04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 334/4384/25
провадження № 61-5083ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року, а також касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
1. У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом
до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», в якому просила стягнути з відповідача на її користь несплачену частину коштів страхового відшкодування у розмірі 2 796,35 грн, 57 139,56 грн у відшкодування майнової шкоди, 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди, та судові витрати.
2. Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 несплачену частину коштів страхового відшкодування
у розмірі 2 796,35 грн, 57 139,56 грн у відшкодування втрати товарної вартості автомобіля, судові витрати у розмірі 4 711,20 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
3. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя
від 18 грудня 2025 року здійснено розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3 000 грн.
4. Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення несплаченої частини коштів страхового відшкодування у розмірі 2 796,35 грн та відшкодування втрати товарної вартості автомобіля у розмірі 57 139, 56 грн. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року в частині стягнення судових витрат змінено. Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 181,68 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з проведенням оцінки транспортного засобу, у сумі 536,55 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року змінено, зменшено стягнутий розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги з 3 000 грн до 1 500 грн.
5. 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Писаренко С. Ю., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного
суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року.
6. 20 квітня 2026 року ОСОБА_2 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року.
7. Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
8. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
9. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України
не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
10. Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
11. Згідно з частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Зі змісту оскаржуваних судових рішень встановлено, що ціна позову складає 69 935,91 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328*250=832 000 грн).
15. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
16. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди апеляційної інстанції ухвалюють суперечливі за змістом рішення у подібних правовідносинах, що на її думку, нівелює принцип правової визначеності.
17. Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, керується тим, що таке правове питання має бути вагомим питанням правозастосовчої практики, мати винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значимістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
18. Касаційний суд зазначає, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
19. Позивачем не доведено фундаментального значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Крім того, у касаційній скарзі не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, а також не доведено наявність великої кількості справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів попередніх інстанцій.
20. Отже, посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на обставини, передбачені підпунктом «а» пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
21. Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що справа має для заявника виняткове значення з огляду на його соціальний та майновий стан, преюдиційність помилкових висновків, а також процесуальну несправедливість.
22. Проте аналіз наведених відповідачем доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має для нього виняткове значення, оскільки незгода з оскаржуваними судовими рішеннями та діями позивача не свідчить про винятковість справи для учасника справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття таких судових рішень.
23. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
24. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
25. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
26. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
27. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
28. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня
1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
30. Оскільки заявниками подано касаційні скарги на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, і наявність випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявниками належним чином не обґрунтовано, а судом не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження суд відмовляє.
31. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя
від 10 листопада 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду
м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2026 року.
Копію ухвали направити особам, які подали касаційні скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Пророк