5 травня 2026 року
м. Київ
справа № 759/11671/19
провадження № 61-18965св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
відповідач - Національне антикорупційний портал «Антикор», ОСОБА_3 ,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , до Національного антикорупційного порталу «Антикор», ОСОБА_4 , про захист честі, гідності та ділової репутації, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Юрій Дмитрович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 липня 2021 року, ухвалене у складі
судді Петренко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня
2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Желепи О. В., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного антикорупційного порталу «Антикор» та ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год40 хв в мережі інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 розмістив статтю під заголовком «Два сотрудника «Ковальская Житло Сервіс» ОСОБА_7 и ОСОБА_8 создали мошенническую схему и отжимают паркинги», яка містить неправдиву (недостовірну) інформацію, що порушує його немайнові права, честь та гідність і ділову репутацію.
У зазначеній статті поширено недостовірну інформацію наступного змісту: «Директор ТОВ «Ковальская Житло Сервис» ОСОБА_9 и его зам ОСОБА_10 , сотрудники промышленно-строительной группы «Ковальская» придумали простую до безобразия схему отъема денег у честных граждан и активно собирают долларовый гешефт. Эти двое делков узнают, где в новом построенном доме есть паркинг, потом при помощи своего личного регистратора из села Кукуева дорисовывают несколько новых паркомест, вносят их в реестр имущественных прав и продают. Добросовестные граждане, приехав на законно приобретенное за несколько десятков тысяч долларов, но несуществующее паркоместо оказываются в весьма затруднительном положении. Ведь по документам место, например, 237А существует, но физически его нет и быть не может, то есть машину ставить некуда. Потом конечно начинается откровенная война между теми, чьи места есть и чьих не оказалось, люди перекрывают друг другу проезд, портят автомобили, блокируют чипованные карты для въезда. Но это уже совсем другая история, которая наших героев не интересует. Они свое получили и спокойно отправляются на поиски нового паркинга. Так случилось и с домом по адресу ОСОБА_11 2, в его паркинге случайным образом появились 4 новых места: 232А, 257А, 433А, 457А. Право собственности на эти машиноместа зарегистрировал государственный регистратор ОСОБА_12 , который является сотрудником филиала коммунального предприятия «Доробут» Литвиновской сельской рады Киевской области. Путем нехитрых манипуляций - перепродаж, перерегистраций заверенных киевскими нотариусами эти места были проданы обычным людям. И теперь ОСББ вместе с кооперативом парковки вынуждены разгребать эту ежедневную войну автовладельцев. Написано бесконечное множество исков в суд и жалоб во все инстанции. Но пока все безрезультатно. Жители собираются обращаться уже в Генеральную прокуратуру к ОСОБА_13 , в МВД к ОСОБА_14 , в Администрацию Президента и даже к самому ОСОБА_15 , чтобы им помогли восстановить справедливость, прекратить деятельность этого гастролирующего дуэта двоих мошенников ОСОБА_1 и ОСОБА_8 и наказать виновных. Что же молчат акционеры промышленно-строительной группы «Ковальская»? А может соучредитель ТОВ «Ковальская Житло Сервис» ОСОБА_16 не в курсе чем промышляют директор и зам его предприятия?».
Позивач просив визнати вказану інформацію недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 1 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції керувався тим, що викладені відповідачем висловлювання на сайті «Антикор» є оціночними судженнями. Такі висловлювання, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на їх відповідність дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
Також місцевий суд вказав про недоведення позивачем того, що висловлювання, поширені відповідачами у статті від 12 червня 2019 року, завдали шкоди його діловій репутації, принизили честь та гідність та що вжиті ними слова є образливими і принизливими з точки зору їх тлумачення та розуміння.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 липня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що оспорювана інформація є оціночними судженнями, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасенко Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах:
- від 6 квітня 2021 року у справі № 757/47281/16 (провадження № 61-18800св19) про те, що «не має характеру оціночних суджень інформація, яка стосується конкретних подій, конкретної особи та подається як установлений факт. Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку»;
- від 14 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 (провадження № 61-741св17) про те, що за характером висловлювань і вжитих словосполучень ця інформація є фактичними твердженнями, оскільки містить посилання як на такі, що реально існують, факти вчинення позивачем корупційних кримінальних правопорушень, а саме регулярне отримання ним неправомірної вигоди за нездійснення дій щодо перешкоджання злочинній діяльності інших осіб. Встановивши такі обставин та врахувавши недоведеність існування будь-яких кримінальних проваджень за підозрою чи обвинуваченням позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 32 Конституції України, статті 277, 297, 299 ЦК України і статтю 30 Закону України «Про інформацію», визнали оспорювану інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, а також зобов'язали відповідача спростувати її у спосіб, в який вона поширена;
- від 2 червня 2021 року у справі № 755/17554/19 (провадження № 61-2217св21) про те, що саме на відповідача покладається обов'язок: переконатися у достовірності поширеної ним інформації; у разі відсутності доказів достовірності оспорюваної інформації, утриматися від її поширення; надати суду докази достовірності такої інформації, а в разі їх відсутності - видалити та спростувати її;
- від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц (провадження № 61-32804св18) про те, що для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Неврахування судами зазначених висновків Верховного Суду полягає у ненаданні належної оцінки доводам позивача про те, що опублікована відповідачем інформація була негативною щодо нього; відповідач, не перевіряючи фактів, за відсутності належних та допустимих доказів, створив у суспільстві уявлення про те, що позивач є безпринципною та нечесною людиною, яка порушує вимоги закону та не дотримується правил поведінки, легітимованих у суспільстві, нехтує людськими цінностями заради власних інтересів, прагне отримати контроль та здійснювати вплив на посадових осіб, що свідчить про порушення прав позивача, які підлягають відновленню шляхом визнання оспорюваної інформації недостовірною та такою, що порочить і принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 6 квітня 2021 року
у справі № 757/47281/16 (провадження № 61-18800св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 (провадження № 61-741св17), від 2 червня 2021 року
у справі № 755/17554/19 (провадження № 61-2217св21), від 20 червня 2019 року
у справі № 404/1691/16-ц (провадження № 61-32804св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1
о 10 год40 хв в мережі інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 розмістив статтю під заголовком «Два сотрудника «Ковальская Житло Сервіс» ОСОБА_7 и ОСОБА_8 создали мошенническую схему и отжимают паркинги» наступного змісту: «Директор ТОВ «Ковальская Житло Сервис» ОСОБА_9 и его зам ОСОБА_10 , сотрудники промышленно-строительной группы «Ковальская» придумали простую до безобразия схему отъема денег у честных граждан и активно собирают долларовый гешефт. Эти двое делков узнают, где в новом построенном доме есть паркинг, потом при помощи своего личного регистратора из села Кукуева дорисовывают несколько новых паркомест, вносят их в реестр имущественных прав и продают. Добросовестные граждане, приехав на законно приобретенное за несколько десятков тысяч долларов, но несуществующее паркоместо оказываются в весьма затруднительном положении. Ведь по документам место, например, 237А существует, но физически его нет и быть не может, то есть машину ставить некуда. Потом конечно начинается откровенная война между теми, чьи места есть и чьих не оказалось, люди перекрывают друг другу проезд, портят автомобили, блокируют чипованные карты для въезда. Но это уже совсем другая история, которая наших героев не интересует. Они свое получили и спокойно отправляются на поиски нового паркинга. Так случилось и с домом по адресу ОСОБА_11 2, в его паркинге случайным образом появились 4 новых места: 232А, 257А, 433А, 457А. Право собственности на эти машиноместа зарегистрировал государственный регистратор ОСОБА_12 , который является сотрудником филиала коммунального предприятия «Доробут» Литвиновской сельской рады Киевской области. Путем нехитрых манипуляций - перепродаж, перерегистраций заверенных киевскими нотариусами эти места были проданы обычным людям. И теперь ОСББ вместе с кооперативом парковки вынуждены разгребать эту ежедневную войну автовладельцев. Написано бесконечное множество исков в суд и жалоб во все инстанции. Но пока все безрезультатно. Жители собираются обращаться уже в Генеральную прокуратуру к ОСОБА_13 , в МВД к ОСОБА_14 , в Администрацию Президента и даже к самому ОСОБА_15 , чтобы им помогли восстановить справедливость, прекратить деятельность этого гастролирующего дуэта двоих мошенников ОСОБА_1 и ОСОБА_8 и наказать виновных. Что же молчат акционеры промышленно-строительной группы «Ковальская»? А может соучредитель
ТОВ «Ковальская Житло Сервис» ОСОБА_16 не в курсе чем промышляют директор и зам его предприятия?»
Автором та джерелом поширення вказаної інформації є Національний антикорупційний портал «Антикор»; автор публікації - ОСОБА_18 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист честі, гідності, та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист його гідності, честі та ділової репутації.
Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України»
від 6 жовтня 2015 року).
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено.
Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на їх відповідність дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що сам зміст оспорюваної інформації, зазначеної позивачем у позові, є власною думкою автора, його оціночним судженням з використанням певних мовних порівнянь, дійшов правильного висновку про те, що оспорювана інформація є оціночними судженнями, оскільки відображає власні думки автора, засновані на його баченні певних подій, особисте сприйняття діяльності певного кола осіб і не може бути витлумачено як повідомлення конкретних фактів вчинення правопорушень, а відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці.
Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що зазначені в оспорюваній інформації оціночні критичні судження принижують честь, гідність позивача та мають негативний вплив на його ділову репутацію.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про помилковість висновку місцевого суду щодо оцінки оспорюваної інформації, яка, на думку заявника, є фактичним твердженням і порушує особисті немайнові права позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- з урахуванням використання журналістом мовно-стилістичних засобів , вживання гіпербол, алегорій, сатири , а саме «придумали простую до безобразия схему отъема денег у честных граждан и активно собирают долларовый гешефт», «двое делков», «при помощи своего личного регистратора из села Кукуева дорисовывают несколько новых паркомест», наведені в статті висловлювання є оціночними судженнями журналіста, які не можуть бути перевірені на їх правдивість та достовірність;
- висловлювання «Так случилось и с домом по адресу ОСОБА_11 2, в его паркинге случайным образом появились 4 новых места: 232А, 257А, 433А, 457А. Право собственности на эти машиноместа зарегистрировал государственный регистратор ОСОБА_12 , который является сотрудником филиала коммунального предприятия «Доробут» Литвиновской сельской рады Киевской области. Путем нехитрых манипуляций - перепродаж, перерегистраций заверенных киевскими нотариусами эти места были проданы обычным людям. И теперь ОСББ вместе с кооперативом парковки вынуждены разгребать эту ежедневную войну автовладельцев. Написано бесконечное множество исков в суд и жалоб во все инстанции. Но пока все безрезультатно», суд дійшов висновку що таке стосується реєстратора Донського Я. С. і не зачіпає честь та гідність позивача;
- висловлювання журналіста про те, що «Жители собираются обращаться уже в Генеральную прокуратуру к ОСОБА_13 , в МВД к ОСОБА_14 , в Администрацию Президента и даже к самому ОСОБА_15 , чтобы им помогли восстановить справедливость, прекратить деятельность этого гастролирующего дуэта двоих мошенников ОСОБА_1 и ОСОБА_8 и наказать виновных. Что же молчат акционеры промышленно-строительной группы «Ковальская»? А может соучредитель ТОВ «Ковальская Житло Сервис» ОСОБА_16 не в курсе чем промышляют директор и зам его предприятия?» також не може бути перевірено на предмет достовірності, так як неможливо перевірити наміри громадян звернутись з будь-яким зверненням; також у цьому висловлюванні застосовані такі мовні засоби, які свідчать про те, що воно є оціночним судженням.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених
у постановах Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 757/47281/16 (провадження № 61-18800св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 (провадження № 61-741св17), від 2 червня 2021 року у справі № 755/17554/19 (провадження № 61-2217св21), від 20 червня 2019 року у справі № 404/1691/16-ц (провадження № 61-32804св18), безпідставні, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини щодо змісту оспорюваної інформації є різними у порівнянні зі змістом інформації у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, на які суд апеляційної інстанцій надав достатньо мотивовані висновки, зводяться до незгоди з висновками судів першої і апеляційної інстанцій та ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Ю. Д., про розгляд справи за участю сторін, яке міститься в касаційній скарзі, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Юрій Дмитрович, у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тарасенко Юрій Дмитрович, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 1 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська