн. до 133120,00грн.
Враховуючи викладене, для встановлення особистих даних командира Військової частини НОМЕР_1 (прізвище, ім'я та по-батькові; число, місяць, рік народження; зареєстроване місце проживання (чи перебування); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта), суд висновує про необхідність призначення до розгляду у судовому засіданні із повідомленням сторін питання про накладення штрафу на командира Військової частини НОМЕР_1 і виклику останнього в судове засідання.
Керуючись статтями 241, 248, 256, 382, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України, суд, -
Відмовити у прийнятті звіту Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №280/9125/25.
Встановити новий строк подання звіту щодо виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №280/9125/25 - не більше одного місяців з дня отримання даної ухвали.
Призначити судове засідання для розгляду питання щодо накладення на командира Військової частини НОМЕР_1 штрафу на 14 травня 2026 року, яке відбудеться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, буд. 65-в, у залі судових засідань №16 о 10 год. 30 хв.
У судове засідання викликати учасників справи та командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами частини п'ятої статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.05.2026.
Суддя Ю.В.Калашник