ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.05.2026Справа № 910/15100/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛУБ РІВЕРВУД" вул. Невського, 15, с. Мошни,Черкаський р-н, Черкаська обл., 19615
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворк Лімітед" пров. Киянівський, 3/7, оф.110, м. Київ, 04053
про стягнення 88 881,51 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛУБ РІВЕРВУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворк Лімітед" про стягнення 88 881,51 грн., а саме 87 000,00 грн. боргу, 1 187,01 грн. процентів річних та 694,50 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 6-02 від 09.06.2025 року в частині поставки товару згідно здійсненої передплати та в погоджені строки, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15100/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, вирішено розгляд справи 910/15100/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача надати суду додаткові докази, а саме копію рахунку № 6-002 від 09.06.2025 року та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Судом встановлено, що на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2025 року представником позивача 17.12.2025 року через систему «Електронний суд» подано клопотання б/н від 17.12.2025 року про долучення до матеріалів справи копії платіжної інструкції № 6119 від 09.06.2025 року. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» як на час відкриття провадження у справі №910/15100/24, так і на час розгляду справи по суті зареєстрованого електронного кабінету, у зв'язку з чим з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі №910/15100/25 від 12.12.2025 року була направлена судом рекомендованим листом №R067058565021 з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: пров. Киянівський, 3/7, оф.110, м. Київ, 04053.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Так, про відкриття провадження у справі № 910/15100/25 та про його право подати відзив на позовну заяву відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 29.12.2025 року поштового відправлення № R067058565021.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 12.12.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 09 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» (відповідач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Клуб Рівервуд" (позивач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки № 6-02 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за цінами відповідно до Специфікацій, а покупець - прийняти і оплатити товар згідно умов даного Договору.
Умови цього Договору викладені Сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору.
Розділами 2-9 Договору сторони узгодили обов'язки сторін, порядок розрахунків, порядок здачі - приймання товару, термін дії договору, відповідальність, порядок зміни і доповнення до договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 6.1. Договору останній вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2025 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором - до повного їх виконання. Договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати Договір за 14 робочих днів до спливу його терміну.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Як встановлено судом, сторонами погоджено та підписано Специфікацію (Додаток №1 до Договору) на загальну суму 87 000,00 грн., якою визначено поставку товару - пост охорони в кількості 1 одиниця за ціною 80 000,00 грн., з характеристиками:
Габаритні розміри (ДхШхВ): 1760 х 1760 х 2500 мм,
Внутрішні розміри (ДхШхВ): 1200 х 1200 х 2250 мм,
Вага (орієнтовно): 1000 кг
Каркас: Зварний сталевий профіль 60 х 60 х 3 мм, 40 х 40 х 3 мм, швелер 8 мм міцна та стійка конструкція,
а також доставку вартістю 7 000,00 грн. за адресою: Черкаська область, Черкаський район, село Мошни, вулиця Савченка, 324.
Згідно п.п.5.1-5.3 Договору приймання-передача товару здійснюється у місці поставки товару. Приймання-передача товару здійснюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної та акту прийомки - передачі товару. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання ним видаткової накладної на товар та акту прийомки - передачі.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2 Договору визначено, що покупець проводить попередню оплату у розмірі 100% від суми Договору на розрахунковий рахунок постачальника. Підставою для перерахування коштів є рахунок, виставлений постачальником.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати товару за Договором матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд звертає увагу, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору поставки.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
За матеріалами справи судом встановлено та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору та Специфікації згідно рахунку на оплату № 6-002 від 09.06.2025 року покупцем було виконано зобов'язання щодо перерахування передоплати у розмірі 87 000,00 грн., що підтверджується копією відповідної платіжної інструкції № 6119 від 09.06.2025 року із зазначенням в призначенні платежу «За пост охорони зг.рах. № 6-002 від 09.06.2025 Без ПДВ».
Наразі, позивачем разом з матеріалами позовної заяви та на виконання вимог ухвали суду від 12.12.2025 року не надано копії рахунку, виставленого постачальником відповідно до умов п. 4.2 Договору, зокрема, рахунку № 6-002 від 09.06.2025 року, посилання на який міститься в платіжній інструкції.
Поряд із цим, станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як продавця з питань здійснення оплати та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати товару (попередньої оплати) в матеріалах справи відсутні.
При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Клуб Рівервуд" як покупцем умов Договору в частині внесення передплати в розмірі 87 000,00 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо перерахування авансу у розмірі 87 000,00 грн., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором у вказаній сумі належним чином підтверджено матеріалами справи.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно положень п. 2.1 Договору протягом 10-ти календарних днів з моменту оплати рахунку постачальник зобов'язаний надати покупцю товар, видаткову накладну, акт прийомки - передачі, товаротранспортну накладну.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
При цьому, судом встановлено, що за умовами Договору дата поставки товару постачальником ставиться у залежність від дати попередньої передоплати за товар, відтак, з урахуванням дати здійснення передплати - 09.06.2025 року, відповідач зобов'язаний був виконати свій обов'язок по поставці товару до 19.06.2025 року включно.
Заперечень щодо погоджених обсягів та строків поставки, зміст якої згідно наявних матеріалів справи визначається за даними Специфікації до Договору, сторонами суду не надано.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, ніж передбачений в п. 2.1 останнього, в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна та акт приймання - передачі товару.
Таким чином, враховуючи здійснену позивачем сплату передоплати у розмірі 87 000,00 грн. у відповідача виникли зобов'язання з поставки товару (включаючи доставку) у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною та актом приймання - передачі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, в порушення умов Договору та Специфікації Товариством з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» поставку товару в погодженому договором обсязі та на суму сплаченого авансу в розмірі 87000,00 грн. (включаючи доставку вартістю 7 000,00 грн.) обумовлених строків здійснено не було.
При цьому доказів повідомлення позивача як покупця про неможливість здійснення поставки товару, в тому числі на суму здійсненої оплати, згідно умов Договору та Специфікації відповідачем також не надано.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, в разі неналежного виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця, позаяк наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18, від 07.02.2018 року у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 року у справі № 910/5041/22, від 15.02.2024 року у справі № 910/3611/23.
Так, у зв'язку з нездійсненням поставки товару за Договором та з метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб Рівервуд" 22.07.2025 року звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» з претензією № 27, в якій вимагало здійснити поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання претензії або повернути суму здійсненої передоплати в розмірі 87000,00 грн. протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання даної претензії. Копія вказаної претензії наявна в матеріалах справи.
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, оскільки свої зобов'язання щодо поставки товару відповідно до умов Договору, Специфікації та здійсненої передплати в сумі 87000,00 грн. (включаючи доставку) у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, позивач вважає за необхідне відмовитися від договору поставки та вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ворк Лімітед» повернення передплати за Договором у розмірі 87 000,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві згідно ст. 693 ЦК України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Договору в частині поставки товару/повернення позивачу суми попередньої оплати, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 6-02 від 09.07.2025 року та/або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих позивачем доказів.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару/повернення здійсненої передплати позивачу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 87000,00 грн. грошових коштів, які були сплачені як попередня плата позивачем за поставку товару відповідно до вказаного Договору, підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у визначений строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1187,01 грн. процентів річних за період 20.06.2025 року - 03.12.2025 року та 694,50 грн. втрат від інфляції за період липень - жовтень 2025 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як зазначено вище, позивачем було реалізовано право покупця згідно ст. 693 ЦК України на вимогу повернення суми попередньої оплати у зв'язку з невиконанням поставки відповідачем, відтак за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 87000,00 грн. (80000,00 грн. - вартість товару, 7000,00 грн. - вартість доставки) як передоплата (аванс), тобто кошти, які попередньо оплачені стороною Договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 року "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 року "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов'язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому обов'язковою умовою виникнення у постачальника зобов'язання з повернення передплати є те, що в разі прийняття покупцем одного з альтернативних варіантів дій, про це в належний спосіб та у письмовій формі має бути повідомлено продавця/постачальника, що можливо встановити на підставі відповідних доказів.
Як встановлено судом за матеріалами справи, під час звернення до відповідача з претензією № 27 від 22.07.2025 року позивач посилаючись на ч. 2 ст. 693 ЦК України зазначив альтернативні вимоги «поставити оплачений товар або повернути суму попередньої оплати протягом п'яти робочих днів з дати отримання претензії», тобто залишив вибір способу виконання такої претензії фактично за постачальником, оскільки обов'язок саме з повернення коштів передплати виникає лише після того, як покупець чітко і однозначно обере передбачений приписами вказаної статті варіант повернення грошових коштів.
Поряд із цим суд зазначає, що встановлене ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем щодо поставки товару. Відповідно, застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо сторони не обумовили строк повернення покупцю внесених в якості передоплати грошових коштів в укладеному Договорі.
За загальним правилом датою пред'явлення претензії вважається дата її отримання адресатом (одержувачем), підтверджена підписом уповноваженої особи, штемпелем поштового відомства або іншим документом, що фіксує вручення (наприклад, поштове повідомлення про вручення), або в разі повернення претензії поштою - дата складання поштової відмітки про повернення (закінчення строку зберігання/неможливість вручення).
В даному спорі, за відсутності здійснення відповідачем поставки товару в межах строку дії спірного Договору та за наслідками пред'явлення позивачем вимоги про повернення передплати в розмірі 87 000,00 грн. в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України в судовому порядку шляхом подання позову б/н від 03.12.2025 року до відповідача, суд зазначає про реалізацією покупцем права вимоги до продавця з повернення суми попередньої оплати, доведеної до продавця, в даному випадку шляхом звернення з позовною заявою, отже відбулась одностороння відмова від зобов'язання щодо поставки товару за Договором, що зумовлює припинення обов'язок постачальника з поставки товару.
Тобто, обов'язок відповідача з поставки товару припиняється з дня звернення покупця з вимогою про повернення передоплати, оскільки шляхом направлення позивачем відповідачеві такої вимоги про стягнення попередньої оплати (звернення з позовом) позивач на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України реалізував своє право на односторонню зміну зобов'язання відповідача з поставки оплаченого товару за Договором на повернення суми попередньої оплати, що виключає можливість нарахування та стягнення процентів річних та втрат від інфляції згідно ст. 625 ЦК України до пред'явлення вимоги (позовної заяви) про повернення передплати, та, відповідно, свідчить про відсутність підстав для задоволення відповідних вимог про стягнення процентів річних та втрат від інфляції за період з 20.06.2025 року по 03.12.2025 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ворк Лімітед" (пров. Киянівський, 3/7, оф.110, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ 41867092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛУБ РІВЕРВУД" (вул. Невського, 15, с. Мошни,Черкаський р-н, Черкаська обл., 19615, ЄДРПОУ 42978903) 87 000,00 грн. (вісімдесят сім тисяч грн. 00 коп.) боргу та 2963,90 грн. (дві тисячі дев'ятсот шістдесят три грн. 90 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 06 травня 2026 року.
Суддя А.М. Селівон