06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 283/3452/14-ц
провадження № 61-3749 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області,
треті особи:секретар Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області Василенко Любов Петрівна, Малинська державна нотаріальна контора Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області, треті особи: секретар Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області Василенко Л. П., Малинська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна тітка ОСОБА_3 , якій на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено 15 вересня 1999 року секретарем Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області Василенко Л. П. та зареєстровано в реєстрі за № 11, згідно якого все своє майно, в тому числі і зазначений вище житловий будинок, заповіла племінниці та його двоюрідній сестрі - ОСОБА_2 .
Вважав заповіт недійсним, оскільки в особи, яка його посвідчувала, були відсутні на це повноваження, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради на вчинення секретарем сільської ради нотаріальних дій.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 15 вересня 1999 року секретарем Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області, недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 15 вересня 1999 року секретарем Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заповіт від 15 вересня 1999 року посвідчено не уповноваженою особою, оскільки на секретаря Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області ОСОБА_4 не покладались повноваження по вчиненню нотаріальних дій. У разі посвідчення заповіту не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, заповіт не може вважатися таким, що укладений з додержанням встановленої нотаріальної форми. Оскільки оспорюваний заповіт укладений без додержання встановленої нотаріальної форми, то відповідно до статті 47 ЦК України 1963 року він є недійсним.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_2 в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року у цій справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи на 30 січня 2015 року та 16 березня 2015 року, причини неявки суду не повідомила, у зв'язку з чим 16 березня 2015 року суд ухвалив заочне рішення. Вказане рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору було виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 25 травня 2015 року. Звернувшись 13 січня 2023 року із заявою про перегляд заочного рішення від 16 березня 2015 року, відповідачка пропустила строк для подання такої заяви майже на 8 років, доказів щодо поважності причин пропуску цього строку суду не надала і суд таких причин не встановив, тому відмовив у його поновленні.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щоприйнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд за наслідками її розгляду вправі ухвалити лише одне з наведених судових рішень: залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення та призначити справу до судового розгляду, що передбачено частиною третьою статті 287 ЦПК України.
У разі, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов'язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку. Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв'язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення.
Прийнявши належно оформлену заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції постановив ухвалу, якою відмовив заявниці у поновленні строку для подання цієї заяви. Однак, вказавши про неможливість поновлення такого строку, суд не розглянув заяву по суті й не залишив її без задоволення із цих підстав.
При цьому апеляційний суд посилався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 30 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачка належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи на 30 січня 2015 року та 16 березня 2015 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомила, у зв'язку з чим суд ухвалив заочне рішення. Копія заочного рішення від 16 березня 2015 року була направлена ОСОБА_2 та отримана останньою 21 березня 2015 року, а тому відповідно до статті 228 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення), відповідачка мала протягом 10 днів з дня отримання копії заочного рішення подати заяву про його перегляд. Проте, із заявою про перегляд заочного рішення від 16 березня 2015 року відповідачка звернулась 13 січня 2023 року, тобто з пропуском строку на подання такої заяви майже на 8 років, доказів поважності причин пропуску цього строку суду не надала.
Також суд зауважив, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору було виконано, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 25 травня 2015 року.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат»,підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу закону.
За встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що вчинення нотаріальних дій секретарем Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області ОСОБА_4 , посада якої відповідно до частини четвертої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» входить до складу виконавчого комітету сільської ради, є здійсненням органом місцевого самоврядування делегованих повноважень щодо посвідчення заповіту, наданих йому в силу закону, а тому оспорюваний заповіт відповідає вимогам чинного законодавства на момент його складення і підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.
Апеляційний суд також зауважив, що копія архівної довідки Архівного сектору Малинської районної державної адміністрації Житомирської області від 21 листопада 2014 року № 106, листа архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 16 січня 2024 року № Й/2, на які посилається позивач, лише констатують відсутність в архіві відомостей за період з 07 квітня 1998 року по 15 вересня 1999 року щодо надання секретарю Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області ОСОБА_4 права виконувати нотаріальні дії, в тому числі посвідчувати заповіти, проте достеменно не свідчать про відсутність у секретаря сільської ради повноважень на вчинення таких дій; рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладення цих повноважень на іншу особу станом на час посвідчення оспорюваного заповіту відсутнє, тому немає правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року й залишити в силі заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-4744/11, постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 465/5184/14, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16, а також не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 283/3452/14-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали цивільної справи № 283/3452/14-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що матеріали справи свідчать про те, що копію заочного рішення Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року ОСОБА_2 отримала 21 березня 2015 року, проте із заявою про перегляд заочного рішення звернулась лише 13 січня 2023 року, тобто з пропуском процесуального строку для подання такої заяви.
Вважає, що ухвала суду першої інстанції від 30 жовтня 2023 року про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення надала відповідачці формальну можливість на апеляційне оскарження заочного рішення, незважаючи на відсутність причин для поновлення строку його перегляду. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи заочне рішення та відмовляючи у задоволенні позову, не надав жодної оцінки наявності/відсутності причин пропуску строку подання заяви про перегляд заочного рішення, що призвело до порушення принципу правової визначеності.
Також посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема пункту 4 статті 1 Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про місцеве самоврядування в України» у частині визначення органів та посадових осіб, які вчиняють нотаріальну дії.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судоми вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Любовичі Малинського району Житомирської області померла ОСОБА_3 , яка була тіткою позивача ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 вересня 2010 року (а. с. 9, т. 1).
ОСОБА_3 була власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 15, т. 1).
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено 15 вересня 1999 року секретарем Любовицької сільської ради Малинського району Житомирської області Василенко Л. П. (а. с. 33, зворот, т. 1).
Із матеріалів спадкової справи № 561/2009 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 встановлено, що із заявами про прийняття спадщини після її смерті звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 32, 36, т. 1).
Згідно з архівним витягом з протоколу Любовицької сільської ради першої сесії ради ХХІІІ скликання від 07 квітня 1999 року було утворено виконавчий комітет та затверджено персональний склад Любовицької сільської ради: сільський голова - ОСОБА_5 , заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради - Хвищук В. І., секретар сільської ради - Василенко Л. П. та ін. (а. с. 17 зворот, т. 1).
Відповідно до архівної довідки Архівного сектору Малинської районної державної адміністрації Житомирської області від 21 листопада 2014 року № 106, в матеріалах фонду № 91 за період з 07 квітня 1998 року по 15 вересня 1999 року дані стосовно надання секретарю Любовицької сільської ради ОСОБА_4 права виконувати нотаріальні дії, в тому числі посвідчувати заповіти - відсутні (а. с. 18, т. 1).
Відповідно до листа архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 16 січня 2024 року № Й/2, ОСОБА_1 роз'яснено, що запитувана інформація про надання секретарю Любовицької сільської ради ОСОБА_4 права виконувати нотаріальні дії, в тому числі посвідчувати заповіти, у період з 07 квітня 1998 року по 15 вересня 1999 року в матеріалах фонду № 91 (Любовицька сільська рада) відсутня.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами, оскільки кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (частина перша статті 44 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Відповідно до частини першої статті 224 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час ухвалення заочного рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 228 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час ухвалення заочного рішення) гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.
Згідно з частиною першою статті 232 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час ухвалення заочного рішення) передбачено, що заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Аналогічні вимоги містить частина перша статті 288 ЦПК України у чинній редакції.
Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 231 ЦПК України, у редакції, яка діяла на час ухвалення заочного рішення, частина четверта статті 287 ЦПК України у редакції, яка діяла на час подання заяви про перегляд заочного рішення).
Водночас інша сторона позбавлена можливості оскаржити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення з підстав вирішення такої заяви по суті та невирішення питання залишення такої без розгляду у зв'язку з пропуском строку на звернення з такою.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) виснувала, що частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати в сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець в частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець в певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що в цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з'явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв'язку із чим і було ухвалене заочне рішення.
Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.
Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені в статті 286 ЦПК України та наступних статтях.
Тобто суд зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.
Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.
Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані в разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) відступила від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), та виснувала, що:
1) передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
2) оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Водночас ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).
Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.
Верховний Суд зауважує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.
У цій справі встановлено, що заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 16 березня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним задоволено.
ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення 13 січня 2023 року, тобто більш, ніж через сім років після його ухвалення. Як на підставу перегляду заочного рішення посилалася на те, що вона була неналежно повідомлена про час та місце судового розгляду та не отримувала копію оскаржуваного рішення.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_2 в поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення від 16 березня 2015 року з тих підстав, що будучи належним чином повідомленою про розгляд справи в суді першої інстанції, отримавши копію заочного рішення ще 21 березня 2015 року, відповідачка подала заяву про перегляд цього рішення 13 січня 2023 року, тобто майже через 8 років після його ухвалення, доказів поважності причин пропуску цього строку суду не надала.
Скасовуючи ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 22 лютого 2023 року, апеляційний суд у постанові від 22 вересня 2023 року, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), вказав про те, що прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд за наслідками її розгляду вправі ухвалити лише одне з наведених судових рішень: залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення та призначити справу до судового розгляду, що передбачено частиною третьою статті 287 ЦПК України. У разі, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов'язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку. Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв'язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення. Отже, вказавши про неможливість поновлення такого строку, суд не розглянув заяву ОСОБА_2 по суті й не залишив її без задоволення із цих підстав.
Суд першої інстанції, керуючись положеннями частини четвертої статті 287 ЦПК України, виконуючи вказівки суду апеляційної інстанції, викладені у постанові від 22 вересня 2023 року, постановив ухвалу від 30 жовтня 2023 року про залишення заяви про перегляд заочного рішення від 16 березня 2015 року без задоволення. При цьому судом встановлено обставини належного повідомлення відповідачки про дату, час і місце розгляду справи на 30 січня та 16 березня 2015 року (а. с. 58, 66, т. 1), отримання відповідачкою копії заочного рішення 21 березня 2015 року (а. с. 77, т. 1) та виконання цього рішення в частині стягнення судового збору, що свідчить про обізнаність відповідачки про суть заочного рішення від 16 березня 2015 року та спростовує її твердження, викладені у заяві про перегляд заочного рішення та апеляційній скарзі про те, що їй не було не було відомо про судове рішення. Також суд встановив, що звернувшись із заявою про перегляд заочного рішення майже через 8 років після його ухвалення відповідачка не надала доказів поважності причин пропуску цього строку та залишив без задоволення її заяву про перегляд заочного рішення фактично через пропуск строку на подання такої заяви.
Разом з тим, залишення без задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цій справі, незважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини відсутності поважності причин пропуску строку на подання такої заяви, надало відповідачці можливість на апеляційне оскарження заочного рішення та подальший його перегляд судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд нагадує, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об'єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність/неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Водночас очевидним є той факт, що відповідач у своїй апеляційний скарзі на заочне рішення не порушуватиме питання про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже ці доводи будуть не на його користь.
Межі розгляду справи апеляційним судом окреслені в частині першій статті 367 ЦПК України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Отже, процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих же підстав не може бути і залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд в силу статті 375 ЦПК України зобов'язаний перевірити додержання норм матеріального права.
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц; провадження № 61-18013сво18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (рішення у справах «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», заява № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року).
У рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у справі, що переглядається, апеляційний суд, в межах наданих йому повноважень, не надав оцінки недобросовісній поведінці відповідачки, яка, будучи обізнаною про заочне рішення від 16 березня 2015 року, отримавши його копію 21 березня 2015 року, ініціювала перегляд заочного рішення через надмірно тривалі строки (більше ніж через сім років) після його ухвалення.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Принцип правової визначеності є фундаментальним елементом верховенства права, що гарантує передбачуваність, стабільність та доступність правових норм. Він забезпечує чітке розуміння особою своїх прав та обов'язків, неможливість зворотної дії закону, стабільність судових рішень (res judicata) та захист законних очікувань, обмежуючи свавілля публічної влади.
З огляду на частини другу-четверту статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення лише з метою повторного розгляду справи і її нового вирішення. Відступ від цього принципу виправданий, лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами. Відповідне рішення може бути скасовано виключно, щоб виправити помилку, яка має дійсно суттєве значення для судової системи. Відступ від принципу юридичної визначеності може бути сумісний із вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції тільки, якщо це виправдано міркуваннями нагальної суспільної необхідності на відміну від простого правового пуризму. Принципово, щоб судове рішення підлягало скасуванню виключно для виправлення помилки, яка дійсно є фундаментально важливою для судової системи.
Так, у Рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
У справі «Вієру проти Республіки Молдова» («Vieru v Republic of Moldova», заява № 25763/10, пункт 14) ЄСПЛ постановив, що рішення про перегляд остаточних рішень повинні відповідати законодавчим критеріям і зловживання такою процедурою цілком може суперечити Конвенції. Завдання суду полягає у визначенні того, чи застосовувалася ця процедура у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції, і таким чином забезпечувалося дотримання принципу правової визначеності.
Отже, держава взяла на себе відповідальність за вирішення спорів у певних правовідносинах та за належне та своєчасне виконання судових рішень.
Вирішуючи спір та скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції через майже 8 років після його ухвалення та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, в межах своїх повноважень, не перевірив, чи не буде суперечити таке рішення принципу правової визначеності, з урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин подання відповідачкою ОСОБА_2 заяви про перегляд заочного рішення з пропуском строку, встановленого на подання такої заяви.
Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою, оскільки апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , не звернувши увагу на те, що відповідачка, будучи обізнаною про заочне рішення від 16 березня 2015 року та отримавши його копію 21 березня 2015 року, ініціювала перегляд заочного рішення через надмірно тривалі строки (більше ніж через сім років) після його ухвалення, подавши заяву про перегляд заочного рішення з пропуском строку, встановленого на подання такої заяви, не зазначивши поважності причин пропуску цього строку суду та не надававши відповідні докази.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, тому наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене та звернути увагу на добросовісність поведінки ОСОБА_2 у цій справі, перевірити наявність чи відсутність у діях відповідачки зловживання процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України), та вирішити спір із урахуванням принципу res judicata з наведенням обґрунтованих мотивів наявності чи відсутності підстав перегляду заочного рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити часткового.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович