ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 910/16284/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр",
до відповідача: Київського квартирно-експлуатаційного управління
про визнання укладеним договір та стягнення 688 191,39 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.02.2026), -
Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 630 842,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем з незалежних від позивача причин не було підписано договір з відшкодування вартості витрат позивача на сплату у 2025 році земельного податку на земельну ділянку під розташованими будівлями, що орендує Київське квартирно-експлуатаційне управління на підставі договору №9139 від 22.02.2022 про оренду державного нерухомого майна, баланс отримувачем якого є Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр".
Подана позовна заява відповідає вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для повернення позовної заяви відсутні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
19.01.2026 через систему «Електронний суд» Київське квартирно-експлуатаційне управління подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти задоволення позовних вимог та вказувало, з боку позивача не було запропоновано відповідачу надати свої певні заперечення (зауваження) щодо вказаних проектів договорів. Відповідачем отримано вказані договори, проте не підписано їх. Також відповідач вказав, що дані Договори не можуть бути укладені у зв'язку із необґрунтованою їх ціною. Відповідач вказує на те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суму (ціну) місячної плати компенсації витрат Балансоутримувачу за орендоване майно та компенсації за земельний податок.
26.01.2026 Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" через систему «Електронний суд» до суду була подана відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про помилковість тверджень відповідача.
03.02.2026 Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" через систему «Електронний суд» до суду була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, а саме в частині стягнення витрат на оплату земельного податку в розмірі 688 191,39 грн.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на викладене, дотримуючись вище наведених норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку про прийняття заяви позивача про збільшення позовних вимог та вирішив здійснювати подальший розгляд справи у межах заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення, а саме щодо визнання укладеним підписаний державним підприємством «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» договір про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році в сумі 688 191,39 грн за користування земельною ділянкою за адресою: вул. Деревообробна, 1, надісланій до Київського квартирно-експлуатаційного управління для підписання листом від 05.05.2025 № 08-05-8/338 та стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування фактично понесених витрат на оплату земельного податку в сумі 688 191,39 грн за користування земельною ділянкою за адресою: вул. Деревообробна, 1.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Орендодавець), Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - Орендар) та Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (далі - Балансоутримувач) укладено Договори оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9139 від 30.09.2022 (далі - Договір №9139), відповідно до умов яких Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п.4 Умов, вартість якого становить суму визначену у п.6 Умов.
Згідно з п.4.1. змінюваних умов Договору №9139 об'єктом оренди - нерухомим майном, є нежитлові приміщення загальною площею 2150,5 м2 за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 1 (258,0 м2 приміщення 2 поверху будівлі літера Д, 1892,5 м2 будівлі літера З).
Витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю компенсуються Орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5. Договору. (п.9.2. змінюваних умов договору №9139)
Відповідно до п.12. змінюваних умов Договору №9139 строк дії договору - на період дії воєнного стану та на 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану з дати набрання чинності цим Договором.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. (п.2.1. Договору №9139)
Пунктом 3.1. Договору №9139 передбачено, що орендна плата становить суму, визначену у п.9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньої з постачальними комунальних послуг в порядку, визначеному п.6.5. Договору.
Відповідно до п.6.5. Договору №9139 протягом 5 робочих днів з дати укладення Договору Балансоутримувач зобов'язаний надати Орендарю для підписання два примірники Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного Договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.
Орендар зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання примірнику Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю: підписати і повернути Балансоутримувачу примірник договору; або подати Балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем за договором.
Орендар зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання від Балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем, підписати і повернути Балансоутримувачу примірник Договору.
Відповідно до пунктів 12.1 Договору №9139 цей Договір укладений на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку Договорів починається з дня набрання чинності цими Договорами. Ці Договори набирають чинності в день їх підписання сторонами. Строк оренди за цими Договорами починається з дати підписання акта приймання-передачі майна і закінчується датою припинення цих Договорів.
Складеного та підписаного між сторонами Акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого, на виконання Договору оренди №9139, матеріли справи не містять.
Враховуючи п.6.5. Договору №9139, суд зазначає, що позивач був зобов'язаний надати відповідачу для підписання два примірники Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного Договору, затвердженого наказом Фонду державного майна (далі - Договір про відшкодування витрат), до Договору оренди №9139 від 30.09.2022 у строк до 07.10.2022.
У той же час, доказів надання позивачем відповідачу для підписання примірників Договорів про відшкодування витрат до Договору №9139 від 30.09.2022 у встановлені Договорами строки, матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання положень пунктів 3.1, 6.5 договору оренди № 9139 Позивачем листом від 05.05.2025 № 08-05-8/339 надіслано на адресу Київського квартирно-експлуатаційного управління пропозицію підписати та повернути Балансоутримувачу підписаний Орендарем примірник договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році до Договору оренди № 9139. До вказаного листа було додано підписаний Балансоутримувачем договір про відшкодування витрат на оплату земельного податку відповідно до Договору оренди № 9139, рахунки-фактури для оплати, акти надання послуг, копії платіжних інструкцій про сплату сум щомісячного земельного податку, а також копія Податкової декларації платника земельного податку на 2025 рік з відміткою про прийняття документа контролюючим органом (на підтвердження сплати відповідних сум земельного податку).
Згідно з надісланим відповідачу для підписання договором про відшкодування витрат на оплату земельного податку у 2025 році відповідач зобов'язувався сплатити позивачу відшкодування за користування земельною ділянкою по вул. Деревообробній, 1 в м. Києві - 688 191, 39 грн.
Водночас, листом від 06.06.2025 № 517/3126 Київське квартирно-експлуатаційне управління відповіло, що є бюджетною установою, фінансується та здійснює витрати за рахунок та в межах асигнувань Державного бюджету України. Відшкодування витрат на оплату земельного податку за 2025 рік ним може бути здійснено тільки за наявності кошторисних призначень. У зв'язку з цим, Київським квартирно- експлуатаційним управлінням було надіслано лист від 12.05.2025 № 517/2603 до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України щодо збільшення бюджетних призначень та асигнувань на 2025 рік на відповідну суму або ж ініціювати перед керівництвом Міністерства оборони України вжиття заходів, спрямованих на внесення змін до Податкового кодексу України в частині встановлення пільгових ставок, надання пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно суб'єктам господарювання, які передають в оренду свої фонди для потреб Сил оборони України.
Також, Київське квартирно-експлуатаційне управління вказаним листом повідомило, що у разі збільшення відповідних бюджетних призначень та асигнувань на 2025 рік за загальним фондом КПКВ 2101020, КЕКВ 2240, код 120/2 ним буде розглянуто можливість підписання договорів про відшкодування витрат балансоутримувача на оплату земельного податку.
Водночас, з листа відповідача від 06.06.2025 № 517/3126 вбачається, що у нього відсутні будь-які зауваження, заперечення чи пропозиції як до змісту проєктів отриманих договорів, так і до наведених у додатках до них розрахунків. Не підписані договори Відповідач повернув Позивачу.
Посилаючись на ухилення відповідача від підписання договору та сплати відповідної компенсації витрат, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини між сторонами виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних відносин, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Згідно з положеннями статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Частиною першої статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження примірних договорів оренди державного майна" від 12.08.2020 №820 затверджено примірний договір оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.
Наказом Фонду державного майна України від 05.09.2023 № 1576 затверджено Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 року №630 до плати за оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов'язується надавати орендарю балансоутримувач. Відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма якого затверджується Фондом державного майна.
Суд зазначає, що на законодавчому рівні розмежовано нарахування, пропорції та розподіл орендної плати і витрат на утримання орендованого майна, що підлягають сплаті на підставі відповідних типових договорів, укладених з орендарем окремо щодо оренди та щодо витрат на утримання майна і надання комунальних послуг.
При цьому, суд звертає увагу, що обов'язок відповідача підписати Договори про відшкодування витрат балансоутримувача передбачений у пунктах 6.5 Договору оренди №9139 від 30.09.2022.
У той же час, як встановлено судом, відповідач, на якого відповідно до пунктів 6.5. Договорів оренди покладено обов'язок укласти спірні договори, всупереч умовам договорів оренди та наведеним вище нормам законодавства, не підписав отримані проекти договору, а за наявності заперечень щодо окремих умов договору не склав протоколів розбіжностей та у встановлені строки не надіслав їх другій стороні разом з підписаними договорами.
За висновком суду, спірний Договір про відшкодування витрат мав бути укладені між сторонами, виходячи, як з умов укладених сторонами Договору оренди №9139 від 30.09.2022, які є обов'язковими для виконання в силу припису статті 629 Цивільного кодексу України, так і виходячи з норм діючого законодавства.
Суд зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогою про визнання договорів укладеними 26.12.2025.
При цьому, як вбачається з проекту Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на оплату земельного податку, які позивач просить визнати укладеними, ці Договори набирають чинності з дня їх підписання та діють до 31.12.2025. Відповідно до ч.3. ст.631 Цивільного кодексу України, сторони узгодили, що Договір поширює свою дію на відносини між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2025. Сторони домовились, що обов'язок сторони 2 щодо здійснення оплати за цим Договором виникає не раніше підписання цього Договору. (п.7.1. проектів Договорів)
Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування.
Враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є переддоговірний спір і, відповідно, договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі.
З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до запропонованих позивачем проекту договору строк початку та строк закінчення їх дії перебувають за межами дати набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, є неможливим укладення спірного договору з моменту набрання рішенням законної сили у редакціях позивача, які передбачають, що договір діє до 31.12.2025, оскільки такі умови договорів визначають для відповідача зобов'язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним.
За змістом частини 2 статті 631 Цивільного кодексу України договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною 3 тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін.
При цьому, умови щодо поширення дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору.
У переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов'язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов'язки для сторін цього договору, зміст яких є обов'язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.
Отже, оскільки такого погодження сторонами на попередній період не встановлено, то, відповідно, у суду відсутні підстави застосовувати умови договору до правовідносин, що виникли між сторонами з 01.01.2025.
Так, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що визнання на підставі рішення суду укладеними договорів, строк дії яких на день набрання рішенням суду законної сили закінчився, а договори є припиненим, суперечитиме принципу розумності.
Відтак в даному випадку у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання укладеними Договори про відшкодування витрат балансоутримувача у наданих позивачем редакціях.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на оплату у 2025 році земельного податку в сумі 688 191,39 грн за користування земельною ділянкою, за адресою: 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 1, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території (пункт 286.6. статті 286 Податкового кодексу України).
Оскільки частку земельного податку, яка має бути відшкодована відповідачем відповідно до Договору оренди №9139 від 30.09.2022, позивачем визначено пропорційно частці площі об'єкту оренди у загальній площі нерухомого майна, розміщених на відповідних земельних ділянках.
Водночас, Договір оренди №9139 від 30.09.2022 не містить умов щодо порядку оплати та яким саме чином визначаються витрати на відшкодування земельного податку, а отже за відсутності укладених між сторонами договорів про відшкодування витрат на оплату земельного податку, суд не вбачає за можливе встановити як достовірну площу земельної ділянки, так і достовірну вартість земельного податку, яку мав би сплачувати відповідач у зв'язку з користування земельними ділянками, так само як і суд позбавлений можливості перевірити спосіб та методику здійснених позивачем розрахунків, враховуючи відсутність погодженого між сторонами порядку таких нарахувань та їх оплат.
Відтак, враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у вказаній частині.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 стаття 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку відмову в задоволенні позову.
Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити повністю в задоволенні позовних Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" до Київського квартирно-експлуатаційного управління про визнання укладеним договір та стягнення 688 191,39 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.02.2026).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 07.05.2026.
Суддя В.В. Князьков