06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 760/17880/21
провадження № 61-1886св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного Фонду України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Михайленко Тетяна Олександрівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кицюк В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернуласядо суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Михайленко Т. О., про розірвання трудового договору, видання наказу про звільнення, стягнення вихідної допомоги та невиплаченої страхової суми по листкам непрацездатності.
2. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що починаючи з 13 липня 2001 року вона працювала на посаді начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Києві (далі - Управління), правонаступником якого є Фонд соціального страхування України.
3. На посаду першого заступника начальника Управління за переведенням її призначено 01 серпня 2017 року.
4. Наказом відповідача від 03 квітня 2020 року № 215к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
5. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2021 року у справі № 761/13112/20 позов ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі задовольнив. Наказ від 03 квітня 2020 року № 215к визнав протиправним та скасував, поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління та стягнув з Управління на її користь 364 241,02 грн в рахунок відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 27 364,50 грн понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
6. Київський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
7. Таким чином, зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач порушив щодо позивача трудове законодавство.
8. Крім того, позивач вказувала що її було поновлено на посаді 11 лютого 2021 року, тобто проігноровано приписи рішення суду щодо негайного поновлення позивача на посаді.
9. Після поновлення на посаді її не було ознайомлено з колективним договором та з правилами внутрішнього трудового розпорядку в частині видання наказу від 01 жовтня 2020 року № 871к, згідно з яким в Управлінні було запроваджено в період карантину дистанційну роботу працівників у черговому режимі, проте відповідачем було доведено до її відома про необхідність виконувати трудові обов'язки в адміністративній будівлі Управління та дотримуватися звичайного робочого графіку.
10. Внаслідок необхідності бути присутньою на робочому місці вона інфікувалася коронавірусом від колеги з роботи та з 26 квітня 2021 року до 24 травня 2021 року перебувала на лікарняному.
11. Листом від 03 червня 2021 року відповідач її повідомив про залишення без оплати періоду перебування на лікарняному, у зв'язку з виявленням Комісією соціального страхування недоліків в оформленні листків непрацездатності, які відсутні у вичерпному переліку підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, тобто відмова відповідача є незаконною.
12. Відповідач систематично порушував принцип обов'язковості рішення суду, оскільки вже після поновлення її на посаді, Управлінням було перераховано частину стягненого судом на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 34 368,47 грн, будь-яких інших виплат згідно з вказаним рішенням суду відповідач тривалий час не здійснював.
13. 17 травня 2021 року вона звернулася із письмовою вимогою виплатити всі суми стягнені за рішенням суду, яка була залишена без відповіді.
14. 25 травня 2021 року відповідачем було виплачено залишок суми у розмірі 316 022,26 грн, проте сума двох здійснених відрахувань дорівнює 350 390,73 грн, а не 364 241,02 грн, як зазначено в рішенні суду, тому рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати не було виконане в повному обсязі, а також не було виплачено витрати на правничу допомогу, що є порушенням відносно неї трудового законодавства.
15. З огляду на викладене, 21 травня 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про її звільнення з 24 травня 2021 року із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, яку надіслала цінним листом з описом вкладення.
16. На початку робочого дня 24 травня 2021 року вона подала ідентичну заяву під розписку уповноваженій особі відповідача. Проте відповідач не оформив належним чином її звільнення і до кінця робочого дня 24 травня 2021 року наказ про звільнення не підготував, розрахунок з нею не провів, трудову книжку не видав.
17. 25 травня 2021 року відповідачу направлено заяву про видачу трудової книжки та виплату розрахунку при звільненні, яка була проігнорована.
18. 26 травня 2021 року на її електронну пошту надійшов лист відповідача за № 3694-12, у якому їй було запропоновано повідомити причини відсутності на робочому місці та зазначено про правові наслідки невиконання нею трудових обов'язків за укладеним трудовим договором.
19. Позивач вважала, що з 25 травня 2021 року між сторонами існує спір з припинення трудових відносин. Оскільки їй не видали трудову книжку і наказ про звільнення, вона не може влаштуватись на іншу роботу, стати на облік до Центру зайнятості та позбавлена можливості фінансово себе забезпечувати, чим порушено основоположне право на працю, яке гарантоване статтею 43 Конституції України.
20. Уточнивши позовні вимоги, позивач просила:
- визнати трудові правовідносини між нею та відповідачем припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, починаючи з 24 травня 2021 року;
- зобов'язати відповідача належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління з 24 травня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, внести відповідний запис про звільнення до її трудової книжки та видати їй наказ (розпорядження) про звільнення;
- стягнути з відповідача на її користь невиплачену тримісячну вихідну допомогу у розмірі 107 180,97 грн;
- стягнути з відповідача на її користь невиплачені страхові суми по листкам непрацездатності від 26 квітня 2021 року серії АЛД № 529937 та від 06 травня 2021 року серії АЛД № 442833 на загальну суму 33 087,55 грн (т. 1 а. с. 14, 15, 134, 135).
21. Солом'янський районний суд міста Києва ухвалою від 10 травня 2023 року замінив сторону у справі, а саме відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (т. 2 а. с. 161-163).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
22. Справа розглядалася судами неодноразово.
23. Солом'янський районний суд міста Києва рішенням від 26 червня 2023 року (т. 2 а. с. 183-189), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року (т. 3 а. с. 12-26), в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
24. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства по відношенню до неї та наявності підстав для припинення між ними трудових правовідносин на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а також не встановлено підстав для стягнення коштів у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності позивачем.
25. Верховний Суд постановою від 05 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Балюра А. С., задовольнив частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 3 а. с. 133-143).
26. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що посада заступника начальника Управління може бути віднесена до категорії посад державної служби. Таким чином, при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити, чи відноситься посада заступника начальника Управління до категорії посад державної служби та перевірити чи не порушено правила юрисдикції при вирішення спору.
27. Солом'янський районний суд міста Києва ухвалою від 08 липня 2025 року (т. 3 а. с. 177), залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року (т. 4 а. с. 56-68), провадження у справі закрив. Роз'яснив сторонам, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
28. Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, перебуваючи раніше у відносинах з Фондом соціального страхування України, просить саме Пенсійний фонд України звільнити її з роботи, встановивши припиненими їх відносини, видати наказ про звільнення, здійснити певні грошові виплати, тобто пред'являє позов пов'язаний з її звільненням з роботи до відповідача який є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра соціальної політики України. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
29. 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Балюра А. С., через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
30. Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд соціального страхування України та його робочі органи ніколи не відносилися до категорії юридичних осіб публічного права, а на їх працівників не розповсюджувалися вимоги Закону України «Про державну службу». Вказану обставину встановлено постановами Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23, від 15 січня 2025 року у справі № 331/3069/23, від 15 січня 2025 року у справі № 712/4790/23, від 22 січня 2025 року у справі № 286/1741/23, від 22 січня 2025 року у справі № 286/1741/23, від 22 січня 2025 року у справі № 337/2543/23, від 22 січня 2025 року у справі № 405/3234/23, від 05 лютого 2025 року у справі № 686/12158/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 452/2009/23.
31. Позивач звернулася з позовом у цій справі за два роки до проведення реорганізації. Вказана обставина має важливе значення для справи, оскільки процедура реорганізації Фонду соціального страхування України та Управління шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України було розпочато 01 січня 2023 року, а завершено 30 квітня 2023 року. Також суди попередніх інстанцій не врахували, що у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просила звільнити її саме з посади першого заступника начальника Управління, а не з посади, яка є у штатному розписі Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Зважаючи на ту обставину, що спір в цій справі виник за два роки до припинення Фонду соціального страхування України та його робочих органів, посада першого заступника начальника Управління, з якої позивач просить суд звільнити її, за будь-яких обставин не може бути визнана посадою, яка має відношення до публічної служби.
32. Управління звільнило позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України до закінчення реорганізації, яка відбулася 30 квітня 2023 року. Тобто, позивач ніколи не перебувала у трудових відносинах з Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, відповідно не проходила державну службу.
33. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17, від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 200/26696/15-а, від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19 дійшла висновку, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі в ньому суб'єкта публічного права. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті прав та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
34. У цій справі вимога позивача про розірвання з нею трудового договору не є публічно-правовими відносинами, оскільки не пов'язана з реалізацією публічної влади.
35. Отже, трудовий спір про припинення роботи позивача на посаді юридичної особи приватного права підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
36. 23 квітня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, від імені якого діє представник - Балишева А. В., через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуванні судові рішення - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
37. Верховний Суд ухвалою від 30 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Балюра А. С., на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
38. У квітні 2026 року матеріали цивільної справи № 760/17880/21 надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
39. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 13 липня 2001 року до 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посадах начальника Управління та першого заступника начальника Управління (т. 1 а. с. 26, 27).
40. 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов'язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (т. 1 а. с. 46).
41. Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, визнав протиправним та скасував наказ від 03 квітня 2020 року № 215к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника начальника Управління, стягнув з Управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 04 квітня 2020 року до 04 лютого 2021 року у сумі 364 241,02 грн, а також судові витрати у сумі 27 364,50 грн та 4 483,21 грн (т. 1 а. с. 47-57, 64-73).
42. Наказом від 09 лютого 2021 року № 76к ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Управління з 03 квітня 2020 року (т. 1 а. с. 63).
43. 21 травня 2021 року позивач направила відповідачу засобами поштового зв'язку заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. У заяві просила звільнити її 24 травня 2021 року у зв'язку з невиконанням відносно неї законодавства про працю, умов колективного договору і трудового договору (т. 1 а. с. 85, 86).
44. 25 травня 2021 року засобами поштового зв'язку позивач надіслала на адресу відповідача заяву про видачу трудової книжки та виплату розрахунку при звільненні, в якій вона пред'явила вимогу негайно ознайомити її з наказом про звільнення на підставі її заяви від 21 травня 2021 року, видати їй належним чином оформлену трудову книжку, здійснити з нею розрахунок при звільненні, зокрема, виплатити вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (т. 1 а. с. 90, 91).
45. Листом від 25 травня 2021 року за № 3640-12 відповідач повідомив позивачу, що 24 травня 2021 року керівником Управління було розглянуто її заяву про звільнення та приблизно о 16 годині 30 хвилин заступником начальника відділу по роботі з персоналом Управління Омельченко Ю. М. позивачу було повідомлено рішення керівника про те, що в задоволенні заяви від 24 травня 2021 року відмовлено. Отже, 24 травня 2021 року трудовий договір укладений з позивачем на невизначений строк, не розірвано, а продовжує свою дію. Однак, 25 травня 2021 року станом на 12:00 год з нез'ясованих причин ОСОБА_1 не з'явилась на робочому місці. Управління просило ОСОБА_1 прибути до адміністративного приміщення Управління за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 92/2, або повідомити про причини відсутності на робочому місці у зручний спосіб (засобами телефонного, факсимiльного зв'язку тощо) [т. 1 а. с. 95].
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
46. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
47. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
48. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
49. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
50. До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19).
51. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.
52. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).
53. Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб'єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
54. Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц зазначила: «Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
55. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16 зазначено, що відносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням регламентуються нормами адміністративного законодавства, а спори, які виникають із таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
56. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 вказано: «Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».
57. Вирішення питання про те, чи є правовідносини приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб'єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов'язань та умов їх виконання, а також мети, якої хоче досягти працівник, звернувшись до суду.
58. Відповідно до статті 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - у редакціях до 01 січня 2023 року) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
59. За змістом статей 4, 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - у редакціях до 01 січня 2023 року) Фонд діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, а бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України з огляду на сферу діяльності Фонду, спрямовану на задоволення публічного інтересу держави. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
60. Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦКУкраїни встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією Українита законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб'єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22).
61. Тобто, Фонд соціального страхування України належав до юридичних осіб приватного права.
62. За змістом пункту 12 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV та пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (у редакціях до 01 січня 2023 року), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
63. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240/23-ц сформулював висновок про адміністративну юрисдикцію спорів у аналогічних справах з огляду на публічне правонаступництво між Фондом соціального страхування України і Пенсійним фондом України. Касаційний суд у вказаній постанові зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
64. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.
65. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.
66. При публічному правонаступництві відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
67. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов'язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов'язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).
68. Приєднання є одним із видів реорганізації юридичної особи, унаслідок чого юридична особа, що приєднується, припиняється. Водночас майно, права й обов'язки переходять до правонаступника - особи, до якої вона приєдналася (частина перша статті 104 ЦК України). Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто у разі універсального правонаступництва до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Натомість правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦКУкраїни), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов'язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов'язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17.
69. Рішення про припинення Фонду соціального страхування України як юридичної особи приватного права та Управлінь виконавчої дирекції через їх приєднання до Пенсійного фонду України ухвалено шляхом прийняття Закону № 2620-ІХ, тобто законодавчим органом державної влади.
70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
71. Колегія суддів зауважує, що спір виник у фізичної особи з Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві, як правонаступником Управління, з приводу неправомірності дій останнього при відмові у звільненні позивача, яка займала посаду заступника начальника Управління, що наразі є посадою державного службовця, на підставі її заяви за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
72. 20 червня 2023 року до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Фонду соціального страхування України.
73. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 зазначив, що: «внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування); спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».
74. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої
статті 255 ЦПК України).
75. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом до Пенсійного фонду України як правонаступника прав та обов'язків Фонду соціального страхування України щодо незаконності дій останнього. Позивач просила визнати трудові відносини між нею та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України згідно із заявою від 21 травня 2021 року та стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу, а також невиплачені страхові суми по листкам непрацездатності.
76. Встановивши, що спір між сторонами у справі виник щодо звільнення позивача із публічної служби, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим закрили провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
77. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 761/40822/21.
78. Доводи касаційної скарги про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства спростовуються наведеними вище висновками Верховного Суду.
79. Доводи касаційної скарги про те, що суди застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17, від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 693/1140/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 200/26696/15-а, від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19 про те, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі в ньому суб'єкта публічного права, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначених заявником справах, та у справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними.
80. Так, у справі № 520/6612/17 спір виник у зв'язку із притягненням працівника до дисциплінарної відповідальності при здійсненні ним трудової діяльності, не пов'язаної з проходженням публічної служби.
81. У справі № 814/2514/17 суди встановили, що перебуваючи у трудових відносинах з Миколаївським НДЕКЦ, позивач не був державним службовцем, не здійснював службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України, а тому його посада не відноситься до посад публічної служби.
82. У справі № 693/1140/16 суд дійшов висновку, що на правовідносини з директором загальноосвітньої школи не поширюються норми, що регулюють публічно-правові відносини, оскільки позивач оскаржує наказ про своє звільнення із займаної посади, що є суто трудовими відносинами між роботодавцем і працівником і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
83. У справі № 804/2823/16 суди встановили, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з Управлінням Національного банку України, з 01 травня 2016 року втратила статус державного службовця, не здійснювала службову діяльність у розумінні статті 19 КАС України, а тому її посада не відноситься до посад публічної служби.
84. У справі №200/26696/15-а суди встановили, що правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення з посади керівника комунального підприємства, а оскільки така посада не відноситься до посад публічної служби, то й спір не є публічно-правовим, стосується трудових відносин та має бути вирішений у порядку цивільного судочинства.
85. У справі № № 320/2654/19 суди встановили, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з Київським ОЦЗ, втратив статус державного службовця, про що був ознайомлений під особистий підпис 27 лютого 2015 року, а тому його посада директора Білоцерківського МРЦЗ не відноситься до посад публічної служби.
86. Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23, від 15 січня 2025 року у справі № 331/3069/23, від 15 січня 2025 року у справі № 712/4790/23, від 22 січня 2025 року у справі № 286/1741/23, від 22 січня 2025 року у справі № 286/1741/23, від 22 січня 2025 року у справі № 337/2543/23, від 22 січня 2025 року у справі № 405/3234/23, від 05 лютого 2025 року у справі № 686/12158/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 452/2009/23, є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
87. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
88. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
89. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
90. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
91. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
92. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 08 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
А. І. Грушицький
Є. В. Петров