06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 444/1017/17
провадження № 61-13135св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач -Жовківська районна державна адміністрація Львівської області;
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції - Жовківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівської обласної військової (державної) адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 листопада 2002 року між ним та ВАТ АТП «Західводбуд» було укладено договір купівлі-продажу будинку охорони площею 25,4 кв. м та будівлі складу площею 300,0 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Кошти за придбане майно ним було перераховано на рахунок продавця в повному обсязі ще до укладення договору купівлі-продажу.
Через необізнаність у законодавстві позивач не здійснював державної реєстрації права власності на майно та це зробити неможливо через те, що угода нотаріально не посвідчена, а попередній власник, у якого було придбано спірні будівлі, припинив свою господарську діяльність.
Позивач зазначив, що він є одноосібним володільцем майнового комплексу та орендарем земельної ділянки за вищевказаною адресою, з 2002 року жодних претензій до нього щодо володіння згаданим майном не виникало, тому він має право набути його у власність в порядку набувальної давності.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на будівлю складу літерою М-1 загальною площею 300,0 кв. м та будинок охорони літерою Л-1 загальною площею 25,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року у складі судді Мартинишин Я. М., з урахуванням ухвали цього суду від 06 жовтня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю складу літерою М-1 загальною площею 300 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок охорони літерою Л-1 загальною площею 25,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для його задоволення. При цьому представник відповідача в судовому засіданні повідомив, якщо вимоги позивача не суперечать чинному законодавству, то у Жовківської районної державної адміністрації відсутні заперечення.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із судовими рішеннями місцевого суду, 06 травня 2025 року особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Жовківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівської обласної військової (державної) адміністрації подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року поновлено Жовківській окружній прокуратурі в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівської обласної військової (державної) адміністрації строк на апеляційне оскарження рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівської обласної військової (державної) адміністрації на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року.
Апеляційний суд виходив з того, що в апеляційній скарзі Жовківська окружна прокуратура просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, мотивуючи його тим, що лише після отримання інформації з Обласного комунального підприємства «БТІ та ЕО», яка надійшла на адресу прокуратури 07 квітня 2025 року стало відомо про порушення інтересів держави.
Наведені обставини апеляційний суд вважав поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, тому, з метою захисту права заявника на доступ до правосуддя, дійшов висновку про те, що строк на апеляційне оскарження слід поновити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Жовківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівської обласної військової (державної) адміністрації на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року закрито.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні об'єкти нерухомого майна на момент їх набуття позивачем не перебували у державній або комунальній власності, а земельна ділянка, на якій вони розташовані, на момент ухвалення оскаржуваного рішення не відносилась до земель комунальної власності територіальних громад, розташована поза межами населеного пункту, що не заперечувалося прокурором. Крім того, щодо земельної ділянки та водного об'єкта, а також об'єктів нерухомого майна, права власності на які визнано за позивачем оскаржуваним рішенням, укладені відповідні договори оренди, належним на той час суб'єктом - облдержадміністрацією, правомірність яких не спростована. Тому рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання про права та обов'язки держави в особі Львівської міської ради, яка після децентралізації поширює свою юрисдикцію на Жовківський район Львівської області, а також Львівської обласної військової адміністрації.
Посилаючись на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 та Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалене 13 червня 2017 року, тобто до набрання чинності 15 грудня 2017 року Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Тому, вирішуючи питання дотримання прокурором строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд керувався статтею 294 ЦПК України 2004 року (у відповідній редакції), що діяв на час ухвалення рішення суду.
Враховуючи, що 06 березня 2025 року прокурор ознайомився з матеріалами справи та 10 березня 2025 року отримав копію оскаржуваного рішення суду, то апеляційний суд зазначив, що апеляційну скаргу подано з пропуском десятиденного строку, встановленого чинним на час ухвалення рішення суду законодавством.
Разом з цим, прокурор не навів об'єктивних підстав, які б перешкоджали йому звернутися своєчасно з апеляційною скаргою. Наведене встановлено апеляційним судом після відкриття апеляційного провадження, яке відбулося за відсутності матеріалів справи.
При цьому, сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через вісім років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що Львівська обласна державна адміністрації (на даний час - Львівська військова обласна адміністрація) була проінформована про оскаржуване рішення щонайменше, починаючи з січня 2020 року, проте не убачала підстав для його оскарження. Не скористалась вона таким правом і на момент подання прокурором апеляційної скарги, при цьому жодних перешкод для цього у неї не було. В Єдиному державному реєстрі судових рішень оскаржене рішення було оприлюднено 23 червня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 жовтня 2025 року через підсистему Електронний суд перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури Давидов Д. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заявник вважає, що апеляційним судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права при вирішенні питання про закриття апеляційного провадження, а саме застосовано норми права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 27 жовтня 2023 року у справі № 757/25574/19-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 523/9076/16-ц, від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 21 березня 2024 року у справі № 22/96-10/90/08, від 21 березня 2024 року у справі № 160/14417/23, від 29 травня 2024 року у справі № 473/1467/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 2-813/07.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Жовківського районного суду Львівської області.
26 листопада 2025 року справа № 444/1017/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури Давидова Д. О. мотивована тим, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року поновлено Жовківській окружній прокуратурі строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі.
Зазначає, що в ухвалі про закриття апеляційного провадження судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що було безпідставно поновлено прокурору строк на апеляційне оскарження, адже його початок закон пов'язує саме з обізнаністю відповідного суб'єкта у спірних правовідносинах з оскарженим рішенням, а не прокурора, а тому поновлення такій особі строку на апеляційне оскарження без наявності достатніх та обґрунтованих підстав пропуску такого строку, порушує принцип правової визначеності, що є неприйнятним в демократичному суспільстві.
На цій підставі судом апеляційної інстанції апеляційне провадження у справі закрито відповідно до частини другої статті 362 ЦПК України.
Але заявник не погоджується з такими висновками Львівського апеляційного суду, та вважає, що станом на час розгляду справи в Жовківському районному суді Львівської області, Львівська обласна державна адміністрація була розпорядником земельної ділянки, на якій знаходилися спірні об'єкти, отже була належним відповідачем.
Звертає увагу на те, що на момент розгляду справи судом земельна ділянка, на якій розташовані спірні об'єкти, перебувала у державній власності Львівської обласної державної адміністрації, яка всупереч вимогам закону не була залучена до участі у справі.
Вважає, що ухваливши рішення про визнання права власності на будинок охорони площею 25,4 кв. м., та будівлю складу, площею 300,0 кв. м., які знаходяться на земельній ділянці, власником якої є Львівська обласна державна адміністрація, суд вирішив питання про права та обов'язки Львівської обласної державної адміністрації, що свідчить про порушення оскаржуваним рішенням її прав.
Вважає, що на даний час оскаржуване рішення Жовківського районного суду Львівської області порушує право комунальної власності Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради як особи, яка набула право власності на вищевказані земельні ділянки згідно п. 24 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України.
Львівська обласна державна адміністрація до участі у справі як розпорядник земельної ділянки на час розгляду справи в суді залучена не була.
У матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення Львівській обласній державній адміністрації про розгляд справи.
Докази направлення чи отримання Львівською обласною державною адміністрацією судового рішення матеріали справи не містять.
Єдиним доказом отримання апелянтами оскаржуваного судового рішення є лист Жовківської окружної прокуратури Львівської області від 03 березня 2025 року № 14.53/05-38- 939ВИХ-25, на якому наявні відмітки про те, що прокурор ознайомився з матеріалами справи 06 березня 2025 року та отримав копію оскаржуваного судового рішення 10 березня 2025 року.
Зауважує, що Львівський апеляційний суд при закритті провадження у вказаній справі не вказав жодну із вищевказаних підстав для закриття провадження, а послався лише на частину другу статті 362 ЦПК України щодо загальних понять закриття апеляційного провадження, без конкретної підстави закриття.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 28 листопада 2002 року позивач уклав договір купівлі-продажу будинку охорони пл. 25,4 кв. м., та будівлі складу пл. 300,00 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Сплатив Продавцеві обумовлену у договорі суму коштів, до підписання цього договору.
З 2002 року позивач використовує земельну ділянку на якій знаходиться вказане майно, на що оформив договір оренди землі, однак через необізнаність у законодавстві позивач не здійснював державної реєстрації права власності на майно. На сьогоднішній день це зробити не можливо через те, що угода не є нотаріально посвідчена, а попередній власник, у якого купив будівлі, припинив свою господарську діяльність.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційну скаргу подано прокурором в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Львівської обласної військової (державної) адміністрації.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 04 березня 2025 року в місцевому суді зареєстровано лист Жовківської окружної прокуратури від 03 березня 2025 року
№ 14.53/05-38-939ВИХ-25 (а. с. 63, 64) зі змісту якого убачається, що 03 березня
2025 року до Жовківської окружної прокуратури надійшов лист Галицької окружної прокуратури міста Львова щодо вивчення матеріалів цивільної справи
№ 444/1017/17, який мотивований тим, що у цій справі місцевим судом 13 червня 2017 року ухвалено рішення, яким порушено інтереси держави в особі Львівської міської ради як власника земельної ділянки. В листі прокуратура просить видати належним чином засвідчену копію рішення суду у справі та надати можливість ознайомитись з матеріалами цивільної справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на листі наявні відмітки про те, що прокурор ознайомився з матеріалами справи 06 березня 2025 року, а копію рішення суду отримав - 10 березня 2025 року.
Апеляційна скарга прокуратурою подана через систему «Електронний суд» 07 травня 2025 року.
До апеляційної скарги прокуратурою додано їх листи від 09 квітня 2025 року, адресовані Львівській міській раді та Львівській обласній військовій (державній) адміністрації в яких викладено прохання проінформувати прокуратуру про обізнаність адресантів з рішенням суду від 13 червня 2017 року, повідомити свою позиції щодо рішення суду, а також надати інформацію щодо його оскарження.
У відповідь Управління земельних ресурсів Львівської міської ради листом від
17 квітня 2025 року повідомило окружну прокуратуру про те, що договори оренди земельних ділянок, на яких розташовані спірні об'єкти до управління не передавались. Додатково повідомлено, що такі земельні ділянки належать до земель державної власності.
Листом від 29 квітня 2025 року Львівська обласна військова адміністрації повідомила прокуратуру про те, що їй також про рішення суду стало відомо з листа прокуратури, таке ними не оскаржувалось. Також повідомлено, що предметом спору у даній справі є майно, яке не перебувало у власності облдержадміністрації. Щодо земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, вказали, що з 2021 року у облдержадміністрації відсутні повноваження щодо розпорядження такою земельною ділянкою. До листа додано копію договору оренди як земельної ділянки, так і водного об'єкта за адресою місця знаходження об'єктів нерухомого майна, які знаходяться поза межами населеного пункту.
Також до скарги додані повідомлення, адресовані прокуратурою Львівській міській раді та Львівській обласній військовій (державній) адміністрації про звернення до суду, датовані 06 травня 2025 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями реалізації права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Перегляд судового рішення в апеляційній інстанції спрямований на те, щоб мінімізувати вплив суб'єктивних факторів (неповного з'ясування обставин справи, помилки при тлумаченні норми права чи припису закону, іншої судової помилки), які могли б перешкодити ухваленню обґрунтованого і справедливого судового рішення в суді першої інстанції.
Отже, право на апеляційне оскарження слід розглядати як право на оскарження судового рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Таке право (оскарження судового рішення суду першої інстанції) передбачено для учасників справи, осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З огляду на положення зазначених норм процесуального права, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення впливає на їх права, обов'язки чи інтереси, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 12 травня 2025 року вказав: «Відповідно до положень статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першому заступнику керівника Львівської обласної прокуратури Давидову Д. О. необхідно вказати поважні причини пропуску такого, які можуть бути підставою для його поновлення, та надати докази, що підтверджують обставини, на які покликається апелянт як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду».
Проте після подання першим заступником керівника Львівської обласної прокуратури Давидовим Д. О. заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з обґрунтуванням про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу від 02 червня 2025 року про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження визнав поважність причин пропуску строку відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження вказав, що «отримавши рішення Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року - 10 березня 2025 року та звернувшись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду 07 травня 2024 року, прокурор пропустив встановлений чинним на час ухвалення рішення суду законодавством десятиденний строк звернення до суду з апеляційною скаргою».
Відповідно до частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Закриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою, поданою прокурором в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Львівської обласної військової (державної) адміністрації на рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 червня 2017 року, суд апеляційної інстанції зазначив як підставу закриття частину другу статті 362 ЦПК України, за яким він закрив апеляційне провадження.
Верховний Суд вкотре наголошує, що судові рішення, ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частина перша статті 294 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Згідно із частиною четвертою статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», № 19164/04, § 47).
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Очевидно, що у цій справі апеляційну скаргу подано прокурором з пропуском строку на апеляційне оскарження. Проте, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не приймала участі у справі, тому у цьому випадку підлягає дослідженню питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження з урахуванням часу, коли така особи дізналася або повинна була дізнатись про оскаржуване рішення, оскільки право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/4205/14ц).
Разом з тим, прокурор не навів об'єктивних підстав, які би перешкоджали йому звернутися своєчасно з апеляційною скаргою. Наведене встановлено після відкриття апеляційного провадження, яке відбулося за відсутності матеріалів справи.
Верховний Суд вважає, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через вісім років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Львівська обласна державна адміністрації (на даний час - Львівська військова обласна адміністрація) була проінформована про оскаржене рішення щонайменше, починаючи з січня 2020 року, проте не вбачала підстав для його оскарження з огляду на те, що ним порушуються її права. Не скористалась вона таким правом і на момент подання прокурором апеляційної скарги, при цьому жодних перешкод для цього у неї не було.
Як убачається з ЄДРСР оскаржене рішення було оприлюднено 23 червня 2017 року.
Таким чином оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону і підстав для її скасування немає.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі
№ 233/2021/19).
З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 27 жовтня 2023 року у справі № 757/25574/19-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 523/9076/16-ц, від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 21 березня 2024 року у справі № 22/96-10/90/08, від 21 березня 2024 року у справі № 160/14417/23, від 29 травня 2024 року у справі № 473/1467/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 2-813/07 є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанцій, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович