ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.05.2026Справа № 910/2657/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави
до 1) Київської міської ради;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю ?Вангард?
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, зобов'язання повернути земельну ділянку,
За участю представників сторін:
прокурор: Кривошея С.В.
від відповідача 1: Буханистий О.В.
від відповідача 2: Калько Д.О., Гавриш І.А.
Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до Київської міської ради (далі також - Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" (далі також - Товариство), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Ради від 02.11.2023 № 7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва";
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1391;
- зобов'язати ТОВ "Вангард" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва (далі - земельна ділянка), у стані, придатному для її подальшого використання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення Київська міська рада була достеменно обізнана та розуміла необхідність застосування статей 134, 135 Земельного кодексу України при наданні спірної земельної ділянки, однак, незважаючи на це, не взявши до уваги неспівмірність площі земельної ділянки до площі майна, прийняла незаконне рішення про надання без аукціону земельної ділянки в оренду у розмірі, що майже в 6 раз перевищує площу нерухомого майна, розташованого на цій ділянці. Оскільки це рішення прийнято з порушенням вимог чинного земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, таке рішення Ради має бути визнано незаконним та скасовано. За таких обставин, укладений на виконання незаконного рішення суду договір оренди підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить статті 203 Цивільного кодексу України. Тому є підстави для застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, шляхом повернення земельної ділянки територіальній громаді.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ "Вангард" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку у стані, придатному для її подальшого використання. Стягнуто з ТОВ "Вангард" на користь Київської міської прокуратури 2422,40 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 333,33 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 рішення суду та додаткове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у позові та стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Постановою від 11.02.2026 Верховного Суду по справі №910/2657/25 рішення від 09.07.2025 Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі №910/2657/25 скасовано; справу направлено на новий розгляд.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Верховним Судом вказано, що вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання її повернути не є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, оскільки задоволення перших не залежить від задоволення других. Суд апеляційної інстанції помилково ґрунтував свої висновки на відмові у задоволенні позовних вимог № 2 та № 3 з тих підстав, що вони є похідними від вимоги № 1, оскільки зазначене вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки у стані, придатному для її подальшого використання як про це просив прокурор. До того ж, суд першої інстанції також не розглянув вказані позовні вимоги по суті безпідставно зазначивши, що спірний договір є нікчемним.Суд касаційної інстанції наголосив, що кваліфікація спірного правочину мала розглядатися судом першої інстанції як недійсного. Крім того, слід відрізняти випадки, коли незаконне рішення органу місцевого самоврядування не тягне правових наслідків, на яке воно спрямоване ((постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)), та випадки, коли рішення органу місцевого самоврядування виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, тобто вичерпало свою дію виконанням (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21)).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №910/2657/25 передана на розгляд судді Князькову В.В.
Ухвалою від 25.02.2026 прийнято справу до свого провадження; призначено підготовче засідання на 25.03.2026.
25.03.2026 судом було відкладено підготовче засідання на 22.04.2026.
22.04.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.05.2026.
У судовому засіданні 06.05.2026 прокурором було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Прокурором у судовому засіданні 06.05.2026 було підтримано позов в повному обсязі.
Представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представники відповідача 2 проти задоволення позову заперечували.
В судовому засіданні 06.05.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
20.09.2001 між ВАТ "Дванадцятий Київський авторемонтний завод" (Продавець) та АТЗТ "Агро" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю майновий комплекс загальною площею 688,400 кв.м., який складається з: 1. Сховище центрального складу: 1.Ангар (літ .В) площею 334,3 кв.м; 2. Ангар (літ. Г) площею 327,2 кв.м; 3. Основний корпус (літ. Д) площею 26,9 кв.м, та знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, 76 (далі - приміщення) та належить Продавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності Серія МК №010003830, виданим Київською міською державною адміністрацією 19.07.2001 та зареєстрованим у Київському міському бюро технічної інвентаризації 18.09.2001, про що у реєстровій книзі №12-3-71 за реєстровим №776-3 вчинено відповідний запис.
20.09.2001 між ВАТ "Дванадцятий Київський авторемонтний завод" (Продавець) та АТЗТ "Агро" (Покупець) було підписано акт прийому-передачі майнового комплексу: 1.Ангар (літ .В) площею 334,3 кв.м; 2. Ангар (літ. Г) площею 327,2 кв.м; 3. Основний корпус (літ. Д) площею 26,9 кв.м, та знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, 76.
Також, між ТОВ "Третій Київський авторемонтний завод" (Продавець) та АТЗТ "Агро" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стичинською Г.М. та зареєстровано в реєстрі за №5826, відповідно до пункту 1 якого Продавець продав, а Покупець купив нежитлові будинки літ. Е, Е', Ж, И, що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок номер 76 (далі - Об'єкт). Об'єкт, що продається складає 7/100 (сім сотих) від майнового комплексу загальною площею 11879,40 кв.м: Блок-сховище (склад №1), будівля комірників (літера Е, Е'), Блок-сховище (склад №2) (літера Ж), Обойне відділення (літера И).
31.12.2004 між ТОВ "Третій Київський авторемонтний завод" та АТЗТ "Агро" було підписано відповідний акт приймання-передачі вищезазначеного Об'єкту.
У 2013 році ТОВ "Вангард" у якості внеску до статутного фонду на підставі акту приймання-передачі майна, що вноситься для формування статутного капіталу від 01.08.2012, набуло у власність нерухоме майно загальною площею 1523,2 кв.м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Автозаводська, 76, а саме:
1) майновий комплекс, загальною площею 688,4 кв.м: ангар літера В, площею 334,3 кв.м, ангар (літера Г), площею 327,2 кв.м, основний корпус (літера Д), площею 26,9 кв.м, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.03.2013 №1164523, виданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.03.2013 (№1165272), та
2) нежитлові будівлі, площею 834,8 кв.м: блок-сховище (склад №1), будівлі комірників (літери Е, Е'), площею 340,9 кв.м, блок-сховище (склад №2) (літера Ж), площею 321,6 кв.м, обойне відділення ( літера И), площею 172,3 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.04.2013, №2115138, виданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.04.2013 (№2115581) (далі - нерухоме майно).
Право власності на це майно зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно у 2013 році.
02.11.2023 Київською міською радою прийнято Рішення №7239/7280, яким, зокрема:
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності ТОВ "Вангард" для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови; код виду цільового призначення - 03.10, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) (пункт 1);
- передано ТОВ "Вангард", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013) для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10), на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.03.2013 та 23.01.2013, номери відомостей про речове право: 582269 та 327767 (заява ДЦ від 26 травня 2023 року №72005-007506103-031-03, справа N 241249191) (пункт 2).
На підставі цього рішення, 22.04.2024 між Київською міською радою (Орендодавець) та ТОВ "Вангард" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстровано в реєстрі за №1391, відповідно до пунктів 1.1., 3.1. яких Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове (на п'ять років) платне користування земельну ділянку, визначену цим Договором, для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Пунктом 2.1. вказаного правочину встановлено, що об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 02.11.2023 №7239/7280 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:
- кадастровий номер: 8000000000:78:027:0013;
- місце розташування: вулиця Автозаводська, 76 в Оболонському районі міста Києва;
- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
- цільове призначення: для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10);
- розмір (площа): 0,8502 га.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.04.2024, індексний номер 72722835, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ ТОВ "Вангард" зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.
Вважаючи, що Київською міською радою у позаконкурнетний спосіб (без проведення земельних торгів) передано у користування ТОВ "Вангард" земельну ділянку, площею 0,8502 га, кадастровий номер: 8000000000:78:027:0013, яка розташована за адресою: вулиця Автозаводська, 76 в Оболонському районі міста Києва, прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до Ради та Товариства.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем 2 наголошено, що спірне рішення прийнято у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а прокурором не доведено суду обставин передання у поза конкурсному порядку земельної ділянки земельної ділянки неспівмірної площі земельної ділянки до площі майна, яке належить ТОВ "Вангард".
Щодо підстав звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом в інтересах держави суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
У розглядуваній справі прокурор обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах, з посиланням на те, що Київська міська рада, представляючи інтереси територіальної громади міста Києва, водночас вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста. Тому прокурор звертається з позовом самостійно та обґрунтовує, у чому полягає порушення цих інтересів.
Таким чином прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи у процесуальному статусі позивача у справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону.
Наразі, судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, у якій сформовано єдину правозастосовчу практику щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів.
За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла до наступних висновків.
Сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Отже з метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.
Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У розглядуваній справі прокурор звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Києва, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди, стороною якого є Київська міська рада), суд дійшов висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах, а саме Київська міська рада, не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Київську міську раду співвідповідачем.
Наведений висновок суду щодо стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, викладеною в постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 16.07.2025 по справі 910/2389/23.
Суд також зазначає, що викладене правозастосування повністю узгоджується з аналогічними висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17) та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, зокрема але не виключно, від 06.08.2024 у справі № 912/1742/21, від 06.08.2024 у справі № 922/1156/21, від 03.09.2024 у справі № 910/5698/23, від 10.09.2024 у справі № 910/5550/19, від 10.09.2024 у справі № 914/1261/22.
Щодо позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 02.11.2023 №7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва" суд зазначає таке.
За приписами статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовує, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.
За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 Цивільного кодексу України).
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
За змістом частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі частини другої статті 123 Земельного кодексу України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно з вимогами частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. За змістом цієї статті проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з вимогами частини другої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Такими випадками є розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
В такий спосіб частина друга статті 134 Земельного кодексу України прямо пов'язує надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій ділянці певної будівлі чи споруди. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №915/182/17 та від 05.02.2025 по справі №922/826/21.
Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 та абзацу другого частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19.
Вказані норми права прямо пов'язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці певної будівлі чи споруди, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте не передбачають такого виключення для земельних ділянок під нове будівництво. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 18.03.2026 Верховного Суду по справі №910/8837/24.
Незгода Прокурора із оскаржуваним рішенням Київської міської ради ґрунтується, зокрема, на тому, що площа переданої земельної ділянки, за його доводами, є явно неспівмірною площі належного відповідачу 2 нерухомого майна, оскільки перевищує її у 6 разів, що, на переконання Прокурора, виключало можливість передання цієї земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, установлених земельним законодавством.
Наразі, оціюючи вказані доводи, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, зроблено правові висновки щодо порядку надання земельних ділянок державної чи комунальної власності без застосування конкурентних процедур.
Верховний Суд, виходячи із системного аналізу частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Також наголошено, що доведення обставин, пов'язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони у судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проєкт землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.
Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Обов'язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Разом з цим, відповідно до приписів частин першої та другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки й дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Також суд зазначає, що законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2013 у справі №910/11406/13, яке набрало законної сили 14.04.2017, встановлено, що нерухоме майно, яке належало АТЗТ "Агро", а потім ТОВ "Вангард" на праві власності, розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 80 000 000 00:78:027:0004, загальною площею 41985 кв.м, та займає площу, що дорівнює 8912 кв.м.
Вказана земельна ділянка знаходиться в користуванні на правах оренди у ПАТ "Третій Київський авторемонтний завод", що підтверджується договором оренди земельної ділянки, укладеним між останнім (орендарем) та Радою (орендодавцем) на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №32/488 від 24.09.2007 строком до 08.11.2022, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів 08.11.2007 р. за № 78-6-00478.
За умовами пункту 2.1 договору суборенди об'єктом оренди є частина земельної ділянки, яка розташована за адресою: вулиця Автозаводська, 76 у Оболонському районі міста Києва, площею, 8912 кв.м; цільове призначення - для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд; кадастровий номер: 8000000000:78:027:0004.
Господарськими судами у межах справи №910/11406/13 було встановлено, що 21.05.2008 між ПАТ "КРАЗ ІІІ" (орендарем) та АТЗТ "Агро" (суборендарем) було укладено договір суборенди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 05.06.2008 за №78-6-00539 (договір суборенди). Згідно з пунктом 3.1 договору суборенди його укладено до 08.11.2022.
Отже, на момент ухвалення відповідачем 1 оскаржуваного рішення та укладення оскаржуваного договору, договір оренди припинився.
Матеріалами справи також підтверджується, що державна реєстрація земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:78:027:0004 скасована, ділянка перенесена до архіву.
На момент проведення інвентаризації земельна ділянка по вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі не була сформована.
Зі змісту оскаржуваного рішення Ради убачається, що воно укладено також з урахуванням положень рішення Київської міської ради від 10.09.2015 №958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва". Керуючись нормами статті 9 Земельного кодексу України, статей 25, 35, 57 Закону України "Про землеустрій", пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Київська міська рада вирішила: 1. Провести інвентаризацію земель міста Києва. 2. Дозволити виступити замовниками технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель: 2.1. Землекористувачам земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які перебувають у їх фактичному користуванні, за власні кошти.
Оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення Ради договір оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0004 припинився, і державну реєстрацію цієї земельної ділянки було скасовано, а рішення Київської міської ради від 10.09.2015 №958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва" є чинним, то Товариство, як фактичний користувач земельної ділянки правомірно звернулося до Ради та виготовило технічну документацію з наміром отримати землю в оренду.
Так, Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності ТОВ "Вангард" для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі м. Києва 2023 рік від 08.03.2023 виконана інженером-землевпорядником Дубницькою М.В. на замовлення ТОВ "Вангард".
Тобто, формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 відбулось шляхом звернення відповідача 2 до відповідача 1 із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації, виготовлення її Товариством та затвердження такої рішенням Ради. Матеріали справи доказів протилежного не містять.
Під час нового розгляду справи, обґрунтовуючи не співмірність площі земельної ділянки, переданої у користування відповідача 2, прокурор посилався на те, що за відповідачем 2 у порушення вимог законодавства України зареєстровано право власності на тимчасові споруди, на які відповідач посилається у відзиві як на законну підставу для отримання земельної ділянки для обслуговування вказаного майна. Проте, чинним земельним законодавством України не передбачено надання земельних ділянок без проведення процедури земельних торгів для експлуатації тимчасових споруд. Необхідно звернути увагу що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі м. Києва не містить відомостей щодо обчислення площі земельної ділянки, яка надається Товариством з обмеженою відповідальністю ?Вангард? з урахуванням площі нерухомого майна підприємства, яке на ній розташоване. Прокурором вказано, що , на даний час діють ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 104 від 26.04.2019. Прокурором наголошено, що будівлі, які перебувають у власності відповідача 2 за напрямком їх використання відносяться до «Підприємства з поставок продукції» мінімальна щільність забудови яких становить 35 - 40%. Виходячи з того, що загальна площа нежитлових будівель становить 1523,2 кв.м під які надано Київською міською радою в оренду 8502 кв.м. щільність забудови складає лише 17,9% (за розрахунком 1523,2/8502*100=17,9). Тобто, щільність забудови спірної земельної ділянки є майже вдвічі меншою від мінімально визначеної згідно ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».
Одночасно, заперечуючи проти доводів прокурора відпоідачем 2 наголошено на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 104 від 26.04.2019.
Суд погоджується із вказаними доводами відповідача 2, оскільки ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених
пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні.
Ці норми обов'язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадськихоб'єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях.
Проте, у даному випадку земельна ділянка передавалась відповідачу 2 для експлаатації та обслуговування наявного на ній нерухомого майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю ?Вангард?, а не на стадії проектування, будівництва.
Іншого доказового обгрунтування неспівмірності переданої відповідачем 1 відповвдачу 2 площі земельної ділянки із площею нерухомого майна належного останнього прокурором не надано.
В свою чергу, згідно з Висновком експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 24.03.2025 № С2070/03-2025, долученого відповідачем 2 до відзиву на позов, для належної експлуатації та обслуговування об'єктів нерухомого майна, яке перебуває у власності та користуванні ТОВ "Вангард" за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Автозаводська, 76, в т.ч.: для забезпечення можливості безперешкодного здійснення господарської діяльності, зокрема, доступу і обслуговування будівель та споруд, здійснення технологічних операцій завантаження та розвантаження, тимчасового перебування, маневрування та паркування транспортних засобів, що задіяні в експлуатаційній діяльності будівель та споруд, - необхідною та раціональною для використання є вся площа земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 у розмірі 0,8502 га.
При цьому, експерти виходили з того, що сформовані межі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 площею 0,8502 га за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Автозаводська, 76, на якій розміщені об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності та користуванні ТОВ "Вангард", які визначені технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель, складеної ФОП Дубницькою М.В. від 08.03.2023, проходять по штучним лінійним спорудам і рубежам (огорожами і стінами будівель), а також примикають до земель загального користування. Межі земельної ділянки, яку використовує ТОВ "Вангард", встановлені за існуючими на місцевості контурами будівель і споруд, з урахуванням: матеріалів Державного фонду документації із землеустрою щодо оцінки земель; меж суміжної земельної ділянки, зареєстрованої у Державному земельному кадастру; червоних ліній вулиць.
Також, експертами зауважено, що оскільки будівлі і споруди ТОВ "Вангард" розташовані нерівномірно по всій площі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013 площею 0,8502 га в т.ч. в різних її частинах і кутах, тому, враховуючи особливості земельної ділянки та прилеглої території, перевищення площі ділянки над площею нерухомого майна є виправданим та співмірним існуючій функціональній цілісності та раціональній експлуатації, розміщених на ній будівель і споруд.
Експертами підкреслено, що відповідно до аерофотозйомки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:78:027:0013 площею 0,8502 га, графічних матеріалів, які містяться в технічній документації з землеустрою, площі об'єктів нерухомості, їх розташування та прилеглу територію, вбачається, що земельна ділянка може бути виділена тільки єдиним масивом. Частини земельної ділянки, які вільні від нерухомого майна ТОВ "Вангард" фізично не можуть бути виділені в окремі земельні ділянки.
Оскільки за змістом ч. ч. 1, 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, а у Висновку експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 24.03.2025 № С2070/03-2025 зазначено, що експертиза проведена для подання висновку до суду, при цьому експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, і висновок долучено Товариством до відзиву на позовну заяву, даний висновок є належним доказом та підлягає врахуванню під час розгляду спору по суті.
Одночасно, посилання прокурора на те, що за відповідачем 2 у порушенням вимог законодавства України зареєстровано право власності на тимчасові споруди суд вважає юридично неспроможними, оскільки у передбаченому законом порядку відповідної державної реєстрації не скасовано. До того ж, суд зауважує, що жодною нормою чинного законодавства не визначено обов'язку Київської міської ради при вирішенні питання щодо надання земельної ділянки у користування власника майна встановлювати законність його державної реєстрації.
Оцінюючи доводи прокурора та враховуючи вказівки Верховного Суду, які є обов'язковими під час нового розгляду справи, судом враховано, що згідно змісту пояснювальної записки №ПЗН-54931 від 01.06.2023 до проекту рішення Київської міської ради Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва, метою прийняття рішення є забезпечення реалізації встановленого Земельним кодексом України права особи на оформлення права користування на землю.
Суд також критично оцінює твердження прокурора про те, що спірну земельну ділянку було відведено під нове будівництво, оскільки фактично такі доводи ґрунтуються виключно на тому, що цільовим призначенням новосформованої земельної ділянки визначено "для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (код виду цільового призначення - 03.10)".
У цьому контексті, колегія суддів виходить з того, що Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 щодо цільового призначення земельної ділянки, яка надається для обслуговування об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб зазначив, що цільове призначення земельної ділянки визначається відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (далі - Класифікатор), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 01.11.2020 за № 31011/18306.
При цьому в багатьох випадках цільове призначення земельних ділянок згідно із Класифікатором містить одночасно посилання як на будівництво, так і на обслуговування будівель, а окремо визначеного виду цільового призначення - лише для обслуговування будівель та споруд Класифікатор не містить. Наприклад: "02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)"; "03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови"; "06.01 - для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів"; "07.01 - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення". Таким чином, визначення компетентним органом цільового призначення земельної ділянки з включенням у тому числі слів "для будівництва" свідчить про те, що цільове призначення було визначено відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, оскільки саме такі коди використовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі і застосовуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями для ведення обліку земель та формування звітності щодо земельних ресурсів.
Звідси органи державної влади та органи місцевого самоврядування не мають можливості визначити цільове призначення земельної ділянки, яке не відповідає Класифікації видів цільового призначення земель, і надаючи фактично земельну ділянку для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, визначають вид цільового призначення "для будівництва та обслуговування".
Водночас види використання земельної ділянки у межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно у межах вимог, встановлених законом щодо використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 ЗК України). Тобто, визначаючи вид використання земельної ділянки, органи державної влади і органи місцевого самоврядування можуть зазначати у таких випадках вид її використання саме для обслуговування будівель та споруд, а не для будівництва, зокрема, шляхом зазначення відповідних обмежень при прийнятті відповідних рішень про надання земельної ділянки у власність або користування та/або укладення відповідних договорів".
Слід зауважити, що на дату прийняття Радою оскаржуваного рішення наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 втратив чинність. На сьогодні, цільове призначення земельних ділянок визначається за Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок (додаток 59 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру").
Аналогічно до Класифікатора, Додаток 59 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 не містить окремого цільового призначення "для обслуговування". Усі види цільового призначення категорії земель "землі житлової та громадської забудови" складаються із "Для будівництва і обслуговування…"
Таким чином, визначення компетентним органом цільового призначення земельної ділянки з включенням у тому числі слів "для будівництва" не свідчить про те, що спірна земельна ділянка відводилась саме під нове будівництво. Доказів зворотного прокурором не надано.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, з огляду на те, що на спірній земельній ділянці розташоване майно Товариства з обмеженою відповідальністю ?Вангард?, і земельна ділянка була сформована як нова на підставі звернення Товариства до відповідача 1, а розмір земельної ділянки, необхідної для експлуатації цього майна підтверджується належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку висновку, що відповідачами 1 та 2 було дотримано вимог ст. 134 Земельного кодексу України, а саме, абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, який дозволяє надання в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності або права на них без проведення земельних торгів у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Отже, з урахуванням викладеного, позовні вимоги Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" в частині визнання незаконним та скасувати рішення Ради від 02.11.2023 № 7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва" є необґрунтованими та безпідставними, а отже, задоволенню не підлягають.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1391 та повернення земельної ділянки, суд зазначає таке.
Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17, постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 по справі 910/2389/23 наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21).
Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватноправових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину). Правопорядок не може допускати ситуації, коли правомірна конструкція (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) застосовується не для тієї мети, для якої вона призначена, та за відсутності умов, за яких вона може бути застосована (зокрема, за відсутності порушеного приватного права чи інтересу чи коли при застосуванні конструкції оспорюваного правочину не здійснюється присікання порушеного приватного права чи/та інтересу або ж їх відновлення) (див. постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі № 352/1070/17).
Велика Палата Верховного Суду при оцінці обраного прокурором способу захисту порушених прав враховує, що такий спосіб захисту є ефективним у разі відповідності його змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує поновлення порушеного права.
Прокурором у позовній заяві вказано, що оспорбванийц договір оренди укладено на підставі незаконного рішення Київської міської ради, що фактично і є підставою для визнання такого договору недійсним.
Проте, враховуючи висновки суду, що відповідачами 1 та 2 було дотримано вимог ст. 134 Земельного кодексу України, а саме, абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, який дозволяє надання в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності або права на них без проведення земельних торгів у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, тобто, рішення Київської міської ради від 02.11.2023 № 7239/7280 "Про передачу ТОВ "Вангард" земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на вул. Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва" є законним, підстави для визнання договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного між відповідачами 1 та 2, є спростованими матеріалами справи. Інших підстав для визнання договору недійсним прокурором не наведено, а судом не встановлено.
Відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,8502 га (кадастровий номер 8000000000:78:027:0013), яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 у Оболонському районі міста Києва, який було укладено 22.04.2024 між Радою та ТОВ "Вангард" також вказує на необґрунтованість позову прокурора в частині зобов'язання ТОВ "Вангард" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Ради земельну ділянку площею 0,8502 га з кадастровим номером 8000000000:78:027:0013, яка розташована на вулиці Автозаводській, 76 в Оболонському районі міста Києва (далі - земельна ділянка), у стані, придатному для її подальшого використання.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову прокурора.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, сплачений прокурором, залишається за останнім. Одночасно, судовий збір в сумі 10 900,80 грн, сплачений відповідачем 2 за подання апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позову Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, зобов'язання повернути земельну ділянку.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м.Київ, вул.Предславинська, буд45/9, ЄДРПОУ 02910019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вангард" (04114, м.Київ, вул.Автозаводська, буд.76, ЄДРПОУ 38322927) судові витрати в сумі 10 900,80 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 07.05.2026.
Суддя В.В. Князьков