ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 910/11518/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна»
про стягнення 32289,58 грн,
Представники:
не викликались
До суду звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» до товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» про стягнення 32289,58 грн, зокрема 23884,99 грн боргу, 6337,39 грн інфляційних втрат, 2067,20 грн 3% річних. Також позивач просить зазначити у рішенні про нарахування 3% річних на фактичну (несплачену суму) боргу починаючи з 13.09.2025 до моменту повної сплати суми боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прострочив оплату товару по договору поставки товарів та надання послуг № 27797 від 01.07.2020 (далі - Договір), укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВК-мілк» (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна».
Обґрунтовуючи своє право вимоги позивач посилається на договір про відступлення права вимоги від 17.12.2024, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВК-мілк» (первісним кредитором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дебет» (новим кредитором) (далі - Договір відступлення).
Суд своєю ухвалою від 15.09.2025 відкрив провадження у справі № 910/11518/25, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За твердженням відповідача, станом на момент укладення Договору про відступлення у нього була відсутня заборгованість перед первісним кредитором.
Також відповідач заперечив отримання товару за накладною № 21/10 від 10.10.2022.
Крім того відповідач зазначив, що мав право в односторонньому порядку зменшити суму оплати шляхом зарахування зустрічних вимог (у тому числі штрафних санкцій та вартості повернутого товару) на підставі ст. 601 ЦК України.
Позивач заперечив зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки відповідач не звертався до позивача з відповідною заявою.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
01 липня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВК-мілк» (постачальник) та товариство з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (МЕТРО) уклали договір поставки товарів та надання послуг № 27797 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність МЕТРО товари вчасно, у відповідній кількості та належної якості, а МЕТРО зобов'язується прийняти та оплатити їх вартість відповідно до умов договору.
Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до МЕТРО з моменту, коли товари поставлено МЕТРО вивантажними на рампу ТЦ або консолідаційно-розподільного центру МЕТРО в залежності від умов поставок, що визначені п. 2.2. договору та додатком № 2, і сторони підписали транспортну накладну, що засвідчує те, що товари були отримані (п. 2.4 Договору).
У липні та жовтні 2022 року постачальник поставив МЕТРО товар на суму 437649,82 грн, що підтверджується такими документами:
- видаткова накладна № 100/07 від 25.07.2022 на суму 27798,32 грн, транспортна накладна № 100/07 від 25.07.2022, товарно-транспортна накладна № Р100/07 від 25.07.2022;
- видаткова накладна № 102/07 від 25.07.2022 на суму 21618,94 грн, транспортна накладна № 102/07 від 25.07.2022, товарно-транспортна накладна № Р102/07 від 25.07.2022;
- видаткова накладна № 120/09 від 03.10.2022 на суму 84414,77,32 грн, транспортна накладна № 120/09 від 03.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р120/09 від 03.10.2022;
- видаткова накладна № 119/09 від 03.10.2022 на суму 87972,91 грн, транспортна накладна № 119/09 від 03.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р119/09 від 03.10.2022;
- видаткова накладна № 27/10 від 10.10.2022 на суму 37426,28 грн, транспортна накладна № 27/10 від 10.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р27/10 від 10.10.2022;
- видаткова накладна № 21/10 від 10.10.2022 на суму 88534,25 грн, транспортна накладна № 21/10 від 10.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р21/10 від 10.10.2022;
- видаткова накладна № 45/10 від 17.10.2022 на суму 30838,37 грн, транспортна накладна № 45/10 від 17.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р45/10 від 17.10.2022;
- видаткова накладна № 46/10 від 17.10.2022 на суму 16094,03 грн, транспортна накладна № 46/10 від 17.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р46/10 від 17.10.2022;
- видаткова накладна № 69/10 від 24.10.2022 на суму 23309,45 грн, транспортна накладна № 69/10 від 24.10.2022, товарно-транспортна накладна № Р69/10 від 24.10.2022;
- видаткова накладна № 70/10 від 24.10.2022 на суму 19642,50 грн, транспортна накладна № 70/10 від 24.10.202, товарно-транспортна накладна № Р70/10 від 24.10.2022.
Всі вищевказані транспортні та товарно-транспортні накладні, які входять у комплект погоджених документів на поставку товару, підписані уповноваженими представниками МЕТРО.
Відповідач сплатив за товар частково, внаслідок чого у нього виник борг на у розмірі 23884,99 грн.
На електронному аукціоні з продажу майна в процедурі банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВК-мілк, який відбувся 19.11.2024, товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» придбало заборгованість відповідача у розмірі 23884,99 грн (протокол електронного аукціону № BRD001-UA-20241108-15846 від 19.11.2024 та акт про придбання майна на аукціоні від 17.12.2024).
17 грудня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВК-мілк» (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю «Дебет» (новий кредитор) уклали договір відступлення права вимоги, зокрема 23884,99 грн за договором поставки товарів та надання послуг № 27797 від 01.07.2020.
Частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).
09 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату 23884,99 грн.
Відповідач не задовольнив вимогу.
Станом на день розгляду справи у суді відповідач не сплатив позивачеві 23884,99 грн.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У розрізі наведеного стандарту доказування, надані відповідачем банківська виписка від 22.09.2025, акти звірки взаєморозрахунків та платіжні авізо не підтверджують сплату боргу, оскільки в них відсутня інформація про здійснення оплат саме за вищевказаними видатковими накладними.
За таких обставин суд вважає доведеним позивачем порушення Договору із сторони відповідача.
Правовий інститут зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою процедури припинення зобов'язань, загальні правила якої сформовано у главі 50 «Припинення зобов'язань» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Застосування цього інституту має наслідком погашення внаслідок дій правоприпиняючих юридичних фактів прав і обов'язків сторін, що становлять його зміст. Юридична спроможність таких дій бути підставою для припинення зумовлена сукупністю умов здійснення зарахування (ст. 601 ЦК України), та відсутності законодавчих заборон такого зарахування (ст. 602 ЦК України).
Умови припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних наведені у ст. 601 ЦК України. Згідно з цим законодавчим приписом умовами застосування цього способу припинення цивільного-правового зобов'язання є:
- зустрічність вимог, тобто сторони одночасно беруть участь у декількох зобов'язаннях, в яких сторона, що є кредитором в одному зобов'язанні, в іншому є боржником, і навпаки;
- однорідність вимог, під якими розуміють як їх однорідний предмет (зміст), так і однорідність підстав виникнення;
- настання строку виконання цих вимог.
Обрана законодавцем правова конструкція зарахування вказує на те, що воно може здійснюватися за заявою однієї із сторін без згоди на це іншої сторони. Тобто, припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог може здійснюватися не лише за взаємною згодою боржника і кредитора, але і в односторонньому порядку однієї із сторін. Такий спосіб припинення зобов'язання кореспондується зі ст. 598 ЦК України, якою передбачено, що припинення зобов'язань на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Право на припинення зобов'язання шляхом зарахування в односторонньому порядку є тим випадком, на який вказує закон.
У зв'язку з цим заяву про зарахування слід розглядати як односторонній правочин, для вчинення якого достатньо волевиявлення однієї сторони. Таке волевиявлення однієї сторони не потребує погодження з боку іншої сторони. А тому дійсність правочину про зарахування, тобто його спроможність бути підставою для припиняти зобов'язання, залежить від наявності визначених ст. 601 ЦК України умов, і не залежить від незгоди іншої сторони з заявленими зустрічним вимогами, їх розміром, строками виконання тощо.
Водночас, відповідач не надав доказів наявності такого одностороннього правочину, а тому відсутні підстави вважати припиненим його зобов'язання за Договором щодо оплати 23884,99 грн.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 23884,99 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 6337,39 грн інфляційних втрат та 2067,20 грн 3% річних за період з 25.10.2022 по 12.09.2025.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.
Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із частиною десятою статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Суд визначає, що 3% річних на суму основного боргу починаючи з 13.09.2025 до моменту виконання рішення суду нараховується за такою формулою: сума основного боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судовий збір на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» до товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна».
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Метро кеш енд кері Україна» (проспект Петра Григоренка, 43, м. Київ, 02140, код 32049199) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет» (бул. Гавела Вацлава, 4, м. Київ, 03124, код 45320950) 23884,99 грн боргу, 6337,39 грн інфляційних втрат, 2067,20 грн 3% річних 2422,40 грн судового збору, 3 % річних від простроченої суми за період з 13.09.2025 до моменту виконання рішення суду, які розраховуються за такою формулою: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення : 365 (366) : 100.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя С. А. Ковтун