04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 638/5206/21
провадження № 61-5748ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України про визнання недійсним висновку клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації
від 05 квітня 2017 року та висновку клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 19 лютого 2019 року, відшкодування моральної шкоди,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним висновки клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та клініко експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 19 лютого 2019 року, а також стягнути 250 000,00 грн моральної шкоди з відповідачів, а саме по 125 000,00 грн
з кожного.
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 04 лютого 2025 року,
яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
28 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 04 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 26 березня 2026 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове
до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ, що виникають
з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів
та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274,
389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних
на будь-якій стадії її розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсними висновків клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та клініко експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 19 лютого
2019 року, відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.
Отже ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує
двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн) та становить 250 000,00 грн.
З огляду на характер спірних правовідносин, зазначена справа є малозначною справою. Справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Отже судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,
а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Так у касаційній скарзі заявник зазначає, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Фундаментальність цієї справи заявник обґрунтував тим, що в питаннях оскарження висновків клініко-експертної оцінки клініко експертних комісій (далі - висновки КЕО) відсутня єдина судова практика, справи розглядаються як адміністративними
так і судами загальної юрисдикції; існують різні підходи судів щодо способу захисту та меж контролю суду; питання є системним, повторюваним та таким,
що впливають на велику кількість судових справ та заявників; Касаційний цивільний суд ще не надавав свій правовий висновок, щодо оскарження висновків КЕО
в порядку цивільного судочинства; відсутні правові висновки Верховного Суду
щодо одночасної дійсності (чинності) декількох висновків КЕО одного органу (клініко-експертної комісії, далі - КЕК) одного й того самого громадянина з одного
й того самого питання. Повністю не вирішена юрисдикція спорів щодо оскарження висновків КЕО.
Крім того, проблема неякісного медичного лікування є дуже актуальною,
і це підтверджується як дослідженнями, так і офіційною статистикою скарг пацієнтів. Наприклад, у 2023 році до Національної служби здоров'я України надійшло 1 880 скарг, частина яких стосувалась неякісного лікування.
Заявник вказав на відсутність правової визначеності в питаннях предметної юрисдикції спорів щодо оскарження висновків КЕО КЕК, справи продовжують розглядатися як в порядку цивільного судочинства так і адміністративному судочинстві. Відсутня правова визначеність щодо способу захисту, в деяких випадках скасовуються висновки КЕО, в інших визнаються недійсними. Відсутня правова визначеність щодо меж судового контролю, в межах процедури прийняття висновків КЕО, чи суди вправі оцінювати зміст висновків КЕО, у частині їх повноти та відповідності Положенню про КЕК МОЗ, Положенню про КЕК відповідного органу охорони здоров'я та Порядку № 752.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає,
що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний
від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано
не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору,
так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також, заявник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа має виняткове значення для нього.
Обґрунтовуючи винятковість цієї справи, заявник вказав, що він отримав неякісне амбулаторне лікування у ТОВ «Он Клінік Харків» у 2011-2015 роках, після якого потрапив до комунального закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування
з хірургічним втручанням. Для документування обставин та отримання доказів,
він ініціював процес проведення КЕО КЕК Департаментом (Управління) охорони здоров'я ХОДА, потім КЕО КЕК МОЗ України. Після отримання висновку КЕО КЕК Департаменту охорони здоров'я ХОДА від 05 квітня 2017 року, позивач почав оскаржувати його у позасудовому та судовому порядку. Після отримання висновку КЕО від 05 квітня 2017 року, через незгоду з ним він звернувся до МОЗ України
щодо проведення КЕО КЕК МОЗ України від 26 квітня 2017 року. Фактично через два роки було складено висновок КЕО КЕК МОЗ України від 19 лютого 2019 року. Було складено та відправлено велику кількість листів, заяв, скарг, позовів
та процесуальних документів задля боротьби за справедливість (до відповідачів, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Кабінету Міністрів України, судів).
Для оскарження висновків КЕО, позивач звернувся до адміністративного суду.
За наслідком розгляду справи № 520/4577/19, суд вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав повторно розглянути питання якості надання ТОВ «Он Клінік Харків» медичної допомоги. МОЗ України було складено два повторних висновків КЕО КЕК МОЗ України від 11 квітня 2024 року та від 07 травня 2025 року. Жодним з них рішення суду по справі № 520/4577/19 не виконано, згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили 29 серпня 2024 року, у справі № 520/12576/24 в процесі оскарження дій державного виконавця
та постанов державного виконавця про накладання штрафів та закінчення виконавчого провадження № 74491508 через неможливість виконати рішення суду. Отже відповідачами складено один висновок КЕО КЕК Департаменту охорони здоров'я ХОДА та три висновки КЕО КЕК МОЗ України. Всі три висновки КЕО КЕК МОЗ України є дійсними та чинними, що не відповідає правовій визначеності. Відкрито чисельну кількість судових справ та виконавчих проваджень по ним. Оскарження висновків КЕО триває вже більше 9 років. Ці обставини вказують
на винятковість цієї справи для заявника.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи
для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскарженими судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи
як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони
щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Також у касаційній скарзі як на підставу для відкриття касаційного провадження
у цій справі заявник вказує на те, що суд першої інстанції не розглянув
його клопотання про збільшення позовних вимог (клопотання від 15 жовтня
2023 року, зареєстровано за № 46506/23-Вх). У поданому клопотанні заявник просив збільшити суму відшкодування моральної шкоди до 1 000 000,00 грн, відтак
на підстави касаційного розгляду справи поширювались би положення частини другої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 49 ЦПК України
крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог
до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;
3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені
цим Кодексом.
Заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 26 березня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання
про збільшення позовних вимог.
Отже ціна позову у цій справі становить 250 000,00 грн, яка станом на 01 січня
2026 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Враховуючи наведене доводи касаційної скарги про те, що справа
не є малозначною, є необґрунтованими. Крім того сам заявник зазначає
про випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга також не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК
України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує
належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,
так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник
не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою
судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень у касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації,
коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 04 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров'я України про визнання недійсним висновку клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та висновку клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України
від 19 лютого 2019 року, відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров