07 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1107/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстім ЛТД" - Мельник М.А., адвокат (ордер АТ №1122537 від 15.12.2025),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" - Заяць О.І., адвокат, (ордер ВС №1254267 від 16.01.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп"
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.05.2025 (суддя Неверовська Н.М.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 (судді: Скрипчук О.С., Кравчук Н.М., Матущак О.І.)
у справі №909/1107/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстім ЛТД" (далі - ТОВ "Екстім ЛТД")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" (далі - ТОВ "Смарт Енерджі Груп")
про стягнення суми боргу у розмірі 3 460 652,12 грн за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020 №10/06.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.05.2026 № 32.2-01/407 у зв'язку із запланованим відрядженням судді Малашенкової Т.М. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 909/1107/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Власов Ю.Л.
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Екстім ЛТД" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ "Смарт Енерджі Груп" про стягнення суми боргу в розмірі 3 460 652,12 грн за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020 № 10/06 (далі - Договір №10/06).
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов Договору № 10/06, в частині повного та своєчасного повернення отриманих коштів, внаслідок чого у відповідача утворився борг сумі 3 460 652,12 грн.
Короткий зміст судових рішень
Господарським судом Івано-Франківської області рішенням від 01.05.2025, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 17.09.2025, у справі №909/1107/24 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Смарт Енерджі Груп" на користь ТОВ "Екстім ЛТД" 3 460 652,12грн боргу, 41527,82 грн судового збору.
Судові рішення обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення позивачу безпроцентної фінансової допомоги, а, відтак у нього утворився борг перед позивачем за договором у розмірі 3 460 652,12 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "Смарт Енерджі Груп" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287, пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:
- не врахували висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, у постановах Верховного Суду від 10.07.2025 у справі №925/1287/24, від 30.03.2023 у справі №905/2307/21 (905/496/22) щодо застосування статті 91 ГПК України;
- не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №755/16831/19, від 14.01.2025 у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24) щодо сутності договору позики та застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20 щодо форми правочину;
- не врахували висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №916/3209/20, від 17.02.2021 у справі №712/11592/18, від 10.11.2021 у справі №761/10548/18, від 16.02.2022 у справі №755/6297/21, від 15.05.2018 у справі №922/4590/16, від 24.05.2018 у справі №5027/805-б/2021 та в ухвалах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №826/811/17, від 26.01.2018 у справі №922/1743/17 стосовно застосування частини третьої статті 207 ЦК України щодо підпису договору факсиміле.
В порушення статей 13, 73-80, 86, 91 ГПК України суди встановили факт укладення спірного договору за відсутністю відповідних доказів у матеріалах справи. В матеріалах справи наявна копія договору яка поставлена під сумнів відповідачем, проте суди не надали аргументам відповідача правової оцінки.
Судами неправильно застосовано стандарт вірогідності доказів, правовий висновок щодо застосування якого викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 №910/18036/17, від 23.10.2018 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, оскільки надали перевагу стандарту вірогідності доказів не перевіривши докази на відповідність ознакам належності, допустимості, достовірності та достатності у їх сукупності.
Місцевий господарський суд необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення цього клопотання відповідача, а суд апеляційної інстанції в порушення статей 13, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не звернув увагу на зазначені допущені місцевим господарським судом порушення.
Суди першої та апеляційної інстанції без дослідження оригіналу Договору №10/06 в порушення норм процесуального права прийняли до уваги копію договору, яка не є письмовим доказом, та не врахували правові висновки викладені в раніше ухвалених Верховним Судом постановах від 12.07.2023 у справі №902/1076/21 та від 20.04.2021 у справі №873/131/20 з урахуванням правових позицій Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі №920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14 стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи.
Крім того, скаржник посилається на те, що неподання оригіналів документів порушує принцип змагальності сторін, ставить сторони спору в нерівні умови, свідчить про зловживання сторони своїм процесуальним правом та є доказом не підписання оспорюваного документа, а копія документа не є доказом в силу приписів частини шостої статті 91 ГПК України.
Суди попередніх інстанцій дійшли до суперечливих висновків про укладення між сторонами спору Договору №10/06 безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020, покладаючись на призначення платежу у платіжних інструкціях, за відсутності оригіналу такого договору, відтак і неможливості встановити його істотні умови, про що також зробив висновок Верховний Суд у постанові від 10.07.2025 у справі №925/1287/24.
Водночас, директор ТОВ "Смарт Енерджі Груп" стверджує про непідписання спірного договору, а підписання договору за допомогою факсиміле не підтверджує підписання та не дає можливості встановити справжнє вираження волі особи, чий підпис відтворено. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №761/10548/18, від 17.02.2021 у справі №712/11592/18, від 03.05.2018 у справі №922/1743/17, від 15.05.2018 у справі №922/4590/16, від 24.05.2018 у справі №5027/805-б/2012, від 05.06.2018 у справі №826/811/17.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Екстім Лтд" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 без змін. При цьому ТОВ "Екстім Лтд" посилається на те, що фактичне виконання договору його сторонами виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного, та зазначає, що така позиція узгоджується з висновками зробленими у аналогічній справі №909/1049/24 та висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17.
Від скаржника 06.05.2026 (через систему "Електронний суд") до Верховного Суду надійшло клопотання про передачу справи № 909/1107/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) на підставі частин третьої та п'ятої статті 302 ГПК України. Клопотання мотивовано тим, що справа № 909/1107/24 містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також з урахуванням того, що Суд у цій справі відступив від правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2025 у справі №925/1287/24.
Від ТОВ "Екстім Лтд" 06.05.2026 (через систему "Електронний суд") надійшли заперечення на клопотання про передачу справи № 909/1107/24 на ВП ВС, в яких останнє просить відмовити у задоволенні зазначеного клопотання та розглянути касаційну скаргу по суті.
Суд протокольною ухвалою від 07.05.2026 постановив розглядати клопотання скаржника про передачу справи на розгляд ВП ВС спільно з доводами касаційної скарги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Між ТОВ "Екстім ЛТД" як позикодавцем та ТОВ "Смарт Енерджі Груп" як позичальником укладено договір №10/06 безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020 (в матеріалах справи наявна копія договору).
Згідно з пунктом 1.1 Договору №10/06 позикодавець зобов'язується надати позичальнику безпроцентну фінансову допомогу на поворотній основі, а останній зобов'язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим договором строк.
Відповідно до пункту 2.1 Договору №10/06 сума фінансової допомоги за договором становить 4 500 000,00 грн.
Згідно з пунктом 3.1. Договору №10/06, позикодавець зобов'язується надавати суму коштів передбачену пунктом 2.1. договору поетапно по мірі необхідності позичальнику.
Відповідно до пункту 3.2. Договору №10/06, фінансова допомога надається шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок позичальника.
Згідно з пунктом 4.1. Договору №10/06, позичальник зобов'язується повернути суму, вказану у пункті 2.1. договору не пізніше 10.06.2021 року.
Відповідно до пункту 4.3. Договору №10/06, позичальник має право за згодою позикодавця повертати позику частково, різними сумами, раніше строку повернення, встановленого згідно п. 4.1. договору.
Згідно з пунктом 4.4. Договору №10/06, за закінченням строку вказаного у п. 4.1. договору, позичальник зобов'язується протягом доби повернути суму позики, за різницею сум, повернутих згідно з п. 4.3. договору.
Відповідно до пункту 5.1. Договору №10/06, договір набуває чинності з моменту передачі грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками і є чинним до моменту його остаточного виконання.
Позивачем у період з 07.07.2020 до 11.06.2021 надано відповідачу безпроцентну фінансову допомогу на поворотній основі у розмірі 4 209 100,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 2137 від 07.07.2020 року на суму 15 000,00 грн.; № 2163 від 17.07.2020 року на суму 220 000,00 грн.; № 2164 від 17.07.2020 року на суму 10 000,00 грн.; № 2177 від 24.07.2020 року на суму 72 000,00 грн.; № 2206 від 07.08.2020 року на суму 5 000,00 грн.; № 2227 від 20.08.2020 року на суму 30 000,00 грн.; № 2240 від 26.08.2020 року на суму 230 000,00 грн.; № 2260 від 02.09.2020 року на суму 20 000,00 грн.; № 2266 від 04.09.2020 року на суму 20 000,00 грн.; № 2281 від 10.09.2020 року на суму 80 000,00 грн.; № 2284 від 11.09.2020 року на суму 150 000,00 грн.; № 2296 від 16.09.2020 року на суму 180 000,00 грн.; № 2298 від 21.09.2020 року на суму 140 000,00 грн.; № 2306 від 01.10.2020 року на суму 286 000,00 грн.; № 2326 від 08.10.2020 року на суму 133 000,00 грн.; № 2339 від 15.10.2020 року на суму 3 000,00 грн.; № 2343 від 15.10.2020 року на суму 3 000,00 грн.; № 2344 від 16.10.2020 року на суму 200 000,00 грн.; № 2346 від 16.10.2020 року на суму 251 000,00 грн.; № 2348 від 19.10.2020 року на суму 63 000,00 грн.; № 2349 від 19.10.2020 року на суму 1 000,00 грн.; № 2358 від 20.10.2020 року на суму 80 000,00 грн.; № 2355 від 20.10.2020 року на суму 13 000,00 грн.; № 2366 від 22.10.2020 року на суму 145 000,00 грн.; № 2371 від 26.10.2020 року на суму 5 000,00 грн.; № 2370 від 26.10.2020 року на суму 20 000,00 грн.; № 2374 від 27.10.2020 року на суму 170 000,00 грн.; № 2375 від 28.10.2020 року на суму 78 000,00 грн.; № 2393 від 05.11.2020 року на суму 7 000,00 грн.; № 2398 від 06.11.2020 року на суму 13 000,00 грн.; № 2409 від 17.11.2020 року на суму 10 000,00 грн.; № 2420 від 20.11.2020 року на суму 500,00 грн.; № 2421 від 23.11.2020 року на суму 10 000,00 грн.; № 2427 від 25.11.2020 року на суму 10 000,00 грн.;№ 2434 від 30.11.2020 року на суму 1 000,00 грн.; № 2446 від 07.12.2020 року на суму 10 000,00 грн.; № 2455 від 11.12.2020 року на суму 17 000,00 грн.; № 2458 від 15.12.2020 року на суму 2 000,00 грн.; № 2465 від 17.12.2020 року на суму 500,00 грн.; № 2515 від 12.01.2021 року на суму 1 400,00 грн.; № 2525 від 20.01.2021 року на суму 7 000,00 грн.; № 2555 від 05.02.2021 року на суму 22 000,00 грн.; № 13 від 17.02.2021 року на суму 30 000,00 грн.; № 18 від 19.02.2021 року на суму 280 000,00 грн.; № 22 від 25.02.2021 року на суму 40 000,00 грн.; № 39 від 05.03.2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 79 від 09.04.2021 року на суму 4 000,00 грн.; № 105 від 27.04.2021 року на суму 150 000,00 грн.; № 110 від 28.04.2021 року на суму 100 000,00 грн.; № 111 від 29.04.2021 року на суму 320 000,00 грн.; № 119 від 06.05.2021 року на суму 70 000,00 грн.; № 117 від 06.05.2021 року на суму 132 000,00 грн.; № 116 від 06.05.2021 року на суму 50 000,00 грн.; № 120 від 07.05.2021 року на суму 164 000,00 грн.; № 123 від 11.05.2021 року на суму 2 000,00 грн.; № 143 від 21.05.2021 року на суму 2 000,00 грн.; № 147 від 24.05.2021 року на суму 1 000,00 грн.; № 153 від 28.05.2021 року на суму 26 000,00 грн.; № 156 від 01.06.2021 року на суму 2 500,00 грн.; № 168 від 08.06.2021 року на суму 1 000,00 грн.; № 173 від 11.06.2021 року на суму 200,00 грн.
Відповідачем повернуто позивачу 748 447,88 грн, що підтверджується 8-ма платіжними дорученнями: № 137 від "23" липня 2020 року на суму 50000,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 162 від "9" жовтня 2020 року на суму 4500,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ) ; № 171 від "22" жовтня 2020 року. на суму 5000,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 172 від "23" жовтня 2020 року на суму 20000,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 190 від "7" грудня 2020 року на суму 9000,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 198 від "29" грудня 2020 року на суму 54900,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 205 від "26" січня 2021 року на суму 200000,00 грн. (Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ); № 2 від "10" лютого 2021 року на суму 310 000,00 грн.(Призначення платежу: Повернення поворотної фіндопомоги зг.дог. №10/06 від 10.06.20 р. без ПДВ). Внаслідок невиконання відповідачем умов Договору №10/06, у ТОВ "Смарт Енерджі Груп" утворився борг за договором №10/06 безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020 у розмірі 3 460 652,12 грн.
Як встановлено судами, у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа №909/291/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп".
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі №909/291/23 апеляційну скаргу ТОВ "Смарт Енерджі Груп" задоволено, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2024 у справі № 909/291/23 про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Смарт Енерджі Груп" скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ініціюючого кредитора ТОВ "СУ-531" про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Смарт Енерджі Груп" відмовлено.
Отже, борг відповідача частково було сплачено в процедурі банкрутства, згідно з платіжними дорученнями від 30.08.2023 №384_00000/514525de-ef08- 4001-85b4-4583d9bfd303 на суму 46011,00 грн. (погашення вимог IV черги по справі №909/291/23 про банкрутство ТОВ "Смарт Енерджі Груп" без ПДВ); від 11.09.2023 № 390_00000/b70938f3-bb2f4be2-ad4d-fad4a880c4e7 на суму 24518,44 грн. (погашення вимог IV черги по справі №909/291/23 про банкрутство ТОВ "Смарт Енерджі Груп" без ПДВ); від 15.09.2024 № 396_00000/e9b3064c-3949- 452d-b1b4-490cfd77621b на суму 24518,44 грн. (погашення вимог IV черги по справі №909/291/23 про банкрутство ТОВ "Смарт Енерджі Груп" без ПДВ).
Згідно з даними Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань номер кримінального провадження №12023000000001633, 31.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. У викладі обставин, що можуть свідчити про злочин зазначено, що у період 2017-2021 її раніше знайомий ОСОБА_2 діючи за попередньою змовою групою осіб, зловживаючи довірою заявниці заволодів належним останній майном (гроші, корпоративні права підприємства, рухоме майно) в особливо великих розмірах ЄО 1187 від 31.08.2023.
Позивач 04.03.2024 направив на поштову адресу відповідача претензію вих. від 02.03.2024 №02/03 про повернення ТОВ "Смарт Енерджі Груп" заборгованості за договором № 10/06 безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020 у строк протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї претензії, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір 10/06 містить відбиток печатки ТОВ "Смарт Енерджі Груп", при цьому відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, нанесенні відбитків на договорах, інших документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Відтак, відсутні підстави вважати, що печатка апелянта використовувалася проти його волі. Також суди зазначили, що важливими обставинами, які впливають на розгляд цієї справи є відомості щодо отримання відповідачем спірних грошових коштів та їх часткове повернення, тобто реальне виконання сторонами умов договору. Ці обставини свідчать про фактичне виконання сторонами, як позивачем так і відповідачем, (отримання та часткове повернення грошових коштів) умов Договору № 10/06 безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі від 10.06.2020, і відповідно, підтверджує наявність волевиявлення сторін щодо укладення договору та виконання його умов.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10.12.2025 відкрив касаційне провадження у справі № 909/1107/24 за вказаною касаційною скаргою та призначив розгляд справи на 22.01.2026. У судовому засіданні оголошено перерву до 05.02.2026.
Верховний Суд ухвалою від 05.02.2026 справу №909/1107/24 передав на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 07.04.2026 справу №909/1107/24 повернула відповідній колегії для розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 16.04.2026 призначив розгляд касаційної скарги на 07.05.2026.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.
Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі укладеного між ними Договору 10/06.
З матеріалів справи та касаційної скарги вбачається, що відповідач заперечує укладення ним цього договору та існування договірних відносин між ним та позивачем за цим договором. При цьому, відповідач посилається на те, що наявний на договорі факсимільний підпис його директора Скоробогатої Г. Б. останньою особисто не проставлявся, оригінал договору в матеріалах справи відсутній, а платіжні доручення про переведення коштів на рахунок відповідача, які не містять істотних умов, не є доказами укладення між сторонами у справі цього договору.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною другою статті 642 ЦК України унормовано, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій за своєю правовою природою укладений між сторонами у цій справі договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 10/06 є договором позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Договір 10/06 містить підписи та печатки його сторін, а сторони вчинили дії, направлені на виконання умов цього договору. Загалом позивач як позикодавець, у період з 07.07.2020 по 11.06.2021 надано відповідачу безпроцентну фінансову допомогу на поворотній основі у розмірі 4 209 100,00 грн, що підтверджується доданими позивачем до позову копіями платіжних доручень. У свою чергу відповідач, як позичальник, частково повернув позивачу отримані від нього кошти у розмірі 748 447,88 грн, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви платіжними дорученнями, в призначенні платежу яких міститься посилання на договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 10/06 від 10.06.2020.
Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сторони Договору № 10/06 вчинили дії, направлені на виконання цього договору, чим фактично засвідчили факт його укладення.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц на які посилається скаржник).
Оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію стандарту доказування, як вірогідність доказів, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
З огляду на встановлені судами обставини справи та досліджені ними докази рішення судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.
Верховний Суд зазначає про те, що фактичне виконання (повне або часткове) договору його сторонами виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, згідно з якими не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
При цьому, Верховний Суд враховує те, що відповідач посилається на обставину неукладення договору та не наводить доводів в обґрунтування невідповідності цього договору вимогам закону.
Щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №916/3209/20, від 17.02.2021 у справі №712/11592/18, від 16.02.2022 у справі №755/6297/21, від 15.05.2018 у справі №922/4590/16, від 24.05.2018 у справі №5027/805-б/2012 та в ухвалах Верховного Суду від 26.01.2018 у справі №922/1743/17 та ухвалах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №761/10548/18 від 05.06.2018 у справі №826/811/17, стосовно застосування частини третьої статті 207 ЦК України, щодо підпису договору факсиміле яке не виготовлялась директором ТОВ "Смарт Енерджі Груп" та висновків викладених у постановах від 12.07.2023 у справі №902/1076/21 та від 20.04.2021 у справі №873/131/20 з урахуванням правових позицій Верховного Суду у постановах від 17.07.2018 у справі №915/1145/17, від 18.06.2019 у справі №920/330/18 та від 07.08.2019 у справі №925/2151/14 стосовно необхідності дослідження судом оригіналів документів, які поставлені під сумнів учасником справи, Суд зазначає таке.
Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі в обґрунтування факту не укладення Договору № 10/06 директорами його сторін (не підписання та відсутність оригінала договору в матеріалах справи), оскільки у спірних правовідносинах факт укладення договору підтверджується саме фактом вчинення його сторонами конклюдентних дій, направлених на виконання умов договору шляхом перерахування позивачем відповідачу та повернення відповідачем позивачу грошових коштів, що свідчить про те, що сторони своїми діями фактично підтвердили своє волевиявлення на укладення зазначеного договору. Отже, зазначені доводи скаржника за наявності встановленого судами факту виконання сторонами умов договору не свідчать про неукладення Договору № 10/06.
Доводи скаржника про необхідність проведення у цій справі судової почеркознавчої експертизи Договору №10/06 для встановлення факту його підписання сторонами та факту його укладення є необґрунтованими в силу того, що факт укладення договору підтверджується діями його обох сторін, направленими на його виконання. Місцевий господарський суд при відхиленні клопотання відповідача про призначення у цій справі судової почеркознавчої експертизи Договору №10/06 не допустив порушення статті 99 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що обставини, для з'ясування яких відповідач просив призначити експертизу, (факт укладення договору), були встановлені судом на підставі інших доказів.
Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19, оскільки у зазначеній справі мали місце інші фактичні обставини, ніж у цій справі, що розглядається. Зокрема, на відміну від цієї справи, у справі № 755/16831/19 договір у формі єдиного письмового документу не укладався. Верховний Суд, формуючи у постанові від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19 висновок про те, що вказівка призначення платежу на платіжному дорученні при перерахунку коштів на картку не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми договору позики, виходив саме з обставин відсутності укладеного між сторонами справи договору позики у вигляді єдиного документу. Натомість у цій справі, що розглядається, між сторонами був укладений договір безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 10/06 у письмовій формі у вигляді єдиного документу. Наведене свідчить про те, що Верховний Суд у справі № 755/16831/19 виходив з інших, ніж у цій справі, що розглядається, фактичних обставин, що обумовлює неподібність спірних правовідносини у порівнюваних справах № 755/16831/19 та № 909/1107/24.
Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 14.01.2025 у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), оскільки у зазначеній справі факт укладення спірних правочинів, на відміну від обставин цієї справи, що розглядається, не підтверджувався фактом виконання правочинів обома їх сторонами, тобто вчиненням сторонами правочинів конклюдентних дій, направлених на виконання умов договорів, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у зазначених справах до правовідносин у цій справі № 909/1049/24, що розглядається.
Неподібними до цієї справи, що розглядається, є і правовідносини у справі № 925/1287/24. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повертаючи справу № 909/1107/24 відповідній колегії для розгляду встановила, що постанова Верховного Суду від 10.07.2025 у справі № 925/1287/24, на яку посилається скаржник, була ухвалена за результатами касаційного перегляду судових рішень про відкриття провадження у справі про банкрутство, введення мораторію, процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна. Натомість справа № 909/1107/24 є позовною справою про стягнення заборгованості за договором безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі. Також, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду враховуючи специфіку розгляду справ про банкрутство, з огляду на відмінність підстав та мети проваджень у цій категорії справ, зазначила, що висновок у справі № 925/1287/24 не можна вважати таким, що ухвалений щодо подібних правовідносин із тими, що склалися між сторонами у цій справі №909/1107/24.
З огляду на нерелевантність висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10.07.2025 у справі №925/1287/24 не приймаються доводи скаржника про прийняття судами попередніх інстанцій суперечливих висновків та без урахування правової позиції у справі №925/1287/24.
Безпідставними є і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо форми правочину, викладених у постанові від 23.05.2022 у справі № 393/126/20, оскільки у зазначеній справі спірні правовідносини виникли за договором про надання споживчого кредиту та регулювалися, зокрема Законом України "Про споживче кредитування", відповідно і висновки Верховного Суду, викладені у зазначені постанові, стосувалися саме форми правочину про надання споживчого кредиту та застосування цього закону. Натомість у цій справі № 909/1107/24, що розглядається, спірні правовідносини, виникли на підставі договору безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі, що за своєю правовою природою є договором позики, та не стосувалися споживчого кредитування, не регулювалися Законом України "Про споживче кредитування". Наведене свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних справах № 393/126/20 та № 909/1107/24 саме за змістовним критерієм.
Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволені його клопотання про витребування у позивача оригіналу договору безпроцентної фінансової допомоги № 16/10 та за відсутності оригіналу цього договору та наявності сумнівів відповідача у відповідності поданої позивачем копії оригіналу безпідставно взяв до уваги копію цього договору і помилково визнав встановленим факт його укладення між сторонами у цій справі.
Однак, Верховний Суд вважає необґрунтованими ці доводи скаржника, оскільки частина шоста статті 91 ГПК України передбачає право, а не обов'язок суду витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. У спірних правовідносинах, висновок судів про укладення між сторонами у цій справі Договору №10/06 зроблений не лише за наслідком дослідження наявної у матеріалах справи копії цього договору, а й ґрунтувався на аналізі вчинення сторонами конклюдентних дій, направлених на виконання умов договору. Так, зокрема досліджуючи у спірних правовідносинах обставину щодо укладення Договору №10/06, суди встановили, що волевиявлення відповідача на укладення зазначеного договору було підтверджене його діями, направленими на виконання умов цього договору шляхом прийняття від позивача на свій банківський рахунок перерахованих грошових коштів фінансової допомоги та часткового повернення позивачу отриманих грошових коштів (близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.10.2025 у справі №909/1049/24).
З огляду на викладене доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини шостої статті 91 ГПК України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими, а рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про витребування оригіналу договору не суперечать висновкам Верховного Суду, щодо застосування частини шостої статті 91 ГПК України, викладеним у постановах від 10.07.2025 у справі № 925/1287/24, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22), та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведені відповідачем підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 та пунктом 4 частини другої статті 287 у сукупності з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження та є необґрунтованими.
Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідач визначив пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач послався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, Верховний Суд зазначає про те, що доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.
З огляду на необґрунтованість зазначеної відповідачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.
Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши факт укладення між сторонами у цій справі Договору № 10/06, факт перерахування позивачем відповідачу на виконання цього договору грошових коштів фінансової допомоги у загальному розмірі 4 209 100,00 грн та факт часткового повернення відповідачем позивачу цих коштів у сумі 748 447,88 грн, правильно та обґрунтовано задовольнили позов стягнувши з відповідача на користь позивача 3 460 652,12 грн боргу.
Схожий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 16.10.2025 у справі №909/1049/24.
Верховний Суд зазначає про те, що оскаржувані відповідачем судові рішення у цій справі ухвалені судами попередніх інстанцій з правильним застосуванням та дотриманням судами норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених судами фактичних обставин справи, до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що є неможливим з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги відповідача та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.05.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025.
Стосовно клопотання скаржника про передачу справи на розгляд ВП ВС, слід зазначити таке.
Скаржник, посилається на те, що справа містить виключну правову проблему та просить Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також зазначає про те, що Верховний Суд у цій справі відступив від правових висновків колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладених у постанові від 10.07.2025 у справі №925/1287/24.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд ВП ВС відповідно до положень частини п'ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов'язок) передати справу на розгляд ВП ВС.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд ВП ВС, визначена частиною п'ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідна правова позиція висловлена ВП ВС в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень ВП ВС тощо.
Однак справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і ВП ВС, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
Разом із тим клопотання про передачу справи на розгляд ВП ВС не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.
Отже, заявлене скаржником клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд ВП ВС, які визначені частиною п'ятою статті 302 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, обов'язковою умовою є незгода з висновком, викладеним у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) саме іншого касаційного суду.
Водночас скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що Суд у цій справі, а не раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, відступив від висновків викладених у постанові від 10.07.2025 у справі №925/1287/24, щодо застосування абзацу 2 частини шостої статті 91 ГПК України, в той час як постанова у справі №925/1287/24, є постановою цього ж касаційного суду.
З огляду на викладене відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також і на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, а тому у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу/пояснення, в тих частинах, які узгоджуються з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи ТОВ "Смарт Енерджі Груп" про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених цій постанові.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Енерджі Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №909/1107/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов