29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 161/15296/25
провадження № 61-12767св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мамалуй Марією Олександрівною, на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що вона є матір'ю двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про батька яких були записані на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
02 березня 2024 року вона уклала з ОСОБА_4 шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_3 молодший сержант ОСОБА_4 загинув поблизу населеного пункту Кремінна Сіверськодонецького району Луганської області.
Зазначала, що за життя ОСОБА_4 мав намір усиновити двох її неповнолітніх дітей, що підтверджується ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2024 року про відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересовані особи: виконавчий комітет Луцької міської ради, ОСОБА_1 , Луцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про усиновлення малолітньої дитини (справа № 161/22267/24). Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2025 року провадження у вказаній справі було закрито у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 .
Вказувала, що на момент смерті ОСОБА_4 малолітні діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перебували на його утриманні. Дохід ОСОБА_4 як військовослужбовця був для них постійним і основним джерелом засобів до існування, оскільки її доходи були значно меншими, аліментів на утримання дітей вона не отримувала.
Посилалася на те, що встановлення факту перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_4 необхідне для реалізації ними права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні їхнього вітчима - ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року, у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що вимоги заявника про встановлення факту перебування дітей на утриманні не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки спір виник з приводу участі вітчима, який загинув, у вихованні, утриманні та здійсненні догляду за малолітніми дітьми, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Апеляційний суд також зазначив, що, ураховуючи мету встановлення факту перебування малолітніх дітей заявниці на утриманні у загиблого, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у випадку встановлення даного факту будуть мати право на відповідні виплати на рівні з іншими особами, передбаченими у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, у даному випадку можливий спір про право на грошові виплати між особами, зазначеними у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 як заінтересовану особу зазначила лише Службу у справах дітей Луцької міської ради, не обґрунтовуючи як рішення суду у цій справі може вплинути на права та обов'язки цього органу, у зв'язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.
При цьому в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 не підтвердила інформацію щодо наявності у ОСОБА_4 членів сім'ї, вказаних у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте повідомила, що у загиблого є батько.
Районний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мамалуй М. О., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року, постанову Волинського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Мамалуй М. О., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мамалуй М. О., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність спору про право на грошові виплати між особами, зазначеними в Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та необґрунтовано відмовили у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 у порядку окремого провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
На думку заявника, суди не врахували, що предметом заяви у вказаній справі є встановлення факту перебування двох малолітніх дітей ОСОБА_1 на утриманні їхнього вітчима - ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час захисту Батьківщини. За життя ОСОБА_4 мав намір усиновити неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , що підтверджується ухвалою Луцького міськрайонного суду від 03 грудня 2014 року про відкриття провадження у справі № 161/22267/24, проте ухвалою суду від 22 січня 2025 року провадження у вказаній справі було закрито у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 .
Зазначає, що предметом доказування у цій справі є факт того, що ОСОБА_4 утримував дітей своєї дружини - ОСОБА_1 , був для них основним і постійним джерелом засобів до існування. Встановлення факту необхідне для подальшої реалізації ними права на отримання одноразової грошової допомоги. Відомості про інших осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги наразі відсутні.
Вважає, що правовідносини у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), які застосував суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, не є подібними правовідносинам, які виникли у цій справі.
Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі № 357/11366/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23, від 21 лютого 2024 року у справі № 278/304/23, від 29 січня 2025 року у справі № 646/5897/24, які не були враховані апеляційним судом.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 березня 2025 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02 березня 2025 року (а. с. 22).
ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Луцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 13 грудня 2024 року(а. с. 17 зворот).
За життя ОСОБА_4 мав намір усиновити неповнолітніх дітей ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2025 року про закриття провадження у справі за заявою ОСОБА_4 , заінтересовані особи: виконавчий комітет Луцької міської ради, ОСОБА_1 , Луцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про усиновлення малолітньої дитини (справа № 161/22267/24) (а. с. 15).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мамалуй М. О., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду у від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
При цьому під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див.: постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту перебування її малолітніх дітей на утриманні вітчима - ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метоюреалізації ними права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відмовляючи у відкритті окремого провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що факт перебування малолітніх дітей на утриманні вітчима, який загинув не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, та є передчасними.
Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб (частина третя статті 42, частина четверта статті 294 ЦПК України.
До заінтересованих осіб належать особи, які мають у справі юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають визнанню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із визнанням обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь також і заінтересовані особи. Такий інтерес заінтересованих осіб може суперечити інтересам заявника. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» визначено, що сім'ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31 цього Закону).
Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зазначено, що одноразова грошова допомога у зв'язку зі смертю військовослужбовця призначається і виплачується фізичним особам, які мають право на її отримання (батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого). За такого правового регулювання можна зробити висновок, що в таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України) передбачено, що факт перебування особи на утриманні може розглядатись у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства. У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги. Сформовані у зазначеній постанові висновки є правозастосовними до цих правовідносин про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого діда (військовослужбовця), оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки також передбачено частиною першою статті 315 ЦПК України і метою встановлення факту є призначення і виплата одноразової грошової допомоги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)
У справі, яка переглядається Верховним Судом, відмовляючи у відкритті провадження з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, суди попередніх інстанцій не встановили, між ким існує спір про право, не з'ясували можливість отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця іншими особами, передбаченими у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», їх ставлення до поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не залучили таких осіб як заінтересованих до участі у справі, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
При цьому, в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 повідомила, що у загиблого є батько.
Отже, висновок судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений, ґрунтується на припущеннях. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Ураховуючи викладене, відмова у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значенняу зв'язку із наявністю спору про право є передчасною.
Згідно із частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та постанова суду апеляційної інстанції не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мамалуй Марією Олександрівною,задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк