29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 398/5727/23
провадження № 61-8389св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк Віталій Васильович, на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, в складі судді Дубровської Н. М., від 13 січня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А., від 02 липня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є депутатом Петрівської районної ради, членом Партії відродження села, президентом футбольного клубу «Інгулець» та бізнесменом.
3. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 в інтерв'ю
ОСОБА_3 повідомив інформацію, яка порочить його честь і гідність.
4. Посилаючись на те, що він є публічною особою, здійснює публічну владу на місцевому рівні, а його дії становлять суспільний інтерес,
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недостовірною інформацію і такою, що підлягає спростуванню, та такою що принижує честь, гідність та ділову репутацію,
ОСОБА_1 повідомлену ОСОБА_2 в інтерв'ю ІНФОРМАЦІЯ_2 на YouTube каналі ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_3 », що має назву «ІНФОРМАЦІЯ_4», (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме про наступне: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», « Його місце у в'язниці », «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави, бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в'язниці»;
- зобов'язати ОСОБА_2 не пізніше 10 днів з дня набрання судовим рішенням у справі законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом зчитування під відеозапис на YouTube каналі ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_3 », тексту спростування наступного змісту: «Спростування. Я, ОСОБА_2 , повідомляю, що інформація, повідомлена мною в інтерв'ю ІНФОРМАЦІЯ_2 на YouTube каналі ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_3 », що має назву «ІНФОРМАЦІЯ_4», (посилання на відеозапис ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме про те, що:
«А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в'язниці», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави, бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в'язниці».
Короткий зміст оскаржених судових рішень
5. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
6. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є публічною особою, а тому межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо приватної особи, а крім того оспорювана інформація не містить твердження про факти вчинення позивачем конкретних дій чи правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, тільки наводить власну суб'єктивну оцінку (припущення) відповідача, щодо певних подій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк В. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
8. У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк В. В., подав касаційну скаргу на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2025 року.
9. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи
№ 398/5727/23, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, від 21 січня 2021 року
у справі № 914/371/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1,3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили відеозапис інтерв'ю, не надали йому правової оцінки та не мотивували оскаржені судові рішення.
14. Вказує, що твердження відповідача «Його місце у в'язниці», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у держави, бути патріотом», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в'язниці» є прямими звинуваченнями у вчиненні кримінальних діянь та мають характер фактичних тверджень, а не суб'єктивних оціночний суджень, вони стверджують про об'єктивну реальність (вчиненні злочинів), яка може бути перевірена або спростована.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
15. На YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» у відеозапису під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5», ОСОБА_2 в інтерв'ю
ОСОБА_3 повідомляв зокрема таке: «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в'язниці», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави, бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в'язниці».
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
16. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Відповідно до частин першої-другої, четвертої-п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
18. Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).
19. Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема честь, гідність і ділова репутація.
20. Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
21. Згідно зі статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Водночас, стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
22. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
23. У національному законодавстві право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань підлягає реалізації із урахуванням обов'язку не поширювати недостовірну та таку, що ганьбить гідність, честь чи ділову репутацію іншої особи, інформацію.
24. Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
25. За змістом статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, їх недоторканність, а також на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї гідності, честі та ділової репутації.
26. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (стаття 277 ЦК України).
27. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
28. Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
29. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
30. Згідно з частинами першою, другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
31. Судження вважається таким, що має оціночний характер, якщо воно виражає ставлення автора до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Якщо ж зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація є не результатом суб'єктивної оцінки, а відображенням об'єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
32. У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).
33. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
34. В постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі
№ 761/33563/20 вказано, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.
35. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).
36. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
37. Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення
від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
38. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.
39. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
40. В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі
№ 760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
41. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі
№ 203/360/20 зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
42. Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів (див. постанову Верховного Суду від 08грудня 2021 року у справі № 757/10886/20-ц).
43. Подібні висновки щодо необхідності визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням, при вирішенні питання про визнання такої інформації недостовірною, містяться також у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 545/3721/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі
№ 761/7795/17, від 01 липня 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.
44. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом до ОСОБА_2 , посилався на те, що поширена відповідачем в інтерв'ю ОСОБА_3 інформація є недостовірно і такою, що порушує його права, посягає на честь, гідність та ділову репутацію.
45. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вищевказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки оспорювана інформація належить до оціночних суджень, є вираженням власної думки і поглядів відповідача.
46. Суди правильно виходили з того, що спірні висловлювання відповідача «А зараз він вводить в оману наших військових і хоче на їх спинах зайти в Раду», «Його місце у в'язниці», «Ніякий він не патріот», «Злочинець не може бути патріотом», «Як може людина, яка вкрала у Держави, бути патріотом», «І не тільки у Держави», «Ми зможемо зробити так, щоб ця потвора сиділа у в'язниці» не містять тверджень про вчинення позивачем конкретних правопорушень і, за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів, тільки наводить суб'єктивну оцінку (припущення) відповідача, стосовно певних подій.
47. Щодо відеозапису інтерв'ю ОСОБА_2 ОСОБА_3 , то відповідач не заперечував належності йому оспорюваних висловлювань, однак у відзиві на позов вказував, що ці висловлювання не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями - вони відображають його власні суб'єктивні думки та погляди, засновані на баченні та особистому сприйнятті певних подій, які він пережив.
48. Суди також правильно звернули увагу на ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації та публічність особи, щодо якої поширена інформація.
49. Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58,
25 березня 1985 року).
50. У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
51. Верховний Суд, застосовуючи усталений підхід, неодноразово вказував, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.
52. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
53. У розглядуваній справі суди встановили, що ОСОБА_1 є депутатом районної ради, членом Партії відродження села, президентом футбольного клубу «Інгулець» та бізнесменом, а отже є публічною особою, що власне не заперечує і він сам у касаційній скарзі.
54. З урахуванням обставин цієї справи, наведених норм матеріального права, а також прецедентної практики ЄСПЛ, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували поширення відповідачем фактичних тверджень щодо нього, що поширена інформація принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача і порушує його особисті немайнові права або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права.
55. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, від 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19, на які позивач посилався у касаційній скарзі.
56. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
57. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
58. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, які б давали підстави для їх скасування.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк Віталій Васильович, залишити без задоволення.
2. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович