06.05.2026 Справа №607/9756/26 Провадження №2-о/607/315/2026
м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Кунець Н.Р., при вирішенні питання про прийняття заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
01.05.2026 заявник ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою, в якій просить встановити факт відповідно до якого повнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа з інвалідністю ІІ групи, перебуває на утриманні свого вітчима - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви заявник вказує, що він з 11.08.2011 перебуває зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . За час шлюбу у них народилось двоє дітей, зокрема доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Окрім цього, у ОСОБА_2 є син від першого шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявник вказує, що він разом із ОСОБА_2 та трьома дітьми проживають в будинку, спільно ведуть господарства, а він повністю матеріально забезпечує сім'ю, піклується про дітей, їх виховання, здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а також надає їм належне утримання. Окрім цього, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та навчається у Західноукраїнському національному університеті, при цьому навчання оплачує заявник. Водночас, батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 свої обов'язки по вихованню своєї дитини та її утримання не виконує та з сином спілкується.
Також, заявник зауважує, що Управлінням сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради його визнано батьком багатодітної сім'ї на утриманні якого знаходяться троє дітей, у тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із чим йому надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 23 та п. 7 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене, враховуючи, що встановлення факту того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на утриманні заявника впиває на виникнення та реалізацію його особистих майнових та немайнових прав, а також реалізацію права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, як чоловіка на утриманні якого перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, а іншого способу встановити даний факт не можливо, заявник просить заяву задовольнити.
Дослідивши зміст заяви та додані до неї документи, приходжу на до наступного висновку.
Так, згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України,суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Так, ОСОБА_1 звернувся до суду із метою встановлення факту перебування на його утриманні повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, для оформлення в подальшому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В силу п.7 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Частиною 5 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» урегульовано, що порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Переліком документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», затвердженим Додатком 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, до переліку документів, що надають право на відстрочку з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», входить для підтвердження родинних стосунків - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Із системного аналізу наведених нормативних приписів слід дійти висновку, що правом на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.7 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» наділені біологічні мати та батько, на утриманні яких перебуває їхня повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Такий підхід суб'єктів нормотворення до формування переліку осіб, котрі мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, в цій частині зумовлений положеннями ч.1 ст.198 СК України, за змістом яких батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Проте, як вбачається із долучених до заяви документів, заявник ОСОБА_1 не є особою, яка записана батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в актовому записі про його народження, натомість батьком останнього записаний ОСОБА_6 .
Разом із цим, у пунктах 64-66, 74, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 виснувано, що правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України, у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 333/7023/23 вказано, що у справі, в якій заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву слід залишити без розгляду.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.10.2024 у справі №613/1674/23.
Визначаючись із релевантністю наведених правових висновків щодо обставин даної справи в контексті наявності спору про право, суддя враховує, що в силу ч.1 ст.198 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Отже, обов'язок утримувати повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в силу закону покладається на його матір ОСОБА_2 та батька ОСОБА_6 , а відтак факт утримання заявником повнолітнього пасинка не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю із його матір'ю, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання інтересів повнолітньої непрацездатної дитини.
Зважаючи на встановлені судом обставини, факт перебування на утриманні ОСОБА_1 повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим у відкриті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, слід відмовити.
При цьому вважаю за необхідне роз'яснити заявнику ОСОБА_1 його право звернутися до суду із позовом на загальних підставах, в порядку позовного провадження.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 293, 315, 354, 355 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті окремого провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.
Копію ухвалу суду невідкладно надіслати заявнику.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо ї не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 06.05.2026.
Суддя Н. Р. Кунець