вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2026 р. Справа № 910/12533/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
представники сторін в судове засідання 30.04.2026 не з'явились
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025
повний текст рішення складено 16.12.2025
у справі № 910/12533/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіста-Центр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик"
про стягнення 562 550,22 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Логіста-центр» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (відповідач) про стягнення 562 550,22 грн, з них: основного боргу - 513 126,00 грн, інфляційних втрат - 7903,54 грн., 3% річних - 5805,97 грн. та пені - 35 714,71 грн.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди № 24/11 від 30.09.2024 в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12533/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіста-Центр" 513 126,00 грн заборгованості, 7903,54 грн інфляційних втрат, 5805,97 грн - 3% річних, 35 714,71 грн пені та 6750,60 грн витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем допущено порушення умов договору в частині здійснення розрахунків за договором оренди № 24/11 від 30.09.2024, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 513 126,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 7903,54 грн., 3% річних у розмірі 5805,97 грн. та пені у розмірі 35 714,71 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25, 05.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції порушено права відповідача на справедливий суд, не поновлено строк для подачі відзиву та не взято його до уваги і, як наслідок, неповно встановлено обставини справи, які мають значення для справи. Скаржник зазначає, що позивачем, починаючи з 16.05.2025, послуги оренди за договором оренди № 24/11 від 30.09.2024 не надавались, тому акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000123 від 31.05.2025, № ОУ-0000147 від 30.06.2025, № ОУ-0000171 від 31.07.2025 не підлягають підписанню. Також скаржник вказує, що позивач в односторонньому порядку обмежив доступ представників ТОВ "Транс-Буд-Логістик" до орендованих приміщень, а в цих приміщеннях залишилось майно товариства, яке незаконно утримується позивачем. Крім того зазначає, що з червня 2025 року позивачем ці приміщення вже здано іншим орендарям, які, як стверджує скаржник, користуються обладнанням ТОВ "Транс-Буд-Логістик", що є крадіжкою майна товариства.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" у справі № 910/12533/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/12533/25.
12.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/12533/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 у зв'язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Владимиренко С.В. у відпустці для вирішення питання руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" у справі № 910/12533/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
05.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12533/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 та призначено розгляд справи на 30.04.2026.
12.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Логіста-Центр" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводять власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що відповідач не скористався правом на своєчасне подання відзиву, не навів поважних причин пропущення строку на його подання, у апеляційній скарзі не вказує в чому конкретно полягає порушення судом першої інстанції його права на справедливий суд. Позивач зазначає, що на адресу відповідача направлялася додаткова угода № 4 від 16.07.2025 про дострокове розірвання договору оренди № 24/11 від 30.09.2024 та акт від 30.09.2024 про повернення орендованого майна, які відповідачем не підписані. Доказів передачі орендованих приміщень іншим орендарям скаржником до суду не надано, тоді як позивачем надано належним чином оформлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний не оплачений період.
Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 залишити без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логіста-центр» (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-буд-логістик» (надалі - відповідач, орендар) укладено договір оренди № 24/11 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (тимчасове володіння і користування) частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м (об'єкт оренди).
Місце знаходження об'єкта оренди: м. Київ, вул. Бориспільська, 19 (п. 1.3. договору).
За умовами п. 3.6. договору об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.
В п. 4.1. договору визначено, що об'єкт оренди надаються в оренду на строк з 01.10.2024 до 31.12.2025 включно.
Розмір щомісячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить 108 056,00 грн без ПДВ (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 5.2. договору загальний розмір орендної плати за місяць складає 108 056,00 грн.
Згідно з п. 5.4. договору оплата за надане в оренду майно проводиться шляхом перерахування орендарем грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця наперед на наступний місяць до 25 числа поточного місяця.
Об'єкт, що орендується, вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 8.5. договору).
01.10.2024 за актом приймання-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м за адресою: м. Київ. вул. Бориспільська, 19.
Додатковою угодою № 1 від 31.10.2024 внесено зміни до пунктів 1.1., 1.2., 5.1., 5.2. договору та викладено їх у нових редакціях, відповідно до яких орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (тимчасове володіння і користування) об'єкт оренди: частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м та частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м (п. 1.1. договору).
Загальна площа об'єкта оренди 2350,70 кв.м (п. 1.2. договору).
Розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить з 01.11.2024 за місяць: частини головного корпусу КПД літ. Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м - 108 056,00 грн без ПДВ, частини головного корпусу КПД літ. Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м - 80 000,00 грн без ПДВ (п. 5.1. договору).
Загальний розмір орендної плати з 01.11.2024 за місяць складає 188 056,00 грн без ПДВ (п. 5.2. договору).
01.11.2024 за актом приймання-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.
Додатковою угодою № 2 від 23.01.2025 внесено зміни до договору оренди та з 01.03.2025 викладено п. 5.1. та 5.2. у нових редакціях, відповідно до яких розмір орендної плати за місяць з 01.03.2025 за користування частиною головного корпусу КПД літ. Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м становить 121 563,00 грн без ПДВ, частиною головного корпусу КПД літ. Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м - 90 000,00 грн без ПДВ (п. 5.1. договору).
Загальний розмір орендної плати за місяць з 01.03.2025 складає 211 563,00 грн без ПДВ (п. 5.2. договору).
Додатковою угодою № 3 від 24.06.2025 року внесено зміни з 01.07.2025 до пунктів 1.1., 1.2., 5.1., 5.2. договору та викладено їх у нових редакціях, відповідно до яких орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (тимчасове володіння і користування) об'єкт оренди: частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м (п. 1.1. договору).
Загальна площа об'єкта оренди 1000,00 кв.м (п. 1.2. договору).
Розмір орендної плати з 01.07.2025 за місяць за користування частиною головного корпусу КПД літ. Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м становить 90 000,00 грн без ПДВ (п. 5.1. договору).
Загальний розмір орендної плати з 01.07.2025 за місяць складає 90 000,00 грн без ПДВ (п. 5.2. договору).
30.06.2025 за актом повернення частини орендованого майна орендарем повернуто, а орендодавцем прийнято частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м за адресою: м. Київ. вул. Бориспільська, 19.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості з оплати орендних платежів за період з травня по липень 2025 року включно у розмірі 513 126,00 грн.
Також у зв'язку із неналежним виконанням грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 7903,54 грн., 3% річних у розмірі 5805,97 грн. та пеню у розмірі 35 714,71 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає договір оренди № 24/11 від 30.09.2024 як належну підставу для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.10.2024 за актом приймання-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІ проліт) площею 1350,70 кв.м за адресою: м. Київ. вул. Бориспільська, 19.
Трохи згодом, 01.11.2024 за актом приймання-передачі орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування частину головного корпусу КПД літ Д' (ІІІ проліт) площею 1000,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2025 листом № 01/09/25-01 від 01.09.2025 позивачем на адресу відповідача направлено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 513 126,00 грн: № ОУ-0000095 від 31.05.2025 на суму 211 563,00 грн, № ОУ-0000147 від 30.06.2025 на суму 211 563,00 грн, № ОУ-0000171 від 31.07.2025 на суму 90 000,00 грн.
Судом встановлено, що вказані акти підписано відповідачем без зауважень та заперечень.
Факт заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 513 126,00 грн підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за 01.01.2025 по 31.07.2025.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В п. 5.4. договору визначено, що оплата за надане в оренду майно проводиться шляхом перерахування орендарем грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця наперед на наступний місяць до 25 числа поточного місяця.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Доказів сплати заборгованості з орендної плати в розмірі 513 126,00 грн матеріали справи не містять, відповідачем до суду не представлено.
Таким чином, зобов'язання відповідача зі сплати заборгованості з орендної плати в розмірі 513 126,00 грн не виконано, тоді як строк виконання даного зобов'язання є таким, що настав.
При цьому суд зазначає, що доказів того, що позивач обмежив доступ представників ТОВ "Транс-Буд-Логістик" до орендованих приміщень, у яких, як стверджує скаржник, залишилось майно товариства, яке незаконно утримується позивачем, матеріали справи не містять.
Також не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, що з червня 2025 року позивачем орендовані приміщення передано в оренду третім особам, які, як наголошує скаржник, користуються обладнанням ТОВ "Транс-Буд-Логістик".
Крім того не знайшли свого підтвердження також доводи скаржника про крадіжку майна товариства, яке, як він стверджує, незаконно утримується позивачем та перебуває у користуванні третіх осіб, оскільки доказів звернення відповідача у встановленому Законом порядку до правоохоронних органів з приводу крадіжки майна суду надано не було, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 24/11 від 30.09.202 в розмірі 513 126,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати орендних платежів позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 7903,54 грн., 3% річних у розмірі 5805,97 грн. та пеню у розмірі 35 714,71 грн.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 9.2.1. договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів більше двох місяців, орендар сплачує пеню орендодавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.
Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, за прострочення строків по сплаті орендних платежів, дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично правильним та обґрунтованим, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 714,71 грн. підлягають задоволенню.
Відповідач заперечень щодо розміру нарахованої пені та відповідно контррозрахунку не надав.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Верховним Судом неодноразово наголошено, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 ).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, дійшов обґрунтованого висновку, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7903,54 грн. та 3% річних у розмірі 5805,97 грн. підлягають задоволенню.
Відповідач заперечень щодо розміру нарахованих інфляційних втрат та 3% річних і відповідно контррозрахунку не надав.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Буд-Логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 у справі № 910/12533/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/12533/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.05.2026.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко