65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"07" травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/1601/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши заяву заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (вх.№ 2-874/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1601/26
за позовом: Доброславської окружної прокуратури Херсонської області (вул. Центральна, № 85, с-ще Доброслав, Одеський р-н, Одеська обл., 67500) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Степна, № 4, с. Фонтанка, Одеський р-н, Одеська обл., 67571)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмарин» (вул. Віри Інбер, № 5, приміщення 304Н, м. Одеса, 65014)
про стягнення 3 418 366,96 грн,
29.04.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмарин» грошових коштів у сумі 3 418 366,96 грн, з яких: 1 827 626,69 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 1 323 927,66 грн - інфляційні нарахування та 266 812,61 грн - 3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що у відповідача був обов'язок упродовж 10 днів після початку будівництва звернутись до сільської ради з заявою про визначення розміру пайової участі та, після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Проте, замовник будівництва не звертався до Фонтанської сільської ради з питань розрахунку розміру пайової участі, у зв'язку з чим Фонтанською сільською радою було здійснено розрахунок розміру пайової участі, а також було нараховано інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.
04.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1639/26 від 29.04.2026) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1601/26. Справу № 916/1601/26 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "26" травня 2026 року об 11:40 год.
05.05.2026 заступником керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області було подано до господарського суду заяву (вх. № 2-874/26) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої прокурор просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмарин» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3418366,96 грн;
- накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Будмарин», на суму в межах різниці між ціною позову 3418366,96 грн та сумою арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову прокурор посилається на те, що ТОВ «Будмарин» 31.12.2020 розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська обл., Лиманський район, с. Крижанівка, вул. Марсельська, кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:02:001:2808 (поз. № 114 пл ДПТ с. Крижанівка в межах кв. 18, нове будівництво багатосекційного багатоповерхового жилого будинку, І черга будівництва).
Прокурор додає, що будівництво завершено 30.04.2021, об'єкт введено в експлуатацію 20.05.2021, а розпорядженням Одеської районної військової державної адміністрації № 129/од-2022 від 30.09.2022 присвоєно адресу закінченому будівництвом об'єкту нерухомого майна, а саме «Нове будівництво багатосекційного багатоповерхового житлового будинку за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська, земельна ділянка кадастровий номер: 5122783200:02:001:2808 (поз. № 114 пл ДПТ с. Крижанівка в межах кв. 18, І черга будівництва)» Одеська обл., Одеський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська, 33/6.
При цьому, прокурор наголошує, що відповідним розділом дозвільного документа установлено, що договір про пайову участь не укладався та листом Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області підтверджено відсутність відповідних договірних відносин з відповідачем. Крім цього, відповідачем будівництво будь-яких об'єктів соціальної інфраструктури, що є підставою для звільнення від сплати пайової участі, на момент настання терміну виконання зобов'язання зі сплати пайової участі, тобто 30.04.2021 не розпочато.
Із посиланням на ст.ст. 136, 137 ГПК України, прокурор зазначає, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Окрім того, за ствердженням прокурора, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. При цьому, у разі задоволення позовних вимог, відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника
В свою чергу, прокурор наголошує, що ефективний захист права держави у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом.
Відтак, на переконання прокурора, необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.
Водночас, прокурор зазначає, що відповідно до відкритих даних з веб-платформ для вибору квартир для купівлі на первинному ринку житла в Україні (lun.ua) в ЖК «Приморські сади» (до групи якої входить об'єкт будівництва за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська, кадастровий номер земельної ділянки: 5122783200:02:001:2808) наразі здійснюється реалізація більше ніж 150 квартир, що свідчить про активну комерційну діяльність ТОВ «Будмарин» з продажу нерухомого майна. Також, згідно сформованого витягу, відповідачу на праві власності належить ряд об'єктів нерухомого майна.
Крім того, прокурор на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
Дослідивши текст описаної вище заяви заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на предмет відповідності нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Суд приймає до уваги, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову (п. 46).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (п. 48).
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Питання задоволення заяви про забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Суд враховує підхід, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, про те, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21, від 01.08.2024 у справі № 904/3000/23, від 23.09.2025 у справі № 904/1105/25.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд виходить з того, що Верховний Суд у низці постанов зазначав щодо суті цих критеріїв. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
В свою чергу, обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Відтак, суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Суд також вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
Як убачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення з ТОВ «Будмарин» грошових коштів у розмірі 3418366,96 грн, з яких безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в розмірі 1 827 626,69 грн, інфляційні нарахування в розмірі 1 323 927,66 грн, 3% річних в розмірі 266 812,61 грн.
Суд враховує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не повинен надавати оцінку доказам в обґрунтування вимог чи заперечень проти позову, робити висновки про існування або відсутність підстав для задоволення позову. В першу чергу суд повинен оцінити доводи заявника на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Одночасно, в контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити, що зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що прокурор обмежився загальними посиланнями на можливість відповідача розпорядитися належними йому грошовими коштами та майном, що саме по собі є властивістю будь-якого суб'єкта господарювання та не може автоматично свідчити про наявність ризику невиконання майбутнього судового рішення в даному випадку, виходячи з конкретних обставин даної справи.
Суд наголошує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, зокрема, щодо заявлених в цій справі вимог.
В свою чергу, жодних доказів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, заявником також до заяви не додано. Наведені у заяві про забезпечення позову обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів зводяться виключно до цитування положень судової практики щодо загальних підстав застосування ст.136, 137 ГПК України.
Фактично, заявник посилається те, що сам по собі факт безперешкодної можливості розпорядження відповідачем активами (грошовими коштами та майном) створює загрозу для ефективного виконання рішення суду, а також на висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 щодо того, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, суд зауважує, що згідно з висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на викладене, висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів, підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Таким чином, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 381/4019/18.
Суд бере до уваги, що для вжиття заходів забезпечення позову важливим є момент об'єктивного існування ризиків, які визначені зокрема у частині другій статті 136 ГПК України, та необхідності їх підтвердження відповідними доказами.
Так, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, заява прокурора про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Суд зазначає, що у випадку задоволення заявлених вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 3418366,96 грн, виконання судового рішення буде здійснюватися, в першу чергу, за рахунок грошових коштів, які знаходяться на рахунках відповідача, відкритих у будь-яких банківських установах.
Господарський суд зазначає, що наявність у ТОВ «Будмарин» можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, є очевидною та не потребує доведення. Проте лише наявність такої можливості не може бути безумовною та єдиною підставою для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що, в тому числі, підтверджується висновками Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25.
При цьому, прокурором не було надано суду жодних доказів, які можуть підтвердити недобропорядну поведінку ТОВ «Будмарин», наприклад, в інших судових процесах, наявність заборгованості зі сплати податків, наявність ознак, які спростовують реальність здійснення відповідачем господарської діяльності, відсутність майна, на яке можна звернути стягнення у межах виконавчого провадження тощо.
Також прокурором не подано жодного доказу на підтвердження того, що ТОВ «Будмарин» перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов'язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій.
Водночас, не довівши відсутності або недостатності у ТОВ «Будмарин» грошових коштів для виконання судового рішення у разі задоволення позову, прокурор просить накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу, але при цьому не є предметом спору та щодо якого відсутня інформація про вжиття відповідачем заходів, направлених на його відчуження з метою ухилення виконання потенційно негативного для нього судового рішення, у зв'язку з чим такі заходи не є співмірними та адекватними.
В свою чергу, прокурор у заяві про забезпечення позову посилається на те, що з відкритих даних з веб-платформ для вибору квартир для купівлі на первинному ринку житла в Україні (lun.ua) вбачається реалізація більше ніж 150 квартир у ЖК «Приморські сади», до групи якої входить спірний об'єкт будівництва, що свідчить про активну комерційну діяльність відповідача з продажу нерухомого майна, на підтвердження чого до заяви додано відповідну інформаційну довідку щодо об'єктів нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності.
При цьому, така реєстрація нерухомого майна не підтверджує посилання прокурора та те, що відповідачем вчиняються дії щодо відчуження нерухомого майна після звернення прокурора до суду з даним позовом, а заявник лише допускає припущення того, що відповідач може розпорядитися коштами на власний розсуд або здійснити відчуження майна іншим особам та не наводить доказів здійснення відповідачем реальних дій, направлених на таке відчуження.
Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що достатньо обґрунтованим є не будь-яке припущення заявника, а лише таке, яке підтверджується конкретними фактичними даними, зокрема, відомостями про фінансовий стан відповідача, наявність у нього невиконаних зобов'язань, вчинення дій щодо відчуження активів або інші обставини, що свідчать про реальну, а не гіпотетичну загрозу невиконання рішення суду.
Суд також враховує, що в умовах дії правового режиму воєнного стану арешт грошових коштів та нерухомого майна відповідача може призвести до непропорційного втручання у його майнові права та поставити під загрозу забезпечення своїх потреб, а відтак потребує особливо зваженого підходу та наявності беззаперечних доказів необхідності такого заходу. Між тим, за відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов'язання.
Отже, у цій справі відсутні будь-які докази про те, що відповідачем вживалися чи вживаються будь-які дії щодо відчуження будь-якого нерухомого майна, його зміни чи існування інших обставин, з якими заявник пов'язує необхідність задоволення заяви про забезпечення позову. Не надано заявником також і будь-яких доказів, що підтверджують наявність у відповідачів відкритих виконавчих проваджень, арештів, наявності податкового боргу/застави, тощо.
При цьому, слід вказати, що сам лише факт можливості розпорядження відповідачем своїм майном, не може свідчити про неможливість виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, оскільки матеріали заяви, серед іншого, не містять будь-яких доказів, які б давали можливість встановити, що відповідач не має достатньо коштів для виконання своїх зобов'язань. Тобто, заявником не надані докази, що свідчать про те, що відповідач, у випадку задоволення позову, не буде мати можливості виконати рішення суду.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Відтак, суд підсумовує, що заява позивача не містить посилань на будь-які інші обставини, що з більшою вірогідністю свідчили б про те, що в майбутньому відповідач має намір ухилятись від виконання рішення суду у разі задоволення позову, матеріали заяви не містять будь-яких доказів того, що відповідач має намір вчинити або вчиняє дії щодо зменшення належного йому майна, а доводи заявника зводяться виключно до припущень про таку можливість, які ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем свого обов'язку зі сплати на користь Фонтанської сільської ради коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що саме по собі не може свідчити про ухилення відповідача від сплати коштів у випадку задоволення позову.
Відтак, заява позивача мотивована лише припущенням про потенційну можливість невиконання судового рішення відповідачем в майбутньому. Проте, саме лише припущення заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів у майбутньому, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.
Ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду має бути реальним, конкретним і підтвердженим доказами, а не ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або загальних міркуваннях про можливу поведінку відповідача. Суд не може підміняти доказування логічними припущеннями, навіть якщо вони видаються вірогідними.
Значний розмір заявлених до стягнення коштів сам по собі також не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки інакше це призвело б до формування практики, за якої будь-який значний за сумою позов автоматично обумовлював би застосування арешту майна, що не передбачено процесуальним законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду, до ухвалення рішення у справі, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову із врахуванням дотримання збалансованості інтересів сторін, не доведеність заявником обставин, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд не вбачає підстав для задоволення заяви заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову.
При цьому, у випадку виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були би достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.
Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви заступника керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (вх.№ 2-874/26 від 05.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1601/26 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили 07.05.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення.
Суддя О.В. Цісельський