06 травня 2026 року
м. Київ
справа № 725/9013/25
провадження № 61-3738св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Чернівецької міської ради,
особа, яка подавала апеляційну скаргу,- ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк Ірина Василівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду
від 05 березня 2026 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Лисака І. Н., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з серпня
2008 року він перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька - ОСОБА_3 .
3. Посилався на те, що в останній період відносини між подружжям погіршились, що призвело до втрати почуття любові, взаємної поваги, постійних конфліктів та непорозумінь. За таких обставин, вважав, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а також інтересам дитини, що є підставою для розірвання шлюбу.
4. Зауважував, що спільна з відповідачкою дитина тривалий час проживає з ним, він її самостійно матеріально утримує та виховує.
5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1221; малолітню дитину ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом з ним на його самостійному вихованні та утриманні.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
6. Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2025 року позов задоволено.
7. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстровано
02 серпня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1221.
8. Малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після розірвання шлюбу залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його самостійному вихованні та утриманні.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, а тому є підстави для розірвання шлюбу. Також зазначено, що оскільки позивач з дитиною проживає окремо від відповідачки, а сторони дійшли взаємної згоди щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, участь батьків у вихованні дитини, визначену у договорі між батьками від 24 вересня 2025 року, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
10. Не погоджуючись з рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівці
від 20 листопада 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особа, яка не приймала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу.
11. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2026 року залучено до участі у справі № 725/9013/25 виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування.
12. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 задоволено.
13. Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2025 року в частині залишення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його самостійному вихованні та утриманні скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
14. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
15. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачкою у зв'язку з пред'явленням вимоги про залишення малолітньої дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави. ІНФОРМАЦІЯ_6 , як орган військового управління, покликаний захищати інтереси держави у спірних правовідносинах.
16. Спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина фактично проживала на підставі спільної домовленості з матір'ю і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання доньки, а тому право позивача жодним чином не порушується. За таких обставин апеляційний суд вважав, що позов про визначення місця проживання дитини, поєднаний з вимогою про визначення способів участі батьків у її вихованні, фактично пред'явлений з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
17. Колегія суддів вважала помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про залишення малолітньої дитини проживати з батьком саме на його самостійному вихованні та утриманні, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків і судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та утриманні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Сама лише обставина проживання дитини з одним з батьків не підтверджує факту самостійного виховання дитини. Водночас у договорі щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини сторони обумовили здійснення саме спільних прав та обов'язків щодо виховання дитини.
18. Зауважено, що домовленість про покладення обов'язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного з батьків, як і визнання відповідачкою позову у частині самостійного виховання та утримання батьком дитини, за відсутності для цього об'єктивних підстав, суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права та інтереси дитини, а тому не може бути прийнята судом.
19. Також зазначено про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема щодо обов'язкової участі органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини. Звернуто увагу, що суд першої інстанції в порушення вимог пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянув спір про визначення місця проживання дитини та визначення способу участі батьків у її вихованні у порядку спрощеного позовного провадження, що відповідно до вимог пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Узагальнені доводи касаційної скарги
20. 22 березня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк І. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2026 року і закрити провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_5 , рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
21. Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (щодо права ТЦК з власної ініціативи вступати у цивільний (сімейний) спір, за участі батьків, та оскаржувати судові рішення, які ухваленні без його участі) (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, а також про долучення поданих позивачем нових доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що спірні правовідносини є сімейними, у зв'язку із чим ІНФОРМАЦІЯ_6 не мав правових підстав для вступу у цей спір.
23. Заявник акцентує увагу на тому, що право на отримання відстрочки не є цивільним правом, а тому між фізичною особою і ТЦК та СП не може бути цивільного спору з цього питання. ТЦК та СП не наділені повноваженнями надавати правову оцінку підставам розірвання шлюбу між фізичними особами та порядку здійснення батьківських прав й обов'язків, визначення місця проживання дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
24. Більш того, зазначає, що він ніколи не перебував на обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому останній не має права надавати відстрочку від призову на військову службу чи відмовляти йому у реалізації права на відстрочку.
25. Додатково посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неналежним чином встановлені обставин, які мають значення для розгляду справи, зокрема щодо місця проживання відповідачки, обстеження умов проживання дітей та участь батьків у їх вихованні. Зауважує, що відповідачка проживає та працює у Чеській Республіці, а тому саме він займається навчанням та вихованням своїх доньок - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у долученні до матеріалів справи доказів, які підтверджують зазначене та були здобуті після ухвалення рішення суду судом першої інстанції.
26. Заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
28. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 725/9013/25, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції. Запропоновано виконавчому комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування, у відзиві на касаційну скаргу відобразити відомості про сімейну ситуацію, фактичне місце проживання дитини, її думку щодо предмета позову, ставлення і порядок виконання кожним з батьків батьківських прав й обов'язків.
29. 15 квітня 2026 року матеріали справи № 725/9013/25 надійшли до Верховного Суду.
30. Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
31. 05 травня 2026 року начальник служби у справах дітей Чернівецької міської ради Венгринюк Д. І., яка уповноважена діяти від імені та здійснювати самопредставництво виконавчого комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування, через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду пояснення, у яких зазначила, що 05 травня 2026 року службою у справах дітей Чернівецької міської ради здійснено виїзд за адресою проживання
ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 . На час візиту до родини з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала матір дитини ОСОБА_2 , яка повідомила, що перебуває в цьому помешканні з часу мобілізації батька дитини ОСОБА_1 , а до того часу вона проживала та працювала за кордоном. Дитина зазначила, що постійно підтримувала контакт з матір'ю під час її перебування за кордоном, спілкувалися кожного дня засобами телефонного зв'язку.
32. Під час обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що родина проживає у трикімнатній квартирі. Для дитини відведена окрема кімната. У кімнаті є спальне місце, шафа для особистих речей. Дівчинка забезпечена шкільним приладдям. Одяг та взуття дитини відповідають сезону та розміру. У наявності їжа домашнього приготування.
33. З урахуванням рівних прав батька і матері на проживання з дитиною, її виховання, віку дитини та обов'язку утримання дитини обома батьками, ураховуючи відсутність предмету спору між сторонами, вважає, що підстав для визначення місця проживання дитини немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
34. З серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наявним в матеріалах справи оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
35. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
36. 24 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дитини та участь батьків у її вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького нотаріально округу Чернівецької області Кушнір А. В.
37. Позивач вказував на те, що тривалий час спільна малолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом з ним за адресою:
АДРЕСА_1 , та перебуває на його самостійному вихованні та утриманні.
38. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 визнала позов у повному обсязі.
39. На виконання вимог ухвали Чернівецького апеляційного суду від 11 лютого 2026 року Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, у поданій через підсистему «Електронний суд» заяві від 04 березня 2026 року повідомив про недоцільність надання висновку про розв'язання спору між сторонами, оскільки у цьому випадку спір відсутній, що зокрема підтверджується наявним у матеріалах справи договором щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 24 вересня
2025 року.
Позиція Верховного Суду
40. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
41. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
42. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
43. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
44. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
45. Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
46. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
47. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
48. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_5 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька
49. Загальний підхід щодо права на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі, врегульований частиною першою статті 17, частиною першою статті 352 ЦПК, відповідно до яких право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції гарантовано особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
50. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
51. Верховний Суд уже зауважував, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи (постанова Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08).
52. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
53. Під час вирішення питання чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов'язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з'ясувати, чи буде в зв'язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов'язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18).
54. За змістом статті 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).
55. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
56. ІНФОРМАЦІЯ_6 не є учасником сімейних відносин. Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов'язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
57. Встановивши, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пред'явлений військовозобов'язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ТЦК та СП) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ІНФОРМАЦІЯ_6 , як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов'язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення.
58. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо права військової частини на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.
59. Більш того, у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов'язків держави (зокрема, військової частини).
60. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 зазначено, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред'явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». А у постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 наголошено, що позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов'язків.
61. У частині доводів касаційної скарги позивача, що він не перебував на обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому останній не має права надавати чи відмовляти йому у реалізації права на відстрочку під призову на військову службу, колегія суддів зауважує наступне.
62. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).
63. Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
64. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
65. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
66. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
67. З урахуванням зазначеної вище структури Збройних Сил України та перебування ОСОБА_1 на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 , колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_6 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов'язку. Доцільно підкреслити, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося ІНФОРМАЦІЯ_6 лише у частині залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька, який є військовозобов'язаним, що надає йому право на звільнення з військової служби (стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Щодо залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька
68. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
69. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
70. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
71. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
72. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
73. Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
74. Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
75. Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
76. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
77. При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.
78. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
79. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
80. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
81. Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
82. Звертаючись до суду з позовними вимогами про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із ним, на його самостійному вихованні і утриманні, ОСОБА_1 посилався на те, що за взаємною згодою батьків місце проживання малолітньої дитини слід визначити з батьком, який має кращі умови проживання та фінансову можливість. До позову надано нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини від 24 вересня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
83. Суд першої інстанції, задовольняючи зазначені позовні вимоги, вважав, що позивач не просив суд визначити місце проживання дитини у зв'язку із спором між подружжям, а лише просив суд вказати з ким проживає дитина, тим самим констатувавши відсутність спору між сторонами щодо їх участі у вихованні та утриманні дитини.
84. Разом з тим суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто, не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків, не з'ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо.
85. Орган опіки та піклування у розгляді справи у суді першої інстанції участі не приймав, висновок щодо сімейної ситуації суду не надав (частини четверта-п'ята статті 19 СК України). Більш того, в суді апеляційної інстанції повідомив про недоцільність надання висновку про розв'язання спору між сторонами, оскільки спір відсутній, що зокрема підтверджується наявним в матеріалах справи договором щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 24 вересня 2025 року.
86. Водночас, у поясненнях від 06 травня 2026 року орган опіки та піклування повідомив суд, що дитина проживає з матір'ю, має з нею стабільно гарні стосунки. Підстави для визначення місця проживання дитини відсутні.
87. Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
88. Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
89. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
90. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
91. Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року
№ 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
92. Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини. Крім того, договір, укладений між сторонами, не підтверджує здійснення самостійного виховання та утримання заявником, а лише підтверджує дотримання ним цих обов'язків відповідно до закону, оскільки цим договором визначені права та обов'язки обох сторін.
93. Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня
2026 року у справі № 947/37166/23
94. Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
95. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
96. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
97. Розумністьхарактерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/1).
98. Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини з встановленням факту самостійного її виховання та утримання у справі, що переглядається в касаційному порядку, фактично пред'явлений військовозобов'язаним під час мобілізації на особливий період з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби та звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
99. Суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
100. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, метою поданого позову, відсутністю між сторонами спору про право і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.
101. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
102. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
103. Посилання касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема при відмові у прийнятті нових доказів, які підтверджують проживання відповідачки за кордоном, колегія суддів відхиляє.
104. Відповідно до частини першої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
105. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
106. Ураховуючи те, що при зверненні до суду з позовом про визначення місця проживання дитини і встановлення факту її самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 зазначав про добровільне узгодження між батьками їх участі у вихованні та утримання ОСОБА_5 , посилався на те, що відповідачка проживає окремо від нього з дитиною, зазначаючи її адресу проживання у м. Чернівці, подальший тимчасовий виїзд відповідачки за кордон, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення таких вимог, не впливає на вирішення по суті спору щодо батьківської відповідальності.
107. Більш того, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
108. Безпідставними є також посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
109. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
110. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
111. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк І. В., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
112. Справа в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу в апеляційному та касаційному порядках не переглядалася.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
113. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк І. В., посилаючись на наявність правової проблеми, яка постала під час дії правового режиму воєнного стану в значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов'язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації), просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
114. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК України.
115. Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
116. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
117. Аналіз наведених заявником підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо штучного характеру ініційованого ним спору, а також права органів військового управління на оскарження рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Водночас, цим доводам касаційної скарги Верховний Суд надав оцінку у цій постанові з посиланням на відповідні судові рішення суду касаційної інстанції.
118. З урахуванням встановлених обставин справи, що переглядається в касаційному порядку, повноважень суду касаційної інстанції при перегляді справи в касаційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених статтею 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Романюк Ірина Василівна, залишити без задоволення.
2. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович