Справа № 216/8467/23
провадження 2/216/195/26
іменем України
09 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Цимбалістенко О.В.,
за участі секретаря Таганської Є.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Зміст позовних вимог
ТОВ «Діджи Фінанс» (позивач) просить стягнути з ОСОБА_1 (відповідач) заборгованість в загальному розмірі 45500 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги
27.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладений кредитний договір № 4235402, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 10000,00 грн.
11.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладений договір факторингу № 12Т, згідно з яким позивачу відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4235402в загальному розмірі 45500 грн., з яких: 10000 грн.заборгованість за тілом кредиту; 34500 грн. заборгованість за процентами; 1000 грн. заборгованість за комісією.
Відповідач свої зобов'язання щодо сплати заборгованості не виконала.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, учасникам процесу роз'яснено право подати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань відповідно до положень чинного ЦПК України. Також до справи залучено третю особу ТОВ «Мілоан»
10 жовтня 2024 року ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відповідачу продовжено строк строк для подачі відзиву на позовну заяву до 25 жовтня 2024 року включно.
14 жовтня 2024 року від представника відповідача Умріхіна О.В. надійшла заява про відкладення судового засідання для надання часу щоб написати відзив. Зазначив, що ознайомився з матеріалами справи 08 жовтня 2024 року.
06 листопада 2024 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, однак у порушення вимог ч. 7 ст. 178 ЦПК України пропустив строк на подання такого, клопотання про поновлення строку на подання відзиву не заявляв.
08 листопада 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив. На задоволенні позовних вимог наполягала. Просила повернути відзив у зв'язку з пропуском строків для його подачі.
Ухвалою суду від 09 квіятня 2026 року відзив на позовну заяву повернуто без розгляду.
Підстави розгляду справи за відсутності сторін
Представник позивача раніше заявив клопотання, згідно з яким просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності, суду не надав.
Представник третьої особи ТОВ «Мілоан» у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ураховуючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за відсутності її учасників.
Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені
Згідно з договором про споживчий кредит № 4235402 від 27.07.2021 з додатками, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, ТОВ «Мілоан» зобов'язалось надати відповідачу кредит у розмірі 10000,00 грн. на строк 30 днів, до 26.08.2021. Відповідач зобов'язалась повернути кредит та сплатити проценти і інші платежі за користування кредитними коштами.
Умовами договору про споживчий кредит № 4235402 від 27.07.2021 передбачено, що він укладений в електронній формі та підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до платіжного доручення № 52259202 від 27.07.2021, ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім'я відповідача на кредитний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. згідно з вказаним вище договором № 4235402.
Як вбачається з договору факторингу № 12Т від 11.11.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та позивачем, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4235402 від 27.07.2021.
Суду наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4235402 від 27.07.2021, складений позивачем, згідно з яким заборгованість відповідача складає 45500 грн., з яких: 10000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 34500 грн. заборгованість за процентами; 1000,00 грн. заборгованість за комісією.
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Суд зобов'язаний керуватися завданням справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першоїстатті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення якстатті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Згідно з ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1054 ЦК Українипередбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідноз ст. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно дост. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладення сторонами договору в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором на підставі Закону України «Про електронну комерцію» відповідає положенням законодавства України та не має наслідком нікчемність або недійсність такого договору, якщо сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов і позивач не довів, що договір суперечить вимогам закону. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладенийу письмовому вигляді (постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 234/7163/20, від 08.08.2022 у справі № 234/7298/20, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19).
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15).
Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).
Згідно зістаттею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першоїстатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. ТОВ «Порше Мобіліті» надано до суду копії кредитного договору від 20 травня 2014 року № 50011914, загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору), графіку погашення кредиту (додаток до кредитного договору), розрахунку заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2014 року № 50011914. Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що надані документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі 367 431,01 грн, у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку, зокрема первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо (постанова Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору)можуть бути належними доказами щодо заборгованостіпо тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правовоговисновку дійшов Верховний Суд у постанові від16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (постанова Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц).
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, наявний у матеріалах справи розрахунок кредитної заборгованості відповідача та виписки з його рахунків є належними доказами наявності заборгованості позичальника (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Позиція суду
Виходячи з вказаних вище положень законодавства України та висновків щодо застосування норм права, сформованих Верховним Судом, до предмету доказування в даній справі відноситься в тому числі факт отримання відповідачем грошових коштів (кредиту) на підставі договору про споживчий кредит № 4235402 від 27.07.2021.
Обов'язок доведення вказаної обставини, виходячи із засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, покладається на позивача (ст. 12, 13, 81 ЦПК України, постанови Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).
Верховним судом сформовано сталу практику, згідно з якою належними доказами наявності заборгованості є первинні документи, оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд також виснував, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору)можуть бути належними доказами щодо заборгованостіпо тілу кредиту за кредитним договором, оскільки вказані документи підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Таким чином, ключове питання, яке повинен вирішити суд під час оцінки належності та допустимості наданих суду доказів чи підтверджують вказані документи рух коштів за конкретним банківським рахунком, чи вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, тобто чи відносяться вказані документи до первинних або зведених облікових, які створюються на підставі первинних.
Повертаючись до обставин даної справи, суд приходить до висновку, що надані позивачем документи не можна визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит від ТОВ «Мілоан» з огляду на таке.
Згідно з умовами п. 2.1. договору про споживчий кредит № 4235402 від 27.07.2021, грошові кошти надаються шляхом їх переказу на картковий рахунок.
Оцінююче надане позивачем платіжне доручення № 52259202 від 27.07.2021, суд керується таким.
Насамперед суд звертає увагу, що у платіжному дорученні не зазначена установа банку отримувача коштів. Крім того, платіжне доручення не містить будь-яких відміток банку про його виконання (підпису уповноваженого працівника банку, штампу або печатки банку тощо).
Також у платіжному дорученні в графі «код банку» зазначено «MASTERCARD», у графі «кредит рах. №» зазначено « НОМЕР_1 ».
Номер банківської картки, який дозволяє її ідентифікувати, складається з комбінації 16 цифр.
В платіжному дорученні номер банківської картки відповідача вказаний не повністю, а без зазначення 6 цифр тобто у вигляді певної комбінації цифр та символів, а саме «535277ХХХХХХ513».
Кожна з цих 6 цифр номеру банківської картки, які в платіжному дорученні приховані під символом «Х», може мати значення в діапазоні цифр від 0 до 9 (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9). З вказаних 6 цифр можна скласти всього 1000000 різних комбінацій. Таким чином, може існувати 1000000 різних банківських карток, кожна із своїм унікальним 16-значним номером, який починається з комбінації цифр «535277» та закінчується комбінацією цифр «513».
Ураховуючи наведене, суд не може визнати надане позивачем платіжне доручення № 52259202 від 27.07.2021належним та допустимим доказом на підтвердження зарахування грошових коштів на конкретну банківську картку, яка належить відповідачу.
Оцінюючи розрахунок заборгованості, складений позивачем, суд керується таким.
ТОВ «Мілоан» та позивач не є банківськими установами та не здійснюють відкриття і ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків відповідача, його розрахунково-касове обслуговування тощо.
Ураховуючи наведене, розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Діджи Фінанс» та, не може відображати рух коштів по банківському рахунку відповідача та інформацію про операції по вказаному рахунку, в тому числі інформацію про зарахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок відповідача, а відтак не є первинними документами і не можуть підтверджувати наявність заборгованості та її розмір.
Інші надані позивачем докази, а саме договір про споживчий кредит № 4235402 від 27.07.2021 з додатками, паспорт кредиту, анкета-заява на кредит, підтверджують лише факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит та узгодження його умов, проте не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем суми кредиту.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не надано суду первинних документів, які суд, з урахуванням висновків щодо застосування норм права Верховного Суду, міг би визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит на підставі договору про споживчий кредит № 4235402.
При цьому позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування з банку, який емітував банківську картку, інформацію щодо повного номеру картки, її власника (особи, якій картка була видана), а також щодо руху коштів по вказаній картці, зокрема щодо зарахування на картку сум кредиту/позики. Проте вказаною можливістю позивач не скористався, клопотання про витребування доказів не заявив.
За таких обставин у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом.
Оскільки проценти та комісія нараховуються на суму основного боргу за кредитом та вимоги про стягнення процентів і комісії є похідними від вимог про стягнення заборгованості за основною сумою боргу, а суд дійшов висновку щодо недоведеності факту отримання відповідачем суми кредиту, суд також відмовляє в позовних вимогах про стягнення процентів та комісії.
За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Ураховуючи вищевказану практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а також підстави, з яких сумом відмовлено у задоволенні позову, суд не вбачає необхідності надавати оцінку по суті іншим аргументам позивача, наведеним у заявах по суті справи та письмових поясненнях.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273,352,354 ЦПК України
1.У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.
2.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
3.Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково
4.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
5.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 243-А А/С 897, ЄДРПОУ 42649746).
Відповідач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21).
Рішення складено 09 квітня 2026 року.
Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО