Постанова від 27.04.2026 по справі 916/349/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/349/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ТОВ "ПРОЛОГ ТД" - адвокат Проць Т.В.

від ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" - адвокат Кондраков В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 (повний текст складено та підписано 20.10.2025, суддя Гут С.Ф.) та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 (повний текст складено та підписано 29.10.2025, суддя Гут С.Ф.)

у справі №916/349/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОДОР"

про стягнення 9 474 835,00 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" (надалі - ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД", Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (надалі - ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", Відповідач) 9474835,00 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов'язків за договором поставки в частині своєчасної та остаточної оплати вартості переданого за видатковими накладними товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/349/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" 37000 грн 00 коп. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд послався на те, що позивачем не надано доказів, які б достеменно свідчили про реальний рух активів (товару) та які давали б змогу встановити реальність здійсненої господарської операції з передачі товару. А тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що докази надані відповідачем в частині відсутності господарської операції є більш вірогідними, аніж докази надані позивачем в підтвердження факту здійснення господарської операції із постачання (передачі) товару.

Приймаючи додаткове рішення у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" 37000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, тобто у розмірі, котрий за внутрішнім переконанням суду відповідає таким критеріям як обґрунтованість, пропорційність до предмета спору, а також відповідає обсягу та кількості виконаної адвокатським об'єднанням роботи.

Не погодившись із даним рішенням та додатковим рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 по справі №916/349/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/349/24 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про стягнення судових витрат.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та додаткове рішення є необґрунтованими та безпідставними, прийнятими з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок помилкового встановлення обставин справи, неправильної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, виходячи з наступного:

- позивач належним чином та своєчасно виконав свої зобов'язання за договором та передав відповідачеві замовлений товар, а тому в останнього виник обов'язок щодо оплати придбаного товару в визначені договором строки;

- судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що відповідач частково оплатив поставлений товар, однак решта заборгованості лишилась не сплаченою;

- не дивлячись на заперечення відповідача факту поставки йому товарів, ця обставина підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а також даними податкової звітності як позивача, так і відповідача;

- на переконання апелянта, наявний у матеріалах справи висновок почеркознавчої експертизи а який послався суд першої інстанції, не спростовує наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують факт поставки товару;

- апелянт вважає, що з огляду на умови укладеного між сторонами договору, саме відповідач зобов'язаний був забезпечити підписання товаросупровідних документів належним чином уповноваженим представником, однак зазначеного обов'язку не виконав та направив позивачеві первинні документи, засвідчені підписом невстановленої особи;

- в свою чергу, наявні у матеріалах справи видаткові накладні, окрім підпису представника відповідача, містять також відтиск печатки, яка належить відповідачеві та є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними;

- скаржник також вважає, що свідченням поставки товару та визнання відповідачем боргу є здійснення останнім часткової оплати за отриманий товар та відображення господарської операції купівлі товарів у позивача в своїй податковій звітності;

- при цьому, як вважає апелянт, подання відповідачем уточнюючих податкових декларацій та коригувань жодним чином не спростовує факту господарської операції, оскільки такі коригування були здійснені під час розгляду цієї справи, через три роки після подання звітних податкових декларацій. А тому, позивач вважає, що відповідач діяв недобросовісно, та подав відповідні коригування до податкової звітності з метою уникнення виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем;

- суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення посилався на подані відповідачем недостовірні та недопустимі докази, що містять явні ознаки фальсифікації;

- на переконання апелянта, неналежним доказом, який взято судом першої інстанції до уваги, є також Висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, зокрема через те, що суд першої інстанції не дотримався правил відбору зразків підписів для проведення почеркознавчої експертизи;

- апелянт також вважає, що поведінка головуючого судді Господарського суду Одеської області під час розгляду цієї справи викликає об'єктивні сумніви в його неупередженості. За таких умов, враховуючи заявлену позивачем недовіру судді, суддя Гут С.Ф. підлягав відводу від розгляду цієї справи.

Щодо підстав оскарження додаткового рішення апелянт зазначає наступне:

- заявлений відповідачем розмір судових витрат, суттєво перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат;

- відповідач заявив про стягнення судових витрат з пропуском встановленого ГПК України строку;

- заявлені представником відповідача витрати не пов'язані з розглядом справи, тому такі не підлягають розподілу;

- надані представником відповідача докази не підтверджують розмір понесених судових витрат на оплату послуг правничої допомоги;

- судові витрати, про відшкодування яких заявив представник відповідача, є завищеними та не відповідають критеріям розумності;

- відповідач та його представник зловживали процесуальними правами та неналежно виконували процесуальні обов'язки під час розгляду справи.

Ухвалою суду від 02.12.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено її до розгляду на 21.01.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що між сторонами у справі тривали перемовини стосовно укладення договору поставки, але на значно менший об'єм товару, Договір не міг бути укладений, в силу приписів статуту та законодавства за відсутності згоди загальних зборів, оскільки Договір є значним правочином. У наданих позивачем ТТН вказані автомобілі ТОВ «АВТОДОР», які обладнані пристроями спостереження і підключені до програми спостереження відомості з якої підтверджують факт перебування автомобілів в межах Одеської області у день вказаний у ТТН.

Щодо посилання позивача на реєстрацію податкових накладних, відповідач стверджує, що в силу обставин, зокрема помилки бухгалтера, помилково скористався кредитом з ПДВ, сформованим ТОВ «ПРОЛОГ ТД» внаслідок реєстрації податкових накладних. В свою чергу, відповідач повідомив про анулювання у податковому обліку факту здійснення господарських операції із ТОВ «ПРОЛОГ ТД» шляхом коригування зобов'язань з ПДВ, що виникли на підставі податкових накладних складених і зареєстрованих ТОВ «ПРОЛОГ ТД».

Наголошує відповідач й на тому, що за висновком судової експертизи встановлено, що підписи у видаткових накладних та у товарно-транспортних накладних виконані не уповноваженою особою відповідача, а іншою особою.

З огляду на таке, відповідач вважає, що наявні у матеріалах справи докази в сукупності свідчать про те, що позивачем не доведено реальність здійсненої господарської операції з передачі товару відповідачеві.

Щодо незгоди апелянта з додатковим рішенням по цій справі, відповідач зазначає, що стягнуті судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу є пов'язаними з даною справою, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру.

У зв'язку з знеструмленням серверного обладнання у будівлі Південно-західного апеляційного господарського суду, судове засідання по справі №916/349/24 призначене на 21.01.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 26.01.2026 повідомлено учасників справи №916/349/24 про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 відбудеться - 18.02.2026.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі №916/349/24 оголошено перерву до 25.03.2026.

Ухвалою суду від 25.03.2026 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи №916/349/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 на 15.04.2026.

До початку судового засідання, яке було призначене на 15.04.2026, а саме о 14:50 надійшло повідомлення про замінування будівлі суду, та, як наслідок, проведення евакуації відвідувачів і працівників суду, у зв'язку з чим, судове засідання у справі №916/349/24, призначене на 15.04.2026 о 15:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку від 15.04.2026.

З огляду на таке, ухвалою суду від 15.04.2026 повідомлено учасників справи №916/349/24 про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ "ПРОЛОГ ТД" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 відбудеться - 27.04.2026 о 12:30, а також визначено резервні дати засідання на випадок неможливості розгляду справи.

27.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли клопотання ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про призначення експертиз в яких відповідач просив призначити по справі №916/349/24 повторну судову почеркознавчу експертизу та додаткову технічну експертизу, проведення яких доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз міністерства юстиції України, та провадження у справі №916/349/24 зупинити на час проведення судових експертиз.

Під час судового засідання від 27.04.2026 представник ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" підтримав заявлені клопотання про призначення експертиз.

Представник ТОВ "ПРОЛОГ ТД" заперечував проти задоволення заявлених відповідачем клопотань про призначення експертиз.

Колегія суддів зазначає, що під час судового засідання від 27.04.2026 в м. Одесі було оголошено повітряну тривогу, з огляду на що, за клопотанням представника ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" судом, з метою збереження життя та здоров'я учасників справи та працівників суду, було оголошено перерву у засідання та повідомлено присутніх у судовому засідання представників учасників справи, що судове засідання буде продовжено після закінчення повітряної тривогу.

Після оголошення сигналу про відбій повітряної тривоги в м. Одесі, судове засідання 27.04.2026 у цій справі, було продовжено, що зафіксовано у протоколі судового засідання.

Розглянувши під час судового засідання клопотання ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про призначення експертиз, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на таке.

У постановах від 12.09.2024 у справі № 910/11903/23, від 21.10.2024 у справі № 914/3445/23 та у справі № 923/1188/21, Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо питання застосування ст. 118, 119 ГПК України (продовження / поновлення судами процесуальних строків, наслідків пропущення учасником справи цих строків) та вказав наступне.

У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Водночас у ч. 2 ст. 119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 (пункт 23).

Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.

У даному випадку ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 роз'яснив учасникам справи, у тому числі й відповідачеві, їх право в строк до 25.12.2025 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань (призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо), оформлені відповідно до ст.170 ГПК України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Таким чином, встановлений судом процесуальний строк, зокрема на подання клопотань про призначення експертиз, міг бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (у даному випадку - до 25.12.2025 включно), у той час як ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" звернулось з клопотаннями про призначення експертиз після закінчення цього строку та з заявою про продовження строку на подання таких клопотань до суду не зверталось.

Судова колегія також зазначає, що статтею 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11 ст.242 ГПК України).

За приписами ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" має зареєстрований електронний кабінет, а тому на виконання вимог чинного процесуального законодавства судом апеляційної інстанції направлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 02.12.2025 саме до електронного кабінету відповідача.

У відповідності до довідки про доставку електронного документу від 03.12.2025 ухвала суду від 02.12.2025 про відкриття провадження по справі, якою серед іншого, судом було встановлено строк на подання клопотання про призначення експертизи, доставлена до електронного кабінету ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" - 03.12.2025 об 11:18.

Відповідно, ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" з моменту одержання ухвали суду, а саме з 03.12.2025 було обізнано про встановлені судом строки на подання клопотань.

Однак, у встановлений судом строк, тобто до 25.12.2025 не зверталось до суду апеляційної інстанції з відповідною заявою про продовження строку на подання клопотання про призначення експертизи у справі.

Колегія суддів також наголошує на тому, що системний аналіз частини першої статті 101 ГПК України та частини першої статті 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов'язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертається з клопотанням про призначення експертизи до суду.

При цьому за змістом частини другої статті 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Аналогічний правовий висновком викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №910/1668/19.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутній висновок судової експертизи, виконаний на замовлення відповідача у даній справі, при цьому заявником не обґрунтовано неможливість замовити відповідну судову експертизу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

До того ж, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не порушувалось питання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи та додаткової технічної експертизи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення поданих ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" клопотань про призначення експертиз без розгляду.

Також, під час судового засідання представником ТОВ "ПРОЛОГ ТД" було заявлено усне клопотання в якому просив визнати подання ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" клопотань про призначення експертиз зловживанням процесуальними правами та вжити захід процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Розглянувши таке клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Згідно з ст. 131 Господарського процесуального кодексу України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку, зокрема, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству (п. 2 ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Отже, чинний Господарський процесуальний кодекс України не містить визначення поняття «зловживання процесуальними правами», а визначає у ст. 43 лише перелік дій, які можуть трактуватися суддею за суб'єктивною чи об'єктивною думкою в кожному конкретному випадку як зловживання процесуальними правами.

Основною ознакою зловживання процесуальними правами є, у тому числі: відсутність наміру вирішити реально існуючий спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору.

При цьому, суд зазначає, що у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №58/505 та від 28.04.2020 у справі №910/6245/19.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17). Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству (постанова Верховного Суду від 25.02.2025 у справі №917/542/22, ухвала КГС ВС від 24.07.2025 у справі №916/4873/24).

Перевірка обґрунтованості доводів, наведених у заявах і клопотаннях учасників справи, є насамперед завданням суду, який, зважаючи на результати такої перевірки, ухвалює відповідне процесуальне рішення.

У даному випадку судова колегія вважає, що сам лише факт звернення відповідача до суду з клопотанням про призначення експертизи не може бути достатнім для висновку про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами і, його спрямованість виключно на затягування розгляду справи.

Суд приходить до висновку, що заявлення учасниками процесу тих чи інших клопотань є формою реалізації їхніх процесуальних прав.

Тому колегія суддів не вбачає підстав для застосування заходів процесуального примусу (що належить до дискреційних повноважень суду) у вигляді штрафу до відповідача, як запропоновано позивачем, а відтак, - відмовляє у задоволенні відповідного клопотання ТОВ "ПРОЛОГ ТД".

Під час судового засідання від 27.04.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідач надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення та додаткове рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10 січня 2022 року між ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" (Постачальник) та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (Покупець) укладено договір поставки № 1001-1х/2022 (Договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Постачальник протягом строку дії цього Договору зобов'язується систематично постачати Товар, а Покупець приймати й оплачувати Товар, згідно з умовами цього Договору.

Предметом поставки є Товари, перелік яких визначений в Додатку № 1 до цього Договору (Товар) (пункт 1.2).

Найменування, вартісні і кількісні характеристики Товару, що є предметом поставки за цим Договором, визначаються у видаткових накладних та/або рахунках, і Додатках (специфікаціях) до Договору на кожну партію Товару окремо (пункт 1.3).

Додатки до даного Договору оформляються на кожну поставку партії Товару окремо, і є невід'ємними частинами цього Договору (Додаток) (пункт 1.4).

Постачальник здійснює постачання товарів окремими партіями на підставі замовлень Покупця та в наступному порядку:

Для здійснення поставки кожної партії товару Покупець, із використанням факсимільного або електронного зв'язку, надає Постачальнику замовлення із зазначенням асортименту товару, кількості та адреси його поставки.

Зобов'язання по поставці Товару в рамках цього договору виникає після погодження Сторонами істотних умов поставки окремої партії Товару шляхом обміну повідомленнями з використанням факсимільного та/чи електронного зв'язку Повідомлення вважається таким, що надіслано та отримано іншою Стороною, якщо воно надіслане за реквізитами вказаними в цьому Договорі.

Сторони зобов'язуються надавати відповідь на отримане повідомлення протягом розумного строку, але не більше ніж 2 робочі дні. У випадку неотримання відповіді на надіслане повідомлення, попередні домовленості Сторін щодо замовлення на поставку окремої партії Товару втрачають силу (пункт 2.1.1).

Постачальник на підставі замовлення та письмової заявки Покупця передає йому рахунок на Товар із використанням факсимільного або електронного зв'язку (пункт 2.1.2).

Покупець зобов'язаний до моменту відвантаження Товару надати Постачальнику із використанням факсимільного або електронного зв'язку довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (Товару) згідно виставленого рахунку (пункт 2.1.3).

Сторони погодили наступне:

Датою відвантаження товару є дата виписки Постачальником видаткової накладної та передачі Товару перевізнику (пункт 2.2.1).

Датою поставки Товару Покупцю є дата доставки товару на адресу, вказану Покупцем в замовленні/ письмовій заявці (склад Покупця/склад Перевізника) (пункт 2.2.2).

Термін поставки Товару Покупцю має бути попередньо узгодженим сторонами і вказуватиметься у відповідному Додатку на поставку кожної партії Товару (пункт 2.2.3).

Постачальник має право на дострокову поставку кожної партії товару з обов'язковим повідомленням про це Покупця (пункт 2.3).

Покупець зобов'язаний забезпечити прийняття партії товару у місці, що зазначено в товаро-транспортній накладній, відповідно до замовлення/письмової заявки Покупця (пункт 2.4).

Поставки товару в межах цього Договору здійснюються відповідно до "ІПКОТЕРМС" в редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам цього Договору, на умовах СРТ - пункт призначення, вказаний у замовленні та/або письмовій заявці Покупця (пункт 3.1).

За домовленістю Сторін поставка товару може здійснюватися на інших умовах, що буде обумовлюватись у відповідному Додатку (пункт 3.2).

Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту відвантаження Товару Перевізнику зі складу Постачальника, що фіксується видатковою накладною Постачальника та іншими товаро-супровідними документами (пункт 3.3).

Видаткові накладні на Товар надаються Покупцю із використанням факсимільного або електронного зв'язку. Постачальник передає Покупцю товаро-транспортні накладні разом з Товаром. Оригінали документів надсилаються на адресу Покупця поштою не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дати відвантаження Товару Покупцю / Перевізнику (пункт 3.4).

Покупець (уповноважена ним особа) зобов'язаний підписати та пропечатати оригінали документів на поставку Товару (видаткові накладні, товаро-транспортні накладні) та надіслати їх Постачальнику разом із довіреністю на отримання товару не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання даних документів (пункт 3.5).

Покупець оплачує поставлену Постачальником партію товару за договірною ціною, зазначеною у рахунку, виданому Постачальником (пункт 6.1).

Загальна Ціна Договору складає суму вартості всіх партій товару, поставлених Покупцю Постачальником на протязі строку дії цього Договору (пункт 6.2).

Покупець зобов'язується оплачувати партії Товару, що будуть постачатись в рамках цього Договору, на умовах оплати повної вартості Товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати відвантаження Товару (пункт 7.1).

Сторони залишають за собою право на зміну порядку здійснення розрахунків за Товар, що буде обумовлюватись у відповідному Додатку до Договору на кожну партію товару окремо та підтверджуватись комунікацією Сторін шляхом обміну повідомленнями з використанням факсимільного та/чи електронного зв'язку (пункт 7.2).

Як правило, Сторони проводять між собою розрахунки, використовуючи безготівкову форму, шляхом перерахування необхідної суми Покупцем зі свого рахунку в банківській установі на рахунок в банківській установі Постачальника, з використанням платіжних доручень (пункт 7.3).

Постачальник зобов'язаний забезпечити Покупця первинними документами на поставку Товару (рахунок, видаткові накладні), а також на вимогу Покупця, необхідними документами, що засвідчують якість придбаного товару (пункт 8.1.2).

Покупець зобов'язаний Надати Постачальнику оригінал довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (Товару) згідно виставленого рахунку (пункт 8.2.2); передати Постачальнику належно оформлені документи на отримання товарно-матеріальних цінностей в строк 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання оригіналів документів на отримання товару (пункт 8.2.4).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині взаєморозрахунків за поставлений Товар - до повного виконання зобов'язань (пункт 9.1).

У випадку, якщо жодна із Сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договірні відносини за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення терміну його дії, цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік (пункт 9.2).

Сторони несуть відповідальність за невиконання чи за неналежне виконання умов цього Договору відповідно до чинного законодавства України з урахуванням положень цього Договору (пункт 10.1).

За порушення строку оплати вартості окремої партії Товару, Покупець на вимогу Постачальника сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен календарний день пропуску строку оплати. Нарахування пені за порушення строку оплати вартості поставленої партії товару відбувається за весь період прострочення до моменту погашення Покупцем всієї суми заборгованості за Договором (пункт 10.3.1).

Усі спори між Сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності з чинним законодавством України (пункт 11.1).

Сторони визначають, що всі ймовірні претензії за даним Договором повинні були розглянуті Сторонами протягом тридцяти днів з моменту отримання претензії (пункт 11.2).

При виконанні договірних умов, Сторони підтримують між собою взаємозв'язок, використовуючи при цьому електронний (електронна пошта), телефонний, факсимільний та інші види доступного Сторонам зв'язку за реквізитами зазначеними в Договорі (пункт 14.1).

Сторони дійшли згоди, що обмін повідомленнями за допомогою засобів зв'язку за реквізитами вказаними в цьому Договорі та погодження істотних умов поставки окремої партії Товару має юридичну силу щодо умов поставки окремої партії Товару в розумінні ст. 639 ЦК України (пункт 14.2).

Листування, обмін повідомленнями, будь-які інші документи що укладаються та/чи вчиняються Сторонами протягом строку дії цього Договору становлять невід'ємну частину цього Договору (пункт 14.3).

Документи, одержані Сторонами при використанні вище перелічених видів зв'язку мають силу оригіналів і Сторони зобов'язуються приймати до уваги дані цих документів, до надання їм оригіналів цих документів Стороною-автором (пункт 14.4).

Додатком № 1 до Договору погоджено найменування Товару, вид пакування, вагу пакувальної одиниці.

Додатком № 2 до Договору погоджено назву Товару, упаковку, кількість та ціну. Загальна вартість товару 9974835,00 грн. Умови оплати - 100% оплата вартості Товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати відвантаження Товару. Умови поставки - склад Продавця (Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236); строк поставки Товару - декількома партіями до 15 січня 2022.

14 січня 2022 року ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" виставлено ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" рахунок № 5 на оплату товару загальною вартістю 9974835,00 грн, у тому числі ПДВ 1662472,50 грн.

14 січня 2022 року між ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" як Постачальником та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" як Покупцем підписано видаткові накладні:

№ 2 про отримання товару загальною вартістю 5914080,00 грн, у тому числі ПДВ 985680,00 грн;

№ 3 про отримання товару загальною вартістю 3361455,00 грн, у тому числі ПДВ 560242,50 грн;

№ 4 про отримання товару загальною вартістю 699300,00 грн, у тому числі ПДВ 116550,00 грн.

Також, 14 січня 2022 року між ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" як Постачальником та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" як Покупцем підписано товарно-транспортні накладні:

№ 1 - автомобіль вантажний-самоскид Scania P 440 B8X4HZ НОМЕР_1, автомобільний перевізник - ТОВ "АВТОДОР", замовник ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", вантажовідправник ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД", пункт навантаження - Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236, пункт розвантаження - 6800, Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Паромна, буд. 11, загальна вартість товару - 5914870,00 грн, у тому числі ПДВ 985680,00 грн;

№ 2 - автомобіль сідловий тягач Scania G 440 A4X2N4 НОМЕР_2, автомобільний перевізник - ТОВ "АВТОДОР", замовник ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", вантажовідправник ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД", пункт навантаження - Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236, пункт розвантаження - 6800, Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Паромна, буд. 11, загальна вартість товару - 3361455,00 грн, у тому числі ПДВ 560242,50 грн;

№ 3 - автомобіль сідловий тягач Scania G 440 A4X2N4 НОМЕР_3, автомобільний перевізник - ТОВ "АВТОДОР", замовник ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", вантажовідправник ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД", пункт навантаження - Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236, пункт розвантаження - 6800, Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Малодолинське, вул. Паромна, буд. 11, загальна вартість товару - 699300,00 грн, у тому числі ПДВ 116550,00 грн.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що належним чином та своєчасно виконав свої зобов'язання згідно з Договором та передав відповідачеві замовлений товар, який був прийнятий покупцем без зауважень, а тому у ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" виник обов'язок оплати придбаного товару.

Однак, як зазначив позивач, ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» 19.01.2022 року здійснило лише часткову оплату поставленого йому товару в сумі 500 000,00 грн. Решта товару залишається не оплаченою, розмір заборгованості відповідача на момент пред'явлення позову складає 9 474 835,00 грн.

Позивач, з метою досудового врегулювання спору, звернувся з письмовою Претензією №1 від 09.01.2024, в якій просив невідкладно погасити заборгованість та надати відповідь на претензію протягом 7 календарних днів. Проте, відповіді на Претензію №1 від 09.01.2024 відповідач не надав, наявну заборгованість не погасив.

Посилаючись на вищевказані обставини, позивач зазначив, що на виконання умов договору поставив відповідачеві товар, однак відповідач отримавши товар без зауважень, оплатив його лише частково, що стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні, а також додатковим рішенням стягнув з позивача на користь відповідача судові витрати на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимог сторін, зазначає таке.

Насамперед варто звернути увагу на те, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. (частини п'ятої статті 161 ГПК України).

У відповідності до ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У даному випадку, колегія суддів зазначає, що звертаючись з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості, позивач у власній заяві по суті справи, а саме позові, послався на:

- наявність між сторонами правовідносини, які виникли на підставі Договору поставки №1001-1х/2022 від 10.01.2022, з додатками до нього,

- передачу товару залученому покупцем перевізнику ТОВ «Автодор» та його отримання уповноваженим представником покупця ОСОБА_5., повноваження якого підтверджуються на підставі Довіреності №1 від 14.01.2022

- отримання товару покупцем на складі продавця за адресою: Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними (№2 від 14.01.2022 р., №3 від 14.01.2022 р. та №4 від 14.01.2022 р.) та товарно-транспортними накладними (№1 від 14.01.2022 р., №2 від 14.01.2022 р. та №3 від 14.01.2022 р.);

- виставлення 14.01.2022 покупцеві рахунку на оплату №5 від 14.01.2022 року про оплату товару вартістю 9 974 835,00 грн, який ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» 19.01.2022 оплачено частково в сумі 500 000,00 грн.

Статтею 165 ГПК України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

З поданої відповідачем заяви по суті справи, а саме відзиву на позовну заяву вбачається, що ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» стверджувало про те, що не відряджало свого представника ОСОБА_5. до смт. Запитів Львівської області для отримання товарів від позивача, а транспортні засоби, які вказані у наданих позивачем товарно-транспортних накладних, в цей день знаходились в Одеській області.

Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (ч.4 ст. 165 ГПК України).

Колегія суддів констатує, що у відзиві на позовну заяву відповідач повністю проігнорував обставину відсутності між ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" та ТОВ "ПРОЛОГ ТД" правовідносин, зокрема за Договором поставки №1001-1х/2022 від 10.01.2022, непідписання керівником відповідача ОСОБА_4. такого договору, додатків до нього, Довіреності №1 від 14.01.2022, а також не підписання ОСОБА_5. наданих позивачем видаткових та товарно-транспортних накладних, не заперечивши проти них, що відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України позбавляє його права заперечувати проти таких обставин в подальшому.

При цьому, у порушення наведених законодавчих приписів, відповідач не довів того, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до тверджень відповідача про те, що директор ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» ОСОБА_4 не був обізнаний зі змістом наданих до позовної заяви документів станом на час подання відзиву на позовну заяву, а тому не заперечував щодо підписання договору, додатків до нього та довіреності, оскільки відповідачем на підтвердження таких обставин не надано жодних належних та допустимих доказів.

Натомість, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що такий відзив подано особисто директором ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" ОСОБА_4., за допомогою системи Електронний суд. При цьому, доказів на підтвердження того, що такий відзиву було подано не ОСОБА_4., а будь-якою іншою особою за дорученням, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем надано не було. Як й не надано відповідачем доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не був, та не міг бути, обізнаний з доводами позовної заяви та ознайомлений з додатками до нього.

З приводу наданих відповідачем до суду першої інстанції заперечень від 08.04.2024 (отримано Господарським судом Одеської області 12.04.2024) в яких останній стверджував про відсутність договірних правовідносин з позивачем, а також про те, що підпис директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» ОСОБА_4, що міститься в Договорі поставки, додатках до Договору, а також Довіреності №1 від 14.01.2022 йому не належить, а підпис представника ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» ОСОБА_5., що міститься в видаткових накладних від 14.01.2022р та товарно-транспортних накладних від 14.01.2022 такому не належить, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Статтею 167 ГПК України визначено, що у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Виходячи з наведених приписів процесуального законодавства, відповідні заперечення могли б бути подання відповідачем, у разі незгоди з міркуваннями та аргументами наведеними позивачем у відповіді на відзив.

Однак, у даному випадку подані відповідачем до суду першої інстанції заперечення від 08.04.2024, фактично є доповненням до поданого відзиву на позовну заяву, із викладенням нових (відмінних від наведених у відзиві) обставин, аргументів і мотиви незгоди з поданою позовною заявою.

В той же час, суд апеляційної інстанції відзначає, що чинне процесуальне законодавство не передбачає подання відповідачем будь-яких доповнень до відзиву, зокрема із викладенням фактично нових підстав незгоди відповідача з обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи з наведеного, на переконання колегії суддів, подальші посилання відповідача, висловлені у запереченнях наданих до суду першої інстанції 08.04.2024 (отримано Господарським судом Одеської області 12.04.2024) щодо непідписання директором товариства ОСОБА_4., Договору поставки, додатків до Договору, а також Довіреності №1 від 14.01.2022, непідписання ОСОБА_5. видаткових накладних від 14.01.2022р та товарно-транспортних накладних від 14.01.2022, взагалі не мали б братись до уваги.

Досліджуючи обставини наявності між сторонами договірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було вказано вище, позивачем було надано до суду першої інстанції укладений між сторонами Договір поставки № 1001-1х/2022 від 10 січня 2022 року (оригінал якого міститься у матеріалах справи та оглянуто колегією суддів).

Також, позивачем надано Додаток № 1 до Договору, яким погоджено найменування Товару, вид пакування, вагу пакувальної одиниці та Додаток № 2 до Договору, яким погоджено назву Товару, упаковку, кількість та ціну. Загальна вартість товару 9974835,00 грн. Умови оплати - 100% оплата вартості Товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати відвантаження Товару. Умови поставки - склад Продавця (Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236); строк поставки Товару - декількома партіями до 15 січня 2022.

Судова колегія наголошує на тому, що судом не встановлено, а сторонами по справі не наведено обставин, які б свідчили про нікчемність такого правочину.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У статті 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, який породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, що набрало законної сили; в разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 911/3333/23, від 13.03.2026 у справі № 910/11432/25, від 04.02.2026 у справі № 927/730/25.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 року в справі №761/12692/17).

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку відповідач не звертався ані до суду першої інстанції з зустрічним позовом, ані в порядку окремого позовного провадження з вимогами про визнання Договору поставки недійсним.

Так, в матеріалах справи відсутнє, а відповідачем не надано судове рішення про визнання недійсним Договору поставки №1001-1х/2022 від 10.01.2022.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що суд першої інстанції надав відповідачу можливість реалізувати його право на подання доказів в доведенні своєї позиції, зокрема, і шляхом задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставлено, зокрема й питання чи виконано підписи від імені ОСОБА_4, проставлені у Договорі поставки товару № 1001-1х/2022 від 10.01.2022 тією особою, від імені якої вони зазначені, чи іншою особою.

03 липня 2025 року Київським науково-дослідним інституту судових експертиз Міністерства юстиції України представлено висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №916/349/24, в якому зазначено, що становити, чи виконано підписи від імені ОСОБА_4., що містяться у Договорі поставки товару №1001-1х/2022 від 10.01.2022 ОСОБА_4, чи іншою особою, не виявилось можливим.

В мотивах висновку експерт зазначив, що встановити походження вказаних розбіжностей (чи є вони варіантами підписного почерку ОСОБА_4., чи виникли через зміну власних почеркових ознак ОСОБА_4. при виконанні досліджуваних підписів або пояснюються виконанням досліджуваних підписів не ОСОБА_4., а іншою особою) експерт не зміг у зв'язку зі значною варіаційністю наданих зразків підпису ОСОБА_4. та через відсутність зразків підпису ОСОБА_4., виконаних аналогічним чи схожим пишучим приладом, що і досліджувані підписи. Що стосується встановлених збіжних ознак, то вони хоча й чисельні, проте враховуючи значну варіаційність зразків підпису ОСОБА_4. та за наявності вказаних розбіжностей, не є достатніми не тільки для категоричного, але й навіть для ймовірного висновку про тотожність.

Слід зауважити, що після отримання такого висновку судового експерта, відповідач не звертався до суду із клопотанням про призначення повторної, додаткової експертиз, з метою встановлення та доведення власної правової позиції щодо не підписання ОСОБА_4. Договору поставки товару №1001-1х/2022 від 10.01.2022 від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ".

Крім того, за змістом частини першої статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Тобто, ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" не було позбавлено можливості самостійно замовити експерту проведення відповідного дослідження, у разі виникнення передумов для цього, та надати відповідний висновок суду, проте, такі дії відповідачем не вживалися, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

За таких обставин, враховуючи, що недійсність Договору поставки прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним, оскільки доказів зворотного матеріали справи не містять, а відтак є правомірним в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої у статті 204 ЦК України.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що наданий позивачем Договір та Додатки до нього визнаються судом належними, допустимими та достатніми доказами по справі.

Відповідно, враховуючи відсутність обставин, які б свідчили про нікчемність вчиненого сторонами правочину, а також презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.204 ЦК України, яка не спростована відповідачем, судова колегія дійшла висновку, що Договір поставки товару №1001-1х/2022 від 10.01.2022 є таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки сторін господарського зобов'язання, є обов'язковим для виконання сторонами в силу ст. 629 ЦК України та містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

За умовами п. 2.1.3. укладеного між сторонами договору, Покупець зобов'язаний до моменту відвантаження Товару надати Постачальнику із використанням факсимільного або електронного зв'язку довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (Товару) згідно виставленого рахунку.

Як вже було вказано вище, 14 січня 2022 року ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" було виставлено ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" рахунок № 5 на оплату товару загальною вартістю 9974835,00 грн, у тому числі ПДВ 1662472,50 грн.

В свою чергу, як свідчать наявні матеріли справи, ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" було видано Довіреність № 1 від 14.01.2022, якою уповноважено ОСОБА_5. на отримання цінностей за Договором поставки укладеного з позивачем.

При цьому, судова колегія зауважує, що відповідачем ані у заяві по суті справи (відзиві на позов), ані шляхом наданого судом першої інстанції права на проведення почеркознавчої експертизи, не було спростовано обставину видачі та підписання такої довіреності саме керівником ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" ОСОБА_4.

А тому, судова колегія вважає, що відповідна Довіреність № 1 від 14.01.2022 є належним, допустимим та достовірним доказом по справі, який свідчить про волевиявлення відповідача на настання відповідних наслідків, а саме отримання уповноваженою особою товару від позивача.

Слід також зауважити, що стверджуючи у відзиві на позовну заяви про не направлення ОСОБА_5. до місці отримання товару - Львівська обл., смт. Запитів, вул. Київська, 236, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власної позиції та аргументів, зокрема але не виключно об'єктивну неможливість перебування даної особи у місці поставки товару.

№ 2 про отримання товару загальною вартістю 5914080,00 грн, у тому числі ПДВ 985680,00 грн;

№ 3 про отримання товару загальною вартістю 3361455,00 грн, у тому числі ПДВ 560242,50 грн;

№ 4 про отримання товару загальною вартістю 699300,00 грн, у тому числі ПДВ 116550,00 грн.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5. вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наявні у матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, відповідно до вимог вищевказаного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" містять такі обов'язкові реквізити як дату її складання; особу, від імені якої складено документ і кому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; підпис в графі "від постачальника" та підпис в графі "отримав".

З боку Постачальника видаткові накладні підписано заступником начальника відділу збуту - Малинич О.О., з боку Покупця - Новак О.С. (за довіреністю від 14.01.2022 № 1). Перелічені накладні містять проставлену печатку ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ".

Товарно-транспортні накладні з боку Постачальника підписані начальником транспортного відділу - Кузьма Р.І., з боку Покупця - Новак О.С. Перелічені накладні містять проставлену печатку ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ".

Колегія суддів зазначає, що дійсно, результатами проведеного експертного дослідження Київським науково-дослідним інституту судових експертиз Міністерства юстиції України представлено висновок у якому встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5, що містяться у видаткових накладних № 2 від 14.01.2022, № 3 від 14.01.2022 та №4 від 14.01.2022 (том 3, а.с.74-76) та у товарно-транспортних накладних № 1 від 14.01.2022, № 2 від 14.01.2022, № 3 від 14.01.2022, виконані не ОСОБА_5., а іншою особою.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, разом з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17.

Як вже було вказано вище, у наявних в матеріалах справи видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, окрім підпису від імені одержувача, також міститься печатка із зазначенням реквізитів ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ".

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 58-1 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Водночас, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 р. у справі № 918/780/18).

Враховуючи те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, необхідно дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16.

Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження втрати, підробки чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки товариства та проставлення відтиску від імені ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" на видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, а також на договорі, додатках до нього, довіреності на отримання ТМЦ. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв'язку із втратою чи викраденням печатки.

Відсутність у видаткових накладних назви посади та прізвища, ініціалів особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (постанова Верховного Суду від 20.12.2018 р. у справі № 910/19702/17).

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність юридичної особи за законність використання її печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки відповідача, а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних та товарно-транспортних накладних є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

Суд апеляційної інстанції також вважає, що особа, яка стверджує про незаконність використання власної печатки, її підробку, проставлення не документах невідомими особами, відповідно, має бути зацікавлена у встановленні обставин та осіб, які вчинили такі дії на шкоду юридичної особи, однак, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів відповідного звернення до правоохоронних органів з приводу порушення кримінальної справи та притягнення винних осіб до відповідальності.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду даного спору судом першої інстанції відповідачем клопотання про проведення експертизи щодо виявлення ознак підробки документу (видаткових накладних та товарно-транспортних накладних), зокрема, в частині проставлення печатки відповідачем не заявлялось.

Не скористався відповідач й правом передбаченим частиною першою статті 101 ГПК України на подання до суду висновку експерта, складеного на його замовлення.

Слід також відзначити, що за умовами п. 3.5. укладеного між сторонами Договору поставки покупець (уповноважена ним особа) зобов'язаний підписати та пропечатати оригінали документів на поставку Товару (видаткові накладні, товаро-транспортні накладні) та надіслати їх Постачальнику разом із довіреністю на отримання товару не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання даних документів.

Також, за умовами Договору Покупець зобов'язаний надати Постачальнику оригінал довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (Товару) згідно виставленого рахунку (пункт 8.2.2); передати Постачальнику належно оформлені документи на отримання товарно-матеріальних цінностей в строк 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання оригіналів документів на отримання товару (пункт 8.2.4).

А тому, колегія суддів вважає, що у даному випадку, позивач отримавши від ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" Довіреність № 1 від 14.01.2022, якою уповноважено ОСОБА_5. на отримання цінностей за Договором поставки, а також підписані, із зазначенням даної особи, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, правомірно покладався на добросовісну поведінку відповідача, оскільки виходячи з умов укладеного між сторонами договору, саме на нього був покладений обов'язок надання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також належного оформлення (підписання, проставлення печаток) та передачі позивачеві документів на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Судова колегія також звертає увагу на те, що наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні складені та містять підписи уповноважених представників перевізника ТОВ «Автодор» - водія ОСОБА_1., водія ОСОБА_2 та водія ОСОБА_3 .

При цьому, жодним з учасників справи, зокрема й ТОВ «Автодор», не ставились під сумнів обставини підписання даними особами таких товарно-транспортних накладних, а також не надано жодних розумних пояснень, з яких підстав, у разі непередання від позивача, та неотримання відповідачем товару, представники перевізника засвідчили власними підписами факт отримання товару для перевезення.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, викладено висновок про те, що факт поставки товару може бути підтверджений не лише первинними бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, які переконливо свідчать про здійснення господарської операції. Для встановлення факту передачі товару суд має оцінювати всі надані сторонами докази в їх сукупності, включаючи видаткові накладні, договори, листування між сторонами та інші матеріали, що підтверджують реальність господарських відносин. Відсутність окремих документів (зокрема товаро-транспортних накладних) або непроведення почеркознавчої експертизи не спростовують факт поставки, якщо сторона, яка заперечує її здійснення, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів.

У справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, у зв'язку з чим під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Наведена правова позиція є сталою у судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.

Виходячи з наведеного, у даному випадку судом досліджується не лише питання належного оформлення (підписання та проставлення печаток) первинних документів, а й наявність обставин (доказів), які б могли достеменно свідчить про реальність господарської операції та руху товару.

За умовами п.2.1.2 укладеного між сторонами Договору поставки, Постачальник на підставі замовлення та письмової заявки Покупця передає йому рахунок на Товар із використанням факсимільного або електронного зв'язку.

На виконання даних умов договору, ТОВ "ПРОЛОГ ТД" 14 січня 2022 року виставлено ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" рахунок № 5 на оплату товару загальною вартістю 9974835,00 грн, у тому числі ПДВ 1662472,50 грн.

З наявної у матеріалах справи виписки по рахунку вбачається, що ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" 19.01.2022 року здійснило часткову оплату поставленого йому товару в сумі 500 000,00 грн зазначивши у призначенні платежу "оплата за матеріали згідно дог№1004-1Х/2022 від 10.01.2022…".

В той же час, судова колегія зазначає, що у наявних матеріалах справи міститься лише укладений між сторонами Договір поставки № 1001-1х/2022 від 10.01.2022.

Доказів існування між сторонами інших договірних відносин, зокрема на договором №1004-1Х/2022 від 10.01.2022, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем надано не було.

Стверджуючи про те, що між сторонами існували перемовини щодо поставки товару, та саме на виконання таких домовленостей ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" було перераховано на користь позивача вищевказані грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн, відповідач також не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема умов та строків поставки товару, його найменування та вартості або інших ідентифікуючих ознак, які б могли відрізнити їх від вищевказаної поставки за Договором поставки №1001-1х/2022 від 10.01.2022.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вищевказані грошові кошти у розмірі 500 000,00 грн були перераховані відповідачем на користь позивача саме на виконання умов Договір поставки №1001-1х/2022 від 10.01.2022, а зазначення у призначенні платежу відмінного номеру договору (№1004.. замість №1001…) є, за відсутності доказів наявності між сторонами інших договірних правовідносин, лише технічною опискою.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідач стверджуючи про відсутність між сторонами договірних відносин та заперечуючи поставку та отримання товару, не надав доказів на підтвердження звернення до позивача з приводу повернення перерахованих грошових коштів.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішувала питання щодо того, чи можуть податкові накладні, у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, підтверджувати фактичні обставини здійснення постачання товару.

Надаючи відповідь на це правове питання, Верховний Суд, зокрема, зазначив:

- у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;

- неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні";

- з урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом;

- податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Як свідчать наявні матеріали справи:

- 14 січня 2022 року ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" (індивідуальний податковий номер 324836413031) складено податкову накладну № 2, в якій відображено постачання товару ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (індивідуальний податковий номер 428467626597) загальною вартістю 5914080,00 грн, в тому числі 985680,00 грн ПДВ.

- 14 січня 2022 року ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" (індивідуальний податковий номер 324836413031) складено податкову накладну № 3, в якій відображено постачання товару ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (індивідуальний податковий номер 428467626597) загальною вартістю 3361455,00 грн, в тому числі 560242,50 грн ПДВ.

- 14 січня 2022 року ТЗОВ "ПРОЛОГ ТД" (індивідуальний податковий номер 324836413031) складено податкову накладну № 4, в якій відображено постачання товару ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" (індивідуальний податковий номер 428467626597) загальною вартістю 699300 грн, в тому числі 116550,00 грн ПДВ.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, ухвалою від 11.04.2024 було витребувано у ГУ ДПС В Одеській області:

1) Інформацію про те, чи було включено (зараховано) ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" до податкового кредиту суму ПДВ на підставі податкових накладних, складених ТОВ «Пролог ТД»: №2 від 14.01.2022 року (на суму 5 914 080,00 грн., в т.ч. ПДВ - 985 680,00 грн.), №3 від 14.01.2022 року (на суму 3 361 455,00 грн., в т.ч. ПДВ - 560 242,50 грн.), та № 4 від 14.01.2022 року (на суму 699300,00 грн., в т.ч. ПДВ - 116 550,00 грн.).

2) Копію декларації з ПДВ з додатками ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" за січень 2022 року.

На виконання вимог ухвали суду, Головне управління ДПС в Одеській області листом від 23.04.2024 повідомило, що з урахуванням даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС України ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» до податкового кредиту віднесено наступні суми ПДВ по податковим накладним, виписаним ТОВ «ПРОЛОГ»:

- до декларації за січень 2022 року віднесено суму ПДВ 560 242,50 грн по податковій накладній від 14.01.2022 № 3;

- до декларації за лютий 2022 року віднесено суму ПДВ 985 680,00 грн по податковій накладній від 14.01.2022 № 2;

- до декларації за березень 2022 року віднесено суму ПДВ 116 550,00 грн податковій накладній від 14.01.2022 № 4.

Отже, у даному випадку, поведінку відповідача не можна визнати добросовісною та розумною, оскільки заперечуючи факт поставки товару позивачем, ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» одночасно зареєструвало податкові накладні на придбання товарів та сформувало, як покупець, податковий кредит за фактом поставки товару.

В той же час, ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» належним чином не обґрунтувало свої дії та правову підставу виникнення у нього права на податковий кредит з ПДВ.

Разом з цим, ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ», зі спливом більш ніж трьох років, скористалось своїм правом на подання нових (уточнюючих) податкових декларації за звітні періоди (січень-березень 2022 року), так:

- 16 лютого 2025 року ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" подано податкову декларацію за звітний період (що уточнюється) - січень 2022 року, із відомостей про суми податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1), вбачається факт коригування інформації про здійснення певної операції із постачальником (індивідуальний податковий номер 324836413031), а саме з від'ємним значенням - 2801212,50 грн, сума ПДВ - 560252,50 грн.

- 16 лютого 2025 року ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" подано податкову декларацію за звітний період (що уточнюється) - лютий 2022 року, із відомостей про суми податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1), вбачається факт коригування інформації про здійснення певної операції із постачальником (індивідуальний податковий номер 324836413031), а саме з від'ємним значенням - 4928400,00 грн, сума ПДВ - 985680,00 грн.

- 15 квітня 2025 року ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" подано податкову декларацію за звітний період (що уточнюється) - березень 2022 року, із відомостей про суми податку на додану вартість, зазначених у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1), вбачається факт коригування інформації про здійснення певної операції із постачальником (індивідуальний податковий номер 324836413031), а саме з від'ємним значенням - 582750,00 грн, сума ПДВ - 116550,00 грн.

У поясненнях наданих під час розгляду справи у суді першої інстанції та апеляційному перегляді справи, відповідач пояснив факт відображення податкового кредиту за господарськими операціями з позивачем помилкою новопризначеного бухгалтера. На підтвердження таких обставин відповідач надав суду копію наказу № 09/к/тр від 03.02.2022 про призначення Чекановської О.О. на посаду головного бухгалтера за сумісництвом.

В той же час, колегія суддів зауважує, що з наявних матеріалів справи вбачається, що податкові декларації за січень, лютий та березень 2022 року в яких відображено поставку товару від позивача та на підставі яких сформовано податковий кредит за фактом поставки товару, складені та містять підпис директора ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" ОСОБА_4

Доказів того, що така податкова звітність подавалась саме головним бухгалтером Чекановської О.О. (особисто або за дорученням керівника) наявні матеріали справи не містять, а відповідачем надано не було.

Колегія суддів також зауважує, що хоча чинне податкове законодавство не обмежує право особи на вчинення відповідних дій з подання уточнених (виправлених) податкових декларацій, у даному випадку, враховуючи ненадання відповідачем доказів на підтвердження дійсно допущеної помилки під час подання податкових декларацій за січень, лютий та березень 2022 року, подання виправлених декларацій з значним проміжком часу з моменту подання первинних (лютий-квітень-2025), а також лише після звернення позивача із даним позовом до суду, такі дії ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", можуть свідчить про намагання відповідача уникнути виконання зобов'язань за укладеним між сторонами Договором поставки.

З приводу посилання відповідача на те, що автомобілі перелічені у товарно-транспортних накладних не здійснювали вказаного у них перевезення, а також знаходились в Одеській області, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, за твердженням відповідача та третьої особи, автомобілі Scania P 440 В8ХН2 державний номерний знак НОМЕР_1 , Scania G 440 А4X2NА державний номерний знак НОМЕР_2 та Scania G 440 А4X2NА державний номерний знак НОМЕР_3 обладнано пристроями спостереження за рухомими об'єктам моделі GGT-109 з GPS-приймачем та GSM-антеною.

Поставка, монтаж на автомобілі і підключення пристроїв спостереження до програмного забезпечення "GG Explorer" здійснено ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ" на підставі договору від 02 жовтня 2017 року №0517П та оформлене видатковими накладними і актами надання послуг.

Послуги спостереження за автомобілями за допомогою програмного забезпечення "GG Explorer" надаються ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ" на підставі договору від 11 листопада 2017 року № 0517У.

04 березня 2024 року ТОВ "АВТОДОР" надано відповідь на запит ТОВ "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ", в якій повідомлено, що автомобіль Scania P 440 B8X4HZ НОМЕР_1 14.01.2022 перебував за адресою місцезнаходження ТОВ "АВТОДОР", автомобіль Scania G 440 A4X2N4 НОМЕР_3 14.01.2022 здійснював перевезення у Одеській області (до відповіді додано роздруківку місцеперебування (перевезення), автомобілів із номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3).

До вказаного листа також було долучено копії Договору поставки №0517П від 11.11.2016 та Договору про надання інформаційних послуг №0517У від 11.11.2016, які укладені між ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «Автодор» та на підставі яких, за твердженням ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ», ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» надавало ТОВ «Автодор» послугу відстеження місця перебування транспортних засобів ТОВ «Автодор» в режимі реального часу.

29 березня 2024 року ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕСТЕХНОЛОГІЇ" повідомлено ТОВ "АВТОДОР" листом № 0329 про факт встановлення обладнання згідно з договором № 0517П від 02.10.2017 на транспортні засоби:

вантажний самоскид Scania Р440 В8ХН2 державний номерний знак НОМЕР_1 , роботи по встановленню обладнання від 04.01.2021, а саме пристрою спостереження за рухомими об'єктами моделі GGТ-11R з GPS-приймачем, серійний номер №6628 та GSM-антеною, а також датчиком рівня палива моделі "ДУ-02М";

сідельний тягач Scania G 440 А4X2NА державний номерний знак НОМЕР_2 , роботи по встановленню обладнання від 29.01.2021, а саме пристрою спостереження за рухомими об'єктами моделі GGТ-11R з GPS-приймачем, серійний номер №6350 та GSM-антеною, а також датчиком рівня палива моделі "ДУ-02М";

сідельний тягач Scania G 440 А4X2NА державний номерний знак НОМЕР_3 , роботи по встановленню обладнання від 11.01.2021, а саме пристрою спостереження за рухомими об'єктами моделі GGТ-11R з GPS-приймачем, серійний номер №6700 та GSM-антеною, а також датчиком рівня палива моделі "ДУ-02М".

Повідомляє, що базовий модуль програмного забезпечення "GG-Explorer" призначений для контролю у режимі реального часу параметрів переміщення та стану датчиків транспортних засобів. Програмне забезпечення "GG-Explorer" наділене функціями візуального відображення переміщення транспортних засобів із встановленими на них пристроями спостереження.

З відповіді ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ" від 29 березня 2024 року №0329 вбачається, що програмне забезпечення "GG Explorer" є інтелектуальною власністю ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ", програмне забезпечення "GG Explorer" наділене функціями контролю у режимі реального часу параметрів переміщення та стану датчиків транспортних засобів та наділене функціями візуального відображення переміщення транспортних засобів із встановленими на них пристроями спостереження.

До відповіді надано відповідні договори від 02 жовтня 2017 року №0517П та від 11 листопада 2017 року № 0517У.

Так, 11 листопада 2016 року між ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕСТЕХНОЛОГІЇ" (Виконавець) та ТОВ "АВТОДОР" (Абонент) укладено договір № 0517 У про надання інформаційних послуг, за яким Виконавець відповідно до умов цього Договору надає Абоненту інформаційні послуги (далі за текстом послуги) що забезпечують умови для безперебійної роботи трасера автомобільного, іменованого далі трасер, у переліку та кількості, що зазначені в Додатках до цього Договору, що є невід'ємною частиною Договору. Виконавець на період дії цього договору надає Абоненту у використання програмне забезпечення з контролю рухомих об'єктів для отримання необхідної інформації та формування звітів.

02 жовтня 2017 року між ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕСТЕХНОЛОГІЇ" (Постачальник) та ТОВ "АВТОДОР" (Покупець) укладено договір поставки № 0517 П, за яким Постачальник у порядку та на умовах, визначених у Договорі, зобов'язується здійснити поставку і передати у власність Покупця обладнання, іменоване Товару, в комплексності та кількості згідно рахунку.

Відповідно до акту надання послуг від 01.02.2021 № 541, ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ" виконано, а ТОВ "АВТОДОР" прийнято роботи з монтажу навігаційного комплексу на автомобілях з номерними знаками, зокрема НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (Договір від 02.10.2017 № 0517 П).

В той же час, як слушно зауважено позивачем, в наданих відповідачем копіях Договорів поставки №0517П від 11.11.2016 та про надання інформаційних послуг №0517У від 11.11.2016 в реквізитах підписанта зі сторони ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» зазначені різні особи: директор Усович Павло Ігорович та в.о. директора Рибак Ігор Володимирович. Однак жодних розумних пояснень з приводу укладення договорів в один й той самий день різними особами одного товариства, відповідачем надано не було.

В подальшому, ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» разом із запереченнями від 08.04.2024, долучило до матеріалів справи лист ТОВ «Автодор» №39 від 03.04.2024 року та інші примірники договорів №0517П та №0517У і додатків до них. Зокрема, у розділі 14 договору поставки №0517П від 02.10.2017 вказано банківські рахунки кожної із сторін договору у форматі IBAN, однак, як вірно зауважено позивачем, відповідний формат було запроваджено лише з 05 серпня 2019 року на підставі рішення Правління Національного банку України від 28 грудня 2018 року № 162 "Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні". А тому, у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо можливості зазначення у договорі, який датовано 2017 роком, реквізитів у форматі IBAN, який було запроваджено лише у 2019.

Також, судова колегія наголошує на тому, що в наданій відповідачем копії договору поставки №0517П від 02.10.2017 міститься інформація про адресу сторони цього договору ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ»: м. Дніпро, вул. Ньютона, буд. 4/2. Однак, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» станом на 02.10.2017 року було місто Дніпро, вул. Робоча, будинок 24 А, квартира 437.

Крім того, з наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ» двічі долучало до матеріалів справи копії договору №0517У про надання інформаційних послуг від 11.11.2016, які містять певні відмінності щодо реквізитів підписантів. Так, в одному примірнику цього договору у відповідному полі підпису підписантом від імені ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» зазначено в.о. директора Рибака І. В., а в іншому примірнику цього ж договору - директора Усовича П.І.

В свою чергу, відповідач та третя особа наголошували на тому, що така зміна відомостей у вищевказаних договорах про підписантів, про рахунок у форматі IBAN та адресу місцезнаходження ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ», пояснюється тим, що примірники договору поставки № 0517П від 11 листопада 2016 року та договору послуг № 0517П від 02 жовтня 2017 року були втрачені внаслідок залиття дощовою водою внутрішніх приміщень будівлі у яких розміщено офіс бухгалтерії ТОВ «АВТОДОР» та відновлені ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» з актуальними реквізитами, оскільки відносини продовжуються.

Отже, у даному випадку відповідачем не заперечується факт укладання нових договорів з актуальними реквізитами, а не відновлення (виготовлення дублікату) попередніх договірних відносин між ТОВ «ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ» та ТОВ «АВТОДОР».

Дійсно, як виснував суд першої інстанції в силу приписів статті 204 ЦК України, тобто з огляду на презумпцію правомірності правочину, суд позбавлений можливості стверджувати про надання відповідачем завідомо недостовірних доказів.

В той же час, дослідивши сукупність наданих всіма учасниками справи доказів, у суду апеляційної інстанції виникають обґрунтовані сумніви щодо таких доказів, з огляду на їх чисельні недоліки та неузгодженість з діями вчиненими відповідачем, як воля на виконання умов договору укладеного з позивачем, як то часткова оплата поставленого товару, реєстрація податкових накладних, наявність печаток на видаткових та товарно-транспортних накладних, відсутність заперечень щодо їх підписання та укладення станом на час подання відзиву на позовну заяву.

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на відповідних автомобілях станом на час виникнення спірних правовідносин (14.01.2022) дійсно було встановлене обладнання, яке відстежує та фіксує їх місцезнаходження, а також що відомості про місцезнаходження транспортних засобів дійсно були зафіксовані та актуальні станом на 14.01.2022.

У даному випадку, надані відповідачем звіти фактично є лише роздруківками комп'ютерної програми невідомого походження, зі змісту якої неможливо встановити інформацію, що входить до предмета доказування. Зокрема, але не виключно, щодо місцезнаходження транспортних засобів, яким чином відбувається така фіксація та за допомогою якого обладнання та програмного забезпечення, яким чином та на якому носії зберігаються відомості про таке місцезнаходження та чи можуть до них вноситись певні зміни, коригування тощо.

З приводу наданих відповідачем заяв свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає таке.

Частинам 2, 3 ст. 86 ГПК України визначено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 87 ГПК України визначено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

У даному випадку колегія суддів, оцінюючи надані заяви свідків, зазначає що викладені в них обставини, а саме щодо заперечень підписання ОСОБА_4. договору, додатків до нього та довіреності, а також ОСОБА_5. заперечень підписання видаткових та товарно-транспортних накладних, не узгоджуються з сукупністю інших зібраних у справі доказів в цілому та суперечать ним, оскільки як було встановлено судом, Договір поставки, додатки до нього та Довіреність, а також видаткові та товарно-транспортні накладні, окрім підписів також містять печатку товариства. До того ж, зібрані у справі докази свідчать про реальність вчиненої господарської операції.

До того ж, судова колегія зауважує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є працівниками ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ», тобто зацікавленими особами.

Підсумовуючи вищевикладене та оцінюючи обрану сторонами у цій справі стратегію доведення власної правової позиції, колегія суддів виснує наступне.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК).

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021 вказав, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абз.3 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абз.3 пп.3.5 п.3 мотивувальної частини).

У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

Так, у постанові від 11.12.2024 у справі №760/18839/23 зазначено, що сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17.01.2013 у справі "Карабет та інші проти України" (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і №52025/07, п.276).

Також, у постанові від 01.07.2025 у справі №922/2635/24 Верховний Суд вказав, що по суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв'язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності (постанови від 06.12.2023 у справі №932/1140/21, від 29.05.2024 у справі №910/3508/22, від 04.09.2024 у справі №906/1311/23, від 24.09.2025 у справі №925/322/23(925/875/23).

У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 зазначено, що в розрізі рішень Європейського суду з прав людини сформовано два принципи стандарту доказування: "поза розумним сумнівом" та "баланс ймовірностей". Так, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Avsar vs. Turkey").

Як вбачається з наявних матеріалів справи, протягом розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, позивач послідовно обґрунтовував власну правову позицію та будував стратегію її доведення на наявності між сторонами договірних відносин, отримання від відповідача часткової оплати, довіреності на уповноваження особи на отримання товару, реєстрації обома сторонами податкових накладних.

В той же час, відповідач як поза межами судового процесу, так й під час судового розгляду справи демонстрував непослідовну, суперечливу та таку, що не узгоджується із здоровим глуздом поведінку, зокрема:

- підписав та засвідчив печаткою Договір поставки та додатки до нього, а також Довіреність на уповноваження отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, що свідчить про відповідне волевиявлення на вступ у такі правовідносин та усвідомлення настання наслідків невиконання взятих на себе зобов'язань;

- здійснив часткову оплату виставленого позивачем, на підставі Договору поставки, рахунку;

- не звертався до позивача з приводу повернення частково сплачених на виконання умов договору грошових коштів;

- зареєстрував податкові накладні на придбання товарів отриманих від позивача та сформував, як покупець, податковий кредит за фактом поставки товару;

- після звернення позивача з претензією про сплату заборгованості, не надав жодної відповіді, зокрема не заперечував наявність договірних відносин, перерахування грошових коштів, отримання товару тощо;

- під час розгляду справи у суді першої інстанції, у поданій заяві по суті справи (відзиві на позов) лише послався на те, що не відряджав представника у місце поставки товару, а також на те, що транспортні засоби, які здійснювали перевезення перебували в іншій області. Інших обставин, які б свідчили про заперечення укладення договору поставки, видачу довіреності, неотримання товару від позивача, відповідач у відзиві не зазначив взагалі;

- стверджуючи про не підписання Договору поставки та додатків до нього, а також про перевищення керівником повноважень під час укладення такого договору, відповідач не скористався своїм правом на визнання їх недійсними у судового порядку;

- посилаючись на підробку печаток у наданих позивачем документах, а саме Договорі поставки та додатках до нього, Довіреності, видаткових та товарно-транспортних накладних, відповідач не скористався своїм правом на доведення таких обставин, зокрема шляхом проведення експертного дослідження, а також звернення до правоохоронних органів щодо виявлених фактів кримінального правопорушення;

- після отримання претензію про сплату заборгованості, а також позовної заяви та початку розгляду справи у суді першої інстанції, отже будучи обізнаним з наявною заборгованістю та обставинами на які посилався позивач, а саме реєстрацію відповідачем податкових накладних, реалізував таке право на вчинення відповідних дій з подання уточнених (виправлених) податкових декларацій, за січень, лютий та березень 2022 лише у лютого-квітні 2025, тобто зі спливом більш ніж трьох років з моменту подання первинних та більше року з моменту подання позовної заяви.

Колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.11.2023 у справі №513/879/19, яка ґрунтується на тому, що головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

У контексті спірних правовідносин, враховуючи такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, враховуючи поведінку відповідача, яка є очевидно суперечливою та непослідовною, судова колегія вважає, що відповідач не може отримати перевагу від своєї недобросовісної поведінки у вигляді відмови у стягнення грошових коштів за отриманий від позивача товар.

В протилежному випадку, прийняття судовою колегією позиції відповідача, яка є очевидно суперечливою та непослідовною, не відповідало б вищенаведеним таким засадам цивільного законодавства.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до приписів частин першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною третьою статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Як унормовано у статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію стандарту доказування, як вірогідність доказів, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/16586/18, від 12.01.2021 у справі № 910/3726/20.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Враховуючи наведені законодавчі приписи, надаючи оцінку всім доказам та доводам сторін по справі у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування вірогідності доказів, судова колегія дійшла висновку про те, що факти, на які посилається позивач, зокрема про наявність між сторонами договірних відносин, передачу та отримання відповідачем товару, скоріше були (мали місце), аніж не були, а докази подані відповідачем такого висновку не спростовують.

Відтак, колегія суддів вважає, що у даному випадку наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується, як виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару, так й його поставка та отримання. А тому, з огляду на умови укладеного між сторонами договору, у відповідача виник обов'язок щодо оплати поставленого позивачем товару, який останній виконано не було.

З огляду на таке, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 9474835,00 грн, та вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції та відповідача на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 по справі №916/2492/21, оскільки такі є не релевантними до спірних правовідносин, адже постановлені за інших фактичних обставин.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).

Так, колегія суддів зазначає, що у справі №916/2492/21 судами було встановлено, що між за умовами укладеного між сторонами Договору, позивач мав здійснити поставку значного обсягу вантажу, а саме пшениці фуражної в кількості 469 тонн, що безумовно не може підтверджуватись лише складенням певного переліку первинних документів, а повинно бути підтверджено доказами, що свідчать про реальність такої господарської операції. Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про обставини фактичної поставки товару та його отримання відповідачем, зокрема але не виключно, заяви свідків, фото та/або відео фіксація, довідки про результати здійснення габаритно - вагового контролю, товарно-транспортні накладні тощо.

Крім того, суди врахували, що позивачем за первісним позовом не надано жодних належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у листі ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл», а саме, що 03.09.2020 ТОВ «НВФ «Семток» в квоту ТОВ «Ферко» на адресу портового елеватора ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» будь-яких вантажів не поставляло.

Отже, у справі №916/2492/21, третя особа, на зерновий склад якої за умовами Договору повинен був бути поставлений товар, заперечувала проти такої поставки та отримання товару.

В той же час, у справі №916/349/24, яка наразі переглядається в апеляційному порядку, не встановлено обставин щодо отримання товару від позивача третьою особою та його подальшої передачі відповідачеві, навпаки, за умовами укладеного між сторонами договору, саме відповідач був отримувачем товару від позивача та третя особа у таких відносинах (прийманя-передача товару) об'єктивно відсутня

Тобто, правовідносини у даних справах не є подібними, оскільки предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, не є подібними.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.ч. 1,2 ст. 126 ГПК України).

Статтею 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені законодавчі приписи, задоволення позовних вимог у повному обсязі, зумовлює покладення витрат, зокрема й на правничу допомогу, на відповідача.

Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У пунктах 1- 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, і докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Близький за змістом висновок щодо застосування норм процесуального права, який має універсальний (загальний) характер, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/7054/18 та від 22.12.2022 у справі № 910/2730/21, на який (висновок) посилається скаржник.

У справі "Руїс Торіха проти Іспанії" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування щодо своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання про обсяг дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику ЄСПЛ, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 зазначеної Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Водночас колегія суддів зауважує, що такий висновок ЄСПЛ звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 і від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), вважає, що у даній постанові, виходячи із предмету та підстав позову, встановлених правовідносин, меж доказування визначених процесуальними вимогами, надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також судом апеляційної інстанції досліджено та надано оцінку всім наданим та зібраним у справі доказам.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення та додаткове рішення скасуванню, із прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі та відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.10.2025 по справі №916/349/24 - скасувати.

3. Позов задовольнити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" заборгованість у розмірі 9 474 835,00 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" 113 698,02 грн судового збору за подання позовної заяви.

6. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/349/24 - відмовити повністю.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА ПАРИТЕТБУДІНВЕСТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЛОГ ТД" 170 547,03 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.05.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.

Попередній документ

136316203

Наступний документ

136316205

Інформація про рішення:

№ рішення:	136316204
№ справи:	916/349/24
Дата рішення:	27.04.2026
Дата публікації:	11.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Південно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (14.05.2026)
Дата надходження:	08.05.2026
Предмет позову:	про стягнення 9474835,00 грн заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (24)

05.03.2024 10:15	Господарський суд Одеської області
26.03.2024 10:15	Господарський суд Одеської області
11.04.2024 10:00	Господарський суд Одеської області
25.04.2024 12:30	Господарський суд Одеської області
07.05.2024 10:45	Господарський суд Одеської області
13.05.2024 10:20	Господарський суд Одеської області
22.05.2024 09:30	Господарський суд Одеської області
02.09.2024 12:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
14.11.2024 12:15	Господарський суд Одеської області
28.11.2024 09:45	Господарський суд Одеської області
18.04.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
31.07.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
14.08.2025 12:10	Господарський суд Одеської області
15.08.2025 09:45	Господарський суд Одеської області
04.09.2025 12:00	Господарський суд Одеської області
11.09.2025 11:20	Господарський суд Одеської області
02.10.2025 11:00	Господарський суд Одеської області
09.10.2025 12:10	Господарський суд Одеської області
24.10.2025 09:40	Господарський суд Одеської області
21.01.2026 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
18.02.2026 13:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
25.03.2026 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
15.04.2026 15:00	Південно-західний апеляційний господарський суд
27.04.2026 12:30	Південно-західний апеляційний господарський суд