28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 465/3964/17
провадження № 61-854св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивачі: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівське комунальне підприємство «Львівський ліхтар», Франківська районна адміністрація Львівської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Думич Іванна Іванівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про зобов'язання демонтувати за власний рахунок незаконно зведений балкон до квартири АДРЕСА_1 із відновленням капітальної стіни будинку (до попереднього стану).
Позов мотивовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , який примикає до сусіднього будинку АДРЕСА_3 без побутових чи протипожежних розривів.
З серпня-вересня 2016 року в сусідньому будинку АДРЕСА_3 розпочався капітальний ремонт квартири № 12 , під час якого влаштовано консольну балконну плиту розміром 2,5 м на 0,8 м.
З відповідей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» (далі - ЛьвівськеКП «Львівський ліхтар») їй стало відомо про те, що влаштування балкону ОСОБА_2 провела самовільно, тому останню притягнено до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво балкону.
Влаштування вказаного балкону зі збільшенням його розмірів та площі порушує її права як власника квартири, оскільки плита балкону розміщена впритул до вікна її квартири, через що затіняється її житлова кімната.
Балкон розширено незаконно, без отримання дозволів і погоджень відповідних служб, без дотримання норм архітектурно - будівельного законодавства, без узгодження з нею як власником квартири, до вікна якої впритул прилаштовано балкон.
Оскільки спірний балкон розташований біля вікна її квартири, виникають сприятливі умови для незаконного проникнення до квартири. Крім того, внаслідок збільшення розміру балкону її квартира втратила належний товарний вигляд.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати за власний рахунок незаконно зведений балкон до квартири АДРЕСА_1 із відновленням капітальної стіни будинку, тобто приведення до попереднього стану.
Короткий зміст позовних вимог Франківської районної адміністрації Львівської міської ради
У липні 2017 року Франківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівське КП «Львівський ліхтар», про демонтаж самовільно влаштованого консольного балкону.
Позов мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_3 перебуває у комунальній власності. ОСОБА_2 як власник квартири № 12 , яка розташована на третьому поверсі в цьому будинку, самовільно влаштувала балкон, розміром 2,5 м на 0,8 м, у зв'язку з чим стосовно неї складено протокол про адміністративне правопорушення від 04 серпня 2016 року.
Постановою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08 вересня 2016 року № 268 ОСОБА_2 притягнено до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 150 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 березня 2017 року № 83 «Про знесення самочинно влаштованого консольного балкону до квартири АДРЕСА_1 » зобов'язано ОСОБА_2 у місячний термін за власні кошти знести самочинно влаштований консольний балкон розміром 2,5 м на 0,8 м. Власник приміщення житлового будинку має право переобладнати і переплановувати жилі і підсобні приміщення, балкони і лоджії за відповідними проєктами без обмежень інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартир) та органу місцевого самоврядування. Однак ОСОБА_2 не надала дозвільних документів на самовільно влаштований балкон та не виконала розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 березня 2017 року № 83 «Про знесення самочинно влаштованого консольного балкону до квартири АДРЕСА_1 ».
На підставі викладеного Франківська районна адміністрація Львівської міської ради просила суд зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинно влаштований консольний балкон розміром 2,5 м на 0,8 м, влаштований до квартири АДРЕСА_1 , привести квартиру у попередній стан.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 21 червня 2018 року справи за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівське КП «Львівський ліхтар», про демонтаж самовільно влаштованого консольного балкону, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про усунення перешкод у реалізації права власності та зобов'язання вчинити дії, об'єднав в одне провадження та присвоїв справі № 465/3964/17.
Франківський районний суд міста Львова рішенням від 26 листопада 2024 року позов Франківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнив.
Зобов'язав ОСОБА_2 демонтувати самочинно влаштований консольний балкон, розміром 2,5 м х 0,8 м, до квартири АДРЕСА_1 , привести квартиру у попередній стан.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні об'єднаного позову ОСОБА_1 відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка самочинно за відсутності дозвільних документів на реконструкцію балкону збільшила розмір і площу балкону до належної їй квартири АДРЕСА_1 на рівні третього поверху, що є підставою для зобов'язання її демонтувати самочинно влаштований консольний балкон та привести квартиру до попереднього стану.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що остання не довела належними та допустимими доказами порушення її прав чи законних інтересів самочинним збільшенням розміру та площі балкону ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.
Львівський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2025 року апеляційні скарги задовольнив частково.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 листопада 2024 року в частині задоволення позовних вимог Франківської районної адміністрації Львівської міської ради привести квартиру у попередній стан та стягнення з ОСОБА_2 на користь Франківської районної адміністрації Львівської міської ради судового збору скасував, провадження у справі в цій частині закрив.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 26 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Зобов'язав ОСОБА_2 демонтувати за власний рахунок незаконно збудований балкон до квартири АДРЕСА_5 із відновленням капітальної стіни будинку (привести до попереднього стану).
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір за позовом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_2 про зобов'язання ОСОБА_2 знести самочинно влаштований консольний балкон розміром 2,5 м на 0,8 м до квартири АДРЕСА_1 , привести квартиру у попередній стан є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізує у спірних правовідносинах надані йому владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності у порядку ініціювання знесення самочинно розширеного шляхом збільшення розміру і площі балкону.
Справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про демонтаж самочинно збудованого об'єкта, належить до юрисдикції адміністративних судів.
Разом з тим, апеляційний суд виснував, що оскільки самочинно зведений відповідачкою без відповідних погоджень і дозволів, без перевірки можливості безпечного користування та загрози його руйнування чи обвалу балкон у збільшеному розмірі впритул примикає до стіни будинку, у якому проживає ОСОБА_1 , це створює ризики для життя та здоров'я мешканців будинку, зокрема, для позивачки, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела порушення її прав чи законних інтересів самочинним розширенням балкону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2026 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Думич І. І., просить постанову апеляційного суду скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів порушення її прав, зокрема не подавала клопотань про проведення експертизи щодо погіршення інсоляції та технічного стану її квартири.
З посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, зазначає, що апеляційний суд в частині вирішення об'єднаного позову не дотримався принципу оцінки доказів за критерієм «вірогідності доказів», тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Вказує на те, що мешканці інших квартир у будинку влаштували аналогічні балкони.
З посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц зазначає, що балкон заявниці добудовано за згодою співвласників.
Будинок, у якому розташована квартира і спірний балкон заявниці, знаходиться окремо від будинку, у якому розташована квартира ОСОБА_1 .
Доводи інших учасників справи
У лютому 2026 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зазначає про те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У січні 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Думич І. І., на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року.
Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.
У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 31 березня 2026 року № 316/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2015 року.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 червня 2015 року № 39751120 підтверджується, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв. м.
Згідно з технічним паспортом від 08 грудня 2006 року квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 122,9 кв. м, і складається з чотирьох кімнат, житловою площею 82,3 кв. м, зокрема, перша кімната - 16,5 кв. м, друга кімната - 21,0 кв. м, третя кімната - 24,1 кв. м, четверта кімната - 20,7 кв. м, кухні, площею 13,1 кв. м, ванної кімнати, площею 4,2 кв. м, вбиральні (поєднаної), площею 0,9 кв. м, коридору, площею 13,8 кв. м, комор, площею 3,5 кв. м, 2,1 кв. м, 2,2 кв. м, підвалу, площею 11,4 кв. м, та балкону, площею 0,8 кв. м.
04 серпня 2016 року стосовно ОСОБА_2 складено протокол № 18 про порушення статті 150 КУпАП (самовільна добудова галерейного балкону на рівні третього поверху), який розглянуто адміністративною комісією 08 вересня 2016 року, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності, накладено адміністративне стягнення - штраф в розмірі 51,00 грн.
З акта, складеного 19 жовтня 2016 року комісією Львівського КП «Львівський ліхтар» в складі головного інженера ОСОБА_5, майстрів з експлуатації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вбачається, що на рівні поверху квартири № 12 самовільно встановлено балконну плиту розміром 0,8 м на 2,5 м, яка примикає до будинку на АДРЕСА_6 .
Співвласники квартир № 9 та № 10 не заперечували щодо розширення та реконструкції балкону до квартири № 12 , що підтверджується особистими підписами в заявах, поданих ними голові Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.
Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 березня 2017 року № 83 «Про знесення самочинно влаштованого консольного балкона до квартири АДРЕСА_1 » зобов'язано ОСОБА_2 , власника квартири АДРЕСА_1 , у місячний термін за власні кошти знести самочинно влаштований консольний балкон розміром 2,5 м на 0,8 м до квартири АДРЕСА_1 , однак постановою Франківського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2017 року у справі № 465/2806/17 розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 березня 2017 року № 83 «Про знесення самочинно влаштованого консольного балкона до квартири АДРЕСА_1 » скасовано, з підстав, які не пов'язані з відсутністю порушення, постанова набрала законної сили.
Згідно з актом, складеним 11 травня 2017 року комісією Львівського КП «Львівський ліхтар» в складі головного інженера ОСОБА_5, майстра по експлуатації ОСОБА_3 , майстра по експлуатації ОСОБА_4 з виходом на місце, розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 березня 2017 року № 83 ОСОБА_2 не виконала, що доводить те, що самочинно влаштований балкон зі збільшеними розмірами та площею ОСОБА_2 не демонтований.
Відповідно до висновку щодо проєктної документації на відповідність будівельним нормам самочинно розпочатої реконструкції на території історичного ареалу міста за адресою: АДРЕСА_9 , від 30 листопада 2016 року № 04-2801, архітектурні перетворення в межах простору внутрішнього подвір'я будинку передбачають можливість змін системного характеру на дворовому фасаді будинку, у зв'язку з чим проведені самочинні зміни є такими, що не суперечать нормам захисту традиційного історичного середовища міста і не порушують пам'яткоохоронних норм і правил.
Згідно з проєктом на відповідність діючим будівельним нормам самочинно розпочатого перепланування квартири з реконструкцією балкону за рахунок розширення та влаштування входів в квартиру АДРЕСА_1 , складеним ТзОВ «Творча майстерня» на замовлення ОСОБА_2 , технічний стан конструкцій будинку під час перепланування з добудовою балкону не погіршився, так як фактичні навантаження не перевищують розрахункових навантажень на конструкції стін і фундаментів будинку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 461/606/18 (провадження № 61-5655св19)).
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 391 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Однак власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини друга, четверта, п'ята статті 319 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно з пунктом 8.14 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» (чинні на час виникнення спірних правовідносин) при проєктуванні реконструкції житлових будинків допускається зміна їх фасадів, яка повинна носити системний характер, єдиний для всього будинку, а також улаштування вхідних груп до вбудованих (прибудованих) приміщень тільки за архітектурно-планувальними завданнями. При проєктуванні реконструкції, капітальних ремонтів і перепланувань окремих квартир заборонено: утеплення і скління існуючих балконів і лоджій; улаштування нових і розширення існуючих балконів і лоджій, їх скління; улаштування нових віконних прорізів і розширення існуючих віконних і балконних прорізів; зміна форм і кольорів віконних рам і балконних дверей.
У пункті 4 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406, передбачено, що до таких робіт відносяться лише роботи із заміни існуючих заповнень віконних, балконних та дверних блоків.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 здійснила будівельні роботи з розширення балкону, а саме збільшення довжини та ширини існуючого балкону, що призвело до збільшення площі балкону.
Обставини проведення вказаних робіт та, як наслідок, збільшення довжини та площі балкону ОСОБА_2 та її представник в суді апеляційної інстанції не заперечували.
Також встановлено, що між будинками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 відсутні побутові чи протипожежні розриви, та вони по межі квартири ОСОБА_1 мають спільну стіну.
Суд апеляційної інстанції виснував про самочинність розширення відповідачкою балкону, взявши до уваги:
наявні у матеріалах справи докази, зокрема акти комісії Львівського КП «Львівський Ліхтар» (надає послуги з управління багатоквартирним будинком), якими встановлено факт самочинного будівництва розширеного балкону, постанову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 08 вересня 2016 року № 268 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 150 КУпАП, за самовільну добудову галерейного балкону на рівні третього поверху будинку;
рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року № 311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова», відповідно до якого вулиця Антоновича розташована в межах історичного ареалу, а тому правовий режим охорони культурної спадщини поширюється на будинок відповідачки, у якому ОСОБА_2 самочинно розширено балкон;
відсутність у відповідачки документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання робіт з розширення балкона, збільшення його розміру та площі;
відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання ОСОБА_2 норм архітектурно - будівельного законодавства;
відсутність згоди всіх власників квартир, зокрема ОСОБА_1 як власниці квартири, над вікном якої розташовано самочинно розширений балкон.
Належних та достатніх доказів на спростування наведеного матеріали справи не містять.
Апеляційний суд оцінив наданий відповідачкою висновок спеціаліста від 30 листопада 2016 року № 04-2801, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня» на замовлення ОСОБА_2 , щодо проєктної документації на відповідність будівельним нормам самочинно розпочатої реконструкції на території історичного ареалу міста за адресою: АДРЕСА_9 , та виснував, що він не є висновком експерта та не може замінювати дозвільних документів, наявність яких вимагається для здійснення робіт з розширення (збільшення розмірів та площі) балкону, водночас надав перевагу висновкам спеціалістів Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, які вказали на порушення правил будівництва під час розширення балкону.
Урахувавши ризики для життя та здоров'я мешканців будинку, зокрема і для позивачки ОСОБА_1 , оскільки самочинно зведений відповідачкою без відповідних погоджень і дозволів, без перевірки можливості безпечного користування та загрози його руйнування чи обвалу балкон з металевою конструкцією у збільшеному розмірі впритул примикає до стіни будинку та розташований над вікном квартири ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано виснував про порушення її прав та задовольнив позов.
Колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів порушення її прав та інтересів відповідачкою, що свідчить про спробу ОСОБА_2 ініціювати переоцінку доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, на які посилається заявниця у касаційній скарзі на обґрунтування наведених доводів, викладено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Колегія суддів зауважує, що у вказаних постановах зазначено про необхідність господарського суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були на підставі статті 79 ГПК України (Вірогідність доказів).
Водночас у цивільному судочинстві відсутня аналогічна норма «Вірогідність доказів», а у статті 80 ЦПК України (Достатність доказів) встановлено стандарт доказування, де достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує у кожній конкретній справі відповідно до чинного законодавства та свого внутрішнього переконання.
За загальним правилом суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 723/3691/13-ц).
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 та задовольняючи цей позов, апеляційний суд не робив висновків про погіршення інсоляції та технічних характеристик її квартири, а керувався тим, що відповідачка, реалізуючи тягар доведення заперечень проти позову, не надала належних і допустимих доказів того, що збільшений балкон, який впритул примикає до зовнішньої стіни будинку та, відповідно, його частина розташована над квартирою позивачки, не є самочинним, відповідає усім нормам архітектурно - будівельного законодавства та є безпечним для проживання ОСОБА_1 як власниці та мешканця квартири АДРЕСА_2 .
Саме лише посилання на загальні підходи до оцінки доказів, наведені у вищевказаних постановах Верховного Суду, які були сформовані у неподібних правовідносинах і на які посилається заявниця у касаційній скарзі, а саме:
у справі № 129/1033/13 (вирішувалося питання щодо юрисдикції спору за позовом колишнього директора про оскарження рішень загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов'язаних з діяльністю останнього і управлінням ним),
у справі № 910/18036/17 (за позовом юридичної особи до банківської установи про визнання договору банківського рахунку припиненим),
у справі № 917/1307/18 (за позовом юридичної особи про зобов'язання товариства здійснити поставку товару за договором і стягнення з неустойки),
у справі № 902/761/18 (за позовом фермерського господарства до фізичної особи - підприємця про стягнення збитків),
у справі № 917/2101/17 (за позовом приватного акціонерного товариства до публічного акціонерного товариства про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності),
у справі № 645/5557/16-ц (за позовом фізичних осіб про визнання колишніх мешканців такими, що втратили право користування житловим приміщенням),
не може вважатися належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судового рішення у справі, що переглядається.
Оскільки заявниця не посилається на порушення порядку надання та отримання доказів, поданих позивачкою ОСОБА_1 , або необґрунтоване відхилення доказів, наданих відповідачкою, а апеляційний суд дослідив та надав оцінку усім наявним доказам у справі у їх сукупності, то Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.
Верховний Суд відхиляє доводи заявниці з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц та постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц, з огляду на таке.
У наведених постановах зазначено про те, що будь-яка дія стосовно розпорядження спільним майном, зокрема переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень, вимагає погодження всіх співвласників такого майна.
Вказані висновки узгоджуються з висновками апеляційного суду у справі, що переглядається, який, крім іншого, також взяв до уваги, що матеріали справи містять згоду власників лише двох сусідніх з відповідачкою квартир за відсутності доказів погодження інших співвласників квартир у будинку та власників квартир у будинку, який має спільну стіну, зокрема тих, до яких примикає добудований балкон.
Враховуючи відсутність побутових та протипожежних розривів між будинками сторін за позовом ОСОБА_1 , спільність стіни обох будинків та безпосереднє примикання збільшеного балкону до стіни кімнати у квартирі ОСОБА_1 , матеріали справи також не містять доказів отримання її згоди на таке розширення балкону, тоді як остання заперечує її надання.
Відповідачка не спростувала того, що самочинне збільшення балкону без згоди компетентних органів, усіх співвласників квартир у її будинку та мешканців квартири іншого будинку, до стіни якої примикає розширений балкон, створює перешкоди ОСОБА_1 як власнику цієї квартири у вільному та безпечному користуванні і розпорядженні своїм майном.
Інших підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 389 ЦПК України, заявниця у касаційній скарзі не навела, а Верховний Суд не встановив підстав для виходу за межі доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_2 .
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
На думку судової колегії, оскаржуване судове рішення є достатньо мотивованим.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Думич Іванна Іванівна, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв