05 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13743/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Пукаса А. Ю.
від 15.01.2026 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. - головуючий, Барсук М.А., Руденко М.А.
від 25.02.2026
за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича
про зобов'язання вчинити дії,
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просила зобов'язати Фізичну особу - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича повернути транспортний засіб - автомобіль КІА RIO, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, загальний легковий седан, колір - бежевий, ідентифікаційний номер транспортного засобу - НОМЕР_2 , вартістю 248 000,00 грн; стягнути з Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 976,00 грн; стягнути з Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним на виконання умов договору було надано відповідачу в оренду транспортний засіб, який відповідач після закінчення строку дії договору та відповідно строку дії оренди не повернув.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.
2. Короткий зміст судових рішень
Рішенням від 15.01.2026 у справі № 910/13743/25, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.02.2026, Господарський суд міста Києва позов ОСОБА_1 задовольнив повністю. Зобов'язав Фізичну особу - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича повернути ОСОБА_1 транспортний засіб: автомобіль КІА RIO, номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску - 2012, загальний легковий седан, колір - бежевий, ідентифікаційний номер транспортного засобу - НОМЕР_2 , вартістю 248 000,00 грн. Присудив до стягнення з Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. У відшкодуванні ОСОБА_1 іншої частини витрат на професійну правову допомогу - відмовив.
Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат мотивовано тим, що:
- з огляду на категорію справи щодо якої виник спір, суд дійшов висновку, що покладення на відповідача витрат в розмірі 50 000 грн є необґрунтованим, оскільки вказана сума не є пропорційною по відношенню до предмета спору та складності справи;
- на переконання суду заявлені витрати є завищеними та можуть покласти на відповідача надмірний тягар в силу чого, справедливим та таким, що забезпечує дотримання інтересів обох сторін буде покладення обов'язку з відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн;
- судом не заперечується та не спростовується погоджений позивачем та його адвокатом розмір гонорару, однак покладення його на відповідача у повному обсязі є нерозумним та надмірним.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/13743/25 в частині зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити заявлені до стягнення судові витрати у повному обсязі.
Постановою від 25.02.2026 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 910/13743/25.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- спір стосувався виконання орендарем зобов'язання з повернення орендодавцю транспортного засобу - автомобіля KIA RIO, загальний легковий седан, бежевого кольору, 2012 року випуску, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 248 000 грн, за договором оренди від 27.01.2023 з підстав порушення відповідачем умов цього договору (при цьому позивач самостійно заявляє про малозначність даної справи); виконання робіт і послуг адвоката, а саме: у контексті надання правової (правничої) допомоги під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, яка полягала у складанні і написанні позовної заяви та клопотання про долучення доказів; відсутність будь-яких процесуальних дій зі сторони відповідача, в тому числі, щодо заперечення позовних вимог; значення справи для сторони, а також враховує: пов'язаність цих витрат з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності справи, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, з точки зору чи призвела вона до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
- колегія суддів враховує визначену договором погодинну вартість правничої допомоги, яка становить 2 000 грн за годину роботи адвоката, тоді як обсяг наданих послуг фактично зводився до складення позовної заяви. А відтак, суд прийшов до висновку, що очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду справи у суді першої інстанції потребувала значних витрат часу представника не має;
- апелянт помилково ототожнює даний спір із віндикаційним (повернення майна з незаконного чужого володіння), оскільки підставою позовних вимог є неналежне виконання відповідачем договору оренди транспортного засобу. Отже, вимога про повернення транспортного засобу в межах договірних правовідносин підлягала оплаті судовим збором як вимога немайнового характеру. А відтак, суд першої інстанції вірно зазначив суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 910/13743/25 в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн; прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
ОСОБА_1 в своїй касаційній скарзі зазначає, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 910/13743/25 є наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суди застосували статтю 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 09.02.2021 у справі № 922/3628/19, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, а також висновків Верховного Суду щодо застосовування аналогічної правової норми, передбаченої Кодексом адміністративного судочинства України, викладених у постановах від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, від 15.07.2020 у справі № 640/10548/19, від 13.05.2021 у справі № 200/9888/19-а, від 18.05.2022 у справі № 640/4035/20, від 16.06.2022 у справі № 380/4759/21.
4. Позиція Верховного Суду
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Предметом даного касаційного перегляду є судові рішення у справі № 910/13743/25 в частині зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення лише в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібні за змістом висновки наведено у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
У постанові Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 910/2990/24 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн у суді першої інстанції надано: договір про надання правничої допомоги від 01.09.2025 № 01-09/25; ордер серії АТ №1067595 від 08.09.2025; акт прийому - передачі робіт (надання послуг) від 03.11.2025 за договором про надання правничої допомоги від 01.09.2025 № 01-09/25 на суму 50 000,00 грн, підписаний сторонами ЕЦП.
Відповідно до пункту 5.1 договору про надання правничої допомоги №01-09/25 від 01.09.2025 сторонами погоджено вартість правничої допомоги в розмірі 2 000 грн за одну годину роботи адвоката, про що вказується у акті прийому - передачі робіт (надання послуг). Вартість правничої допомоги також може визначатися у фіксованому розмірі.
Згідно із актом приймання-передачі робіт (надання послуг) від 03.11.2025 за договором про надання правничої допомоги від 01.09.2025 № 01-09/25, вартість наданих адвокатом послуг становить 50 000,00 грн, а вартість правничої допомоги (гонорару) є фіксованою. За виконану роботу клієнт сплачує адвокатському об'єднанню винагороду у розмірі 50 000,00 грн, оплата винагороди здійснюється протягом трьох календарних днів після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця Налічаєва Андрія Леонідовича про зобов'язання вчинити певні дії.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідач не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, оцінивши докази, подані на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, виснував, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу не є пропорційною по відношенню до предмета спору та складності справи.
В свою чергу, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, крім зазначеного також врахував, що адвокат підготувала лише два процесуальні документи - позовну заяву та клопотання про долучення доказів.
Відтак, врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зменшив заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, до 10 000,00 грн.
Тобто, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з власної ініціативи не присудив позивачу всі його витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Водночас, Господарським процесуальним кодексом України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
Враховуючи наведене, колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 09.02.2021 у справі № 922/3628/19, від 01.09.2021 у справі № 910/13034/20, від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, від 15.07.2020 у справі № 640/10548/19, від 13.05.2021 у справі № 200/9888/19-а, від 18.05.2022 у справі № 640/4035/20, від 16.06.2022 у справі № 380/4759/21, оскільки у даному випадку підлягає врахуванню остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23.
З огляду на викладене, доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування в оскаржуваній частині немає.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі № 910/13743/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова