5 травня 2026 року
м. Київ
справа № 495/7435/20
провадження № 61-1582св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білгород-Дністровська міська державна нотаріальна контора Одеської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білгород-Дністровська міська державна нотаріальна контора Одеської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гамар Валерій Іванович, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, ухвалену колегією у складі суддів Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Тищенко М. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Білгород-Дністровська міська державна нотаріальна контора Одеської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . На момент відкриття спадщини позивач тимчасово перебувала поза межами України.
Вказувала, що вона до виїзду за кордон проживала разом з матір'ю у домоволодінні на АДРЕСА_1 . Крім того, вона є власником 6/400 часток зазначеного домоволодіння.
На момент відкриття спадщини позивач відповідно до частини другої статті 1279 ЦК України мала переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їй в натурі вказаного домоволодіння, у межах її частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців.
Після смерті матері позивач повернулась до України і відповідачі повідомили її про існування заповіту, за яким мати заповіла їм усе майно. Перебуваючи у довірливих відносинах з відповідачами та з урахуванням наданої ними інформації щодо наявності заповіту, позивач не зверталася до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після матері.
У листопаді 2020 року після звернення до органу технічної інвентаризації позивачу стало відомо про отримання одним із відповідачів права власності на 54/400 часток домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 3761, виданого 27 листопада 2015 року Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою.
Позивач вважала, що державний нотаріус, будучи обізнаний з державного реєстру речових прав про наявність у позивача 6/400 частки у спільному майні, мав визначити переважне право позивача на отримання частки спадкового майна на АДРЕСА_1 в порядку статті 1279 ЦК України і вжити заходів щодо встановлення кола спадкоємців за законом.
Внаслідок недобросовісної поведінки відповідачів та невчиненням державним нотаріусом всіх необхідних дій щодо встановлення кола осіб, які мають право на спадщину за законом, позивач пропустила строк прийняття спадщини. Вказані причини, на її думку, є поважними і вказують на існування правових підстав для поновлення цього строку.
За таких обставин просила визначити їй додатковий строк тривалістю в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, відкритої після ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 27 квітня 2021 року, ухваленим у складі судді Заверюхи В. О., позов задоволено.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в один місяць з дня набрання рішення суду законної сили для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_4 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що
- ОСОБА_1 не звернулась у визначений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після матері ОСОБА_4 у зв'язку з введенням її в оману відповідачами щодо існування заповіту, складеного спадкодавцем на їх користь;
- позивач мала переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їй в натурі частки спадкового майна, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності
від 9 квітня 1997 року, виданого на підставі розпорядження виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 9 квітня 1997 року № 4708 позивач є власником 6/400 часток домоволодіння на
АДРЕСА_1 ;
- державний нотаріус не з'ясував коло спадкоємців майна ОСОБА_4 і, встановивши співвласника спадкового майна, не здійснив належним чином повідомлення та виклик шляхом публічного оголошення або повідомлення у газеті спадкоємця ОСОБА_1 про відкриття спадщини та наявність у неї спадкових прав.
Оцінивши зазначені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначені позивачем обставини не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, тому підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гамар І. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня
2022 року і залишити в силі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 вересня 2020 року
у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19), про те, що на нотаріуса покладено обов'язок щодо повідомлення спадкоємця про необхідність подання заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, а саме цей суд не перевірив додержання вимог статті 356 ЦПК України та статті 4 Закону
України «Про судовий збір» щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги одночасно різними учасниками судового процесу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження
у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є дочкою
ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 2 серпня 1988 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після чого відкрилась спадщина щодо її майна.
Спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_4 є її діти - ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
З матеріалів спадкової справи №129/2015 до майна ОСОБА_4 суди встановили, що до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись сини спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
27 листопада 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ спадкового майна, посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Кушнір І. В. за № 3757.
Цього ж дня державний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Кушнір І. В. на підставі статті 1261 ЦК України та договору про поділ спадкового майна від 27 листопада 2015 року видав:
- ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом: № 3761 на 54/400 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ; № 3764 - на транспортний засіб, марки FENIKS;
- ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за законом № 3758 на комплекс будівель під АДРЕСА_1 .
Також суди встановили, що 29 березня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ спадкового майна, посвідчений державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Кушнір І. В., зареєстрований за № 659.
Крім цього, державний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Кушнір І. В. на підставі статті 1261 ЦК України та договору про поділ спадкового майна від 29 березня 2016 року видав;
- ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за законом № 660 на частку статутного фонду Колективного підприємства «АК-ЛИБО»;.
- ОСОБА_3 - свідоцтво про право на спадщину за законом № 663 на транспортний засіб марки БДЖІЛКА.
Листом від 27 січня 2021 року № 97/02-14 державний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області повідомив
ОСОБА_1 на її звернення про прийняття спадщини після ОСОБА_4 про неможливість встановлення факту прийняття нею спадщини після ОСОБА_4 , оскільки вона постійно не проживала зі спадкодавцем на день її смерті та не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтями 1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно зі статтями 1273-1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі. Вчинення або невчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов'язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання спадкоємцем процедури входження у спадкування і остаточно дає відповідь на питання про прийняття спадщини.
Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Це є обов'язковим для обох видів спадкування.
Виникнення у спадкоємця права на спадкування за законом залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.
При цьому такі дії теж повинні бути вчинені у строк, встановлений законом для прийняття спадщини.
Пропущення такого строку позбавляє спадкоємця можливості прийняти спадщину через подання заяви до нотаріальної контори і потребує пред'явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подання заяви до нотаріальної контори виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропущення строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було і він не скористався правом на прийняття спадщини, правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Отже судом можуть бути визнані поважними причинами тільки ті, які свідчать, що у спадкоємця були реальні перешкоди для подання такої заяви.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина
перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись з вказаним позовом, поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 обґрунтовувала введенням її в оману іншими спадкоємцями щодо існування заповіту на їх користь, порушенням нотаріусом пункту 3.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині нероз'яснення їй права на звернення з відповідною заявою та порушенням її переважного права як співвласника спадкового майна на виділ цього майна в натурі.
Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- обставини щодо введення позивача в оману іншими спадкоємцями не доведені належними і допустимими доказами;
- посилання позивача на її переважне право на виділ спадкового майна в натурі в контексті пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини є безпідставними. Крім того, відповідачі також є співвласниками домоволодіння
на АДРЕСА_1 , тому мають таке ж право на виділ їм у натурі цього майна;
- безпідставними є посилання позивача на висновок Верховного Суду,
викладений у постанові від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19), щодо обов'язку нотаріуса роз'яснити право на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки у вказаній справі з позовом звертався спадкоємець за заповітом, тому правовідносини у справі № 130/2517/18 не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували існування поважних причин пропущення строку для прийняття спадщини після ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 вересня 2020 року
у справі № 130/2517/18 (провадження № 61-14962св19), є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що правовідносини у вказаній справі не є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається, з огляду на те, що у вказаній справі з позовом звертався спадкоємець за заповітом, який не був обізнаний про його існування.
У постанові від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18
(провадження № 61-14962св19) Верховний Суд виклав висновок про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, недобросовісна поведінка інших спадкоємців та нотаріуса щодо повідомлення такого спадкоємця про існування заповіту і наявність у нього спадкових прав, є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
У справі, яка переглядається, такими обставинами позивач позов не обґрунтовувала і відповідних доказів на їх підтвердження матеріали справи не містять, тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для застосування зазначеного висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку з порушенням нотаріусом підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року
№ 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595
(далі - Порядок), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Отже, наведеними правилами передбачено обов'язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз'яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подання заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов'язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов'язок роз'яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , знаючи про смерть матері, будучи спадкоємцем першої черги спадкування за законом, яка не проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мала обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємець першої черги за законом. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача самі по собі не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання нею заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України.
Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пунктах 110-112 постанови від 26 червня 2024 року
у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, які, на думку заявника, полягають у помилковому відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обох відповідачів з огляду на сплату судового збору у повному обсязі одним відповідачем, оскільки системний аналіз норм Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що законом не заборонено сплату повного розміру судового збору одним із відповідачів. Головним у цьому випадку є те, аби судовий збір було сплачено й зараховано до бюджету у розмірі, передбаченому законом.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 листопада
2020 року у справі № 759/8219/19 (провадження № 61-14103св20)
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гамар Валерій Іванович, залишити без задоволення
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська