Справа № 308/17718/24
Провадження №2/523/1718/26
"27" квітня 2026 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси
у складі: головуючої - судді Кремер І.О.,
з участю секретаря судового засідання Павлова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 в м. Одеса цивільну справу № 308/17718/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» про стягнення невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» про стягнення невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку. Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що ОСОБА_1 працювала у Комунальному закладі «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» (далі - КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)») на посаді «медична сестра» на підставі Наказу № 233-ос від 29.08.2019 року. Відповідно до Наказу КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)» № 41-К від 01.03.2024 року ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Після звільнення позивачці заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку відповідачем не виплачена.
Так, 01.03.2024 року позивачка звернулась до КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)» із заявою щодо виплати заробітної плати за період із 01.03.2022 року по 05.05.2022 року та виплату компенсації за невикористану відпустку. КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)» було надано відповідь № 96 від 30.04.2024 року, в якій вказує на те, що невиплата заробітної плати, пов'язана із тим, що в наслідок збройної агресії РФ проти України знищено будівлю театру з усім наявним майном та документацією, зокрема, знищено первинну бухгалтерську та кадрову документацію.
Позивачкою було направлено лист до КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)» (отриманий 14.08.2024 року) про витребування інформації та здійснення певних дій. Проте, відповідачем не було надано відповіді на вищевказаний лист.
Позивачка надає розрахунок заборгованості з виплати заробітної плати виходячи із наявних в неї документів та розрахованого відповідно до норм чинного законодавства. У 2022 році в Україні мінімальна зарплата становила 6500 грн (з 1 січня по 30 вересня) та була підвищена до 6700 грн (з 1 жовтня по 31 грудня), що також змінило погодинний розмір до 40,46 грн. Ці зміни були передбачені Держбюджетом на 2022 рік, незважаючи на повномасштабне вторгнення.
Обов'язок роботодавця в частині виплати працівнику грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки визначено у ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки», а саме у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи». Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Розрахунок: мінімальна заробітна плата у 2022 - 6 500,00 грн. прострочення - 2 місяця Сума боргу з заробітної плати = 6 500,00 х 2 = 13 000,00 грн.
Компенсація за невикористану відпустку: середньоденний заробіток обчислюється за останні 12 місяців, що передують місяцю звільнення відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100): «2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки». Кількість днів відпустки - 24 календарні дні. Сукупний дохід у розрахунковий період за 2021 р. = 65 790,18 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду - 251 Середньоденна = 65 790,18 : 251 = 262,11 грн. Сума компенсації за відпустку = Середньоденна заробітна плата х Кількість невикористаних календарних днів відпустки = 261,11 х 24 = 6 266,64 грн.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців Сума по ст. 117 КЗпП України = середньоденна х 6 місяців= 262,11 х 180 = 47 179,80 грн.
Загальна сума невиплаченої заробітної плати за період з 01.03.2022 по 01.05.2022 з урахуванням санкцій та оплату невикористаної відпустки становить суму - 62 854,24 грн.
Також при розрахунку була взята інформація, що позивач отримав 10.06.2022 на банківську картку частину заробітна плата з КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь) у сумі 3 592,20 грн. Загальна сума до стягнення = 13 000,00 + 6 266,64 + 47 179,80 + 10 000,00 + 3 592,20 = 72 854,24 грн
Окрім того, позивач зазначає про те, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. Оскільки вказаними діями відповідача порушено його право на отримання заробітної плати за виконану роботу, просить суд задовольнити даний позов та ухвалили рішення, яким:
-Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний драматичний театр Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2022 року по 01 травня 2022 року у сумі - 13000,00 грн. з покладенням обов'язку на відповідача, як податкового агента здійснити відповідні відрахування податків;
- Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 2021 по 2022 рік у сумі - 6 266,64 грн.;
- Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку суму - 47 179,80 грн.
- Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою судді про прийняття позовної заяви до розгляду від 11.04.2025 було постановлено проводити розгляд справи у спрощеному провадженні із повідомлення та участю сторін.
Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Однак, подав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Представник відповідача Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд доходить наступного висновку.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
І. Висновок суду щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період із 01 березня 2022 року по 01 травня 2022 року.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Комунальним закладом «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», працювала на посаді медичної сестри, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Трудової книжки Серії НОМЕР_1 від 01.08.1989 року.
Відповідно до Наказу КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)» № 41-К від 01.03.2024 року ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вищевказаного наказу.
Із 01 березня 2022 року по 01 травня 2022 року позивачка не отримала заробітну плату.
Наведені обставини підтверджуються інформацією з Пенсійного фонду України (Довідка форми ОК-7).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, що кореспондується також із приписами ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 24 «Про оплату праці», ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про оплату праці» забороняється будь - яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести нарахування та виплатити всіх сум, що належать працівникові за відпрацьований час, як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і Кодексу Законів про працю в Україні. Невиконання такого обов'язку є порушенням гарантованих Конституцією та законами трудових прав та охоронюваних законом інтересів працівника, які підлягають захисту в судовому порядку.
За приписами ст. 141 КЗпП України, роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Проте, суд констатує, що КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)», будучи роботодавцем, не дотримав свого обов'язку законодавства про працю в частині оплати праці позивачки, внаслідок чого ОСОБА_1 у період із 01 березня 2022 року по 01 травня 2022 року була позбавлена свого права щодо отримання нарахованої заробітної плати у розмірі 13000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості.
Стороною відповідача вказаний розрахунок спростовано не було.
Суд констатує, що 11.04.2025 року в рамках розгляду даної цивільної справи судом було постановлено ухвалу про витребування доказів від КЗ «ДАОДТ (м. Маріуполь)».
Суд вжив заходів з витребування від відповідача відомостей щодо загальної суми виплаченої заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розмірів і підстав відрахувань та утримань (ЄСВ, військовий податок, ПДФО) із заробітної плати ОСОБА_1 помісячно за період роботи із 01.01.2022 року по день звільнення 01.03.2024 року, про суми невиплаченої заробітної плати станом на день звільнення, а саме 01.03.2024 року, наказів про відпустку за період із 01.01.2022 року по 01.03.2024 року, інформацію про суми компенсації за невикористану відпустку станом на день звільнення, а саме 01.03.2024 року, інформацію чи повідомлялась письмово ОСОБА_1 про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, інформацію про посадовий оклад ОСОБА_3 «сестри медичної» Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», наказу № 58-од/193/22 «Про переміщення Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», наказу № 2-од від 06.05.2022 року про оголошення простою, наказу про оголошення простою відносно ОСОБА_1 , наказу про призупинення трудового договору ОСОБА_1 , проте відповідач проігнорував постановлену з цього приводу судом ухвалу, хоча отримав в Електронному суді.
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Згідно приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
З огляду на викладене, суд погоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості по заробітній платі, він не спростований стороною відповідача, підтверджується матеріалами справи, а тому заявлена до стягнення сума у розмірі 13000,00 грн. підлягає стягненню у судовому порядку.
ІІ. Висновок суду щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 2021 по 2022 рік.
Відповідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, обов'язком роботодавця є проведення розрахунку з працівником.
Згідно приписів ст. 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Статтею 83 КЗпП України передбачена грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитиною підгрупи А I групи.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 74 КЗпП, громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, підлягають наданню щорічні (основна й додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про відпустки", право на відпустки мають громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", в період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. У разі звільнення працівника в період дії воєнного стану йому належить виплатити грошову компенсацію відповідно до ст. 24 Закону України "Про відпустки", яка передбачає, що у разі звільнення працівника йому підлягає виплаті грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Представником позивачки було надано суду Розрахунок суми компенсації відпустки, а саме кількість днів відпустки - 24 календарні дні. Сукупний дохід у розрахунковий період за 2021 р. = 65 790,18 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду - 251. Середньоденна = 65 790,18 : 251 = 262,11 грн. Сума компенсації за відпустку = Середньоденна заробітна плата х Кількість невикористаних календарних днів відпустки = 261,11 х 24 = 6 266,64 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд дійшов висновку за належне прийняти наданий позивачкою розрахунок та стягнути з відповідача заборгованість за невикористані дні відпустки у розмірі 6266,64 грн.
ІІІ. Висновок суду щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Згідно правових висновків Великої палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/607/23, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Позивача було звільнено 01.03.2024 року, тому компенсація підлягає нарахуванню з 01.03.2024 року по 01.09.2024 року.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 266,11 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 262,11 грн. x 180 робочі дні = 47179,80 грн.
V. Висновок суду щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди, зазначений у позовній заяві у розмірі 10000,00 грн., вимогам розумності та справедливості не відповідає.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода позивачки полягає у душевних стражданнях та стрес через тривалу невиплату заробітної плати, що ставить під загрозу фінансову стабільність її та членів її сім'ї, змушує останню обмежувати себе у найнеобхіднішому.
При визначенні розміру моральної шкоди яка підлягає відшкодуванню з відповідача на користь позивача, то суд враховує характер та обсяг фізичних, душевних страждань, які він зазнав в результаті невиплати заробітної плати, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Однак, виходячи із засад розумності, об'єктивності, виваженості і справедливості, суд приходить до переконання, що заявлена позивачем моральна шкода в розмірі 10000,00 грн. є надмірною, а тому дана вимога підлягає частковому задоволенню в частині розміру моральної у сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 6 ст. 80 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог в цій частині та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.
Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, ст.ст. 94, 115, 141 КЗпП України, ст.ст. 1, 21, 24, 25 ЗУ «Про оплату праці», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» про стягнення невиплаченої заробітної плати та грошової компенсації за невикористану відпустку - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 заборгованість з не виплаченої заробітної плати в розмірі 13000 /тринадцять тисяч/ грн. 00 коп.
Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6266 /шість тисяч двісті шістдесят шість/ грн. 64 коп.
Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47179 /сорок сім тисяч сто сімдесят дев'ять/ грн. 80 коп.
Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 /п'ять тисяч/ грн. 00 коп.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Комунального закладу «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 20 коп.
Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Комунальний заклад «Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь)», код за ЄДРПОУ 02225312, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Чендея, буд. 12.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Повний текст рішення суду складено 04 травня 2026 року.
Суддя Пересипського
районного суду м. Одеси І.О. Кремер