05 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/31445/25
Суддя І інстанції - Рябчук О.С.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Кальника В.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Пудло Вікторії Олегівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Вікторії Пудло Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за № 80553978 від 27 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій;
- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (вул. Старокозацька, буд. 58, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 40392181) в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Пудло Вікторії Олегівни, здійснити державну реєстрацію речових прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 35, 7 кв. м., житловою площею 18, 9 кв. м.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстраційним посвідченням та право власності зареєстроване у Лисичанському міжрайонному бюро технічної інвентаризації у реєстрову книгу № 46 за реєстровим № 10833 від 10.12.1992 року.
Внаслідок воєнних дій її квартира була пошкоджена. Оцінити характер та обсяг наявних пошкоджень квартири на теперішній час не вбачається можливим з огляду на відсутність у позивача спеціальних знань, а також беручи до уваги тимчасову окупацію міста Кремінна Луганської області.
З метою внесення відомостей про об'єкт до Державного реєстру нерухомого майна на квартиру ОСОБА_1 01.08.2025 року звернулася із заявою до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за реєстраційним номером 68207265.
27 серпня 2025 за № 80553978 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій.
У ОСОБА_1 наявне реєстраційне посвідчення видане Лисичанським міжрайонним БТІ і посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві особистої власності за ОСОБА_1 , на праві особистої приватної власності на підставі рішення Кремінського міськвиконкому № 809 від 04.12.1992 року, записане в реєстрову книгу за № 46 за реєстровим номером 10833 10 грудня 1992 року, засвідчене печаткою Лисичанського міжрайонного БТІ Кремінська група.
Загальну площу квартири можна встановити з технічного паспорту, який надавався ОСОБА_1 державному реєстратору.
Прийняте рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80553978 від 27.08.2025 з посиланням на невідповідність поданих документів вимогам Закону, через неможливість підтвердити інформацію про зареєстровані до 2013 права на квартиру АДРЕСА_1 і за умови надання оригіналів правовстановлюючих документів, є таким, що порушує право позивача та підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у спірних правовідносинах державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, з огляду на що вимагання такою посадовою особою довідки від БТІ та відмова у державній реєстрації права на нерухоме майно є незаконною, при наявності у позивача оригіналу свідоцтва про право власності, виданого уповноваженим на той період суб'єктом, а також при наявності технічного паспорта. Таким чином, державний реєстратор, під час прийняття рішення щодо проведення реєстраційних дій та встановлення відповідності законодавству наданих йому позивачем документів, мав можливість швидко і легко дізнатись усю необхідну для цього інформацію. Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивача на квартиру, містять усю необхідну інформацію та усі обов'язкові реквізити.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 18.04.2022 №1203-5001152201 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_3 .
З метою внесення відомостей про вказану квартиру до Державного реєстру нерухомого майна ОСОБА_1 01.08.2025 року звернулась до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із заявою за реєстраційним номером 68207265.
До заяви долучено:
- реєстраційне посвідчення від 10.12.1992 б/н, видане Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації;
- технічний паспорт б/н, виданий Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації.
05.08.2025 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Пудло Вікторією Олегівною прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав № 80234391 у зв'язку з відсутністю відомостей на заявлений об'єкт нерухомого майна в Державному реєстрі прав.
05.08.2025 державним реєстратором Пудло В.О. направлено запит (вих. № 01.1-19/1097) з проханням надати наступну інформацію: 1) чи маються в архівах КП «БТІ», на паперових носіях відомості про реєстрацію прав власності (за ким та на підставі чого була проведена державна реєстрація) на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру/житловий будинок, що розташований(а) за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) технічний опис та схематичний план на зазначений на об'єкт нерухомого майна; 3) про наявність/відсутність самочинного будівництва або переобладнання та про наявність/відсутність в архівній справі відомостей, що унеможливлюють проведення реєстрації права власності, а саме: обтяжень, заборон, арештів.
18.08.2025 державним реєстратором отримано лист Кремінської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області № 01-21/2568 в якому зазначено, що Кремінська громада тимчасово окупована, архівні справи залишились на непідконтрольній території і на даний час не має технічної можливості надати відомості про об'єкт нерухомого майна, які необхідні для проведення державної реєстрації.
27.08.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийнято рішення № 80553978 про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у листі Кремінської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області № 01-21/2568, наданому на запит відповідача, зазначено, що Кремінська громада тимчасово окупована, архівні справи залишились на непідконтрольній території і на даний час не має технічної можливості надати відомості про об'єкт нерухомого майна, які необхідні для проведення державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 вказаного Закону України речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов, зокрема, реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Державному реєстратору на момент прийняття оскаржуваного рішення не надано інформацію, чи була здійснена реєстрація права власності за позивачем на підставі реєстраційного посвідчення б/н від 10.12.1992 р., виданого Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 до 01 січня 2013 року.
Враховуючи викладене, рішення державного реєстратора № 80553978 від 27 серпня 2025 р. відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів не погоджується за такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV ) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми колегія суддів зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в обов'язковому порядку, як про це помилково вказує суд першої інстанції.
При цьому з рішення про зупинення розгляду заяви № 80234391, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2023 не вбачається які саме відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом були відсутні у державного реєстратора при розгляді наданих позивачем документів, або які документи, необхідні для реєстрації не були надані позивачем.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви були надані наступні документи: реєстраційне посвідчення від 10.12.1992 б/н, видане Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації; технічний паспорт б/н, виданий Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації.
Статтею 23 Закону №1952-IV визначено, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
При цьому колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах не встановлено обставин за яких наступили підстави, передбачені ст. 23 Закону №1952-IV для зупинення розгляду заяви позивача щодо реєстрації права власності на будинок садибного типу.
За приписами ч.3 ст. 23 Закону № 1952-IV якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 24 Закону № 1952-IV підстави для відмови в державній реєстрації прав:
подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до п. 6, ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
На час державної реєстрації права власності була чинною Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року. Відповідно до п. 13 вказаної Інструкції При винесенні виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, що належить місцевій Раді депутатів трудящих, державній, кооперативній або громадській установі, підприємству чи організації, бюро технічної інвентаризації, на підставі цього рішення, провадить реєстрацію будинку або домоволодіння та видає реєстраційне посвідчення (додаток N 3 та 3-а).
Тобто Позивач має правовстановлюючий документ - реєстраційне посвідчення, яке видане у відповідності до чинного на той час законодавства, не визнане у встановленому законом порядку недійсним, та відсутні докази підробки такого документу.
Реєстрацію права власності Позивача було здійснено у відповідності до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966 року, про що видане реєстраційне посвідчення Лисичанським міжрайонним БТІ і посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_2 в кооперативі «Космос» зареєстрована на праві особистої власності за ОСОБА_1 , на праві особистої приватної власності на підставі рішення Кремінського міськвиконкому № 809 від 04.12.1992 року, записане в реєстрову книгу за № 46 за реєстровим номером 10833 10 грудня 1992 року, засвідчене печаткою Лисичанського міжрайонного БТІ Кремінська група. Також позивачу Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації було видано технічний паспорт на вказану квартиру.
За таких обсавин колегія суддів зазначає, що у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.
Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Виходячи з викладеного колегія суддів висновує, що у випадку позивача документ (реєстраційне посвідчення), що посвідчує набуття його права та позначка на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач звернувся до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна,
За таких обставин у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, у зв'язку із чим рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій № 80553978 від 27 серпня 2025 року з причин відсутності підтвердженої інформації державної реєстрації права власності до 01.01.2013 року є таким, що порушує матеріальне право позивача та підлягає скасуванню.
При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини справи а тому прийшов до помилкового висновку про правомірність рішення № 80553978 від 27 серпня 2025 року.
Необхідність державної реєстрації права власності виникла у позивача у зв'язку із пошкодженням вказаного майна та отриманням відповідної компенсації.
Так, відповідно до ст.2 ЗУ «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України»№ 2923, є фізичні особи - громадяни України - власники пошкоджених/знищених об'єктів нерухомого майна.
Реєстр пошкодженого та знищеного майна забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, зберігання, захист та облік, крім іншого, і таких відомостей (документів): документи та/або відомості про підтвердження права власності на пошкоджене чи знищене майно.
Відповідно до п.31. Порядку ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2023 р. № 624, документи, що подаються шляхом підвантаження електронної копії оригіналу паперового документа, повинні відповідати таким вимогам:
1) документи повинні викладатися державною мовою;
2) текст документів повинен бути надрукований розбірливо або написаний друкованими літерами;
3) документи не повинні містити підчищення або дописування, закреслення та інші виправлення, не обумовлені в документах, орфографічні та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;
4) документи в електронній формі повинні бути оформлені згідно з вимогами, визначеними законодавством.
Відповідно до п.3 ч.13 Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об'єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення», затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 381, для отримання компенсації необхідно переконатися, що пошкоджений об'єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису, провести його реєстрацію.
Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.
У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Враховуючи підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог у вигляді зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно позивача, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 35, 7 кв. м., житловою площею 18, 9 кв. м..
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не встановив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради за № 80553978 від 27 серпня 2025 року про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 35, 7 кв. м., житловою площею 18, 9 кв. м.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 05 травня 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Кальник
суддя С.В. Сафронова