ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2026Справа № 910/1649/26
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-Комфорт" (04128, місто Київ, вулиця Берковецька, будинок 6А, ідентифікаційний код 35212500)
простягнення 569 700 грн 00 коп.
Представники сторін: не викликались
17.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-Комфорт" про стягнення 569 700 грн 00 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про закупівлю послуг № 9/25 від 22.01.2025 не виконав взяті на себе зобов'язання у строк встановлений договором, у зв'язку з чим позивачем нараховано 269 700 грн 00 коп. штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/1649/26, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
18.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.
19.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про зменшення розміру штрафних санкцій.
02.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
15.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.01.2025 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ-Комфорт" (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено договір про закупівлю № 9/25 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, надати послуги з ремонту і технічного обслуговування охолоджувальних установок (далі - послуги), в місці вказаному замовником, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та своєчасно здійснити їх оплату.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна цього договору складає 1 350 000 грн 00 коп. в тому числі ПДВ, що становить 225 000 грн 00 коп.
У відповідності до пункту 5.1 та 5.2 договору термін надання послуг: до 16.05.2025. Виконавець зобов'язаний приступити до надання замовнику передбачених цим договором послуг на протязі 24-х годин з моменту отримання від замовника замовлення. Замовлення подається у письмовій формі (поштою, електронною поштою або під розписку Замовником або його представником).
Пунктом 6.3.1. договору встановлений обов'язок виконавця забезпечити надання послуг відповідно до умов договору на протязі 24-х годин з моменту отримання від замовника замовлення.
Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по договору виконавець і замовник несуть відповідальність відповідно до законодавства України та умов цього договору.
Пунктом 10.1 договору сторонами погоджено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє щодо бюджетних зобов'язань до 31.12.2025, а стосовно виконання інших зобов'язань, взятих сторонами - до повного їх виконання.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства
Як вбачається в матеріалах справи, на виконання зобов'язань за договором про закупівлю послуг № 9/25 від 22.01.2025 відповідачем було надано послуги на загальну суму 530 000 грн 00 коп., що підтверджується підписаним між сторонами актом здачі-приймання послуг від 07.05.2025.
У зв'язку з недотриманням відповідачем умов договору та взятих на себе зобов'язань (оскільки послуги в обсязі передбаченому договором і в обумовлений договором строк так і не були надані виконавцем замовнику), позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення за вих. № 16/4/3736 від 27.08.2025 щодо розірвання договору в односторонньому порядку, згідно якого договір вважається розірваним з дати направлення замовником такого повідомлення, тобто з 27.08.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю послуг № 9/25 від 22.01.2025 щодо надання послуг у строк та в обсязі, визначених у договорі, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення строків надання послуг у розмірі 137 700 грн 00 коп., нарахованої за загальний період прострочення з 17.05.2025 до 26.08.2028, штрафу за прострочення понад тридцять днів у розмірі 94 500 грн 00 коп. та штрафу за одностороннє розірвання договору в розмірі 337 500 грн 00 коп.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач посилається на безпідставність заявлених вимог та просить суд зменшити розмір пені до 5 %.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 7.3. договору за порушення термінів виконання зобов'язання виконавцем, з нього стягується пеня у розмірі 0,1% (одна десята) відсотка ціни договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% (сім) відсотків ціни договору.
У разі невиконання (неналежного виконання) виконавцем взятих на себе зобов'язань за договором, останній зобов'язується сплатити на користь замовника штраф у розмірі 25% (двадцяти п'яти відсотків) від ціни договору протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту розірвання договору (пункт 7.5 договору).
Судом при дослідженні умов договору встановлено, що між сторонами не погоджено нарахування штрафу разі одностороннього розірвання договору, а пункт 7.5 вказує на можливість застосування до замовника штрафу у разі невиконання (неналежного виконання) виконавцем взятих на себе зобов'язань за договором та встановлює строк його оплати - протягом 5 робочих днів з моменту розірвання договору.
Крім того, суд зазначає, що в силу статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Умовами договору, а саме пунктом 7.3. договору, передбачено сплата штрафу у розмірі 7 % від ціни позову як виду цивільно-правової відповідальності при порушенні термінів виконання зобов'язання виконавцем понад тридцять днів. У той самий час згідно з пунктом 7.5. договору передбачена сплата штрафу у розмірі 25 % від ціни договору як виду цивільно-правової відповідальності у разі невиконання (неналежного виконання) виконавцем взятих на себе зобов'язань за договором.
Враховуючи вищевикладене, вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу по пункту 7.3. договору та пункту 7.3. договору є одним видом застосування цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - невиконання (неналежне виконання) виконавцем взятих на себе зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
З огляду на вищевикладене та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування штрафу разі одностороннього розірвання договору, позовні вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 337 500 грн 00 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем було порушено зобов'язання щодо надання послуг у строк та в обсязі, визначених у договорі, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України та умов пункту 7.3 контракту.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені за ненадання звітних документів в зазначений термін, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 137 700 грн 00 коп. пені за прострочення строків надання послуг та 94 500 грн 00 коп. штрафу за прострочення понад тридцять днів, визнаються судом обґрунтованими.
В той же час, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в обґрунтування якого останній зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими, враховуючи, що неможливість виконання зобов'язань за договором відповідачем зумовлена об'єктивними обставинами, а саме тим, що частина товару, необхідна для закінчення виконання робіт по договору знято з виробництва, більше не виготовляються та не постачаються з січня 2025 року (тобто вже після підписання договору між позивачем та відповідачем), аналогів інших виробників цієї моделі немає, тому заміна частини необхідної продукції є неможливою.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 90 %, що становить 13 770 грн 00 коп. пені за прострочення строків надання послуг та 9 450 грн 00 коп. штрафу за прострочення понад тридцять днів.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-Комфорт" (04128, місто Київ, вулиця Берковецька, будинок 6А, ідентифікаційний код 35212500) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пеню за прострочення строків надання послуг в розмірі 13 770 (тринадцять тисяч сімсот сімдесят) грн 00 коп., штраф за прострочення понад тридцять днів в розмірі 9 450 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 766 (одна тисяча сімсот шістнадцять шість) грн 40 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька