ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
07 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2565/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Поліщук Л.В., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ - Єфременко О.О., на підставі довіреності
від відповідача: Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» Одеська область, м. Ізмаїл Одеської області, Прокопишин Н.Ю., на підставі довіреності
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року суддя першої інстанції Цісельський О.В., повний текст складено та підписано 11.12.2025
у справі № 916/2565/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача: Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області
про стягнення 8 644 282 грн 73 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
30.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м.Київ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 8 644 282 грн 73 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 5723-ТКЕ(23)-33 від 27.09.2023 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу.
Так, позивач зазначає, що на виконання умов договору протягом листопада 2023 - березня 2024 передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 62539243 грн 38 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, проте останній оплату за переданий газ здійснив лише частково на суму 53894960 грн 65 коп. та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання. За твердженням позивача, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 8 644 282 грн 73 коп.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2565/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ суму основної заборгованості в розмірі 8 644 282 грн 73 коп. та судовий збір в розмірі 103 731 грн 39 коп.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що відповідач порушив виконання зобов'язань за договором постачання природного газу №5723-ТКЕ(23)-33 від 27.09.2023, в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу у розмірі 8 644 282 грн 73 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Комунальне підприємство “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської область з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк для подання додаткових доказів у справі та долучити їх до матеріалів справи, врахувати при розгляді апеляційної скарги докази, які не були подані в суді першої інстанції (додаються). Скасувати частково рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 та закрити провадження у справі в частині оплати боргу в сумі 244 282 грн 73 коп. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що 24.12.2025 при звірці розрахунків з позивачем станом на 30.11.2025 стало відомо, що часткова оплата боргу в сумі 194 282 грн 73 коп., яка оплачена Комунальним підприємством “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області, була зарахована в оплату боргу за договором №5723-ТКЕ)23)-23 від 27.09.2023, внаслідок чого сума заборгованості, яка є предметом позову, зменшилась. Факт оплати підтверджується платіжними інструкціями №3809 від 22.10.2025, №3959 від 19.11.2025, №3960 від 20.11.2025, № 4030 від 28.11.2025, актом звіряння розрахунків та виписками банку по рахунку (додаються).
Окрім цього, апелянт зазначає, що 01.12.2025 Комунальне підприємство “Теплові мережі “Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області провело оплату боргу в сумі 50 000 грн за зазначеним договором згідно платіжної інструкції №4036, однак так і не зрозуміло, в оплату по якому договору позивач зменшив заборгованість.
Скаржник, посилаючись на ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Також, скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, зокрема, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
В обґрунтування неподання доказів до суду першої інстанції скаржник зазначає, що відповідачем проведена оплата боргу за спожитий природний газ згідно договору №5723-(ТКЕ)-23 від 27.09.2023, однак саме позивач приймає остаточне рішення щодо зарахування коштів в той чи інший договір, при тому, що у Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області обліковується перед позивачем заборгованість за різні періоди та за різними договорами. Тому, про зарахування оплати, проведеної відповідачем в погашення заборгованості, що є предметом позову, стало відомо 24.12.2025, коли і був підписаний акт звірення розрахунків станом на 30.11.2025.
Апелянт зазначає, що позивач в судових засіданнях не заявляв клопотання про зменшення позовних вимог у зв'язку із зарахуванням ним сум сплат відповідача в погашення заборгованості, яка є предметом спору, що є правом позивача, а не відповідача, враховуючи положення ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. Отже, скаржник стверджує, що і позивачем до прийняття рішення не була визначена позиція щодо оплаченого боргу. І тільки після підписання акту звіряння розрахунків 23.12.2025 позивач визначився з договором, в який зарахував кошти, оплачені відповідачем.
На думку відповідача, такі обставини є винятковими для прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були подані в суді першої інстанції, оскільки у відповідача не було можливості подати їх до суду першої інстанції, адже акт звірення розрахунків був підписаний лише після прийняття рішення судом першої інстанції. Разом з цим, залишення в силі рішення, що оскаржується, призведе до його незаконності та необґрунтованості, адже заборгованість, яка стягнута, є меншою, з урахуванням сплат, проведених до прийняття рішення в суді першої інстанції.
До апеляційної скарги скаржник надає платіжні інструкції №3809 від 22.10.2025, №3959 від 19.11.2025, №3960 від 20.11.2025, №4030 від 28.11.2025, №4036 від 01.12.2025 та копію акту звірки розрахунків на 30.11.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року, призначено справу до судового розгляду.
Позивач своїм правом відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку для подання додаткових доказів у справі та долучення їх до матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 81 учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку відповідача).
Отже, при поданні учасником справи клопотання про долучення додаткових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).
Судова колегія зазначає, що докази здійснення сплат за договором №5723-(ТКЕ)-23 від 27.09.2023 перебували у володінні самого відповідача з моменту проведення відповідних платежів. Платіжні доручення, банківські виписки, бухгалтерські документи та інші первинні документи створюються або отримуються платником у день здійснення операції, а тому могли бути подані до суду першої інстанції, у встановлений процесуальний строк. Факт неподання таких документів не може бути усунутий подальшим посиланням на складення акту звірення після ухвалення рішення, зокрема, враховуючи, що акт звірення розрахунків не є первинним доказом факту здійснення оплати, а є лише документом узгодження взаємних розрахунків сторін, станом на певну дату. Його підписання після ухвалення рішення не свідчить про неможливість подання до суду першої інстанції належних доказів сплат, якщо такі оплати, за твердженням самого скаржника, були здійснені раніше. При цьому, відсутні докази того, що сторони будь-яким чином повідомили суд на момент ухвалення рішення у справі про здійснені ним дії щодо визначення нової суми боргу тощо.
Твердження скаржника про те, що лише позивач визначає, в рахунок якого договору зараховуються кошти, не звільняло відповідача від обов'язку належно захищати свої права у суді першої інстанції. У разі незгоди із порядком зарахування платежів, відповідач мав право ще під час розгляду справи подати заперечення, надати власний розрахунок, документи про призначення платежу, листування сторін, заявити клопотання про витребування доказів або просити суд надати оцінку здійсненим сплатам, заявити клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з необхідністю звірення сторонами взаємних розрахунків саме з причини перерахування ним коштів вже під час розгляду справи в суді. Невчинення таких процесуальних дій є наслідком процесуальної поведінки сторони, а не об'єктивною перешкодою.
Судова колегія зауважує, що відповідно до п. 5.3 договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Отже, сторони заздалегідь визначили чіткий та однозначний механізм ідентифікації платежу. Якщо відповідач здійснював оплату за договором №5723-(ТКЕ)-23 від 27.09.2023 та належним чином зазначав номер договору у призначенні платежу, то з моменту здійснення такого платежу йому було достеменно відомо, в рахунок якого зобов'язання вносяться кошти. Тому твердження апелянта про невизначеність щодо того, до якого договору буде зараховано оплату, суперечить погодженим сторонами умовам договору.
Крім іншого, якби відповідач вважав, що призначення платежу потребує зміни або уточнення, він мав передбачений договором спосіб захисту своїх інтересів - направити відповідний лист постачальнику у строк до 10 календарних днів з моменту зарахування коштів. Жодних доказів направлення таких листів або вчинення відповідачем дій щодо зміни призначення платежів скаржником не надано.
Посилання скаржника на те, що виключно позивач визначав, у який договір зараховувати кошти, спростовується саме пунктом 5.3 договору, оскільки первинне визначення платежу залежало від волевиявлення платника при заповненні реквізиту “призначення платежу», а зміна такого призначення могла бути ініційована самим споживачем у встановленому порядку.
Посилання скаржника на те, що позивач не зменшив позовні вимоги, не має значення для вирішення питання про прийняття нових доказів. Процесуальне право позивача на зміну чи зменшення позову не усуває обов'язку відповідача доводити обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, зокрема, факт часткового чи повного погашення заборгованості на певну дату.
Таким чином, скаржником не доведено суду апеляційної інстанції наявності об'єктивних причин, що унеможливлювали подання нових доказів до суду першої інстанції, а наведені ним пояснення свідчать лише про несвоєчасну та неналежну реалізацію ним своїх процесуальних прав. У зв'язку з цим підстави для поновлення строку на подання додаткових доказів та їх прийняття судом апеляційної інстанції відсутні.
Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, як вже зазначалося вище, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.
Вказане стосується і письмових документів, долучених до клопотання про залучення доказів, тому судова колегія зазначає, що прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим, з огляду на вимоги процесуального закону.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).
Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
У зв'язку із вищевикладеним, суд апеляційної інстанції відмовляє у клопотанні скаржника про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення їх до матеріалів справи, які не були надані до суду першої інстанції. При цьому, звертає увагу скаржника, що такі докази подаються у виконавчому провадженні для врахування сум при їх стягненні.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
27.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м.Київ (далі постачальник) та Комунальним підприємством “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області (далі споживач) укладено договір постачання природного газу №5723-ТКЕ(23)-23 (далі договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2., 1.3. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 1 вересня 2023 року по 15 квітня 2024 року (включно) в кількості 8550,000 тис. куб. м.
За положеннями підпункту 2.2.1. пункту 2.1. договору обсяг І (фіксований) природного газу використовується споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІІ (фіксований) природного газу використовується споживачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої вводи бюджетним установам/організаціям та релігійним організаціям, закладам охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладам охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІ природного газу використовується споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок обсягів І (фіксований) та ІІІ (фіксований).
Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
За положеннями п. 3.2 договору, постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на Інформаційній платформі оператора ГТС.
Відповідно до п. 3.5 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірника актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на обсяг ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п. 2.1, пп. 2.2.3 та пп. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість (підп. 3.5.1 п. 3.5 договору).
Постачальник протягом 3-х робочих днів з дати одержання актів зобов'язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів актів, підписаних уповноваженим представником постачальника або надає обґрунтовану відмову від підписання акту. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими (під. 3.5.4 п. 3.5 договору).
Розділом 4 договору визначено, що ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як обсяг І (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ 6 183 грн 33 коп., крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ 7 420 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн, крім того ПДВ 20% 27,315 грн, всього з ПДВ 163 грн 89 коп. за 1000 куб. м. Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583 грн 89 коп. (пп 4.1.1.).
Ціна природного газу для обсягу ІІ визначається щомісяця для виробника теплової енергії за такою формулою: Р = Pueex x k1 x k2, де Р - ціна природного газу для виробника теплової енергії;
Pueex - середньозважена ціна, що склалася на ресурс місяця, що передує місяцю постачання природного газу та склалася за результатами електронних біржових торгів на товарній біржі “Українська енергетична біржа» за всіма договорами, умовами оплати та базисами (в газотранспортній системі, газосховищах), та за всіма стандартизованими продуктами за напрямком “Природний газ», за період з 1 по 20 (включно) числа місяця за всі торгові дні місяця, з урахуванням податку на додану вартість, у гривнях за 1000 куб. метрів газу;
k1 - коригуючий коефіцієнт, що враховує вартість грошей у часі за обліковою ставкою Національного банку та середнім очікуванням прострочення оплати виробників теплової на рівні 80 календарних днів, за лінійними розрахунками, що становить 1,055;
k2 - коригуючий коефіцієнт, націнка постачальника природного газу, що становить 1,050.
Якщо протягом поточного місяця постачання природного газу не здійснювались електронні біржові торги на товарній біржі “Українська енергетична біржа» за всіма договорами, умовами оплати та базисами (в газотранспортній системі, газосховищах), ціна залишається на рівні попереднього місяця, розрахована наведеною формулою. Крім того податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коєфіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163 грн 89 коп. за 1000 куб. м.
Постачальник щомісячно розміщує інформацію щодо зміни ціни газу за обсягом ІІ на офіційному сайті постачальника naftogaztrading.com.ua або відповідна інформація надсилається постачальником споживачу листом на електронну адресу споживача, вказану у розділі 14 “Адреси та реквізити Сторін» цього договору. Така ціна є обов'язковою для застосування сторонами з 1 числа місяця, на який вона розрахована та не потребує окремого оформлення додатковою угодою. Сторони домовились, що ціна природного газу обсягу ІІ буде вказана при документальному оформленні обсягу ІІ у відповідному акті приймання передачі газу.
Сторони підтверджують, що цілком погоджуються з порядком визначення та зміни ціни обсягу IІ, зазначеним в даному пункті договору. При цьому, споживач вважається повідомленим про зміну ціни обсягу ІІ з моменту здійснення публікації відповідної інформації на офіційному сайті постачальника naftogaztrading.com.ua або з моменту відправлення відповідного повідомлення постачальником на електронну адресу споживача, зазначену у розділі 14 даного договору (пп.4.1.2 договору).
Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього договору як обсяг ІІІ (фіксований) за 1000 куб. м. газу без ПДВ - 13 658 грн 33 коп, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 16 390 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124 грн 16 коп. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163 грн 89 коп. за 1000 куб. м. Всього ціна газу для обсягу ІІІ (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553 грн 89 коп. (пп.4.1.3 договору).
У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовлені потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін (п. 4.2 договору).
Згідно з п. 4.3 договору, загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Розділом 5 договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу обсягу - до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підп. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.
Пунктом 5.2 договору для реєстрації (продовження реєстрації) споживача в реєстрі споживачів постачальника на платформі Оператора ГТС та постачання (продовження постачання) газу споживачу за цим договором з 01.01.2024 року, споживач зобов'язується у строк до 16:15 29.12.2023 року укласти договори або додаткові угоди до договорів банківського рахунку щодо здійснення договірного списання (надалі - договір про договірне списання) з рахунків споживача, на який надходять кошти в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ.
Договір про договірне списання укладається між споживачем, постачальником та банком, в якому обслуговується відповідний рахунок споживача. Споживач також зобов'язується не відкривати інших рахунків в будь-яких банківських установах для отримання коштів в оплату за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, та не здійснювати розрахунки за теплову енергію та відповідні комунальні послуги, послуги (товари), для надання (передачі) яких використовується поставлений природний газ, із застосуванням будь-яких інших рахунків, ніж рахунок, відносно якого укладений договір про договірне списання.
У разі порушення споживачем умов розрахунків за поставлений природний газ оплата за природний газ за цим договором здійснюється шляхом щоденного договірного списання банками залишку грошових коштів з банківських рахунків споживача, на які надходять кошти в оплату за послуги, для надання яких використано поставлений природний газ, на банківський рахунок постачальника.
Договірне списання (перерахування) з поточного рахунку споживача на поточний рахунок постачальника здійснюється з дати отримання банком повідомлення постачальника про порушення строків розрахунків за цим договором на підставі відповідного договору про договірне списання до повного виконання зобов'язань споживача в частині розрахунків за поставлений природний газ за цим договором без застосування платіжних вимог від постачальника.
Відповідно до п. 5.3 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.
Згідно з п. 5.4 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
Відповідно до п. 5.5 договору сторони погоджуються, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотків річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна заборгованість за використаний природний газ; у четверту чергу - компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Пунктом 5.6 передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання - передачі.
Підпунктом 4 п. 6.2. договору, зокрема, встановлено, що споживач зобов'язаний прийняти газ на умовах цього договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором та використовувати його відповідно до умов цього договору.
Постачальник має право отримати оплату за переданий цим договором природний газ в розмірі та в строки, визначені цим договором (пп.4 п. 6.3 договору).
Даний договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до “ 15» квітня 2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п.13.1 договору).
Додатковою угодою №1 від 30.01.2024 року до договору постачання природного газу №5723- ТКЕ(23)-23 від 27.09.2023 року сторони зупинили дію п.5.2 договору.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 5723-ТКЕ(23)-33 від 27.09.2023 позивачем у період з листопада 2023 року по березень 2024 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 62539243 грн 38 коп., на підтвердження чого сторонами були складені та підписані наступні акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 612,730 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 4646875 грн 20 коп. з ПДВ; від 30.11.2023 (з урахуванням обсягу споживання ІІ: 13,149 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 261161 грн 48 коп. з ПДВ; від 30.11.2023 (з урахуванням обсягу споживання ІІІ: 132,524 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 2193787 грн 34 коп з ПДВ; від 31.12.2023 (з урахуванням обсягу споживання І: 1228,563 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 9317283,20 грн з ПДВ; від 31.12.2023 (з урахуванням обсягу споживання ІІ: 33,126 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 603691 грн 38 коп. з ПДВ; від 31.12.2023 (з урахуванням обсягу споживання ІІІ: 279,660 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 4629460 грн 09 коп. з ПДВ; від 31.01.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 1434,434 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 10878585 грн 66 коп. з ПДВ; від 31.01.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІ: 38,475 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 670020 грн 70 коп. з ПДВ; від 31.01.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІІ: 319,047 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 5281468 грн 04 коп. з ПДВ; від 29.02.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 1070,484 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 8118429 грн 90 коп. з ПДВ; від 29.02.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІ: 29,514 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 491544 грн 31 коп. з ПДВ; від 29.02.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІІ: 223,929 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 3706895 грн 41 коп. з ПДВ; від 31.03.2024 (з урахуванням обсягу споживання І: 1044,19000 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 7919019 грн 17 коп з ПДВ; від 31.03.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІ: 25,74000 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 409480 грн 55 коп. з ПДВ; від 31.03.2024 (з урахуванням обсягу споживання ІІІ: 206,08700 тис. куб.м. та тарифу на транспортування природного газу) на суму 3411540 грн 95 коп. з ПДВ.
Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані, зокрема, представником відповідача та скріплені відтиском печатки підприємства.
Відповідач поставлений позивачем природний газ оплатив частково, а саме в сумі 53894960 грн 65 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з рахунка позивача та розрахунком суми основного боргу, наданого позивачем.
Відповідачем також надано до матеріалів справи протоколи засідань територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах № 6 від 18.08.2023, № 7 від 17.11.2023, № 8 від 22.03.2024, № 9 від 29.05.2024, № 10 від 30.08.2024, № 11 від 08.01.2025.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині здійснення оплати в повному обсязі за поставлений природний газ за період з листопада 2023 року до березня 2024 року, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 8644282 грн 73 коп. основного боргу.
Інших належних та допустимих письмових доказів матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують підстави для стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 8 644 282 грн 73 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ст.699 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами
Згідно ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу»: оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України “Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу», споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір №5723-ТКЕ(23)-33 від 27.09.2023 за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який недійсними у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, в силу ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов означеного договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 62 539 243 грн 38 коп., з яких фактично сплачено 53 894 960 грн 65 коп., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу та не спростовано відповідачем.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ, як постачальником, доведено виконання належим чином взятих на себе за укладеним договором зобов'язань, та постачання відповідачу протягом спірного періоду природного газу в обсязі загальною вартістю 62 539 243 грн 38 коп., що підтверджується підписаними між сторонами без заперечень та/або зауважень актами приймання-передачі.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять будь-яких заперечень відповідача щодо обсягів споживання відповідачем природного газу, факту постачання природного газу, у визначених обсягах за спірний період. Відповідач не надає будь-яких доказів про те, що ним отримано природний газ за договором в іншому обсязі, ніж стверджує позивач, а відомості позивача є недостовірними. Відповідач також не звертався до суду щодо врегулювання розбіжностей обсягів спожитого ним природного газу. Зважаючи на погоджені сторонами умови договору щодо порядку та строків проведення розрахунків, строк оплати постачання природного газу за актами приймання-передачі є таким, що настав.
В свою чергу, Комунальне підприємство “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської області, як споживач, в порушення приписів статей 525, 526, 610, 629, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України та умов договору, оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строки, визначені договором.
Відтак, позивачем у повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання відповідно до договору, натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий природний газ у строки, обумовлені договором, виконав не в повному обсязі, з порушенням термінів такої оплати.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу виконав лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти у розмірі 53894960 грн 65 коп., що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку за період з 02.11.2023 по 31.10.2024.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на дату розгляду судом першої інстанції цієї справи, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов'язання за договором, в частині здійснення оплати за поставлений природний газ за спірний період на загальну суму 8 644 282 грн 73 коп., у зв'язку із чим висновок суду першої інстанції про те, що у Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області перед позивачем виникла заборгованість у період з 02.11.2023 по 31.10.2024 в зазначеній сумі, є вірним. Протилежного матеріали справи не містять та скаржником не спростовано належними доказами по справі. При цьому колегія суддів звертає увагу апелянта, що предметом розгляду даної справи є сума його боргу перед позивачем саме у визначений період, тому підстав в даному випадку розглядати дії сторін щодо виконання спірного договору в інші періоди у суду наразі не існує, враховуючи те, що позивачем не подавалося до суду у встановленому чинним процесуальним законодавством порядку змін до предмету позову в частині як суми боргу, так і періоду його виникнення.
На підставі викладеного, враховуючи, що своєчасна оплата поставленого позивачем природного газу є одним з основних обов'язків відповідача, належне виконання якого вимагається спірним договором та законом, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором постачання природного газу №5723-ТКЕ(23)-33 від 27.09.2023 за спожитий природний газ у спірний період, а також доказів, які б свідчили про сплату відповідачем вказаної заборгованості у спірний період, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, заперечення відповідача стосовно того, що зобов'язання з компенсації різниці в тарифах державою у встановленому порядку не виконано перед відповідачем, відповідно до положень Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», яким передбачено спеціальний порядок погашення заборгованості теплопостачальних підприємств за спожитий природний газ за умови наявності у бюджету заборгованості з компенсації різниці в тарифах на теплову енергію перед виробником теплової енергії, обґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки, як вірно зазначив суд, невиконання державою зобов'язань щодо компенсації різниці в тарифах саме по собі не припиняє та не змінює обов'язку відповідача оплатити спожитий природний газ. Законодавством передбачено спеціальний механізм врегулювання такої заборгованості шляхом взаєморозрахунків або перерахування субвенції, єдиною підставою для яких є укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Оскільки доказів укладення такого договору у спірних правовідносинах відповідач не надав, ані договір, ані закон не звільняють його від виконання грошового зобов'язання перед позивачем, тому зазначені доводи не спростовують правомірності заявлених позовних вимог.
Так, за доводами апеляційної скарги, скаржник посилаючись на ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати частково рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 та закрити провадження у справі в частині оплати боргу в сумі 244 282 грн 73 коп.
Судова колегія відхиляє доводи скаржника, зважаючи на таке.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі. Зокрема, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж його не було і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04).
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
В свою чергу, як зазначено вище по тексту цієї постанови, суд апеляційної інстанції відмовив скаржнику у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення їх до матеріалів справи, з підстав того, що останнім не доведено наявності об'єктивних причин, які унеможливлювали їх подання до суду першої інстанції. Документи, що підтверджують здійснення сплат (платіжні доручення, банківські виписки, бухгалтерські та інші первинні документи), перебували у володінні відповідача з моменту проведення платежів та могли бути подані суду першої інстанції у встановлений процесуальний строк.
Водночас, колегія суддів зазначає, що скасування рішення суду з підстав подання стороною спору на стадії апеляційного перегляду нових доказів та посилання на обставини, що виникли до ухвалення рішення судом першої інстанції та у разі відсутності підстав для прийняття таких доказів судом апеляційної інстанції, фактично означає скасування законного та обґрунтованого рішення, постановленого за результатами повного з'ясування обставин справи, належної оцінки поданих доказів учасниками справи та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, коли порушення Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне та обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмета спору, які виникли до ухвалення рішення судом першої інстанції та підтверджуються доказами, які не підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції, з підстав відсутності у відповідача об'єктивних причин їх не подання до суду першої інстанції, зазначених вище по тексту цієї постанови, не може бути підставою для скасування судового рішення, згідно зі ст. 278 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, судова колегія відхиляє як безпідставні, оскільки наведені висновки зроблені за інших фактичних обставин справи і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даному провадженні, оскільки правова позиція у справі №916/3006/23 стосується випадків, коли відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення та після відкриття апеляційного провадження подав заяву про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, що на стадії апеляційного розгляду заборгованість за договором сплачена, а тому відсутній предмет спору. В подальшому відповідач надав апеляційному суду платіжну інструкцію, відповідно до якої перераховано на рахунок позивача суму боргу. В свою чергу, апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі та залишив без змін рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Натомість у даній справі обставини, на які посилається апелянт, як на припинення предмета спору, обґрунтовуються доказами, які не були подані ним до суду першої інстанції вчасно, та у прийнятті яких судом апеляційної інстанції відмовлено з огляду на недоведеність причин їх неподання раніше.
Отже, за таких умов відсутні належні процесуальні підстави вважати встановленим факт припинення предмета спору, а отже посилання скаржника на зазначену постанову Верховного Суду є помилковим, а правовідносини не є подібними у даному випадку.
Крім того, у цій справі суд першої інстанції на момент ухвалення рішення розглядав спір за наявності неврегульованих вимог сторін та на підставі належних доказів, наявних у матеріалах справи. Тому, саме по собі посилання апелянта на можливу зміну обставин після ухвалення рішення, не свідчить про незаконність чи необґрунтованість такого рішення та не може бути підставою для його скасування.
До того ж, як вже зазначалося вище за текстом постанови, суди у даній справі розглядали дії сторін щодо належного виконання умов договору у певний період, до якого не війшли дії сторін щодо подальшого виконання такого договору, зокрема, і в частині здійснення відповідачем часткових сплат в погашення існуючого боргу, що є підставою для надання таких документів у виконавчому провадженні.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що останнім не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови позивачу у позовних вимогах про стягнення заборгованості за неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу у спірний період.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м. Ізмаїл Одеської не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», м.Ізмаїл Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.12.2025 року у справі №916/2565/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 07.05.2026 року.
Повний текст постанови складено та підписано 07.05.2026 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Суддя Л.В. Поліщук
А.І. Ярош