адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
06.05.2026 Справа № 917/2221/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши після повернення з відпустки матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», 01133, м. Київ, вул. Мечникова, б. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926,
до Сіпєтаї Вікторії Іванівни, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
про стягнення 50 639,94 грн
Без виклику сторін
Предметом даного спору є стягнення заборгованості за Додатковим договором (на встановлення кредитної лінії) №1 до договору про відкриття та ведення поточного рахунку, операції з яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки №011/0075/73590 від 16.05.2012р. , укладеними між Акціонерним товариством "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" та фізичною особою - підприємцем Сіпєтая Вікторією Іванівною , право вимоги за яким було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" за договором від 26.06.2019 № 114/2-9, а пізніше - Товариству з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" за договором № 29-11/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 29.11.2022р.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.01.2026 року з урахуванням малозначності цієї справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін, відповідачу встановлено строк для подання відзиву та заперечень, позивачу відповіді на відзив. При цьому судом було встановлено, що Сіпєтая В.І. припинила підприємницьку діяльність 19.03.2019р.
Суд зазначає, що статтею 52 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч.1). В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 640/16902/18 та від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 зазначено, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її господарські зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов'язаннями, пов'язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Якщо спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у особи з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, то спір відноситься до юрисдикції господарського суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 640/16902/18).
У зв'язку з цим, а також встановивши неможливість отримання даних щодо місця реєстрації Сіпєтаї В.І. з Демографічного реєстру, суд ухвалою від 03.12.2025р. звертався до Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб у м.Полтаві із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи, на який було отримано відповідь від 10.12.2025р., згідно якої за наявними обліками Реєстру територіальної громади Полтавської міської територіальної громади місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвала суду, направлена за даною адресою, повернулася до суду без вручення адресатуз відміткою поштової установи про відсутність адресата за зазначеною адресою.
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №205/1129/19).
Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи.
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися. Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Сторони клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суду не надали.
Після дослідження матеріалів справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з розумності строків розгляду справи, суд ухвалив рішення з огляду на таке:
Між Акціонерним товариством "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" (далі Банк, АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК") та фізичною особою - підприємцем Сіпєтая В.І. укладено Додатковим договором (на встановлення кредитної лінії) №1 до договору про відкриття та ведення поточного рахунку, операції з яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки №011/0075/73590 від 16.05.2012р. з додатком №1 та додаткову угоду №2 до договору від 22.05.2013р., якою договір викладено в новій редакції (а.с.20-22), далі по тексту - кредитний договір.
Згідно з умовами п. 1.1. Кредитного договору (в ред..дод.угоди №2) протягом строку дії Кредиту Банк надає позичальнику можливість використання кредитної лінії (надалі - Кредит) з поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, шляхом здійснення платежів в межах Поточного ліміту з Рахунку у разі відсутності (недостатності) на Рахунку грошових коштів.
Максимальний ліміт Кредиту за договором складає 100 000. В межах Максимального ліміту встановлюється поточний ліміт Кредиту (далі - Поточний ліміт) - 39 000,00 грн.
Згідно з п. 1.2. Кредитного договору строк дії Кредиту (далі - Строк дії Кредиту) - з дня підписання договору страхування відповідно до ст..4 договору по 16.05.2014р. включно, далі - Дата закінчення кредитування (може змінюватися в порядку, передбаченому Договором).
В пункті 1.3. Кредитного договору сторони договору погодили, що без укладання додаткових угод до договору, Банк має право продовжити строк дії кредиту на 24 календарних місяці, за умови, що на дату закінчення кредитування буде дотримано кожну з наступних умов:
- Банк за 20 робочих днів до останнього робочого дня строку дії кредиту не отримав листа Клієнта про відмову від продовження строку дії кредиту;
- відсутні факти невиконання або неналежного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за договором;
- відсутні умови, передбачені п. 8.2. договору:
- договір страхування укладено на строк не менший, ніж строк, на який продовжується дія договору.
Використання позичальником за рахунок Кредиту будь-якої суми коштів, розглядається сторонами як згода Клієнта на продовження строку дії кредитору.
Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору протягом всього строку фактичного користування кредитом Клієнт зобов'язаний сплачувати щомісяця Банку проценти, розмір яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 30 % річних.
Пунктом 5.1. Кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний протягом дії Договору здійснювати Погашення заборгованості в порядку, визначеному Договором, шляхом зарахування на Рахунок щомісячного обов'язкового платежу, розрахованого відповідно до умов пункту 5.2. Договору, та здійснити повне (остаточне) Погашення заборгованості не пізніше з Дати закінчення кредитування. Під поняттям "Погашення заборгованості" Сторони розуміють повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування Кредитом, сплати комісій, штрафів та інших платежів, якщо такі матимуть місце, які передбачені Договором, в тому числі відшкодування витрат та збитків Банка, пов'язаних з неналежним виконанням Клієнтом умов Договору.
Відповідно до п. 5.2. Кредитного договору позичальник зобов'язаний до 10 (десятого) числа включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за першою (з дати укладення Договору). Датою розрахунку процентних платежів, забезпечити на Рахунку наявність коштів для сплати щомісячного обов'язкового платежу в сумі не менше 15 (п'ятнадцяти) відсотків від залишку заборгованості за Кредитом на Дату розрахунку процентних платежів, але не менше фіксованої суми, встановленої відповідними тарифами Банка. При цьому, залишок заборгованості за Кредитом, що береться до розрахунку щомісячного обов'язкового платежу, включає використану суму кредиту, суму нарахованих процентів, комісій та штрафів за всіма видами заборгованості, зменшену на суму не внесеного позичальником щомісячного обов'язкового платежу попередніх місяців. В разі недостатності на Рахунку коштів, належних до сплати Клієнтом Банку за Договором в термін виконання зобов'язань Клієнта за Договором, Клієнт вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань за Договором.
Пунктом 114. Кредитного договору погоджено, що до всіх правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 5 років.
Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за Договором. Договір підписано сторнами, скріплено печатками.
З наданих позивачем доказів, доданих до матеріалів справи, а саме-виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 16.05.2012р. по 26.06.2019р. вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами в межах встновленого кредитного ліміту, вносив страхові платежі, сплачував відсотки за користування кредитом.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по картковому кредиту за договором №011/0075/73590 від 16.05.2012р., який виконано АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК", загальна заборгованість по договору станом на 26.06.2019р. складала 34 634,12 грн, в тому числі: 33 492,64 грн заборгованості за основною сумою боргу та 797,55 грн заборгованості за відсотками , 343,93 грн заборгованості по сплаті штрафу (а. с. 47).
Пізніше у вказаному кредитному договорі відбулася заміна кредитора. Так, 26.06.2019р. між Акціонерним товариством "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-9 (далі - Договір відступлення-1; а. с. 50-54), відповідно до якого Первісний кредитор відступив на користь Нового кредитора за плату, а Новий кредитор прийняв належні Первісному права вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників (Портфель заборгованості).
Перелік кредитних договорів, боржників, розрахунок сум заборгованості боржника на дату підписання Договору зазначені в додатку 1 до договору (Попередній реєстр боржників), що є його невід'ємною частиною (п. 2.1. Договору відстеплення-1).
В розділі 1 Договору відступлення-1 визначено термін "Дата відступлення Прав вимоги" - дата підписання сторонами відповідного реєстру (ів) боржників, з якої до Нового кредитора переходять відповідні Права Вимоги. Зазначена дата не може передувати даті повного виконання Новим кредитором обов'язку сплатити Первісному кредитору вартості Прав щодо відповідного Реєстру Боржників у порядку, передбаченому п. 3.2. цього Договору.
Загальна вартість Прав Вимоги за Договором (ціна договору) становить 2 254 957,83 грн (п. 3.1. Договору відступлення-1).
Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитним договором з дати відступлення прав вимоги за умови дотримання вимог чинного законодавства України. При цьому новий кредитор має право нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржником грошових зобов'язань, а також право вимоги у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов Кредитного договору (п. 4.1.10 Договору відступлення-1).
Згідно платіжного доручення № 1 від 26.06.2019 ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" оплачено АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" вартість прав вимоги згідно договору відступлення права вимоги № 114/2-9 від 26.06.2019 (а. с. 52).
Згідно Реєстру боржників, Новому кредитору ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" було відступлено в тому числі:
- право вимоги до Сфпєтая В.І. за Кредитним договором № 011/0075/73590 на загальну суму 34 290,19 грн (а.с.54).
Також 29.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 29-11/2022 (далі - Договір відступлення-2; а. с. 55 - 56), за яким в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор відступив шляхом продажу Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього Договору (надалі також - Реєстр боржників) (п. 2.1. Договору відступлення-2).
В пункті 5.2. Договору відступлення-2 сторони погодили, що Права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток № 4).
Крім цього, 28.02.2023 року між ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (Сторона-1) та ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (Сторона-2) було підписано Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року (а. с. 57 зворот).
Також 04.02.2025 між ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" та ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" було укладено додаткову угоду № 4/6 до Договору відступлення-2, якою внесено зміни в Реєстр боржників (а. с. 58, зворот).
Згідно Реєстру боржників (зі змінами) до Договору відступлення-2 Новому кредитору ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" було відступлено в тому числі:
- право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором на суму: основна заборгованість 33 492,64 грн, заборгованість за процентами 9744,21 грн, нарахування за ст..625 ЦК України - 7 403,09 грн, всього - 50 639,94 грн (а.с.59).
Несплата відповідачем вказаної суми боргу стала підставою для звернення позивачем до господарського суду з позовом, який розглядається у цій справі.
Крім цього, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, а саме витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі, а також витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.
Відповідач, як зазначалося вище, не скористався правом на подачу відзиву на позовну заяву.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України, який був чинним на момент виникнення та існування спірних правовідносин.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Приписами статті 530 ЦК України установлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 598 ЦК України установлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України установлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення місттлтся в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких було визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Приписами статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних відносин зазначає, що між АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" як Банком та ФОП Сіпєтая В.І. як Клієнтом виникли господарські зобов'язання, підставою яких є укладений Кредитний договір.
При цьому АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" як Позикодавцем виконано взяті на себе за умовами Кредитного договору обов'язки та надано грошові кошти Позичальнику у розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується дослідженою в описовій частині рішення випискою по банківському рахунку та розрахунком банківської установи.
Господарський суд зазначає, що наявна у матеріалах справи виписка по рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів за договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2022 №336/4796/18, а саме: "для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Із зазначеного висновується, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів від банківської установи, докази протилежного у суду відсутні.
Згідно із частиною 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Стаття ж 516 ЦК України передбачає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1).
В свою чергу, частина 1 статті 513 ЦК України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Як зазначалось вище, між АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" як Первісним кредитором та ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" як Новим кредитором укладено договір відступлення права вимоги №114/2-9 від 26.06.2019р., за яким до останнього перейшло (відступленно) право вимоги виконання від відповідачки умов Кредитного договору.
Поряд із наведеним, пунктом 1.2 Кредитного договору встановлено, що строк дії Кредиту (Строк дії Кредиту) - по 16.05.2014р. включно, далі Дата закінчення кредитування (може змінюватися в порядку, передбаченому Договором).
Пункт 1.3 Кредитного договору визначає, що без укладання додаткових угод до Договору, Банк має право подовжити Строк дії Кредиту на 24 (двадцять чотири) календарні їх місяці за умови, що на Дату закінчення кредитування буде дотримано кожну з наступних умов: Банк за 20 (двадцять) робочих днів до останнього робочого дня Строку дії Кредиту не отримав листа Клієнта про відмову від подовження Строку дії Кредиту; відсутні факти невиконання або неналежного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за Договором: відсутні умови, передбачені пунктом 8.2 Договору; договір страхування, який відповідає вимогам ст..4 договору, укладено на строк не менший, ніж строк, на який продовжується дія договору. Використання Клієнтом за рахунок Кредиту будь-якої суми коштів, розглядається Сторонами як згода Клієнта.
Доказів своєчасного повернення Відповідачем отриманих кредитних коштів станом на дату укладення Договору відступлення -1 матеріали справи не містять.
З огляду на зазначене суд виснував про продовження дії кредитного договору на 24 календарних місяці. Відтак 15.05.2020р. року є останнім днем строку дії Кредитного договору.
Як встановлено судом 29.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 29-11/2022 (далі - Договір відступлення-2).
Враховуючи викладене та те, що до ТОВ КОЛЛЕКТ ЦЕНТР як до Нового кредитора перейшло право вимоги виконання від ОСОБА_1 (підприємницька діяльність якої на той час вже припинена, але зобов'язання залишилося невиконаним) умов Кредитного договору, доказів виконання якого останнім до матеріалів справи не надано, господарський суд керуючись статтями 512, 513, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 629 ,1046, 1049 ЦК України та умовами Кредитного договору, Договорів відступлення, вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідачки на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за тілом кредиту у сумі 33492,64 грн.
Стосовно процентів , суд встановив, що при відступлені права вимоги на підставі договору відступлення-1 було визначено розмір заборгованості відповідача за нарахованими процентами станом на 26.06.2019р. року в сумі 797,55 грн. При передачі права вимоги на підставі договору відступлення-2 збільшено розмір зобов'язання в частині заборгованості за процентами до суми 9 744,21 грн у зв'язку з їх нарахуванням за період з 26.06.2019р. по 15.05.2020р., а також нараховано та передано право вимоги на 7403,09 грн - відповідальність за ст..625 ЦК України, з яких: 1 786,58 грн - 3% річних за період 16.05.2020р. - 23.02.2022р. та 5 616,51 грн інфляційних за червень 2020р. - лютий 2022р.
Суд враховує, що Кредитний договір передбачає, що протягом всього строку фактичного користування кредитом клієнт зобов'язаний сплачувати щомісяця банку проценти, розмір яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 30 % річних (п.2.1. Договору).
У пункті 4.1.10 Договору відступлення права вимоги-1 узгоджено, що новий кредитор (ТОВ "Вердикт Капітал") має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за Кредитними договорами, а також право нарахування та стягнення штрафних санкцій.
Враховуючи викладені умови договорів, суд вважає підтвердженим право вимоги нового кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" на стягнення вищенаведених сум процентів, річних та інфляційних.
Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов'язання, зокрема, не повернув кредитні кошти та не здійснив в повному обсязі сплату процентів, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь нового кредитора, ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованості за кредитом та процентами, річними і інфляційними є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
При цьому, суд, перевіряючи правильність здійснених позивачем нарахувань суми позову, звертає увагу на наступне: Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв'язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вищенаведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивач заявляє про понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн., які просить стягнути з відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Коллект центр» витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн, вимога про стягнення яких була заявлена позивачем у позовній заяві, суд виходить з наступного.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням «Лігал асістант»; прайс-лист вартості послуг адвокатського об'єднання «Лігал асістант»; заявку про надання правової допомоги від 01.10.2025 до договору №01-07/2024 від 01.07.2024, згідно з якою позивач доручив адвокатському об'єднанню «Лігал асістант» надати правову допомогу про стягнення заборгованості з ФОП Сіпєтая В.І. за кредитним договором, вартість якої оцінена сторонами у розмірі 16 000,00 грн, з яких 4000,00 грн усна консультація, 12 000,00 грн складання позовної заяви про стягнення боргу.
31.10.2025 між ТОВ «Коллект центр» та адвокатським об'єднанням «Лігал асістант» було підписано акт про надання правової допомоги №15 до договору №01-07/2024 від 01.07.2024, з витягу з якого вбачається, що позивачем була надана правова допомога, раніше визначена сторонами у заявці від 01.10.2025.
Згідно зі сталою і послідовною практикою Верховного Суду витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідачка не скористалася наданим законом правом на подання до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Ці висновки було підтверджено і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).
Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Господарський суд зазначає, що заявлені ТОВ «Коллект центр» до стягнення витрати у розмірі 16 000,00 грн, що становить майже 30% від ціни позову, не відповідають критерію розумності з огляду на предмет спору та віднесення даної справи до категорії малозначної. Зміст наданої правової допомоги у межах даної справи фактично полягає у наданні усної консультації та підготуванні позовної заяви у зв'язку з чим стягнення з відповідача усієї суми витрат на правову допомогу матиме наслідком покладення надмірного тягаря на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись принципом пропорційності, критеріями реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також положеннями ч. ч. 5-7 ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги відсутність обставин, на підставі яких суд може зробити висновок про віднесення даної спору до складної, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача шляхом присудження до стягнення з відповідачки . витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В іншій частині клопотання необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-240 ГПК України , суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 44276926) основну заборгованість (тіло кредиту) у сумі 33 492,64 грн, заборгованість за процентами 9 744,21 грн, інфляційнф збитки в сумі 5616,51 грн, 3% річних 1786,58 грн, 5000 грн витрат на правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 06.05.2026 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.С.Мацко