07.05.2026 м. Дніпро Справа № 904/6088/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 (суддя Юзіков С. Г., м. Дніпро) у справі № 904/6088/25
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії
"Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"
про стягнення 3 % річних - 46 099 грн 59 коп., індекс інфляції - 216 826 грн 14 коп.,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 46 099 грн 59 коп. - 3 % річних, 216 826 грн 14 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі № 904/6088/25 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 46 099 грн 59 коп. - 3 % річних, 216 826 грн 14 коп. - індексу інфляції, 3 155 грн 11 коп. судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані нормою статті 625 Цивільного кодексу України, яка підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання в частині стягнення вказаних нарахувань, підлягають задоволенню, а рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 904/5026/24 лише підтверджено, що обов'язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання. Стягнення позивачем індексу інфляції та річних з простроченої суми, є компенсацією від знецінення грошових коштів, несвоєчасно сплачених відповідачем за надані позивачем послуги.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Приватне акціонерне товариство "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі №904/6088/25, у якій просить зазначене рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних втрат в повному обсязі, а у стягненні 3% річних відмовити в частині стягнення 45 628,46 грн.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно визначено момент виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання. На його думку, у випадку існування спору між сторонами щодо обсягу та вартості послуг за договором перевезення обов'язок з їх оплати не виникає автоматично з моменту надання послуг або оформлення первинних облікових документів, а виникає лише після набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено наявність та розмір заборгованості.
У зв'язку з цим апелянт вважає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованим і здійснено з порушенням вимог статті 625 ЦК України. Апелянт стверджує, що період прострочення у даному випадку становив лише чотири календарні дні, а тому інфляційні втрати взагалі не підлягають стягненню, оскільки вони нараховуються лише за умови прострочення не менше одного повного місяця. Крім того, апелянт вказує, що розмір 3% річних є суттєво завищеним, оскільки, за його розрахунком, належна до стягнення сума становить 471,13 грн, тоді як судом стягнуто 46 099,59 грн, що свідчить про безпідставне завищення позивачем заявлених вимог.
Апелянт також посилається на спеціальний порядок розрахунків, встановлений Правилами розрахунків за перевезення вантажів № 644, відповідно до яких у разі наявності спору між сторонами щодо нарахованих платежів порядок їх списання є особливим та не може здійснюватися автоматично. На його думку, у випадку підписання платником первинних документів із зауваженнями або незгодою списання спірних сум є недопустимим до моменту врегулювання спору.
У цьому контексті апелянт стверджує, що наявність спору між сторонами виключає автоматичне виникнення прострочення, а отже, до моменту набрання законної сили судовим рішенням відсутні підстави вважати зобов'язання простроченим.
Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 625 ЦК України, та не врахував спеціальне регулювання правовідносин у сфері залізничних перевезень, а також наявну судову практику з аналогічних спорів.
У підсумку апелянт зазначає, що стягнуті судом інфляційні втрати у розмірі 216 826,14 грн та 3% річних у розмірі 45 628,46 грн є надмірними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичному періоду прострочення, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.
Згідно з ч.1 ст.247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі № 904/6088/25, витребувано матеріали справи №904/6088/25 у Господарського суду Дніпропетровської області, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом обставини справи.
У листопаді 2024 Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу на загальну суму 1 433 006,16 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 у справі №904/5026/24, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 09.07.2025, позов задоволено повністю. У межах зазначеної справи судами встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача, правомірність нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, а також безпідставність заперечень відповідача, внесених до відповідних відомостей та накопичувальних карток.
14.07.2025 відповідачем було здійснено оплату зазначеної суми на користь позивача, що підтверджується платіжним дорученням.
Викладене не заперечується сторонами.
Позивач зазначає, що відповідач, не маючи належних підстав, підписав відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки із запереченнями, чим унеможливив списання перевізником належних йому коштів у передбачений договором строк - не пізніше двох робочих днів з моменту надання послуг. Такі дії відповідача призвели до фактичного порушення строків виконання грошового зобов'язання, оскільки отримання перевізником оплати було поставлено у залежність від належного виконання відповідачем обов'язку щодо підписання первинних документів.
Вказані неправомірні дії Відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов'язання за Договором.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від від 19.02.2025 у справі №904/5026/24, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 3 % річних - 46 099 грн 59 коп., індексу інфляції - 216 826 грн 14 коп. за загальний період з 14.06.2024 по 13.07.2025.
Неоплата Відповідачем річних та інфляційних втрат у добровільному порядку стала підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог Позивача.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі № 904/6088/25, яким позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 46 099 грн 59 коп. - 3 % річних, 216 826 грн 14 коп. - індексу інфляції.
Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Беручи до уваги факти, встановлені у справі № 904/5026/24, рішення, яке набрало законної сили, відповідач підписав вищевказані відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки із запереченнями.
Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Звідси, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Отже, посилання апелянта на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.
Господарським судом обґрунтовано зазначено, що у відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках).
Оскільки оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Припис частини другої ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, обов'язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/225 господарським судам України "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", на який посилається апелянт, господарським судам слід враховувати, що якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Отже, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень.
Враховуючи встановлений законодавством порядок оплати спірних послуг у вигляді автоматичного списання з рахунку Відповідача, оплата за надані Позивачем послуги має бути здійснена негайно в день підписання (оформлення) відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення відомості плати за користування вагонами, накопичувальної картки.
Звідси, ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Аналогічну правову позицію містять постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2024 по справі №904/2745/24, від 11.03.2025 по справі №904/2453/24, від 25.03.2025 по справі №904/2746/24, від 29.04.2025 по справі №904/2452/24, від 21.05.2025 по справі №904/2917/24, від 16.09.2025 по справі № 904/1367/25.
Апеляційний суд наголошує, що факт порушення відповідачем зобов'язання за договором встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 у справі № 904/5026/24, яким підтверджено правомірність та обґрунтованість нарахування спірної плати за користування вагонами, додаткових зборів та встановлено порушення відповідача у вигляді несплати належних залізниці платежів. Оскільки рішення суду не породжує зобов'язання грошового характеру, захист порушеного права позивача жодним чином не залежить від дати винесення рішення суду та набрання ним законної сили, а права та обов'язки позивача та відповідача виникають з умов укладеного між сторонами Договору.
Таким чином, твердження апелянта щодо виникнення обов'язку з оплати спірної суми у відповідача з дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 у справі № 904/5026/24, не врахувавши договірні строки й фактичні дії сторін щодо підписання документів, є необгрунтованим, а заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат, які обґрунтовані нормою ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, підлягають задоволенню у повному обсязі.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Вказане узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 46 099 грн. 59 коп. - 3 % річних, 216 826 грн. 14 коп. - індексу інфляції, в повному обсязі.
З огляду на викладене, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв'язку з чим скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні або скасуванню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі № 904/6088/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2026 у справі № 904/6088/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "ІНГУЛЕЦЬКИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО