Номер провадження 22-ц/821/1048/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/3122/25 Категорія: 310040000 Крива Ю.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
05 травня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді секретарВасиленко Л.І., Новіков О.М. Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Спіциної Юлії Андріївни на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.03.2026 (повний текст складено 10.03.2026, суддя в суді першої інстанції Крива Ю.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради про позбавлення батьківських прав,
у травні 2025 року в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду Черкаської області звернулась його представник адвокат Спіцина Ю.А., яким просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути судові витрати з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач та відповідач створили сім'ю та перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.02.2011 по 25.04.2016, який розірваний рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Приблизно в грудні 2015 року відповідачка забрала свої речі та переїхала від позивача та спільних дітей, але адреси свого місця проживання їм не надала. Наскільки відомо позивачеві, відповідачка після розлучення створила нову сім'ю та народила дитину. Від моменту розлучення по теперішній час позивач намагався пробудити у відповідачки материнські почуття до власних дітей, пояснити потребу спілкування з мамою, але відповідачка не йшла на контакт.
Оскільки відповідачка після розлучення добровільно не надавала позивачеві грошових коштів на утримання дітей, не дбала про їх фізичний та емоційний стан, не приділяла їм належної материнської уваги, позивачем було подано позовну заяву про стягнення з відповідачки аліментів.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2018 з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання доньки та сина у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 19.02.2018 та до повнолітня. З цих підстав у ВДВС у м. Смілі Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 на підставі вищевказаного рішення суду Черкаської області, заборгованість відповідачки по аліментам станом на 16.04.2025 становить 320 100,25 грн.
Сторона позивача стверджує, що відповідачка з моменту розлучення не цікавилася успіхами в навчанні дітей, не турбувалася про їх фізичний та психологічний стан, не надавала грошових коштів на утримання дітей, аліменти не сплачувала. Відповідачка не пропонувала та не намагалася забрати із собою на проживання спільних дітей, уникає розмов та зустрічей з ними, не має бажання спільно виховувати дітей. Мати не володіє інформацією який клас відвідують її діти, не сплачує коштів за навчання, харчування, не знає як звати класного керівника, коли та чим хворіють діти, чим вони цікавляться.
На переконання сторони позивача вказані факти, свідчать про те, що відповідачка ухиляється від виконання покладених на неї обов'язків по вихованню своїх дітей, що стало підставою звернення до суду із даним позовом.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач заперечила проти позбавлення її батьківських прав, бажає проводити та проводить час, із дітьми та приймає участь у їх вихованні, що свідчить про її намір виправитись.
Крім того, матеріали справи не містять доказів притягнення відповідача до відповідальності за невиконання батьківських обов'язків відносно дітей, або жорстокого поводження з дітьми, ведення аморального способу життя, що негативно впливало би на інтереси самих дітей.
На переконання суду, такий крайній захід, як позбавлення батьківських прав відповідача відносно її дітей, є невиправданим та не відповідатиме інтересам дітей.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача - адвокат Спіцина Ю.А. подала 29.03.2025 через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин справи та неналежним наданням оцінки наданих сторонами доказів, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу тими ж мотивами, що і позовну заяву, представник позивача, зокрема вказує, що суд першої інстанції невірно виклав пояснення позивача в судовому рішенні про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 90450 грн на власну картку в якості аліментів та пояснив, що в період 2015-2016 років, відповідачка позичила у позивача грошові кошти в сумі 100 000 грн на власні потреби, які і віддавала йому на особисту картку. Також, на думку скаржника, судом безпідставно враховано надану відповідачкою виписку банку за період з 01.12.2022 по 05.06.2025, в якій відсутнє призначення платежу «аліменти або кошти на утримання дітей», відтак вона є неналежним доказом сплати відповідачкою саме аліментів на утримання спільних дітей. Натомість факт відсутності сплати аліментів та заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками заборгованості станом на 16.04.2025 та 25.03.2026. Крім того, відповідач почала сплачувати аліменти виключно після подачі позивачем позовної заяви, що свідчить про умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків тривалий час.
Представник позивача наголошує, що судом першої інстанції належним чином не досліджено та не надано правової оцінки доказам наданим позивачем, які підтверджують факт проживання батька разом з дітьми, перебування дітей на утриманні батька, належний догляд за дітьми та засвідчують відсутність матері в житті дітей протягом тривалого часу.
На думку сторони позивача бажання відповідача виховувати дітей, її заперечення проти позбавлення батьківських прав є лицемірством, адже незначний розмір сплачуваних відповідачем аліментів свідчить про її байдужість. Як і намагання відповідача ввести суд в оману через подачу нею копії заяви, адресованої начальнику служби у справах дітей про розгляд питання щодо визначення порядку її участі у вихованні неповнолітніх дітей після подачі позивачем позову до суду, які не свідчать про її реальний намір спілкуватися з дітьми, адже активних дій для спілкування з дітьми ОСОБА_2 не вчиняла.
Судом не враховано, що згідно висновку Смілянського міського центру соціальних служб діти відчувають до матері переважно негативні емоції, не мають стійкого контакту з нею, відчуття близькості та спорідненості, у дітей простежується знижений рівень емоційної прив'язаності до матері, на відміну від того що з бабусею та татом діти мають стабільний емоційний контакт.
Також в апеляційній скарзі вказано, що позивач ставиться скептично та вважає їх неправдивими свідчення свідка ОСОБА_6 , яка за її свідченнями, знає відповідача приблизно 2 роки, навідувала дітей з нею виключно у школі, особисто з дітьми не знайомилася, позивача свідок особисто не знає, донині свідок жодного разу не був очевидцем будь яких розмов позивача та відповідача, або очевидцем їх суперечок.
На переконання скаржника за викладених вище обставин, ОСОБА_2 свідомо не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку сина та доньки, що є підставою для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав відносно дітей, та не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги представника позивача відмовити, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.03.2026 залишити без змін. Просила врахувати, що позивач вже тривалий час всілякими методами не дозволяє їй здійснювати побачення з дітьми. Зазначає, що любить своїх дітей, цікавиться їх проблемами, матеріально утримує, сплачує аліменти, намагається спілкуватися з дітьми, відвідує їх у школі, постійно купує дітям речі, іграшки, солодощі та перераховувала на картку позивача гроші в рахунок сплати аліментів та категорично заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Вказує, що за місцем проживання дітей відвідувати не може, оскільки позивач відмовляє у побаченні, а також постійно налаштовує дітей проти неї.
Також у відзиві йдеться про те, що між нею та позивачем була усна домовленість щодо переказу коштів на картковий рахунок відповідача. Про заборгованість зі сплати аліментів відповідач дізналась з ДВС лише у 2025 році, так як виконавчий лист був пред'явлений до виконання лише 01.01.2025 і їй було нараховано заборгованість за всі роки з дня пред'явлення позову, крім того ДВС не повідомила про відкриття виконавчого провадження, а пізніше і відмовила в перерахунку заборгованості з урахуванням тих коштів, що були переказані на карту ОСОБА_1 . При цьому, твердження позивача про те, що нібито відповідач позичила у нього 100 000 грн у 2015 - 2016 роках вигадані, адже вони проживали у шлюбі і всі кошти були спільними. Зазначена сума співпадає із сумою, яка була перерахована як аліменти та позивач не надав розписку про позику, не пояснив де він взяв таку суму грошей, навіщо було позичати гроші та на які потреби.
На думку відповідача бажання позивача позбавити її батьківських прав пов'язане із небажанням бути призваним на військову службу.
Також відповідач просила врахувати позицію Служби у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, а саме, що рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради № 361 від 22.07.2025 було затверджено висновок про недоцільність позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина та малолітньої доньки та те, що це не відповідатиме інтересам дітей.
У відповіді на вказаний відзив апелянт наполягає на доводах, викладених ним у скарзі та просить її задовольнити, відхиливши позицію відповідача.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.02.2011 та рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2016 шлюб було розірвано, що підтверджується копією зазначеного рішення суду.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_1 від 19.09.2018 та НОМЕР_2 від 02.10.2014.
02.06.2021 ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого відповідачка змінила прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 02.06.2021.
Згідно копії рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2018, з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000,00 грн щомісячно, починаючи з 19.02.2018 року і до повноліття дітей.
Згідно розрахунку заборгованості державного виконавця ВДВС у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів, яка станом на 30.04.2025 становить 320100,25 грн.
Відповідачкою надано виписку по її банківському рахунку за період з 01.12.2022 по 05.06.2025, згідно якого нею на картку НОМЕР_4 були переказані кошти в загальній сумі 90450,00 грн.
Позивач в судовому засіданні не оспорював той факт, що картка, на яку перераховувалися кошти належить йому, та що вказані перекази були сплачені відповідачкою в рахунок сплати аліментів.
Згідно характеристики Голови правління ОСББ «Сузір'я-2», ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , характеризується позитивно, виховує двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діти перебувають на утриманні батька.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 06.11.2024, складеного комісією у складі головних спеціалістів служби у справах дітей, за адресою: АДРЕСА_1 створені умови для проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти проживають разом з батьком ОСОБА_1 , мати проживає окремо.
Згідно з характеристикою Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_4 за період навчання зарекомендувала себе як старанна, працелюбна, відповідальна та дисциплінована учениця. ОСОБА_4 завжди до школи приходить охайною, тато і бабуся приділяють увагу вихованню дитини.
Згідно з характеристикою Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 Смілянської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 також характеризується позитивно, вихованням ОСОБА_3 займається бабуся ОСОБА_16 та батько ОСОБА_1 , які завжди відвідують батьківські збори, беруть активну участь у житті школи та класу.
Відповідно до Декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, законним представником пацієнтів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх законним представником є ОСОБА_1 .
Згідно виробничої характеристики ТОВ «Ласка Черкаси» від 14.04.2025, ОСОБА_1 працює у вказаному товаристві та характеризується позитивно.
Згідно характеристики на ОСОБА_2 , видану виконавчим комітетом Балаклеївської сільської ради, остання характеризується позитивно.
У матеріали справи відповідачкою надані фото дітей разом з нею та скріншоти переписок дітей з нею за різні періоди життя у месенджерах.
Згідно копії заяви на адресу начальника служби у справах дітей від 12.06.2025 ОСОБА_2 просила розглянути питання щодо визначення порядку участі у вихованні її неповнолітніх дітей.
Згідно інформації Смілянського міського центру соціальних служб, останнім було здійснено оцінку потреб дітей, та відповідно до висновку зазначеного органу, з метою забезпечення найкращих інтересів дітей рекомендовано батьку та матері дітей пройти навчання з підвищення батьківської компетенції та налагодити постійний і регулярний контакт дітей з матір'ю.
Рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради № 361 від 22.07.2025 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , в якому, зокрема, зазначено, що під час розгляду питання беззаперечних фактів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками зі сторони матері відносно дітей, які б могли свідчити про ухилення нею від виконання батьківських обов'язків і як наслідок, необхідності застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, не встановлено. Мати дітей не є тією особою, яка своєю поведінкою може мати негативний вплив на сина та доньку, у зв'язку з чим гострої необхідності в розриві сімейних відносин між нею та дітьми немає. ОСОБА_2 не притягувалась до адміністративної чи кримінальної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей. В свою чергу вона прагне до спілкування та участі у вихованні дітей, що підтверджується її зверненням про визначення способів участі у вихованні дітей. Розірвання шлюбу між батьками та проживання дітей з батьком не є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та не звільняє обох батьків від обов'язку в рівній мірі утримувати та виховувати дітей. ОСОБА_2 підтримує спілкування з дітьми та категорично вказує на недопущення позбавлення її батьківських прав відносно дітей. На її думку позбавлення батьківських прав н відповідатиме інтересам дітей в ситуації, що склалася.
В судовому засіданні також було допитано свідків.
Так, свідок ОСОБА_17 вказала, що позивача ОСОБА_1 та його родину знає близько 10 років, ОСОБА_1 проживає разом з двома дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Матір дітей вона ніколи не бачила. Зі слів дітей, з мамою вони спілкуються неохоче, натомість батько дітей завжди належним чином дбає про дітей.
Свідок ОСОБА_19 пояснила, що позивач її сусід, проживає разом з дітьми. Матір дітей вона бачила близько 10 років тому, після того не бачила. ОСОБА_1 дуже гарний батько, діти з ним радо спілкуються, разом вони проводять багато часу. Також допомагає позивачу у вихованні бабуся - його матір, оскільки він часто у відрядженнях. Про маму дітей вона не розпитувала, бо не хоче їх травмувати.
Свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона товаришує із позивачем близько 15 років і останній рік проживають в одному будинку. Їй відомо, що до подання позову ОСОБА_2 не приходила до дітей, почала з ними спілкуватися лише після подання позову до суду про позбавлення батьківських прав. До неї часто приходить ОСОБА_4 , щоб погратися із її собакою, і вона розуміє, що дівчинці потрібна мама, але вона не хоче спілкуватися з мамою. Позивач не забороняє спілкуватися дітям з мамою.
Свідок ОСОБА_6 вказала, що їй відомо, що позивач заперечує спілкування ОСОБА_2 з дітьми, але вона підтверджує, що відповідачка спілкується з дітьми, вони разом їздили до дітей у школу, діти радісно біжать до мами. Також ОСОБА_2 з дітьми відвідувала дитячі майданчики, відвідувала школу, купувала речі, смаколики. З боку батька були перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 з дітьми. ОСОБА_2 проявляє інтерес до дітей, хоче допомагати їм та спілкуватися з дітьми.
В судовому засіданні також заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 .
Зокрема, ОСОБА_3 повідомив, що з татом та ОСОБА_4 в сім'ї відносини нормальні. У мами він був лише один раз у гостях, мама з ним спілкується - пише, дзвонить рідко. Коли тато подав позов до суду, мама почала частіше спілкуватися, приходити до них у школу. Приходить іноді сама, іноді з подругою. З мамою кіно та музеї вони не відвідують. Жити він хоче залишитись із татом, бо так звик, та і має друзів у школі. Коли у мами день народження він не знає. Коли мама приходить - він радіє. Щоб тато забороняв з мамою спілкуватись - він не чув. Чи купувала мама одяг, речі - він не пам'ятає. Що таке позбавлення батьківських прав та його наслідки - йому не відомо.
ОСОБА_4 повідомила, що мама до них приходить рідко у школу, бачиться з нею на перервах. Мама раніше не завжди приходила, стала ходити, як тато подав позов до суду. Їй комфортно жити з татом та братом. Мама не пропонувала ні в кіно сходити, до себе не запрошувала, та з ким живе мама їй не відомо. З мамою бачитись не хоче, бо мама пішла до іншого. Тато не забороняє з мамою спілкуватися. Іноді, коли мама приходить, вона сидить із сусідською собакою, бо сусідка за це дає гроші, тому вона не виходить до мами. Із татом має хороші стосунки, уроки вона робить із татом та бабусею.
Позивач у справі вважає, що мати дітей не відповідач умисно тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо малолітніх доньки та сина, не піклується про фізичний та духовний розвиток, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не надає грошових коштів на їх утримання, має значну суму заборгованості по аліментам, що є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дітей.
Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Також у ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
За положенням частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік вже неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідачка свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей (про що стверджує позивач у цій справі).
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов'язків з виховання малолітніх сина та дочки та спілкування з ними принесе їм шкоду.
Натомість рішенням виконкому Смілянської міської ради № 361 від 22.07.2025 затверджено висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , в якому, зокрема, зазначено, що під час розгляду питання беззаперечних фактів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками зі сторони матері відносно дітей, які б могли свідчити про ухилення нею від виконання батьківських обов'язків і як наслідок, необхідності застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, не встановлено.
Відповідач активно заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно малолітніх сина і дочки, наголошує на своєму бажанні спілкуватися із дітьми, надала суду копію заяви від 12.06.2025, адресовану Начальнику служби у справах дітей, якою просила розглянути питання щодо визначення порядку участі у вихованні своїх малолітніх дітей, представила суду фотознімки із дітьми.
При цьому, докази притягнення відповідача до відповідальності за невиконання батьківських прав відносно дітей або жорстокого поводження з дітьми, ведення аморального способу життя, що негативно впливало би на інтереси дітей відсутні, такі стороною позивача суду не надані.
Так, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини («Хант проти України», № 31111/04 від 07 грудня 2006 року, п.п. 57-58).
Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , з урахуванням встановлених обставин у даній справі та інтересів малолітніх дітей.
На противагу доводам апеляційної скарги слід зазначити, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дітей з 2016 року з батьком, заборгованість відповідача зі сплати аліментів не є самостійними і достатніми підставами для позбавлення її батьківських прав, оскільки відносини, які склалися між сторонами, як колишнім подружжям, не звільняють обох батьків від обов'язку в рівній мірі утримувати та виховувати дітей до досягнення повноліття, натомість відповідач виявляє активне бажання до спілкування із дітьми, хоча і має заборгованість зі сплати аліментів, проте здійснює їх виплату, відтак відсутнє безумовне та свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач була притягнута до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Отже, надані позивачем докази не свідчать про те, що змінити поведінку відповідача у кращий бік неможливо, а також відсутні докази винної поведінки ОСОБА_2 як матері дитини. При цьому доводи апеляційної скарги є аналогічні доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції дав обґрунтовану оцінку, з посиланням на практику Верховного Суду та ЄСПЛ.
Як вже зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Той факт, що малолітні діти проживають із батьком, не є підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки діти можуть проживати або з батьком, або з матір'ю, які мають рівні права щодо дітей і обирають для них найкращі умови проживання у кожного з батьків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18, 11.03.2020 у справі № 638/16622/17.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини, матір ніколи не втрачала інтересу до своїх дітей, а також з огляду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами у справі навмисного та свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.03.2026 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10.03.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 05.05.2026.
Суддя-доповідач
Судді